Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
01 грудня 2011 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі :
Головуючого судді : Гордійчук С.О.
суддів : Хилевича С.В., Шеремет А.М.
секретар судового засідання : Панас Б.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Рівному апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Здолбунівського районного суду від 06 липня 2011 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про збільшення частки у праві спільної часткової власності.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, що з’явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги колегія суддів,-
в с т а н о в и л а :
Рішенням Здолбунівського районного суду від 06 липня 2011 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про збільшення частки у праві спільної часткової власності задоволено.
Збільшено ОСОБА_2 його частку у житловому будинку АДРЕСА_1 за рахунок проведеної ним добудови.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на приміщення, позначене на поверховому плані 2-3, площею 14,7 кв.м. у житловому будинку АДРЕСА_1.
В поданій на рішення апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує на його незаконність, оскільки суд не врахував, що позивач особисто стверджував, що добудова була ним проведена до 26 травня 1985 року, а 20 лютого 1988 року він отримав свідоцтво про право особистої власності на Ѕ частину будинку, йому було відомо, що частки в будинку є рівними, а тому саме з цього часу він дізнався, що його право на збільшення частки у зв’язку з добудовою, якщо таке мало місце, було порушене.
А тому в позові необхідно відмовити в зв’язку з пропуском строку позовної давності за нормами ЦК Української РСР, який діяв на час виникнення спірних правовідносин.
Позивач не отримував дозволу виконкому місцевої Ради на прибудову приміщення площею 14,7 кв.м., що є також підставою для відмови в позові. Крім того, судом не встановлено недійсності правочинів на підставі яких спірний будинок належить сторонам в рівних частках, вказані правочини є дійсними, і суд не мав права змінити частки сторін та визнати за позивачем право власності на добудову.
Також, визнавши право власності на приміщення площею 14,7 кв.м. суд порушив принцип диспозитивності вийшовши за межі позовних вимог, так як така позовна вимога не заявлялась.
_______________________________________________________________________
Справа № 22-2077/2011 рік Головуючий суддя 1 інстанції: Мичка І.М.
Суддя-доповідач : Гордійчук С.О.
Просить рішення скасувати і ухвалити нове рішення яким в позові відмовити.
В запереченні на апеляційну скаргу ОСОБА_2 вказує, що рішення законне і обґрунтоване, і просить залишити його без зміни.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Задовольняючи позов суд першої інстанції дійшов висновку про те, що добудова до житлового будинку проведена виключно за кошти позивача та його власними силами, вона не порушує права інших осіб, а тому відповідно до ст. 119 ЦК Української РСР 1963 року частки учасників спільної власності на будинок підлягають відповідній зміні з врахуванням проведеної добудови.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 з 1988 року належить Ѕ частина житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1, на підставі свідоцтва про право особистої власності на жилий будинок від 20 лютого 1988 року.
Як підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами добудова до жилого будинку, за рахунок якої позивач просить збільшити його частку у праві спільної часткової власності, проведена у 1987 році до отримання ОСОБА_2 свідоцтва про право власності.
В судовому засіданні апеляційного суду Рівненської області позивач суду пояснив, свідоцтво про право власності на Ѕ частину будинку було видане з врахуванням частки проведеної ним добудови, однак оскільки приміщенням 2-3, постійно користувалась ОСОБА_4 і обіцяла йому сплатити витрати, які він поніс під час проведення добудови, проте за життя цього не зробила, вважає, що його частка у власності підлягає збільшенню на 15/100 частин.
Таким чином, про порушення свого права ОСОБА_2 дізнався в лютому 1988 року, коли йому було видане вищевказане свідоцтво про право власності на Ѕ частину спірного житлового будинку.
Крім того, позивач знав, що ОСОБА_4 оформила своє право власності на Ѕ частину будинку та не оскаржував її право власності.
З позовом про захист свого права на збільшення частки у спільній частковій власності на спірний будинок ОСОБА_2 звернувся до суду лише в жовтні 2010 року.
Відповідно до ст. 71 ЦК Української РСР 1963 року загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлено в три роки.
Відповідно до ст. 76 ЦК Української РСР 1963 року, перебіг позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Згідно з п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України правила цього Кодексу на позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
За таких обставин, враховуючи, що на час набрання чинності ЦК України 2004 року позовна давність за вимогою ОСОБА_2 про захист свого права на збільшення частки у спільній частковій власності на спірний будинок, установлена ст. 71 ЦК Української РСР 1963 року, сплинула, так як з позовом про захист свого права він звернувся до суду лише в 2010 році, про порушення якого повинен був дізнатися у 1988 році при отриманні свідоцтва про право власності, а поважних причин пропуску строку не встановлено, в позові відповідно до ст. 80 ЦК Української РСР слід відмовити.
Крім того, визнаючи за ОСОБА_2 право власності на спірне приміщення суд першої інстанції в порушення ч.1 ст. 11 ЦПК України вийшов за межі позовних вимог, що є неприпустимим, так як така позовна вимога позивачем не заявлялась.
Оскільки рішення ухвалено з порушенням норм матеріального права воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.
Керуючись ст.ст. 307, 309, 316 ЦПК України, ст.ст. 71, 76, 80 ЦК Української РСР 1963 року, п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, колегія суддів
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Здолбунівського районного суду від 06 липня 2011 року скасувати.
В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про збільшення частки у праві спільної часткової власності відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним чинності.
Головуючий :
Судді :