Крижопільський районний суд Вінницької області

2-з/134/2/2025

Справа № 134/724/25

УХВАЛА

іменем України

07 травня 2025 року                                                селище Крижопіль                                                                                         Вінницької області

Суддя Крижопільського районного суду Вінницької області Лабай О.В., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 визнання місця проживання дітей,

ВСТАНОВИВ:

До Крижопільського районного суду Вінницької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання місця проживання дітей ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 разом із матірю ОСОБА_1 в належному їй на праві воасності будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Одночасно із позовною заявою подано заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, в якій позивач просить суд заборонити ОСОБА_2 виїжджати за кордон України з малолітніми дітьми ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до ухвалення судового рішення у справі та шляхом надання права матері ОСОБА_1 на зустрічі з малолітніми дітьми щоденно в т.ч. у її будинку за адресою АДРЕСА_1 .

Подана заява мотивована тим, що позивачу стало відомо, що відповідач ОСОБА_2 має намір виїхати до країни Польщі на постійне місце проживання та вивезти їх спільних дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_6 .

В середені 2023 року син ОСОБА_7 , який проживав з нею, без її дозволу зібрав речі та переїхав до батька. Коли вона дізналась, про це, вона намагалась поговорити з сином однак відповідач в грубій формі з нею поводячись відмовляв при кожному її намаганні поговорити з дітьми. В листопаді 2024 року до батька без згоди та дозволу матері переїхала 10-ти річна дочка ОСОБА_8 . Матір повністю через поведінку батька втратила зв`язок з дітьми.

Із того часу та станом на день подання цієї позовної заяви, відповідач чинить перешкоди для зустрічей матері із сином (не повідомляє про поточне місцезнаходження дитини, уникає домовленостей про спільне дозвілля матері з сином та дочкою, вимикає телефон дитини аби запобігти спілкуванню матері із дітьми за допомогою телефонного зв`язку тощо).

Відтак, вона позбавлена можливості реалізовувати своє право на спілкування із сином та можливості брати участь у його вихованні, право та прямий обов`язок на що передбачені положеннями чинного законодавства України.

Відповідно до ч. 1 ст.153 ЦПК України, розгляд заяви проводиться без повідомлення учасників справи.

Вивчивши заяву та додані до неї документи, суд доходить такого висновку.

За правилами ч. 1ст. 149 Цивільного процесуального кодексу Українисуд за заявою учасника справи має право вжити передбаченихстаттею 150цього Кодексузаходів забезпечення позову.

Положеннями ч. 2 ст. 149 ЦПК України унормовано, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Так, згідно з ч. 1 ст.150 ЦПК України, позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За змістом ч. 3 ст. 150ЦПК Українизаходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.        

Одним із критеріїв обґрунтованості заяви є наявність причинного зв`язку між конкретним видом забезпечення позову, про який йдеться у відповідній заяві, та наслідком у формі потенційної загрози виконанню рішення суду.

Згідно з п. 4, 5, 6Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Щодо забезпечення позову шляхом заборони виїзду ОСОБА_2 виїжджати за кордон України з малолітніми дітьми ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до ухвалення судового рішення у справі суд заначає наступне.

Відповідно до ч. 1ст. 33 Конституції Україникожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Правилами ст.6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України»закріплено, що право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли: 1) він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, - до закінчення терміну, встановленого статтею 12 цього Закону; 3) стосовно нього у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, - до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень; 4) він засуджений за вчинення кримінального правопорушення - до відбуття покарання або звільнення від покарання; 5) він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів; 9) він перебуває під адміністративним наглядом Національної поліції - до припинення нагляду. Тимчасове обмеження права громадянина України на виїзд з України у випадках, передбачених частинами першою та шостою цієї статті, запроваджується в порядку, передбаченому законодавством. У разі запровадження такого обмеження орган, що його запровадив, в одноденний строк повідомляє про це громадянина України, стосовно якого запроваджено обмеження, та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Так, положеннями ч. 1 ст. 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову, в тому числі: заборона вчиняти певні дії; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів.

З огляду на наведене, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Тлумачення наведених вище норм законодавства свідчить, що в цивільному процесуальному законодавстві відсутня правова норма, яка б надавала суду повноваження в порядку, передбаченому статтями 149-150 ЦПК України застосувати заборону щодо виготовлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 27.03.2019 у справі №643/5842/16-ц.

З огляду на викладене, обраний спосіб забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_2 виїжджати за кордон України з малолітніми дітьми ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до ухвалення судового рішення, не відповідає вимогам ст. 150 ЦПК України.

Крім того, як вказав Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11.12.2023 у справі № 607/20787/19 першочерговим завданням держави є забезпечення безпеки і права на життя дитини, що проголошено статтею 6 Конвенції про права дитини, а тому, розглядаючи справи про визначення місця проживання дитини з урахуванням особливостей, спричинених введенням в Україні воєнного стану, вирішуючи спори, що стосуються прав та інтересів дитини, судове рішення має бути спрямованим на забезпечення її безпеки і права на життя (див. постанови Верховного Суду від 09 лютого 2023 року у справі № 753/572/20, від 24 травня 2023 року у справі № 127/9377/21, від 14 червня 2023 року у справі № 760/31518/21).

