ЛЬВІВСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ  АДМІНІСТРАТИВНИЙ  СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2011 р.                                                                                  Справа № 25831/11

           Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді –                                     Заверухи О.Б.,

суддів –                                                        Старунського Д.М., Ніколіна В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Франківському районі міста Львова на постанову Франківського районного суду міста Львова від 18 лютого 2011 року по справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Франківському районі міста Львова про нарахування та стягнення підвищення до пенсії, -

ВСТАНОВИЛА :

01.12.2010 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача про нарахування та стягнення підвищення до пенсії за період з 01.06.2010 року по 31.12.2010 року до дати прийняття судового рішення у справі, зазначивши, що ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено підвищення до пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком, яке відповідач не виплачує.

Постановою Франківського районного суду міста Львова від 18 лютого 2011 року позов задоволено. Зобов’язано Управління Пенсійного фонду України в Франківському районі міста Львова нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 недоплачене щомісячне підвищення до пенсії в розмірі встановленому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 01 червня 2010 року по 31 грудня 2010 року з врахуванням ст. 28 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування».

Не погоджуючись з прийнятою постановою,  управління Пенсійного фонду України в Франківському районі міста Львова  подало апеляційну скаргу до Львівського апеляційного адміністративного суду, в якій просить скасувати оскаржувану постанову і прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі апелянт вказує на те, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

За відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки таку може бути вирішено на основі наявних у ній доказів (ч. 1 ст. 197 КАС України із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2010 року N 2453-VI), що є достатнім для розгляду даної справи.

Заслухавши доповідь судді Львівського апеляційного адміністративного суду, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду без змін з наступних підстав.           

Колегія суддів вважає підставними заявлені вимоги позивача в частині зобов’язання відповідача нараховувати і виплачувати підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 01 червня 2010 року по 31 грудня 2010 року оскільки дія норм ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» на 2010 рік не була зупинена чи обмежена іншими нормативними актами. Статтею 70 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» Кабінету Міністрів України надано право у 2010 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами. Названа норма передбачає встановлення в абсолютних сумах розмірів лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати. Відповідно її дія не поширюється на спірні відносини, оскільки розмір зазначених соціальних виплат згідно із Законом України «Про соціальний захист дітей війни» залежить від розміру мінімальної пенсії за віком.

Отже, нарахування та виплата у 2010 році дітям війни підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, повинні здійснюватися відповідно до норм Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Положення ч.3 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», на думку колегії суддів не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов’язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого крім передбаченого ч.1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком, а тому доводи апелянта в цій частині є необгрунтованими.  

За таких обставин, колегія суддів приходить до переконання про підставність заявлених позовних вимог в частині зобов’язання відповідача провести нарахування та виплату на користь позивача підвищення до пенсії за період з 01 червня 2010 року по 31 грудня 2010 року включно, у відповідності до заявлених вимог.

Оскільки функції з призначення, нарахування та виплати пенсії позивачу здійснює Пенсійний фонд України в особі Управління Пенсійного фонду України в Луцькому районі, обов’язок щодо нарахування і виплати спірної допомоги правильно покладено на відповідача у справі.

Достатніх правових підстав чи застережень щодо неможливості підвищення пенсії позивача у передбаченому ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» розмірі колегія суддів не вбачає.

Беручи до уваги, що правові положення, які передбачають виплату підвищення до пенсії особам, на яких поширюється дія Закону України «Про соціальний захист дітей війни» є чинними, а позивач належить до вказаної групи осіб і має право на її отримання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати розмір такої допомоги.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для його скасування немає.

Керуючись ст. 195, ст. 196, ч.1 ст.197, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.206, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Франківському районі міста Львова залишити без задоволення, а постанову Франківського районного суду міста Львова від 18 лютого 2011 року по адміністративній справі № 2а-314/11 – без змін.

Ухвала апеляційного суду є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий :                                                                       О.Б. Заверуха

Судді :                                                                          В.В. Ніколін

                                                                            Д.М. Старунський