ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
"27" грудня 2011 р. Справа № 51/406/6/146-11
Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАЛЕРЕЯ ПА»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна-промислова компанія «САЛТІС»про визнання дійсними договорів,
представники:
позивача: ОСОБА_1 (дов. від 29.11.2011р.),
відповідача: не з’явився.
СУТЬ СПОРУ:
У вересні 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ГАЛЕРЕЯ ПА»(далі - позивач) звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна-промислова компанія «САЛТІС»(далі - відповідач) про визнання дійсними договорів.
Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що вчинені дії ТОВ «ГАЛЕРЕЯ ПА»та ТОВ «Торгівельна-промислова компанія «САЛТІС»підпадають під визначення договорів, які направлені на поставку товару, а саме видаткові накладні: № РН-0000035 від 01.10.2010р., № РН-0000037 від 01.11.2011р. та № РН-0001090 від 01.12.2010р., у зв’язку з цим, посилаючись на ст. 218 ЦК України, позивач просить суд визнані дійсним договір від 01.10.2010 р. укладений між ТОВ «ГАЛЕРЕЯ ПА»та ТОВ «ТПК «САЛТІС"»на поставку 630 кг. - м'ясо свинини охолоджене, на загалу суму 107 580 грн; визнати дійсним договір від 01.11.2010 р. укладений між ТОВ «ГАЛЕРЕЯ ПА»та ТОВ «ТІ ІК «САЛТІС»на поставку 1 972 кг. - м'ясо свинини охолоджене та 1 000 кг. - картоплі на загальну суму 143 940 грн; визнані дійсним договір від 01.12.2010 р. укладений між ТОВ «ГАЛЕРЕЯ ПА»та ТОВ «ТПК «САЛТІС»на поставку 615 кг. м'ясо свинини охолоджене 50.000 кг. - ікра червона та 2 банки маслина з кісточкою (Греція) на загальну суму 75 210 грн.
12.10.2011р. позивачем подано суду уточнення до позовної заяви від 11.10.2011р., в яких він просить визнати дійсним договір від 01.10.2010р. № ДГ-0000118, укладений між ТОВ «ГАЛЕРЕЯ ПА»та ТОВ «Торгівельна-промислова компанія «САЛТІС»на поставку продукції, а саме 4217 кг. - м'ясо свинини охолоджене, на загалу суму 288 668 грн, 1000 кг. - картоплі на загальну суму 5892 грн, 50 кг. –ікра червона на суму 31510 грн та 2 банки - маслина з кісточкою (Греція) на загальну суму 660 грн.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 29.09.2011р. порушено провадження у справі № 51/406 та призначено до розгляду на 12.11.2011р.
У зв’язку з нез’явленням в судове засідання повноважних представників відповідача, суд відклав розгляд справи на 21.11.2011р.
В подальшому, ухвалою господарського суду м. Києва від 21.11.2011р. матеріали справи № 51/406 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАЛЕРЕЯ ПА»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна-промислова компанія «САЛТІС»про визнання дійсними договорів передано до господарського суду Київської області за підсудністю, в порядку ст. 17 ГПК України.
Ухвалою господарського суду Київської області від 02.12.2011р. прийнято справу № 51/406 до свого провадження, присвоєно їй № 51/406/6/146-11 та призначено її до розгляду на 27.12.2011р.
В судовому засіданні 27.12.2011р. представник позивача позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позовній заяві з урахуванням уточнення до позовної заяви.
Представник відповідача в судове засідання 27.12.2011р. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, витребувані документи суду не надав, хоча про час і місце розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином ухвалами господарського суду Київської області від 02.12.2011р. за фактичною адресою, яка зазначена у позовній заяві та за юридичною адресою, яка відповідає адресі вказаній у довідці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців відповідача..
Так, згідно з роз’ясненнями президії Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” від 18.07.1997 року за № 02-5/289 особи, що беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження по справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.
Водночас, ухвали суду про прийняття справи до свого провадження № 51/406/6/146-11 від 02.12.2011р., направлені відповідачу, були повернуті до суду відділом зв’язку з помітками на довідках до поштових конвертів «за зазначеною адресою не проживає”.
Проте, відповідно до п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році” № 01-8/1228 від 02.06.2006, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв’язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов’язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Таким чином, відповідач вважається належним чином повідомлений про час та місце судового засідання.
