Харківський окружний адміністративний суд
61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Харків
08 листопада 2011 р. № 2-а- 12769/11/2070
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Горшкової О.О.,
при секретарі судового засідання - Міщенко А.П.,
за участю представників сторін: позивача –ОСОБА_1, відповідача - ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду в Кегичівському районі Харківської області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
Фізична особа-підприємць ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до Управління Пенсійного фонду України в Кегичівському районі Харківської області, у якому, з урахуванням поданих уточнень, просить суд: зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Кегичівському районі скасувати по відношенню до позивача застосування класу професійного ризику, як неправомірне; зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Кегичівському районі здійснити перерахунок сплачених позивачем пенсійних внесків, сплачених позивачем на рахунки пенсійного фонду в складі єдиного податку відповідно до Указу Президента № 727/98 від 03.07.98р. "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва" за період з квітня 2005 року по лютий 2011 року, але не зарахованих в пенсійний стаж по причині несвоєчасної постановки на облік в рахунок майбутніх платежів пенсійних внесків, які позивач має сплачувати з дати взяття на облік у Управлінні Пенсійного фонду України в Кегичівському районі з 12.05.11р.; скасувати рішення начальника Управління Пенсійного фонду України в Кегичівському районі №106 від 08.09.2011р. "Про застосування штрафних санкцій за неподання звітності, передбаченої Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" як незаконне; скасувати рішення начальника Управління Пенсійного фонду України в Кегичівському районі № 107 від 08.09. 2011р. “Про застосування штрафних санкцій за неподання звітності, передбаченої Законом України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування”як незаконне. В обгрунтування своєї правової позиції позивач посилається на те, що суб’єкт владних повноважень своїми неправомірними діями порушує права та охоронювані законом інтереси ОСОБА_3, а також відповідні приписи ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", ЗУ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
В запереченнях проти заявлених адміністративних вимог відповідач послався на те, що Управління Пенсійного фонду України в Кегичівському районі Харківської області, керуючись п. 4 ч. 2 ст. 6 ЗУ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", п. 3.1 розділу Ш "Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 08.10.10р. № 22-2 та зареєстрованого МЮУ 01.11.10р. № 1014/18309, діяло згідно вимог діючого законодавства, у зв’язку із чим просив суд відмовити позивачу в задоволені адміністративного позову.
В судовому засіданні 08.11.11р. представники сторін підтримали свої правові позиції по справі.
Оцінюючи подані учасниками адміністративного процесу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Стосовно позовної вимоги про зобов’язання відповідача скасувати по відношенню до позивача застосування класу професійного ризику, як неправомірне, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», який набрав чинності з 01.01.2011 року, платниками єдиного внеску, крім іншого, є: 1) роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами; фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців); фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту); дипломатичні представництва і консульські установи України, філії, представництва, інші відокремлені підрозділи підприємств, установ та організацій (у тому числі міжнародні), утворені відповідно до законодавства України, які мають окремий баланс і самостійно здійснюють розрахунки із застрахованими особами; дипломатичні представництва і консульські установи іноземних держав, філії, представництва та інші відокремлені підрозділи іноземних підприємств, установ та організацій (у тому числі міжнародні), розташовані на території України; підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, військові частини та органи, які виплачують грошове забезпечення, допомогу по тимчасовій непрацездатності, допомогу або компенсацію відповідно до законодавства, - для осіб, зазначених у пунктах 9 - 14 цієї частини.
Відповідно до ст. 5 цього ж Закону облік осіб, зазначених у частині першій статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому Пенсійним фондом за погодженням з фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Взяття на облік осіб, зазначених у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється Пенсійним фондом шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.
Частиною 3 ст. 5 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»передбачено, що платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 1, 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, в порядку, встановленому Пенсійним фондом, безоплатно надсилається повідомлення про взяття їх на облік, в якому для платників, зазначених у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, зазначається клас професійного ризику виробництва, до якого віднесено платника.
Відповідно до довідки відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Кегичівському районі Харківської області від 12.05.2011 року № 397/05 ОСОБА_3 згідно основного виду діяльності відноситься до 5 класу професійного ризику.
