ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м  У к р а ї н и

07 травня 2025 року м. Дніпросправа № 160/29577/24

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача:  Шальєвої В.А.

суддів:                           Чередниченка В.Є., Іванова С.М.,     

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року (суддя Озерянська С.І.) у справі №160/29577/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі – ГУ ПФУ) про:

визнання протиправним та скасування рішення № 047150028527 від 05 вересня 2024 року про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2;

зобов`язання повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 від 29 серпня 2024 року з метою призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 з дати першого звернення, тобто з 29 серпня 2024 року, відповідно до пункту «б» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та підпункту 2 пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 047150028527 від 05.09.2024 року про відмову ОСОБА_1 у призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.08.2024 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2, з урахуванням висновків суду.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Зазначає, що в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком 2 позивачу відмовлено у зв`язку з відсутністю необхідного пільгового стажу відповідно до пп. 2 п. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», підтвердженого в установленому законодавством порядку.

До пільгового стажу не зараховані періоди роботи, так як згідно з рішенням № 6 від 26 серпня 2024 року про результати розгляду заяви комісії при Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області для зарахування до пільгового стажу роботи за Списком № 2 періодів з 01.05.1990 по 31.05.1996, з 26.12.1997 по 20.07.1998, з 03.08.1998 по 16.02.1999 немає підстав.

Трудова книжка ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 не містить відповідних записів про характер і час виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи тощо, в ній не зазначено про зайнятість повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, й ця обставинам судом досліджувалась.

Справа судом розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України у зв`язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить до висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 26.08.2024 року за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 комісією при Головному управлінні Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області про підтвердження періодів роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, прийнято рішення № 6, в якому зазначено, що для підтвердження періодів роботи з 01.05.1990 по 31.05.1996, з 26.12.1997 по 20.07.1998, з 03.08.1998 по 16.02.1999 для зарахування до пільгового стажу за Списком № 2 немає підстав.

29.08.2024 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.

Заяву позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області та прийнято рішення № 047150028527 від 05.09.2024 року, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначені пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 у зв?язку з відсутністю необхідного пільгового стажу відповідно до підпункту 2 пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

У рішенні зазначено, що вік заявниці 56 років, пільговий стаж становить 00 років 00 місяців 00 днів, страховий стаж становить 39 років 05 місяців 11 днів. За результатами розгляду документів до загального страхового стажу зараховано всі періоди згідно з наданими документами, до пільгового стажу заявниці не зараховані періоди роботи, так як згідно з рішенням №6 від 26.08.2024 про результати розгляду заяви комісії при Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області для зарахування до пільгового стажу роботи за Списком №2 періодів з 01.05.1990 по 31.05.1996, з 26.12.1997 по 20.07.1998, з 03.08.1998 по 16.02.1999 немає підстав.

Судом першої інстанції вказано, що відомості про наявність у позивача стажу роботи за пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", в першу чергу, підтверджуються записами в трудовій книжці, і лише за відсутності таких записів відповідними довідками з місця роботи.

Трудова книжка ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 не містить відповідних записів про характер і час виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи тощо, в ній не зазначено про зайнятість повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці.

Разом з тим, позивачем надано довідку архівного відділу виконкому Криворізької міської ради від 20.08.2021 року № Ш-2385 позивач працювала в Державному підприємстві “Криворізький птахокомбінат”, який реорганізовано у ВАТ “Криворіжхарчком”, зокрема з 01.05.1990 року переведена машиністом холодильно-аміачних компресорів, з 01.04.1991 року переведена машиністом холодильно-аміачних установок 3 розряду на постійне місце роботи компресорної ділянки, з 03.04.1995 року присвоєно 4 розряд машиніста холодильно-аміачних установок, звільнена 31.05.1996 року, з 03.08.1998 року прийнята машиністом холодильно-аміачних установок компресорної дільниці та 16.02.1999 року звільнена.

