Справа № 22- 1042                                      головуючий у 1 інстанції-Мичка І.М.

22-Ц № 5                                                                               доповідач-Малько О.С.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ         УКРАЇНИ

27 вересня                  2006 року                                                                          м. Рівне

Колегія суддів   судової палати   у цивільних справах апеляційного   суду Рівненської області в складі:

головуючого - Малько О.С.

суддів: Оніпко О.В., Собіни І.М.

при секретарі судового засідання Сеньків Т.Б.

розглянула справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права сумісної власності на квартиру.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів, -

встановила:

Рішенням Здолбунівського районного суду від 3 липня 2006 року визнано за ОСОБА_1 і ОСОБА_2 право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1

В апеляційній скарзі на це рішення ОСОБА_2 вказує на його незаконність, зазначаючи, що суд безпідставно дійшов висновку про те, що придбана ним 29 січня 2002 року квартира є спільною власністю його та позивачки.

На момент купівлі квартири він з позивачкою в шлюбі не перебував, а проживав і працював в м. Шепетівка Хмельницької області

Суд безпідставно покликався як на докази придбання квартири за спільні з позивачкою кошти на показання свідків щодо його стосунків з позивачкою, які носили суто інтимний характер.

Він протягом 199-2002 років не вів з позивачкою спільного господарства і вони не були пов*язані спільним побутом.

Відповідно до ч.4 ст.368 Цивільного кодексу України спільною сумісною власністю є майно, яке набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім*ї, чого в даному випадку не було.

Просить рішення суду першої інстанції скасувати і відмовити позивачці в задоволенні позову.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню з ухваленням у справі нового рішення з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги про визнання придбаної відповідачем в 2002 році квартири спільною власністю його та позивачки, суд першої інстанції виходив з того, що ця квартира придбана сторонами внаслідок їх спільної праці і під час проживання однією сім*єю, а тому відповідно до ст.17Закону України "Про власність", ч.4 ст.368 Цивільного кодексу України та ст. 74 Сімейного кодексу України є спільною сумісною власністю сторін.

Між тим, з таким висновком суду погодитись не можна, оскільки він не відповідає матеріалам справи та вимогам закону.

Судом встановлено , що сторони з 6 серпня 2004 року перебувають у зареєстрованому шлюбі, а відповідно до договору купівлі -продажу квартиру відповідач придбав 29січня 2002 року (а.с. 5).

В матеріалах справи відсутні докази придбання квартири відповідачем за спільні з позивачкою кошти.

Показання свідків, які підтвердили спільне проживання сторін з 1999 року , не є достатнім умовою для визнання за позивачкою спільної сумісної власності на спірну квартиру, оскільки вона не надала суду доказів про вкладання нею коштів на придбання квартири відповідачем задовго до укладення з ним шлюбу.

Факт внесення нею за спірну квартиру коштів, отриманих від продажу будівельних матеріалів, не є доведеним, а її показання з цього приводу суперечать показанням особи, яка купувала ці матеріали(а.с29. ЗО).

Відповідач на заперечення вимог ОСОБА_1 про спільне проживання з 1999 року вказував, що проживав до придбання квартири в м. Шепетівка Хмельницької області і ці його доводи підтверджені записом про його місце проживання в договорі купівлі -продажу(а.с.5).

Позивачка мала у власності квартиру НОМЕР_1 в цьому ж будинку, в якій на даний час проживає її син.

Покликання в рішенні як на підставу задоволення позовних вимог на норми Сімейного Кодексу та чинного Цивільного кодексу є невірним, оскільки спір виник з приводу правовідносин, які виникли до набрання цими кодексами чинності -до 1 січня 2004 року.

Сімейний кодекс не має зворотної сили відповідно до його Прикінцевих положень, а Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності згідно з п. 4 Прикінцевих та перехідних положень.

Відповідно до п. 1 ст.17 Закону України "Про власність" особи, які внаслідок спільної праці за час фактичних шлюбних відносин придбали майно, набувають на нього право спільної сумісної власності, однак в даному випадку позивачкою не доведено факт придбання спірної квартири внаслідок спільної праці чи спільних коштів, а тому підстав для задоволення її вимог немає.

На підставі наведеного, п. ст. 17 Закону України "Про власність", керуючись ст.ст. 309,314,316 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Здолбунівського районного суду від 3 липня 2006 року скасувати.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання спільної сумісної власності на квартиру - відмовити.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.

Сторони мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції та рішення апеляційного суду протягом двох місяців з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.