Судом встановлено, що рішенням Управління Пенсійного фонду України в Кегичівському районі Харківської області від 12.05.2011 року № 2604/03-15 ОСОБА_3 було взято на облік в Управлінні Пенсійного фонду України в Кегичівському районі Харківської області з 12.05.2011 року з присвоєнням реєстраційного номеру НОМЕР_1. Крім того, зазначеним рішенням позивачу було присвоєно п’ятий клас професійного ризику виробництва.
Обґрунтовуючи протиправність дій відповідача стосовно присвоєння позивачу п’ятого класу професійного ризику, позивач посилається на п. 3.4 ч. 3 «Порядку віднесення страхувальників до класу професійного ризику виробництва з урахуванням виду їх економічної діяльності та проведення перевірок достовірності поданих страхувальниками відомостей про види економічної діяльності (у тому числі основний)», затвердженого Постановою Правління фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 30.11.2010 року № 30, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 грудня 2010 р. за N 1337/18632, відповідно до якого віднесення страхувальника до класу професійного ризику виробництва здійснюється згідно з Класифікацією галузей економіки та видів робіт за професійним ризиком виробництва (додаток до Порядку визначення страхових тарифів для підприємств, установ та організацій на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.09.2000 N 1423). При цьому позивач зазначає, що зазначеним Порядком та п. 3 ст. 5 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»для фізичних осіб-підприємців клас ризику виробництва не передбачений, на що суд зазначає наступне.
Порядок віднесення страхувальників до класу професійного ризику виробництва з урахуванням виду їх економічної діяльності та проведення перевірок достовірності поданих страхувальниками відомостей про види економічної діяльності (у тому числі основний), затверджений Постановою Правління фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 30.11.2010 року № 30, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 грудня 2010 р. за N 1337/18632 (далі –Порядок), визначає порядок віднесення робочими органами виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - робочий орган виконавчої дирекції Фонду) страхувальників до класу професійного ризику виробництва з урахуванням виду їх економічної діяльності.
Страхувальниками є підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю (п.2.1), філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами (п.2.2), фізичні особи - підприємці і фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю (п.2.3).
Відповідно до п. 3.1 Порядку у разі отримання від відповідного управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах (далі - органи Пенсійного фонду) відомостей про страхувальника, в яких містяться дані щодо основного виду його економічної діяльності, робочий орган виконавчої дирекції Фонду відносить цього страхувальника до класу професійного ризику виробництва та не пізніше наступного робочого дня надсилає органу Пенсійного фонду повідомлення про віднесення страхувальника до класу професійного ризику виробництва із зазначенням розміру єдиного внеску, встановленого статтею 8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон про єдиний внесок), за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку.
Пунктом 3.5 цього Порядку визначено, що страхувальник у разі незгоди з установленим класом професійного ризику виробництва протягом десяти робочих днів після отримання від органу Пенсійного фонду повідомлення про взяття на облік як платника єдиного внеску звертається до робочого органу виконавчої дирекції Фонду з проханням про перегляд установленого класу професійного ризику виробництва. При цьому страхувальник подає робочому органу виконавчої дирекції Фонду заяву за формою згідно з додатком 3 до цього Порядку, у якій вказує основний вид економічної діяльності.
Робочий орган виконавчої дирекції Фонду після отримання заяви від страхувальника приймає рішення про віднесення його до відповідного класу професійного ризику виробництва згідно із заявленим основним видом економічної діяльності та не пізніше наступного робочого дня після прийняття заяви надсилає органу Пенсійного фонду повідомлення про зміну класу професійного ризику виробництва із зазначенням розміру єдиного внеску, встановленого статтею 8 Закону про єдиний внесок за формою згідно з додатком 4 до цього Порядку.
Аналізуючи вимоги зазначеного законодавства, суд зазначає, що зазначеним вище Порядком до кола страхувальників, яким присвоюється клас професійного ризику виробництва, відносяться фізичні особи-підприємці, також фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, клас професійного ризику виробництва встановлює робочий орган виконавчої дирекції Фонду, а орган Пенсійного фонду України направляє страхувальнику повідомлення про взяття його на облік з одночасним зазначенням класу професійного ризику. При цьому законодавством передбачений певний порядок звернення страхувальників з заявами, у разі їх незгоди з присвоєним ним класом професійного ризику.
