Справа № 2-874/11

Р І Ш Е Н Н Я

   І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

"25" листопада 2011 р.

Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу у складі:

головуючого - судді                                                                 Свистунової О.В

при секретарі                                                                            Каплуновій В.В.

за участю представника позивача                                          ОСОБА_1

представника відповідача                                                       Дружиніної В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»від імені якого діє Криворізька філія Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»про визнання договорів недійсними, -

  В С Т А Н О В И В :  

            09 лютого 2011  року позивач - ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про визнання договорів недійсними до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»від імені якого діє Криворізька філія Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк».  

            В ході розгляду справи, ухвалою суду від 25 листопада 2011 року залишені без розгляду позовні вимоги викладені позивачем в п. 2 та 4 вищевказаних вимог,  а саме: в частині,  щодо розірвання кредитного договору між сторонами у справі, який було укладено 07.09.2007 року № KRPOAE00004007 та розірвання договору застави транспортного засобу між сторонами у справі, який було укладено 07.09.2007 року № KRPOAE00004007.   

            В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що 07.09.2007 року між сторонами ОСОБА_3 та ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ «Приват Банк»від імені якого діє Криворізька флія ПАТ «Приват Банк»був укладений кредитний договір № KRPOAE00004007 відповідно до якого позивачу були надані кошти на споживчі цілі в розмірі 12 969,02 доларів США.

           В свою чергу між сторонами ОСОБА_3 та ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ «Приват Банк»від імені якого діє Криворізька флія ПАТ «Приват Банк»був укладений договір застави транспорту за № KRPOAE00004007 від 07.09.2007 р.

           Як зазначив позивача, перед укладанням договору, позивач попереджав представників відповідача про те, що кредит йому потрібен на споживчі цілі і витрачати кошти він буде в національній валюті України -гривні. Однак, при укладенні Договору, представники відповідача пояснили, що в умовах стабільності національної валюти України не має значення, зазначена в Договорі національна валюта України, чи долари США, так як погашати кредит та проценти за його користування позивач буде в національній валюті України. Однак, якщо в кредитному договорі будуть вказані долари США, то процентна ставка за користування кредитом буде менша, а якщо в гривні - то більша. Так прописано в положенні про кредитування. Тому, в момент укладання договору позивач вважав, що ці положення кредитного договору на його користь і не є завідомо йому невигідними, а також, що сторони правочину не порушують закону та діють у повній відповідності до чинного законодавства України. Відповідно до умов договору розрахунок між сторонами повинен був проводиться в валютній формі в свою чергу розрахунок з відповідачем відповідно до умов договору дійсно проводився в валютній формі на що доводиться кредитним договором.

       Позивач вважає, що пропонуючи йому укласти договір в іноземній валюті відповідач розраховував на те що суттєва зміна обставин не наступить, не буде порушено співвідношення майнових інтересів сторін і співвідношення долару до курсу Національного банку України не зміниться, але фактично істотні умови настали, в Україні при всій турботливості та обачності сторін настала криза яку офіційно визнали Національний Банк України та інші гілки влади, що фактично є істотними обставинами для розірвання договору.

      Однак, після значного підвищення восени 2008р. курсу національної валюти України по відношенню до долара США, відповідач став вимагати здійснювати платежі в доларах США, що призвело до неможливості з боку позивача своєчасно виплачувати кредит та проценти за його користування, а ціна кредитного договору суттєво збільшилася і суттєво змінилися обставини при яких керувалися сторони укладаючи договір.

        Позивач зазначає, що відповідач, надавиш кредит в іноземній валюті (доларах США), переклав ризики, пов'язані із знеціненням національної валюти на позивача, тобто включив у договір положення, які завідомо є невигідними для позивача.