Наказом про атестацію робочих місць №202 від 31.10.1995 року підтверджено проведення атестації робочих місць за списком №2, зокрема і посади позивача.

Тому суд першої інстанції дійшов висновку, що Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області протиправно не зарахувало періоди з 01.05.1990 року по 31.05.1996 року, з 26.12.1997 року по 20.07.1998 року, з 03.08.1998 року по 16.02.1999 року, а тому такі періоди підлягають обов`язковому зарахуванню до пільгового стажу позивача за списком №2.

Також судом першої інстанції встановлено, що станом на момент звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах (29.08.2024 року) позивачу виповнилося 56 років.

Підставою для відмови позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2 слугувала відсутність стажу по Списку №2.

Суд першої інстанції вважав, що при розгляді заяви позивача про призначення пенсії на пільгових умовах за списком № 2 відповідачем не було повністю досліджено всі надані позивачем документи на підтвердження її пільгового стажу роботи, не було зараховано до пільгового стажу окремі періоди її роботи, що свідчить про необґрунтованість такого рішення та необхідність його скасування.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту прав позивача є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.08.2024 року щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 з урахуванням висновків суду.

Суд визнає приведені висновки обґрунтованими, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 рішенням комісією при Головному управлінні Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області про підтвердження періодів роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, № 6 від 26 серпня 2024 року не зараховано до пільгового стажу за списком № 2 періоди роботи з 01.05.1990 по 31.05.1996, з 26.12.1997 по 20.07.1998, з 03.08.1998 по 16.02.1999.

ОСОБА_1 29 серпня 2024 року звернулась до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах за списком № 2.

Рішенням ГУ ПФУ в Харківській області № 047150028527 від 05.09.2024 року, яким заява позивача розглянута за принципом екстериторіальності, відмовлено позивачу у призначенні пенсії.

У рішенні вказано, що вік заявниці 56 років, пільговий стаж становить 00 років 00 місяців 00 днів, страховий стаж становить 39 років 05 місяців 11 днів. За результатами розгляду документів до загального страхового стажу зараховано всі періоди згідно з наданими документами до пільгового стажу не зараховані періоди роботи, так як згідно з рішенням №6 від 26 серпня 2024 року про результати розгляду заяви комісії при ГУ ПФУ в Дніпропетровській області для зарахування до пільгового стажу роботи за Списком №2 періодів з 01.05.1990 по 31.05.1996, з 26.12.1997 по 20.07.1998, з 03.08.1998 по 16.02.1999 немає підстав.

Трудовою книжкою ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 підтверджено, що у періоди 01.05.1990 по 31.05.1996, з 26.12.1997 по 20.07.1998, з 03.08.1998 по 16.02.1999 позивач працювала у Державному підприємстві «Криворізький птахокомбінат», який реорганізовано у ВАТ «Криворіжхарчком».

Довідкою архівного відділу виконкому Криворізької міської ради від 20 серпня 2021 року № Ш-2385 підтверджено, що ОСОБА_1 працювала в Державному підприємстві «Криворізький птахокомбінат», який реорганізовано у ВАТ «Криворіжхарчком»: з 01.05.1990 року переведена машиністом холодильно-аміачних компресорів, з 01.04.1991 року переведена машиністом холодильно-аміачних установок 3 розряду на постійне місце роботи компресорної ділянки, з 03.04.1995 року присвоєно 4 розряд машиніста холодильно-аміачних установок, звільнена 31.05.1996 року, з 03.08.1998 року прийнята машиністом холодильно-аміачних установок компресорної дільниці та 16.02.1999 року звільнена.

Наказом про атестацію робочих місць №202 від 31.10.1995 року підтверджено проведення атестації робочого місця позивача за списком №2.

Спірним у цій справі є питання наявності правових підстав для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв`язку з не досягненням особою пенсійного віку, а також правомірність незарахування до страхового стажу спірних періодів.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов`язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначено Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі – Закон № 1058-IV).

