Справа №22/1313                                                                                                             Головуючий в суді 1^і інст. Гулак Н.А.

Категорія 42                                                                                                                            Доповідач Худяков A.M.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

"13"    липня 2006року

Апеляційний суд Житомирської області у складі: головуючої: Головчук С.В.,

суддів: Худякова A.M., Невмержицької Т.І.,

при секретарі Прищепі О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання дійсним договору купівлі-продажу 1/2 частини будинку, визнання права власності на 3/8 частини будинку,

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Богунського районного суду м.Житомира від 10 травня 2006 року,

ВСТАНОВИВ:

В червні 2004 року ОСОБА_3 звернулась до суду із позовом про усунення перешкод в користуванні приватним домоволодінням та виселення. Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з 1996 року є власником 1/2 частини будинку АДРЕСА_1. З 1998 року вона дозволила проживати в цій квартирі племіннику ОСОБА_4 та його дружині ОСОБА_2. В квітні 1999 року ОСОБА_4 припинив шлюбні стосунки з відповідачкою і не проживає у вказаному будинку. Посилаючись на те, що ОСОБА_2 не впускає її в свій будинок і виселятись з нього не бажає, позивачка просила на підставі ст.48 Закону України "Про власність" задовольнити позовні вимоги.

В липні 2004 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом про визнання дійсним договору купівлі-продажу 1/2 частини спірного будинку, визнання права власності на 1/4 його частину. Посилалась на те, що з 01.11.1986 року по 22.03.2004 рік вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з РОСОБА_4 і з ним 27.08.1998 року уклали з ОСОБА_3 угоду, за якою купили у останньої за суму, еквівалентної 8 тис. доларів США, 1/2 частини будинку АДРЕСА_1. Зазначає, що при укладенні вказаної угоди від свого та її імені діяв колишній чоловік, який здійснював грошові розрахунки з ОСОБА_3.

В ході розгляду справи ОСОБА_2 уточнила позовні вимоги і просила визнати дійсним договір купівлі-продажу 1/2 частини будинку АДРЕСА_1, стягнувши з неї на користь позивачки 21200 грн. та визнати за нею право власності на 3/8 частини вказаного будинку.

Ухвалою Богунського районного суду м.Житомира від 20.04.2005 року в якості позивача ОСОБА_1 залучена як правонаступник ОСОБА_3 до участі в справі.

Рішенням Богунського районного суду м.Житомира від 10 травня 2006 року позов ОСОБА_1 задоволений. Постановлено усунути перешкоди в користуванні власністю шляхом виселення ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

У апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати постановлене по справі рішення та ухвалити нове, яким задо­вольнити зустрічний позов. Апелянт посилається на те, що висновки суду не відповідають обставинам справи і суд неправильно застосував норми матеріального права. На думку апелянта, суд не взяв до уваги покази допитаних по справі свідків щодо підтвердження факту укладення договору купівлі-продажу 1/2 частини будинку, а також те, що спірна частина будинку як об'єкт власності є жилим приміщенням, тому режим проживання у ньому регулюється нормами Житлового кодексу.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, суд вважає, що скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Статтею 41 Конституції України, як нормою прямої дії передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст.48 Закону України "Про власність" власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права.

Як видно з матеріалів справи, згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 02.04.2005 року ОСОБА_1 є власником 1/2 частини будинку, що розташований АДРЕСА_1.

Вказане свідоцтво ніким не оспорювалось і є чинним.

Задовольняючи позов ОСОБА_1, суд першої інстанції правильно виходив з того, що підстави для виселення ОСОБА_2 існують, оскільки вона перешкоджає позивачці як власнику частини будинку користуватися своєю власністю.

Відповідно до ст.60 ЦПК України обов'язок доведення обставин, на які сторона посилається як на підставу своїх вимог, лежить на останній.

Позивачка ОСОБА_2 не довела в судовому засіданні, що вона разом з ОСОБА_4 27.08.1998 року уклали з ОСОБА_3 угоду купівлі-продажу 1/2 частини будинку АДРЕСА_1, а тому підстави для визнання за нею право власності відсутні. Суд обґрунтовано не взяв до уваги покази свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, оскільки показами свідків не можуть доводитись обставини укладення зазначеної угоди.

Таким чином, доводи апелянта про невідповідність виснов­ків суду обставинам справи безпідставні. Як видно з матеріалів справи суд об'єктивно оцінив зібрані по справі докази (у тому числі і покази свідків), дав їм правильну правову оцінку і ухвалив обґрунтоване та законне рішення, підстави для скасування якого відсутні.

Керуючись ст.304,307,308,314,315 ЦПК України, апеляційний суд -

У X В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Богунського районного суду м.Житомира від 10 травня 200 6 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України на протязі двох місяців.

Головуюча

Судді