      Крім того, позивач вважає, що у відповідності до статей 610 —613, 638 Цивільного кодексу України, одного із основних принципів права —справедливості, договір повинен містити, як міру відповідальності боржника, так і міру відповідальності кредитора за неналежне виконання зобов'язань по договору.  Однак,  як зазначає позивач, всупереч  цьому,   спірний   Кредитний  договір  містить  положення  лише   про відповідальність боржника (позивача, позичальника,) за неналежне виконання зобов'язань по Кредитному договору, а відповідальність кредитора (відповідача) взагалі відсутня.

     Саме із зазначених обставин позивач і вимагає визнання договору недійсним в зв'язку з грубим порушенням наступних положень Закону.

Тобто, відповідно до заявленого позивачем  позову, останній вважає, що кредитний договір був укладений  відповідачем внаслідок обману, суть якого полягає в тому, що замість необхідної гривні банк надав кредит в доларах США, викликавши у позичальника ілюзію, що лише вони є засобом обміну на гривню (тобто, фактично гривнею), відповідач ввів позичальника в оману шляхом укладання кредитного договору, що не відповідає вимогам закону, який передбачає надання банківської послуги неналежної якості.

        Враховуючи зазначене представник позивача, подавши заяву про залишення частини вимог без розгляду просив суд задовольнити вимоги шляхом визнання укладених між сторонами договорів - недісними.

        25 листопада 2011 року в судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги та просив суд їх задовольнити.            

        Позивач, належним чином сповіщений про день та час розгляду справи до суду не з’явився, причини своєї неявки суду не повідомив.

        Представник відповідача, яка діє на підставі довіреності надала суду письмові заперечення, які підтримала в судовому засіданні, у зв»язку з чим просила суд відмовити позивачу у задоволенні його вимог. Також просила суд застосувати до спірних правовідносин строк позовної давності, який позивачем було пропущено без поважних причин.

          Суд  вислухавши  пояснення  представника позивача,  представника відповідача, дослідивши  матеріали  справи  прийшов  до  висновку, що   позовні  вимоги  не підлягають  задоволенню з наступних підстав.   

         Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають із підстав, установлених ст. 11 цього Кодексу, зокрема: договорів та інших правочинів (ч. 2 ст. 509 ЦК України).

      Зобов'язання перестає діяти в разі його припинення з підстав, передбачених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України), та ці підстави зазначені в ст. ст. 599, 600, 601, 604 - 609 ЦК України, та за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

      Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

      Згідно зі змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту (ст. 527 ЦК).              

     Як було встановлено судом,   07.09.2007 року між сторонами ОСОБА_3 та ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ «Приват Банк»від імені якого діє Криворізька флія ПАТ «Приват Банк»був укладений кредитний договір № KRPOAE00004007 відповідно до якого позивачу були надані кошти на споживчі цілі в розмірі 12 969,02 доларів США на строк до 06.09.2012 року..

           В свою чергу між сторонами ОСОБА_3 та ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ «Приват Банк»від імені якого діє Криворізька флія ПАТ «Приват Банк»був укладений договір застави транспорту за № KRPOAE00004007 від 07.09.2007 р.

     Позивач взяв на себе зобов’язання повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та порядку, встановлені кредитним договором. Укладаючи договір, сторони за ним погодились, що погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати кредитор повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно кредитного договору, та згідно договору у випадку порушення зобов’язань за кредитним договором   кредитор  сплачує банку відсотки за користування кредитом в подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом.

     Крім того, в заяві про видачу кредиту зазначено, що позивач ознайомлений та згоден з умовами  кредитування, які були йому надані в письмовій формі. Своїм підписом він підтвердив факт надання йому повної інформації.

     У відповідність до вимог ст.ст.6,627 ЦК України законодавчо закріплено принцип свободи договору. Позивачем було підписано кредитний договір на умовах визначених банком і прийнятих їм на власний розсуд.