Частиною першою статті 114 Закону № 1058-IV  встановлено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

Пунктом другим частини другої статті 114 Закону № 1058-IV визначено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку, зокрема, 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.

Згідно з пунктом «б» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ (далі – Закон № 1788-ХІІ) в редакції Закону України від 02 березня 2015 року N 213-VIII право на призначення пільгової пенсії за віком мають працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць  - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку, зокрема, 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.

Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/20 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III „Прикінцеві положення“ Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення“ від 2 березня 2015 року № 213-VIII (справа № 1-5/2018(746/15)) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти „б“-„г“ статті 54 Закону України „Про пенсійне забезпечення“ від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення“ від 2 березня 2015 року № 213-VIII.

Конституційним Судом України в частинах другої-третьої резолютивної частини рішення встановлено, що стаття 13, частина друга статті 14, пункти „б“-„г“ статті 54 Закону України „Про пенсійне забезпечення“ від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення“ від 2 березня 2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти „б“-„г“ статті 54 Закону України „Про пенсійне забезпечення“ від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення“ від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:

«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: (….) б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах…».

При цьому, Конституційний Суд України зазначив, що зміни, внесені Законом України №213-VIII від 02 березня 2015 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать ч. 1 ст. 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є принцип юридичної визначеності.

Відповідно до статті 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Отже, з 23 січня 2020 року, дня набрання чинності рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року в справі № 1-р/2020, діють положення статті 13 Закону № 1788-ХІІ в редакції, яка була чинна до внесення змін Законом № 213-VIII, відносно права на пільгову пенсію осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.

Разом з тим, залишилися чинними положення статті 114  Закону № 1058-IV.

Відтак, з 23 січня 2020 року в Україні існують два закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пенсій для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, за якими пенсії за віком призначаються на пільгових умовах, а саме: пункт «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом № 213-VІІІ та пункт 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VІІІ.

У спірних правовідносинах норми вказаних законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає: 50 років за пунктом «б» статті 13 Закону 1788-ХІІ (у редакції до внесення змін Законом № 213-VІІІ) та 55 років за пунктом 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VІІІ.

Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03 листопада 2021 року в зразковій справі № 360/3611/20, якою змінено мотивувальну частину рішення  Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 квітня 2021 року та викладено її в редакції цієї постанови, а в решті – залишено без змін, зроблено наступний правовий висновок щодо правовідносин, які є аналогічними правовідносинам в цій справі: «…Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.

У зв`язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).

Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.

Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.

Тому відмова управління ПФУ в призначенні ОСОБА_1, яка на час звернення із заявою про призначення пенсії досягла 50 років, мала страховий стаж роботи 31 рік 3 місяці 3 дні, у тому числі на роботах за списком № 2 - 20 років 11 місяців 23 днів, пенсії на пільгових умовах за віком з посиланням недосягнення нею 55-річного пенсійного віку, визначеного пунктом 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-ІV, є протиправною.».

Враховуючи приведені правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові, ухваленої в зразковій справі № 360/3611/20, суд вважає за можливе застосувати правила розв`язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на користь невладного суб`єкта - приватної особи, тобто застосувати підхід, який є найбільш сприятливим для особи.

Стосовно питання незарахування до страхового стажу до страхового стажу періодів роботи відповідно до трудової книжки та періоду догляду за дітьми суд вказує на таке.

Як вказано вище, до пільгового стажу не зараховані періоди роботи позивача з  01.05.1990 по 31.05.1996, з 26.12.1997 по 20.07.1998, з 03.08.1998 по 16.02.1999 у Державному підприємстві «Криворізький птахокомбінат», який реорганізовано у ВАТ «Криворіжхарчком».

Як вказано вище, трудова книжка ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 містить записи про роботу у період з  01.05.1990 по 31.05.1996, з 26.12.1997 по 20.07.1998, з 03.08.1998 по 16.02.1999 ДП «Криворізький птахокомбінат», який реорганізовано у ВАТ «Криворіжхарчком» машиністом холодильно-аміачних компресорів, проте трудова книжка не містить записів про характер і час виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи тощо, в ній не зазначено про зайнятість повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці.