Як з’ясовано судом, позивач з відповідною заявою до робочого органу виконавчої дирекції Фонду не звертався, рішення територіального органу Пенсійного фонду України про взяття позивача на облік як платника внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування в судовому або позасудовому порядку не оскаржував, у зв’язку з чим таке рішення є діючим.
Враховуючи викладене, а також, приймаючи до уваги те, що саме робочий орган виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відносить страхувальників до класу професійного ризику виробництва з урахуванням їх економічної діяльності, а як встановлено судом під час розгляду справи та по суті не заперечувалося позивачем, останній не звертався до робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України з відповідною заявою про перегляд установленого йому класу професійного ризику, суд дійшов висновку, що позивачем було правомірно застосовано до ОСОБА_3 присвоєний їй пятий клас професійного ризику виробництва, у звязку із чим позовній вимоги щодо зобов’язання відповідача скасувати по відношенню до позивача застосування класу професійного ризику є необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Стосовно позовної вимоги про зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в Кегичівському районі здійснити перерахунок сплачених позивачем пенсійних внесків, сплачених позивачем на рахунки пенсійного фонду в складі єдиного податку відповідно до Указу Президента № 727/98 від 03.07.98р. "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва" за період з квітня 2005 року по лютий 2011 року, але не зарахованих в пенсійний стаж по причині несвоєчасної постановки на облік в рахунок майбутніх платежів пенсійних внесків, які позивач має сплачувати з дати взяття на облік у Управлінні Пенсійного фонду України в Кегичівському районі з 12.05.11р. суд зазначає наступне.
Відповідно до Свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця Серія НОМЕР_3 ОСОБА_3 зареєстрована Кегичівською районною державною адміністрацією Харківської області фізичною особою-підприємцем (код НОМЕР_2) з 11.03.2005 року. Відповідно до довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій основним видом діяльності Фізичної особи-підприємеця ОСОБА_3 за КВЕД є роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах перевагою з продовольчим асортиментом.
18.03.05р. позивач звернувся до податкового органу із заявою про право застосування спрощеної системи оподаткування з 01.04.05р., згідно якої ОСОБА_3 видано свідоцтво про сплату єдиного податку. Як вбачається з довідки Красноградської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області № 493/10/40-045 від 29.06.11р. станом на 29.06.11р. ОСОБА_3 перебуває на спрощеній системі оподаткування.
З матеріалів справи вбачається, та по суті не заперечувалося позивачем, що починаючи з 01.03.07р. ОСОБА_3 укладено 8 трудових договорів з найманими працівниками.
Згідно довідки Кегичівського районного центру зайнятості № 662 від 15.07.11р., станом на 01.06.11р. ОСОБА_3 має зареєстрований 18.12.09р. трудовий договір з найманим працівником ОСОБА_4
Як вже було встановлено судом позивач перебуває на спрощеній системі оподаткування та є платником єдиного податку, з 12.05.2011 року перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України як платник єдиного внеску. Займаючись підприємницькою діяльністю, позивач з квітня 2005 року по лютий 2011 року сплачував єдиний податок на підприємницьку діяльність з фізичних осіб, що підтверджується копіями квитанцій, які наявні в матеріалах справи.
Звертаючись до суду з позовною вимогою про зобов’язання відповідача здійснити перерахунок сплачених позивачем з травня 2005 року по лютий 2011року пенсійних внесків на рахунки Пенсійного фонду в складі єдиного податку в рахунок майбутніх платежів, позивач посилається на Указ Президента № 727/98 від 03.07.98р. "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва", стосовно чого суд зазначає наступне.
Правовідносини з приводу загальнообов’язкового державного пенсійного страхування на момент виникнення спору були унормовані приписами Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування ”.
Відповідно до Прикінцевих положень Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування ” до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до абз.8 п. 2 Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва ” доходи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, що обкладається єдиним податком, не включаються до складу сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року такого платника та осіб, що перебувають з ним у трудових відносинах, а сплачена сума єдиного податку є остаточною і не включається до перерахунку загальних податкових зобов'язань як самого платника податку, так і осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності.
Розглядаючи спір, суд зважає, що за правилом ч. 4 ст. 18 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування ” страхові внески не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування. На ці внески не поширюється податкове законодавство.