     За ст. 1 Закону України «Про заставу»застава  - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.  Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

     Як встановлено, між позивачем ОСОБА_3 та відповідачем ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ «Приват Банк»від імені якого діє Криворізька флія ПАТ «Приват Банк»був укладений договір застави транспорту за № KRPOAE00004007 від 07.09.2007 р., за яким в забезпечення виконання заставодацем зобов’язань останній надав в заставу наступне майно, яке належить йому на праві власності: автомобіль OPEL Vectra,  рік випуску 1997, тип ТЗ: легковий-седан -B, № кузова/шасі:НОМЕР_2, об»єм двигуна 1,7, реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить на праві власності. Укладаючи договір (п. 15.1 договору застави),  сторони за ним погодили право застави  переважно перед іншими  кредиторами заставодавця (право вищого пріоритету), а також право заставодержателя (п. 15.8) звернути стягнення на предмет застави  при наявності невиконаних зобов’язань за кредитним договором.   

      Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходить з наступного.

      Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України   договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

      Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

      За змістом ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, а пункт 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Національного банку України №168 від 10.05.2007 р., встановлює, що у разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов'язані під час укладення кредитного договору: попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач; надати інформацію щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним.

     Як було встановлено судом, вимоги закону були банком в повному обсязі виконані;  підписуючи договір, який є актом волевиявлення сторін, сторони за ним підтвердили їх згоду виконувати умови, які вони для себе передбачили,  та позивач здійснював повернення кредиту та сплату відсотків за його користування на виконання умов договору,  через що не є слушними  доводи позивача щодо введення його в оману з боку  банка. При укладенні договору банком були дотримані вимоги Цивільного Кодексу України, Закону України “Про захист прав споживачів”, Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Національного банку України №168 від 10.05.2007 р., при цьому, позивач не скористався правом та на виконання ч. 6 ст. 11 Закону України “Про захист прав споживачів”  протягом 14 днів не відкликав свою згоду на укладення договору про надання  кредиту, враховуючи передбачену законом можливість не пояснювати причини такого відкликання. Разом з тим, на даний час між сторонами виникли правовідносини, які регулюються Цивільним Кодексом України та договором, через що не слушним посилання позивача на приписи Закону України “Про захист прав споживачів”, адже кредит отримано, отримані кредитні кошти стали засобом для задоволення позивачем своєї власних  майнових потреб та придбання  транспортного засобу, який ним використовується й до цього часу,  а   боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ст. 625 ЦК). Водночас, виходячи із змісту статей 1046, 1054 ЦК України, відповідальність за валютні ризики лежать саме на позичальнику; відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання,  як це передбачено статтею 617 ЦК України.

      Разом з тим, щодо валюти зобов’язання, то варто зазначити про  те, що згідно Декрету Кабінету Міністрів України  “Про систему валютного регулювання та валютного контролю” резиденти і нерезиденти мають право бути власниками валютних цінностей, що знаходяться на території України; на підставі ст.ст. 47, 49 Закону України “Про банки і банківську діяльність” та ст. 5 Декрету КМУ “Про систему валютного регулювання та валютного контролю” відповідач має право надавати кредити в доларах США на підставі генеральної ліцензії Національного Данку України  на здійснення банківських  операцій. Тобто, підпунктом «в» п. 4 ст. 5 Декрету КМУ, передбачено наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, однак, на сьогоднішній день, законодавець не визначив межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті.  Єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку. І саме банківська ліцензія №22, видана  ПАТ КБ“ПриватБанк”, надає право банку здійснювати банківські операції, зокрема, визначені частиною 1 та п. 5-11 ч.2 ст. 47 Закону України “Про банки і банківську діяльність”, тобто надавати кредити в іноземній валюті.

      Стаття 49 Закону “Про банки і банківську діяльність” відносить до кредитних операцій операції, зазначені у п. 3 ч. 1 ст. 47  вказаного Закону України. При цьому під терміном  “кошти” згідно ст. 2 вказаного Закону розуміються гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Згідно з частиною  3 ст. 47 зазначеного закону дана операція належить до виключно банківської операції, здійснювати яку дозволяється тільки юридичним особам, які мають банківську ліцензію. Резиденти України мають право розпоряджатися отриманим кредитом в іноземній валюті за умовами, передбаченими кредитним договором.

          Узагальненнях судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин (2009-2010 р.р.) Верховного суду України, зазначено, що зростання курсу долара США -валюти кредиту, за загальним правилом, саме по собі не є підставою для розірвання кредитного договору, оскільки у позичальника існувала можливість передбачити в момент укладення договору зміни курсу гривні по відношенню до долара США, виходячи з динаміки зміни курсів валют з моменту введення в обіг національної валюти - гривні та її девальвації та можливість отримання кредиту в національній валюті.

        Однак, Позивач сам виявив своє бажання отримати кредит саме в іноземній валюті, що підтверджується його власноруч підписаною Заявкою на отримання кредиту (надається у додатку).

         Крім того, діючим законодавством не передбачений стабільний курс долара США до на ціональної валюти-гривні і , як вбачається з матеріалів справи, при укладенні спірного до говору, Позивачу були відомі усі умови договору та не існувало ніяких інших умов, які б примусили Позивача прийняти їх на вкрай невигідних для себе умовах.

      Згідно зі ст.ст. 47,49 і ч. 1 ст. 55 Закону України “Про банки і банківську діяльність”, ст.ст. 1054, 1055 ЦК України комерційні банки здійснюють кредитне обслуговування позичальників на договірних умовах.

     Відповідно до ст. 1054  ЦК України за кредитним договором банк зобов’язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених  договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти за користування ним. Істотними умовами кредитного договору,  як і будь –якого  іншого право чину, є, зокрема, предмет, ціна та строк дії договору. Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 92 Конституції України виключно  законами України встановлюються статус національної валюти, а також статус валют на території України. Декрет КМУ “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” (ст. 3), Закону України “Про Національний банк” (ст. 35), визначаючи національну валюту України як єдиний законний платіж на території України, не містять заборони на вираження грошових  зобов’язань в іноземній валюті. Пункт 2 статті 524 ЦК України та ч. 2 ст. 198 Господарського кодексу України прямо дозволяє сторонам визначити грошові зобов’язання в іноземній валюті.  Поряд із зазначеним необхідно звернути увагу, що колегіїєю суддів судової палати суду у цивільних справах Верховного Суду України у своєму рішенні від 01.12.2010 року у справі № 6-50418св10, зроблено висновок, що відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 року N 483, використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише операцій уповноваженого банку, на здійснення яких НБУ видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями).

      Отже, визначення грошового зобов’язання в кредитному договорі в іноземній валюті не суперечить законодавству України.  Разом з тим, щодо вимог підпункту “в” пункту 4 статті 5 Декрету КМУ, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання/одержання кредитів в іноземній валюті, тому за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету КМУ є  наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку. Таким чином, операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.    

       Суд вважає, що позивачем та його представником в ході розгляду справи не було надано доказів у підтвердження заявлених вимог у відповідності до вимог ст.. 60 ЦПК України.  Таким чином, суд вважає, що представником позивача не доведено в судовому засіданні, що має місце порушення відповідачем умов договору, а тому позов не підлягає задоволенню в повному обсязі.           

        На підставі викладеного та Керуючись  ст.ст. 10, 11, 15, ч. 1 ст. 88, ст.ст. 212, 214-215  ЦПК України, суд -   

                                                                В И Р І Ш И В   :   

       В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»про визнання договорів недійсними –відмовити у повному обсязі.            

     Рішення може бути оскаржене в апеляційний суд Дніпропетровської області шляхом подачі через Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу апеляційної скарги протягом 10 днів з моменту проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня  отримання копії цього рішення.       

                Суддя:                                                                                      О.В.Свистунова

Повне рішення суду виготовлено 25 листопада 2011 року.

Суддя:О. В. Свистунова