За визначенням, наведеним у статті  1 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

За змістом частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з частиною другою статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ (далі - Закон № 1788-ХІІ) встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі – Порядок № 637).

Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Пунктом 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, (далі – Інструкція №58) встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідно до пункту 1.2 Інструкції № 58 трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.

За змістом пункту 2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

За положеннями пункту 2.6 Інструкції № 58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Пунктом 2.6 Інструкції № 58 передбачено, що якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції № 58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

До 29 липня 1993 року діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях, затверджена наказом Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20 червня 1974 року № 162, якою встановлені аналогічні вимоги до порядку заповнення трудових книжок.

Згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Відтак, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на роботодавця.

За правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а, від 04 вересня 2018 року у справі № 423/1881/17, певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Отже, право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки, а на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Неточність в записах в трудовій книжці та інших документах не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу, що дає особі право на призначення пенсії, оскільки працівник не повинен відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.

Також довідкою архівного відділу виконкому Криворізької міської ради від 20 серпня 2021 року № Ш-2385 підтверджено, що ОСОБА_1 працювала в Державному підприємстві «Криворізький птахокомбінат», який реорганізовано у ВАТ «Криворіжхарчком»: з 01.05.1990 року переведена машиністом холодильно-аміачних компресорів, з 01.04.1991 року переведена машиністом холодильно-аміачних установок 3 розряду на постійне місце роботи компресорної ділянки, з 03.04.1995 року присвоєно 4 розряд машиніста холодильно-аміачних установок, звільнена 31.05.1996 року, з 03.08.1998 року прийнята машиністом холодильно-аміачних установок компресорної дільниці та 16.02.1999 року звільнена.

Суд зауважує, що професія «машиністи холодильних установок, що обслуговують аміачно-холодильні установки» передбачена Списком № 2 виробництв, робіт, професій посаді і показників з шкідливими та важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим постановою Кабінету Міністрів СРСР від 26 січня 1991 року № 10 (код 23200000-14341 розділу ХХХІІІ «Загальні професії»), Списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників з шкідливими та важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 1994 року N 162 (код 23200000-14341 розділу ХХХІІІ «Загальні професії»).

Відтак, сукупність досліджених доказів вказує на те, що робота позивача віднесена саме до списку № 2 у періоді, коли позивач працював в ДП «Криворізький птахокомбінат», який реорганізовано у ВАТ «Криворіжхарчком».

Також суд зауважує, що робоче місце позивача атестоване саме за списком № 2.

Суд відхиляє доводи апелянта про правомірність незарахування спірного періоду роботи до пільгового стажу за Списком №2 у зв`язку з наявністю рішення комісії з питань підтвердження пільгового стажу про відсутність підстав для такого зарахування, адже сукупність досліджених доказів дає суду підстави вважати про наявність достатніх доказів на підтвердження того, що робота позивача у спірному періоді відноситься саме до списку № 2.

Рішення суду першої інстанції в частині обраного судом першої інстанції способу захисту порушеного права позивача не оскаржене, тому судом не надається оцінка рішенню суду першої інстанції в цій частині.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.

Оскільки предметом позову в цій справі є дії (рішення) суб`єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, тобто ця справа є справою незначної складності у розумінні п. 3 ч. 6 ст. 12 КАС України, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених цим пунктом.

Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року у справі №160/29577/24 залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року у справі №160/29577/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати ухвалення 07 травня 2025 року та відповідно п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених цим пунктом.

Повне судове рішення складено 07 травня 2025 року.

             Суддя-доповідач                                                                      В.А. Шальєва

                               суддя                                                                      В.Є. Чередниченко

                               суддя                                                                      С.М. Іванов