Отже, дія норм Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” на правовідносини з приводу сплати фізичними особами-підприємцями внесків до Пенсійного фонду України, не розповсюджується.
Відповідно до статті 75 Конституції України, єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. На час вирішення спору Закон України N2461-VI від 8 липня 2010 року не визнаний неконституційним, є чинним та підлягає застосуванню.
Суд зазначає, що в мотивувальній частині рішення Конституційного Суду України №4-зп від 03.10.1997 року "Рішення Конституційного Суду у справі за конституційним зверненням ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення частини п'ятої статті 94 та статті 160 Конституції України (справа про набуття чинності Конституцією України)" зазначено, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.
У зв’язку з чим, суд приходить до висновку, що спірні правовідносини врегульовані нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 року (із змінами та доповненнями), а тому позивач, як суб'єкт підприємницької діяльності, що обрав особливий спосіб оподаткування (єдиний податок) зобов'язаний сплачувати страхові внески в порядку, визначеному зазначеним Законом.
Таким чином, оскільки Закон України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” та Указ Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва ” по різному врегульовують питання сплати внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування ”, спричиняючи існування колізії у застосуванні норм права, то перевагу належить віддати положенням Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування ”, позаяк, по-перше, за предметом правового регулювання даний акт законодавства стосовно спірних правовідносин є спеціальною нормою права (на відміну від Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва”, котрий присвячений регламентуванню правовідносин з приводу справляння єдиного податку з громадян), а по-друге, за часом прийняття Закон України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування ” був прийнятий пізніше від Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва ”, дані акти законодавства врегульовують одні і ті ж правовідносини, а відтак, за темпоральним принципом розв’язання правової колізії суду належить керуватись Законом, а не Указом.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.11 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 року (далі –Закон) загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають фізичні особи –суб'єкти підприємницької діяльності, у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), та члени сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
Відповідно до п.1 ст.14 зазначеного Закону, страхувальниками визначено роботодавців: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 10, 15 статті 11 цього Закону.
На виконання зазначеного Закону в п.2 "Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного Фонду України", затвердженої Постановою Правління Пенсійного Фонду України №21-1 від 19.12.2003 року наведено такий же перелік платників страхових внесків.
З врахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позивач як суб'єкт підприємницької діяльності, який обрав особливий спосіб оподаткування підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і є платником страхових внесків до Пенсійного фонду.
Платникам, які обрали спрощену систему оподаткування, органи Пенсійного фонду України здійснюють зарахування коштів, сплачених страхувальниками у складі єдиного податку та перерахованих органами Державного казначейства України до бюджету Пенсійного фонду України, в рахунок сплати страхових внесків на підставі пред'явлених копій платіжних документів про сплату єдиного податку за відповідні періоди.
Зарахування вищезазначених коштів здійснюється лише за умови проведення в повному обсязі нарахувань страхових внесків на заробітну плату найманих працівників.
На підставі частини 13 статті 20 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та пункту 11.17 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України 19.12.2003 р. N 21-1 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.01.2004 р. N 64/8663 (далі - Інструкція), суми надміру сплачених чи помилково сплачених страхових внесків до солідарної системи повертаються страхувальникам або за їх згодою зараховуються в рахунок майбутніх платежів страхових внесків у порядку і в строки, визначені правлінням Пенсійного фонду.
Проте, приймаючи до уваги те, що позивачем не надано суду ані відповідних розрахунків сум внесків на загальнообовязкове державне пенсійне страхування, які він зобовязаний був надавати до органів пенсійного фонду, одночасно із поданням відповідного платіжного документа, який підтверджує сплату єдиного податку (завіреного органом Пенсійного фонду копії квитанції або іншого документа, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі), ані відповідного звернення позивача до відповідача з відповідною заявою та необхідними переліком документів, суд вважає, що позивачем не доведено суду факту надмірно сплачених чи помилково сплачених страхових внесків до солідарної системи, які в силу положень частини 13 статті 20 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" надавали б йому право на відповідне відшкодування. Враховуючи вищенаведені обставини, позовні вимоги щодо зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в Кегичівському районі здійснити перерахунок сплачених позивачем пенсійних внесків, сплачених позивачем на рахунки пенсійного фонду в складі єдиного податку відповідно до Указу Президента № 727/98 від 03.07.98р. "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва" за період з квітня 2005 року по лютий 2011 року, але не зарахованих в пенсійний стаж по причині несвоєчасної постановки на облік в рахунок майбутніх платежів пенсійних внесків, які позивач має сплачувати з дати взяття на облік у Управлінні Пенсійного фонду України в Кегичівському районі з 12.05.11р., суд визнає такими, що не підлягають задоволенню.
