Справа № 545/4901/24

Провадження № 2/545/306/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

       "06" травня 2025 р.                                                                                   м. Полтава

Полтавський районний суд Полтавської області у складі

головуючого судді Зуб Т.О.,

за участі: секретаря судового засідання Пінчук З.І.,

представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Вільямовського Ю.В.,

представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Баликової Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Полтава цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Вільямовський Юрій Вікторович, до ОСОБА_2 , про стягнення боргу, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Вільямовський Ю.В. звернувся до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначив, що 30.07.2024 року між ним та ОСОБА_2 був укладений договір позики, у відповідності до якого відповідач отримав від позивача 897000,00 грн., які зобов`язувався повернути двома частинами, а саме: 448500,00 грн. до 30.09.2024 року та 448500,00 грн. до 31.10.2024 року, про що склав та підписав відповідну розписку

Станом на час звернення до суду з відповідним позовом вищевказану суму заборгованості ОСОБА_2 повернуто не було.

Враховуючи вищенаведене, просить стягнути з ОСОБА_2 на його користь борг у в сумі 897000,00 грн. та понесені судові витрати.

Ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 09.12.2024 року відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 12.02.2025 року підготовче провадження закрито та справу призначено до судового розгляду.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Вільямовський Ю.В. позовні вимоги підтримав та просив задовольнити з викладених підстав.

Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Баликова Н.І. не заперечувала проти існування боргу в сумі, вказаній у позові, зазначила, що мали намір укласти мирову угоду. Проте, сторона позивача не погодилася вирішити спір мирним шляхом.

Суд, вислухавши доводи представників сторін, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах заявлених позовних вимог, прийшов до наступного висновку.

У відповідності до частини 1 та частини 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Частиною 1 статті 1046 ЦК України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ч. 2 ст.1047 ЦК України).

В силу ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Із норм ст.1051 ЦК України слідує, що позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

У свою чергу, розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

На підставі частин 1-3 статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Наявність оригіналу боргової розписки в кредитора свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.

Відповідно до ч.1, ч. 5 та ч. 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, досліджуючи боргові розписки, суд для визначення факту укладення договору, його умов та його юридичної природи з метою правильного застосування ст. ст. 1046, 1047 ЦК України повинен виявити справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа.

Саме такий правовий висновок про застосування ст. ст. 1046, 1047 ЦК України міститься в постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі N 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, які згідно зі ст. 360-7ЦПК України є обов`язковими для всіх судів України.

Зокрема, як убачається з правової позиції, сформованої Верховним Судом України у постанові від 02.07.2014 року за наслідками розгляду справи № 6-79цс14, відповідно до норм ст.ст. 1046, 1047 ЦК України, договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.

Розписка може бути підставою для стягнення грошей лише за умови, якщо між сторонами виникли правовідносини позики і кошти реально передавались боржнику (ВС/КЦС у справі №753/11670/17 від 11.06.2021 року).

Судом встановлено, що 30.07.2024 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір позики, у відповідності до якого відповідач отримав від позивача 897000,00 грн., які зобов`язувався повернути двома частинами, а саме: 448500,00 грн. до 30.09.2024 року та 448500,00 грн. до 31.10.2024 року (а.с. 10-11).

Отже, між сторонами виникли позикові правовідносини. Даний договір є договором позики, укладений у відповідній письмовій формі; складена позичальником розписка є одночасно і підтвердженням укладення договору позики та письмовою формою договору, і підтвердженням умов договору щодо розміру позики і строку повернення, і також підтвердженням отримання позичальником грошових коштів за договором позики у вказаному розмірі. Договір позики є реальним, і з даного договору для позичальника виникли грошові зобов`язання по поверненню позичених коштів у строки, встановлені договором, і відповідно для нього виникли передумови для негативних наслідків, передбачених законом на випадок невиконання грошових зобов`язань чи неналежного їх виконання.

Після спливу терміну виконання грошового зобов`язання ОСОБА_2 не виконав свого обов`язку щодо повернення боргу, чим порушив взяті на себе зобов`язання.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог- відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми або визначеної кількості речей.

Факт одержання грошей ОСОБА_2  підтверджується розпискою, власноруч написаною відповідачем в момент передачі йому суми позики. Станом па день подачі позовної заяви ОСОБА_2 не віддав борг, чим порушив виконання свого зобов`язання.

Суд приймає до уваги, що оригінал розписки на момент подачі позову знаходився ОСОБА_1 , що свідчить про неповернення відповідачем позики, що узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 26.09.2018 року у справі № 483/1953/16-ц, провадження № 61-33891св18.

Враховуючи встановлені вище фактичні обставини справи та зазначені норми закону, та оскільки було доведено факт укладення між сторонами договору позики, та відповідно факту існування боргового зобов`язання, тому суд вважає, що позов про стягнення боргу за розпискою, є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат суд прийшов до наступного.

Частиною 1 ст. 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, у зв`язку з задоволенням позовних вимог у повному обсязі, суд вважає необхідним стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 10181,20 грн.

Крім того, суд вважає за необхідне у відповідності до вимог ст. 246 ЦПК України призначити судове засідання для вирішення питання про стягнення витрат на правничу допомогу.

Керуючись ст.ст. 2, 10, 12, 13, 89, 137, 141, 247, 263-265, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Вільямовський Юрій Вікторович, до ОСОБА_2 , про стягнення боргу- задовольнити.

Стягнути з  ОСОБА_2 ,РНОКПП: НОМЕР_1 , на корить ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , борг в сумі 897000 (вісімсот дев`яносто сім тисяч) грн. 00 коп.

Стягнути з  ОСОБА_2 ,РНОКПП: НОМЕР_1 , на корить ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , витрати по оплаті судового збору у розмірі 10181 (десять тисяч сто вісімдесят одна) грн. 20 коп.

Призначити судове засідання для вирішення питання про стягнення витрат на правову допомогу на 16-30 годину 13.05.2025 року та запропонувати ОСОБА_3 подати докази щодо розміру понесених витрат.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення проголошене 06.05.2025 року.

Суддя: Т. О. Зуб