Крім того у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від14 лютого 2022 року, справа № 754/7569/21, провадження № 61-15886сво2, зазначено, що у спорах щодо повернення дітей, які незаконно утримуються в державі, відмінній від держави їх постійного проживання, урегульованих положеннями Гаазької Конвенції, можливе вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони дитині у будь-чиєму супроводі перетинати державний кордон України. У таких спорах забезпечення позову шляхом обмеження права на виїзд за межі України буде адекватним заходом з метою ефективного виконання судового рішення. В усіх інших спорах, що виникають, зокрема, між батьками щодо визначення місця проживання дитини, визначення порядку участі у спілкуванні та вихованні дитини та інших, які вирішуються за законодавством України без застосування Гаазької Конвенції, забезпечення позову шляхом обмеження права, зокрема, на виїзд за межі України не є можливим.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд враховує, що відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.03.2022 №64/2022 постановлено ввести в Україні воєнний стані з 05 години 30 хвилин 24.02.2022, строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався.Постановою КМУ від 01.03.2022 №179 внесено зміни до Правил перетинання державного кордону громадянами України. Постановлено серед іншого, що виїзд за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків, баби, діда, повнолітніх брата, сестри, мачухи, вітчима або інших осіб, уповноважених одним з батьків письмовою заявою, завіреною органом опіки та піклування, здійснюється без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків та за наявності паспорта громадянина України або свідоцтва про народження дитини (за відсутності паспорта громадянина України)/ документів, що містять відомості про особу, визнаних Держприкордонслужбою.

Спрощена процедура перетину державного кордону обумовлена ризиками для життя та здоров`я цивільного населення у зв`язку з введенням воєнного стану, а тому, на думку суду, у разі початку активних бойових дій у регіоні проживання дитини, відсутність паспорту, не відповідатиме якнайкращим інтересам дитини й нестиме загрозу для її благополуччя та життя.

Щодо заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову в частині надання права матері ОСОБА_1 на зустрічі з малолітніми дітьми щоденно в т.ч. у її будинку за адресою АДРЕСА_1 , зазначає наступне:

Позов забезпечується, зокрема, встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин (пункт 3 частини першої статті 150 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 127/31828/19 (провадження № 61-10859св20) вказано, що у справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції  правильно врахував, що зустрічі матері з дитиною будуть сприяти відновленню та налагодженню емоційних стосунків матері із її малолітньою дитиною і ця обставина відповідатиме найкращим інтересам дитини. Колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з її матір`ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити дитину від зустрічей з матір`ю.

Аналогічну правову позицію Верховний Суд висловив і у постанові від 04 квітня 2018 року у справі № 344/16653/16-ц.

У постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 490/1087/21 (провадження № 61-12931св21) вказано, що судове рішення про визначення місця проживання дитини і відібрання дитини від батька (матері) без позбавлення батьківських прав спрямовано на передачу дитини від однієї особи (батька/матері) до іншої особи (матері/батька). Заходи ж забезпечення позову, що полягають у визначенні часу та місця побачення і спілкування дитини з одним із батьків, який на час розгляду справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від неї, спрямовані на усунення перешкод у спілкуванні дитини з цим із її батьків на час вирішення по суті спору щодо місця її проживання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

Відповідно до статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Вказана норма кореспондується із положеннями частини третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», в якій вказано, що батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно зі статтею 157 СК України питання про виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідно до частин першої і другої статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, так як питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду справи по суті і не вирішується судом під час розгляду заяви про забезпечення позову, що узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 16 серпня 2018 року у справі № 910/1040/18.

Крім того, у абзаці 1 частини десятої статті 150 ЦПК України передбачено, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

У заві про забезпечення позову позивачем не вказано графік, проміжок часу, місця зустрічі матері із малолітніми дітьми в присутності батька чи без останнього, а зазначається надання зустрічі з малолітніми дітьми ОСОБА_4 та ОСОБА_5 щодено в т.ч у її будинку за адресою: АДРЕСА_1 , що за змістом фактично є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, про визнання місця проживання дітей ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 разом із матірю ОСОБА_1 в належному їй на праві воасності будинку за адресою: АДРЕСА_1 оскільки та не враховує прав батька на спілкування із дітьми та фактично всатавлю щодене занаходження дітей за місцем проживання матері.

Аналізуючи викладені обставини, приймаючи до уваги норми процесуального законодавства, виходячи з оцінки доводів наданих представником щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності і обґрунтованості вимог позивача щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, зокрема з огляду на якнайкращі інтереси дитини, суд приходить до висновку, що заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. 149, 150, 152, 153, 261, 268 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 визнання місця проживання дітей, залишити без задоволення.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Вінницького апеляційного суду. Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

       Суддя: