ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 листопада 2011 р. Справа № 20622/10
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді Попка Я.С.
суддів Онишкевича Т.В., Сапіги В.П.
за участю секретаря судового засідання Саламаха О.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Рівненському районі Рівненської області на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 26 січня 2010 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції в Рівненському районі Рівненської області про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,-
В С Т А Н О В И Л А:
У вересні 2009 року позивач – фізична особа-підприємець підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Рівненському районі, в якому, з врахуванням зміни та уточнення позовних вимог, просить скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000211751/0 та 0000231751/0 від 26.02.2009 року; №0000211751/1, № 0000231751/1 від 24.03.2009 року та другу податкову вимогу відповідача № 2/2047 від 07.10.2009 року.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач покликається на те, що протягом 2007 року та першого-третього кварталу 2008 року перебував на спрощеній системі оподаткування, сплачуючи єдиний податок, а відтак згідно Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» не є платником податку на доходи фізичних осіб, у зв’язку з чим відповідачем неправомірно визначено йому податкове зобов’язання з доходів фізичних осіб. Крім того, вказав, що він правомірно на підставі податкових накладних відніс до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість, нараховану у складі вартості товарно-матеріальних цінностей, використаних в межах своєї господарської діяльності. А відтак, відповідач безпідставно зменшив позивачу розмір податкового кредиту та визначив спірним рішенням податок на додану вартість та штрафну санкцію.
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 26 січня 2010 року позовні вимоги задоволено частково.
Податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Рівненському районі від 26 лютого 2009 року за № 0000211751/0, від 24березня 2009 року №0000211751/1 скасовано в частині визначення податкового зобов'язання в сумі 10352,00 грн. та штрафних санкцій на вказану суму у розмірі 5176,50 грн. з моменту їх прийняття. Податкові
________________________________________________________________________________________________
Головуючий у 1-й інст. суддя Шевчук С.М. ряд. ст. зв. № 8.2.1 суддя-доповідач Попко Я.С. справа № 2а-6064/09/1770 справа № 20622/10/9104.doс
повідомлення-рішення від 26 лютого 2009 року №0000231751/0 та від 24 березня 2009 року №0000231751/1 скасовано повністю з моменту їх прийняття.
Другу податкову вимогу від 7 жовтня 2009 року №2/2047 скасовано в частині визначення позивачу – СПД ОСОБА_1 податкового боргу за узгодженими податковими зобов'язаннями, зокрема:
з податку на додану вартість в частині основного платежу на суму 10 352,00 грн. та штрафної санкції на суму 5176,50 грн.;
з податку на доходи фізичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності в сумі 8476,22 грн. основного платежу. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що суб'єкт малого підприємництва має право займатися будь-якими видами підприємницької діяльності, за винятком тих, що не можуть здійснюватися з використанням спрощеної системи оподаткування в силу прямої законодавчої заборони. Норми Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» поширюються на всі доходи суб'єкта спрощеної системи оподаткування, отримані ним як виручка від реалізації товарів, робіт, послуг у межах усіх видів здійснюваної ним підприємницької діяльності. Відповідачем неправомірно здійснено нарахування податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб з доходів, отриманих позивачем від здійснення інших видів діяльності, що не зазначені у свідоцтві платника єдиного податку.
Стосовно визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що відповідачем правомірно визначено податковими повідомленнями-рішеннями від 26.02.2009 року №0000211751/0 та від 24.03.2009 року №0000211751/1 податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 833 грн. основного платежу та 416,5 грн. штрафних санкцій. Згідно податкової накладної №29 від 27.12.2006 року податок на додану вартість складає 2410 грн. і по вказаній податковій накладній позивач, відповідно до наданого реєстру виданих податкових накладних, включив лише 1576,67 грн. А відтак, позивачем занижено податкові зобов'язання названого періоду по вказаній податковій накладній в сумі 833 грн. На вказану суму спірними рішеннями нараховано штрафну санкцію в розмірі 50%, що складає 416,5 грн. Зазначені обставини позивачем та його представником не заперечувались.
Крім того, відповідачем неправомірно визначено податковими повідомленнями-рішеннями від 26.02.2009 року №0000211751/0 та від 24.03.2009 року №0000211751/1 податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 10352 грн. основного платежу та 5176,50грн. штрафних санкцій, так як позивачем правомірно віднесено до податкового кредиту податок на додану вартість, що припадає на вартість придбаних позивачем двох холодильників та металопластикових вікон, вартість запасних частин до вантажних автомобілів, оскільки придбання зазначених товарно-матеріальних цінностей здійснено з метою їх подальшого використання у межах господарської діяльності позивача та використовувались з цією метою.
Друга податкова вимога про необхідність погашення позивачем податкового боргу за узгодженими податковими зобов’язаннями винесена відповідачем 07.10.2009 року. Відповідно до п.п. 5.2.4 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу податкове зобов'язання вважається неузгодженим до розгляду судом справи по суті та прийняття відповідного рішення. За таких обставин, названі у податковій вимозі податкові зобов'язання на час її винесення були неузгодженими у зв’язку з чим відповідач безпідставно виніс другу податкову вимогу щодо сплати позивачем узгодженого податкового зобов'язання.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, вважаючи її прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 26 січня 2010 року ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, апелянт зазначає, що судом першої інстанції не враховано обставини, що в період з 01.01.2007 року по 31.12.2007 року приватний підприємець ОСОБА_1, поряд з видами діяльності, зазначеними в свідоцтві платника єдиного податку («заготівля та реалізація с/г продукції», «переробка деревини»), здійснював та отримував доходи від інших видів діяльності, зокрема за послуги оренди виробничої споруди в сумі доходу 10360 грн. Вказана сума доходу приватним підприємцем ОСОБА_1 включена до обсягу виручки, що обкладається єдиним податком в 2007 році.
Судом залишено поза увагою, що вищенаведені отримані доходи ПП ОСОБА_1. від здійснення господарської діяльності, яка не передбачена в свідоцтві платника єдиного податку, повинні бути оподатковані на загальних підставах, а не шляхом сплати єдиного податку.
В ході перевірки ПП ОСОБА_1 документально не підтверджено використання придбаних ТМЦ в межах господарської діяльності, у зв’язку з чим сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням, не включається до складу податкового кредиту.
Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Із змісту ст. 19 Конституції України вбачається, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи, що ДПІ у Рівненському районі проведено комплексна планова документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при зайнятті підприємницькою діяльністю за період з 01.10.2005 року по 30.09.2008 року. За результатами названої перевірки складено акт від 17.02.2009 року № НОМЕР_1.
На підставі акта перевірки ДПІ у Рівненському районі прийнято: податкові повідомлення-рішення № 0000231751/0 від 26.02.2009 року та № 0000231751/1 від 24.03.2009 року, згідно з якими позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 8 479,41 грн., №0000211751/0 від 26.02.2009 року та № 0000211751/1 від 24.03.2009 року, якими позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 16 778 грн., в тому числі основний платіж – 11185,00 грн. та штрафні санкції – 5593,00 грн.
Встановлено також, що позивач у перевіряємий період перебував на спрощеній системі оподаткування і як суб'єкт малого підприємництва мав право займатися будь-якими видами підприємницької діяльності, за винятком тих, що не можуть здійснюватися з використанням спрощеної системи оподаткування в силу прямої законодавчої заборони.
Згідно з Указом Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» № 727/98 від 03.07.1998 року (із змінами та доповненнями) фізичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, при додержанні ними умов, визначених статтею 1 цього Указу (у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. грн., мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів від здійснення такої підприємницької діяльності за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку у розмірі, встановленому місцевою радою, залежно від виду підприємницької діяльності за місцем реєстрації такої особи.
Відповідно до ст. 2 Указу дохід, отриманий від здійснення підприємницької діяльності, що обкладається єдиним податком, не включається до складу сукупного оподаткованого доходу за підсумками звітного року такого платника, а сплачена сума єдиного податку є остаточною і не включається до перерахунку загальних податкових зобов'язань платника єдиного податку.
Згідно з абзацом третім пункту 2 Указу у разі, коли фізична особа-суб'єкт малого підприємництва здійснює кілька видів підприємницької діяльності, для яких установлено різні ставки єдиного податку, нею придбавається одне свідоцтво і сплачується єдиний податок, що не перевищує встановленої максимальної ставки.
Відповідно до абзацу восьмого пункту 2 Указу доходи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, що обкладається єдиним податком, не включаються до складу сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року такого платника та осіб, що перебувають з ним у трудових відносинах, а сплачена сума єдиного податку є остаточною і не включається до перерахунку загальних податкових зобов'язань як самого платника податку, так і осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності.
Спрощена система оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва не поширюється на:
суб'єктів підприємницької діяльності, які провадять діяльність у сфері грального бізнесу (в тому числі діяльність, пов'язану із влаштуванням казино, інших гральних місць (домів), гральних автоматів з грошовим або майновим виграшем, проведенням лотерей (у тому числі державних) та розіграшів з видачею грошових виграшів у готівковій або майновій формі), здійснюють обмін іноземної валюти;
суб'єктів підприємницької діяльності, які є виробниками підакцизних товарів, здійснюють господарську діяльність, пов'язану з експортом, імпортом та оптовим продажем підакцизних товарів, оптовим та роздрібним продажем підакцизних пально-мастильних матеріалів;
суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють: видобуток та виробництво дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення; оптову, роздрібну торгівлю промисловими виробами з дорогоцінних металів, що підлягають ліцензуванню відповідно до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності».
