Справа № 22-ц-1092-2006           Головуючий у 1 інстанції Дубас Т.В.

Категорія 5                                       Доповідач Оношко Г.М.

УХВАЛА ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

04 вересня       2006   року колегія суддів   судової палати   в   цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого Воробйової Н.С.,

суддів   Олійника В.І.,   Оношко Г.М.,

при секретарі   Велицькому О.О.

розглянула у відкритому   судовому   засіданні   в   м.   Києві справу   за

апеляційними   скаргами          ОСОБА_1     та ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду від 26 грудня 2005 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1, третя особа: приватний нотаріус Києво-Святошинського нотаріального округу ОСОБА_4 - про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та стягнення моральної шкоди; за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_5 - про визнання недійсним договору дарування квартири; за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, третя особа : приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу ОСОБА_4 - про захист права власності та виселення.

Заслухавши доповідь судді Апеляційного суду , пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія судів,   -

встановила:

У серпні 2005 року ОСОБА_3 звернувся з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним.

У позові зазначав, що 12 квітня 2002 року між ним та ОСОБА_1 був укладений Договір дарування , згідно з яким ОСОБА_1 подарувала, а він прийняв у дар квартиру АДРЕСА_1. У- серпні 2005 року позивач подав заяву до БТІ про реєстрацію права власності на квартиру.

Проте з реєстрації йому було відмовлено з тих підстав , що зазначена квартира на підставі договору купівлі - продажу від 09 червня 2005 року , укладеного між відповідачками, зареєстрована на ім"я ОСОБА_2.

ПосилаюОСОБА_1 не була власником квартири, квартира була власністю позивача, останній просив визнати договір купівлі-продажу , укладений 09 червня 2005 року між ОСОБА_1 та   ОСОБА_2 недійсним.

У жовтні 2005 року ОСОБА_2 звернулася з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_5 з зустрічним позовом про захист права власності та виселення. Позов обґрунтовувала тим, що за договором купівлі-продажу від 09 червня 2005 року вона купила у ОСОБА_1 спірну квартиру, є ї  власником.

При укладенні договору продавець ОСОБА_1 повідомила її, що в квартирі проживають орендарі, але квартира буде ними звільнена.

Проте відповідач відмовився звільнити квартиру , посилаючись на те, що він є її власником на підставі договору дарування. Оскільки договір дарування не був зареєстрований ОСОБА_3 в БТІ, ОСОБА_2 вважає, що ОСОБА_3 не набув права власності на квартиру, вона є добросовісним набувачем, майно не може бути у неї витребуване.

Просила зобов"язати ОСОБА_3 не чинити перешкод в користуванні квартирою, виселити його з залежними від нього особами.

31 жовтня 2005 року ОСОБА_1 звернулася з зустрічним позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_5 про визнання договору дарування недійсним з тих підстав, що доручення на право розпорядження квартирою видала ОСОБА_5 , перебуваючи в стані сп"яніння. ОСОБА_3 - її добрий знайомий, вона домовилася з ним, що останній буде проживати в спірній квартирі як наймач, сплачувати борги по комунальних платежах. Про дарування будинку не знала.

Договір дарування був укладений внаслідок злонамірної угоди її представника ОСОБА_5 з ОСОБА_3, тому просила визнати його недійсним.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду від 26 грудня 2005 року позов ОСОБА_3 задоволено. Постановлено визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посвідчений       приватним      нотаріусом      Києво-святошинського районного нотаріального округу ОСОБА_4, укладений 09 червня 2005 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , повернувши квартиру ОСОБА_3. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 20 000 грн., отриманих за договором та стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 1000 грн. моральної шкоди.

В    зустрічних   позовах ОСОБА_2, ОСОБА_1 відмовлено

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи , порушення норм матеріального права та ухвалити нове рішення про задоволення її позову та позову ОСОБА_1.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального права та ухвалити нове рішення   про задоволення її позову.