Стосовно позовних вимог про скасування рішень начальника Управління Пенсійного фонду України в Кегичівському районі Харківської області № 106 від 08.09.2011 року та № 107 від 08.09.2011 року, суд зазначає наступне.
З 01.01.2011 року набрав чинності Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 6 цього Закону платник єдиного внеску зобов'язаний подавати звітність до територіального органу Пенсійного фонду у строки, в порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом за погодженням з відповідними фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування та центральним органом виконавчої влади у галузі статистики.
Згідно п. 4 ч. 11 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої цим Законом, територіальним органом Пенсійного фонду накладається штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до п. 7.2.4 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої Постановою правління Пенсійного фонду України 27.09.2010 N 21-5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 жовтня 2010 р. за N 994/18289, за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом, накладається штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. При цьому складається рішення про застосування штрафних санкцій за формою згідно з додатком 12 до цієї Інструкції.
Відповідно до п. 14 Закону про нарахування пені та застосування штрафів, передбачених цим Законом, посадова особа територіального органу Пенсійного фонду в порядку, встановленому Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, приймає рішення, яке протягом трьох робочих днів надсилається платнику єдиного внеску.
Суми пені та штрафів, передбачених цим Законом, підлягають сплаті платником єдиного внеску протягом десяти робочих днів після надходження відповідного рішення. Зазначені суми зараховуються на рахунки органів Пенсійного фонду, відкриті в органах Державного казначейства України для зарахування єдиного внеску. При цьому платник у зазначений строк має право оскаржити таке рішення до органу Пенсійного фонду вищого рівня або до суду з одночасним обов'язковим письмовим повідомленням про це територіального органу Пенсійного фонду, яким прийнято це рішення.
Оскарження рішення територіального органу Пенсійного фонду про застосування фінансових санкцій зупиняє перебіг строку їх сплати до винесення органом Пенсійного фонду або судом рішення у справі.
Судом встановлено, що 08.09.2011 року начальником Управління Пенсійного фонду України в Кегичівському районі Харківської області було винесено рішення №106 та 107 про застосування штрафних санкцій за неподання звітності, передбаченої Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», яким на підставі п. 4 ч. 11 ст. 25 цього ж Закону за неподання звітності до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 застосовані фінансові санкції у розмірі по 170,00 грн., які були отримані позивачем 14.09.2011 року.
В ході розгляду справи позивач не навів жодних доводів стосовно незаконності винесення територіальним органом Пенсійного фонду України рішення про застосування штрафних санкцій, а судом самостійно при виконанні вимог ст.11 КАС України в частині офіційного з’ясування всіх обставин по справі ознак існування таких порушень не виявлено.
Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 3 ст.2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіривши за правилами ст. 86 КАС України обґрунтованість фактичних та юридичних мотивів, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень № 106, 107 від 08.09.2011 року, враховуючи те, що станом на момент винесення оскаржувальних рішень у позивача існувала заборгованість зі сплати страхових внесків, суд не знаходить підстав для висновку про невідповідність вимог, які ставляться до змісту цих рішень законодавству, а також мотивів вимогам ч.3 ст.2 КАС України.
За матеріалами справи судом не встановлено порушення Управління Пенсійного фонду України в Кегичівському районі Харківської області закону при винесенні спірних рішень.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
У ході розгляду справи судом не встановлено факту порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин, а відтак, у задоволенні позову необхідно відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 11, 94, 128, 159, 160–163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
В задоволені адміністративного позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду в Кегичівському районі Харківської області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити в повному обсязі.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги у 10-денний строк з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили у порядку, передбаченому ст. 254 КАС України.
Повний текст постанови виготовлений 14.11.2011 року.
Суддя Горшкова О.О.