Інших обмежень щодо видів підприємницької діяльності, під час здійснення яких може застосовуватися спрощена система оподаткування, чинне законодавство не містить.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що суб’єкт малого підприємництва має право займатися будь-якими видами підприємницької діяльності, за винятком тих, що не можуть здійснюватись з використанням спрощеної системи оподаткування в силу прямої законодавчої заборони. Норми Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» поширюються на всі доходи суб'єкта спрощеної системи оподаткування, отримані ним як виручка від реалізації товарів, робіт, послуг у межах усіх видів здійснюваної ним підприємницької діяльності, у зв’язку з чим відповідачем неправомірно здійснено нарахування податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб з доходів, отриманих позивачем від здійснення інших видів діяльності, що не зазначені у свідоцтві платника єдиного податку.
Стосовно визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість, суд першої інстанції прийшов правильного висновку про те, що відповідачем правомірно визначено податковими повідомленнями-рішеннями від 26.02.2009 року №0000211751/0 та від 24.03.2009 року №0000211751/1 податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 833 грн. основного платежу та 416,5 грн. штрафних санкцій. Згідно податкової накладної №29 від 27.12.2006 року податок на додану вартість складає 2410 грн. і по вказаній податковій накладній позивач, відповідно до наданого реєстру виданих податкових накладних, включив лише 1576,67 грн. А відтак, позивачем занижено податкові зобов'язання названого періоду по вказаній податковій накладній в сумі 833 грн. На вказану суму спірними рішеннями нараховано штрафну санкцію в розмірі 50%, що складає 416,5 грн.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем неправомірно визначено податковими повідомленнями-рішеннями від 26.02.2009 року №0000211751/0 та від 24.03.2009 року №0000211751/1 податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 10352 грн. основного платежу та 5176,50 грн. штрафних санкцій, так як позивачем правомірно віднесено до податкового кредиту податок на додану вартість, що припадає на вартість придбаних позивачем двох холодильників та металопластикових вікон, вартість запасних частин до вантажних автомобілів, оскільки придбання зазначених товарно-матеріальних цінностей здійснено з метою їх подальшого використання у межах господарської діяльності позивача та використовувались з цією метою.
Дані обставини стверджуються договорами купівлі продажу, поставки, товаро-транспортними накладними на перевезення вантажів транспортним засобом марки КАМАЗ, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, видатковими накладними. Позивач, як суб'єкт підприємницької діяльності, придбавав та здійснював реалізацію об'ємних товарно-матеріальних цінностей, що потребували переміщення із території (складу) постачальника та відповідної їх доставки в подальшому покупцям, з якими позивач мав господарські правовідносини і використовував для такого переміщення вище обумовлений транспортний засіб. В орендованому позивачем приміщенні складу, який він використовував для зберігання товарно-матеріальних цінностей, були встановлені металопластикові вікна в кількості 4 шт., а згідно листа орендодавця – ТзОВ «Рівнекультмеблі–Плюс» від 03.07.2007 року, вказаний суб'єкт господарювання надав погодження позивачу щодо проведення ремонту складського приміщення, що використовується позивачем, як склад під цех хлібобулочних, кондитерських виробів та облаштування побутової кімнати.
За таких обставин відповідачем неправомірно визначено податковими повідомленнями-рішеннями від 26.02.2009 року №0000211751/0 та від 24.03.2009 року №0000211751/1 податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 10352 грн.
Відповідно до п.п. 5.2.4 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу податкове зобов'язання вважається неузгодженим до розгляду судом справи по суті та прийняття відповідного рішення. За таких обставин, названі у податковій вимозі податкові зобов'язання на час її винесення були неузгодженими у зв’язку з чим відповідач безпідставно виніс другу податкову вимогу щодо сплати позивачем узгодженого податкового зобов'язання.
За таких обставин, на думку колегії суддів, суд першої інстанції постановив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, в зв’язку з чим апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Рівненському районі Рівненської області слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції – без змін.
Згідно ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ч.3 ст. 160, ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів,-
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Рівненському районі Рівненської області залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 26 січня 2010 року у справі № 2а-6064/09/1770 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції в Рівненському районі Рівненської області про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень – без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий суддя Я.С. Попко
Судді Т.В. Онишкевич
В.П. Сапіга
Повний текст ухвали складено та підписано 11.11.2011 року.