Перевіривши матеріали справи в порядку ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

За правилами ст. 658 ЦК України, право продажу товару , крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадках,   якщо власник не має права   вимагати його повернення.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що на підставі договору дарування, посвідченого 12 квітня 2002 року державним нотаріусом Першої Київської обласної нотаріальної контори /реєстр, НОМЕР_1/ власником квартири АДРЕСА_1 став  ОСОБА_3.

Станом на час укладення договору купівлі-продажу - на 09 червня 2005 року продавець ОСОБА_1 не була власником квартири, а тому відповідно до вище викладених вимог ст. 658 ЦК України не мала права  на продаж спірної квартири відповідачці ОСОБА_2.

З урахуванням викладених обставин та вимог закону суд дійшов правильного висновку про те, що укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2  09 червня 2005 року договір купівлі-продажу спірної квартири слід визнати недійсним на підставі ч.1 ст. 203, ст. 215 ЦК України та обґрунтовано застосував до недійсного правочину   правові наслідки, встановлені ст.   216 ЦК України.

Відмовляючи в зустрічному позові ОСОБА_1 суд вірно виходив з того, що остання не довела , що договір дарування квартири був укладений в результаті зловмисної домовленості її представника,    що діяв   за   дорученням   та ОСОБА_3. Доручення, яке ОСОБА_1 видала ОСОБА_5  надавало останньому повноваження від імені ОСОБА_1 подарувати або продати спірну квартиру. Повірений ОСОБА_5 вчинив дії по даруванню спірної квартири у відповідності з виданим йому дорученням.     Зазначене доручення    не    оспорене  і не визнане недійсним. За таких обставин висновок суду про відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 грунтується на матеріалах справи   та    відповідає   вимогам закону .

Відмовляючи в позові ОСОБА_2. , суд першої інстанції правильно вважав, що згідно з правилами ст. 243 ЦК України в ред. 1963 року, який був чинним на час укладення договору дарування, договір дарування вважався укладеним з моменту передачі    майна обдарованому .

Оскільки судом безспірно встановлено, що у позивача знаходиться договір дарування , після нотаріального оформлення договору дарування 12 квітня 2002 року ОСОБА_1 передала ОСОБА_3 всі документи на квартиру , він поселився в квартирі та проживає в ній, уклав відповідні договори з комунальними службами на обслуговування квартири , посилання ОСОБА_2 на те , що позивач не набув права власності на спірну квартиру є безпідставними. Як власник , позивач не може бути виселений з жилого приміщення.

Доводи   апеляційної   скарги        ОСОБА_2      про   те,   що ОСОБА_3 не є власником спірної квартири, оскільки договір дарування від 12 квітня 2002 року не був зареєстрований в БТІ , не приймаються   до   уваги. Виникнення     у   ОСОБА_3 права власності на квартиру за договором дарування від 15 травня 2002 року не обумовлюється його  реєстрацією в БТІ.

Посилання       відповідачки   на  те   , що   при   укладенні   договору

купівлі-продажу квартири між нею та ОСОБА_1 не було порушено вимог закону необгрунтовані .3 матеріалів справи встановлено,     що    договір    купівлі-продажу був     вчинений з порушенням вимог ст.    658 ЦК України .

Доводи      апеляційної   скарги      ОСОБА_1         щодо необґрунтованості висновків суду про недоведеність нею позовних вимог про укладення договору дарування в результаті зловмисної домовленості її представника з позивачем не заслуговують на увагу як такі, що не підтверджуються доказами та спростовуються матеріалами справи.

Інші   доводи   апеляційних  скарг не   спростовують   висновків  суду, викладених  у рішенні.

Суд   першої   інстанції     ухвалив   рішення   з   додержанням   норм матеріального та процесуального права , підстав для його скасування немає. Керуючись ст. ст. 308, 315   ЦПК України, колегія суддів,-

ухвалила:

Апеляційні     скарги     ОСОБА_1     та ОСОБА_2    відхилити.

Рішення   Києво-Святошинського районного суду   від    26 грудня 2005 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена   в касаційному   порядку   до   Верховного   Суду   України протягом двох місяців.