Відтак, на підставі ст. 75 ГПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відзиву на позовну заяву за наявними в ній матеріалами та без участі представника відповідача, так як його нез’явлення та не подання відзиву не перешкоджає вирішенню спору.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд
Установив:
У матеріалах справи містяться видаткові накладні: № РН-0000035 від 01.10.2010р., № РН-0000037 від 01.11.2011р. та № РН-0001090 від 01.12.2010р., зі змісту яких вбачається, що у період з 01.10.2010р. по 01.12.2010р. позивач відвантажив, а відповідач отримав товар у кількості та ціною, що визначені у цих видаткових накладних.
Звертаючись з позовом до суду, позивач вважає, що наданий ним договір № ДГ-0000118 від 01.10.2010р. має бути визнаний судом дійсним в силу ст. 218 ЦК України, оскільки сторонами спору було погоджено істотні умови згаданого договору, що підтверджується діями сторін, які свідчать про фактичне його виконання.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимога позивача не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Положеннями частини 7 статті 179 Господарського кодексу України визначено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, встановлених Господарським кодексом України.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов‘язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов‘язками наділені обидві сторони договору.
Згідно з ч. 2 ст. 218 Цивільного кодексу України якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.
Здійснивши правовий аналіз положень ч. 2 ст. 218 Цивільного кодексу України суд дійшов висновку, вирішуючи спори про визнання правочину дійсним з підстав, визначених ст. 218 ЦК України, суду необхідно встановити чи підпадає договір № ДГ-000018 від 01.10.20110р. під договори з якими закон повязує недійсність у разі їх не вчинення в письмовій формі. Тобто, законодавець мав на увазі, що зазначена стаття надає право суду застосувати її до договорів з обов’язковою письмовою формою не вчинення якого встановлює його недійсність.
Згідно з ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
У письмовій формі належить вчиняти правочини, зокрема між юридичними особами (ч. 1 ст. 208 ЦК України).
Зі змісту поданого позивачем договору, вбачається, що договір, який просить визнати позивач дійсним має ознаки договору купівлі-продажу.
Згідно ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 657 ЦК України визначено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Постановою Пленуму Верховного Суду України, від 06.11.2009, № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" в п. 13 якої зазначено - у зв’язку з недотриманням вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину та з недодержанням письмової форми для яких встановлена недійсність може бути визнано дійсним лише з підстав, встановлених ст.ст. 218, 220 ЦК України. Інші вимоги щодо визнання договорів дійсними, не відповідають можливим способам захисту цивільних прав та інтересів. Такі позови не підлягають задоволенню.
Так, глава 54 про купівлю - продаж ЦК України не встановлює недійсність у разі не додержання вимог щодо письмової форми для договору який просить позивач визнати дійсним, а лише передбачає обов’язковість укладення окремих договорів у письмовій формі, нотаріальному посвідченню та державній реєстрації у випадках ст. 657 ЦК України.
Таким чином, враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що зазначений позивачем договір не може бути визнаний дійсним з підстав, передбачених ч. 2 ст. 218 ЦК України, оскільки закон не пов’язує його недійсність у випадках недотримання його письмової форми, на відміну від таких договорів як договір дарування, договорів щодо забезпечення виконання зобов’язання тощо, що в свою чергу унеможливлює застосування ч. 2 ст. 218 ЦК України.
Крім того, слід зазначити, що позивачем не надано доказів про укладеність між сторонами спору договору в усній формі на умовах, які викладені у договорі № ДГ- 0000118 від 01.10.2010р. та який просить визнати дійсним позивач.
Також, не додано доказів направлення відповідачу акцепту з вказаними умовами договору до моменту оформлення видаткових накладних: № РН-0000035 від 01.10.2010р., № РН-0000037 від 01.11.2011р. та № РН-0001090 від 01.12.2010р.
Наведене позбавляє суд можливості дійти висновку про те, що вказані накладні були оформлені саме на виконання редакції поданого позивачем договору, підписаного лише зі сторони позивача.
Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Обов’язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 38 ГПК України сторонами доказів.
Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.
Зважаючи на вищенаведене, позовна вимога Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАЛЕРЕЯ ПА»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна-промислова компанія «САЛТІС»про визнання договору № ДГ- 0000118 від 01.10.2010р. в редакції поданій позивачем дійсним є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню повністю.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В И Р І Ш И В:
У позові відмовити повністю.
Суддя Черногуз А.Ф.