Справа №2-2571 Головуючий у суді у 1 інстанції - Князєв
Номер провадження 22-ц/1890/159/12 Суддя-доповідач - Семеній
Категорія - 26
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 січня 2012 року м.Суми
Колегія суддів з розгляду справ цивільного судочинства Апеляційного суду Сумської області в складі:
Головуючого - Семеній Л. І.,
суддів - Кононенко О. Ю., Хвостика С. Г.,
з участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання ім. М.В.Фрунзе»
на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 06 грудня 2011 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання ім. М.В.Фрунзе», третя особа – Відділення в м. Суми Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України,
про відшкодування моральної шкоди,
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 06 грудня 2011 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання ім. М.В. Фрунзе» (далі – ПАТ «СМНВО ім. Фрунзе») на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 7500 грн.
Вирішено питання судових витрат.
В апеляційній скарзі представник ПАТ «СМНВО ім. Фрунзе» Похилько Л.В., посилаючись на незаконність рішення, ухваленого з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповноту з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
Зазначає, що позивач не надав жодного доказу спричинення йому моральної шкоди, був ознайомлений із шкідливими умовами праці та знав про можливі наслідки їх впливу на здоров’я. Суд помилково застосував норми ЦК України у частині строку позовної давності, оскільки ст.237-1 КЗпП України встановлено трьохмісячний строк позовної давності.
Заслухавши пояснення представника відповідача Похилько Л.В., яка підтримала скаргу з мотивів в ній викладених, позивача ОСОБА_1, який заперечив проти її задоволення, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно з ч. 1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що позивач в період з 26 липня 1967 року по 20 березня 2009 року працював у ПАТ «СМНВО ім. Фрунзе» на посадах котельника, газорізника, стропальника та слюсаря.
Внаслідок роботи у шкідливих умовах праці він отримав професійне захворювання за основним діагнозом у вигляді: Хронічне обструктивне захворювання легенів токсико-пилової етіології першої - другої стадії у фазі загострення. Емфізема легень першого ступеню. Легенева недостатність першого-другого ступеня. Нейросенсорна туговухість з помірним ступенем зниженням слуху (третя ступінь) професійного характеру. Захворювання професійне.
08 жовтня 2008 року медико-соціальною експертною комісією при повторному огляді позивачеві вперше встановлено 50% втрати професійної працездатності та 3 групу інвалідності, а при огляді 15 квітня2009 року встановлено 75% втрати професійної працездатності та другу групу інвалідності у зв’язку з професійним захворюванням.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди з роботодавця та стягуючи з нього на користь позивача 7500 грн. на її відшкодування, суд обґрунтовано виходив із встановлених у справі фактичних обставин та вимог матеріального і процесуального права.
Зокрема, суд правильно прийшов до висновку про те, що у зв'язку із отриманням за час роботи на підприємстві професійного захворювання, позивач втратив професійну працездатність на 75%, став інвалідом другої групи, в результаті чого переносить моральні страждання, тому обґрунтовано стягнув з роботодавця кошти на відшкодування моральної шкоди, що відповідає вимогам ст.ст.153, 237-1 КЗпП України. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначено судом з урахуванням всіх обставин та вимог закону, з дотриманням вимог розумності та справедливості.
Доводи апеляційної скарги ПАТ «Сумське МНВО ім. М.В. Фрунзе» щодо недоведення позивачем факту спричинення моральної шкоди висновком МСЕК та необхідність призначення експертизи для встановлення зв’язку втрати професійної працездатності з заподіянням моральної шкоди є необґрунтованими, оскільки у даному випадку факт спричинення моральної шкоди встановлений судом.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивач був ознайомлений із шкідливими умовами праці та знав про можливі шкідливі наслідки для свого здоров’я висновків суду не спростовують, оскільки не спростовують факту наявності вини роботодавця в неналежному забезпеченні безпечних та нешкідливих умов праці та не є підставою для позбавлення позивача права на отримання відшкодування.
Відповідно до ч.2 ст.153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Ст.237-1 КЗпП України передбачається відшкодування власником або уповноваженим ним органом працівникові моральної шкоди. Відшкодування такої шкоди провадиться тоді, коли порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань, або втрати нормальних життєвих зв'язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв'язку між попередніми умовами.
Відповідно до роз'яснень, що містяться у п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (зі змінами, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року), відповідно до ст.237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Відповідно до ст.9 Закону України "Про охорону праці" відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".
Проте Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України згідно з п.27 ст.77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" не відповідає за завдану моральну шкоду, оскільки зупинено дію абз.4 ст.1, п.п."е" п.1 ч.1 ст.21, ч.3 ст.28, ч.3 ст.34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які потягли втрату працездатності" у частині відшкодування моральної шкоди застрахованим особам та членам їхніх сімей.
Крім того, із Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" виключена ч.3 ст.34 відповідно до положень Закону України від 23 лютого 2007 року №717-V "Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".
Рішенням Конституційного Суду України від 8 жовтня 2008 року № 20–рп/2008 визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзаців другого, третього пункту 10, пункту 11 розділу I Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 лютого 2007 року, яким внесено зміни до статей 1, 21, 28, 34, 35 Закону України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 вересня 1999 року.
Крім того, у рішенні зазначено, що саме право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).
Посилання заявника апеляційної скарги на те, що суд помилково застосував норми ст.268 ЦК України та що позивач пропустив строк позовної давності, передбачений ст.233 КЗпП України не ґрунтується на законі.
До вимог про відшкодування моральної шкоди у випадках, передбачених трудовим законодавством, дійсно застосовується тримісячний строк звернення до суду (ст.233 КЗпП України), а не строк позовної давності. Однак, у цій справі позивач звернувся до суду за захистом його порушеного немайнового права – порушення права на життя та на охорону здоров'я у процесі його трудової діяльності.
Відповідно до ст. 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду також не спростовують.
Колегією суддів не виявлено неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які могли б бути підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції.
При зверненні з апеляційною скаргою ПАТ «СМНВО ім. Фрунзе» не сплачено судовий збір у сумі 47,05 грн., як за спір з вимогами немайнового характеру, тому він підлягає стягненню з заявника в дохід держави.
Керуючись ст.303, п.1 ч.1 ст.307, ст.308, п.1 ч.1 ст.314, ст.ст.315, 319 ЦПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання ім. М.В. Фрунзе» відхилити.
Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 06 грудня 2011 року залишити без змін.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання ім. М.В. Фрунзе» судовий збір у сумі 47 грн. 05 коп. в дохід держави.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий -
Судді -