ЛЬВІВСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ  АДМІНІСТРАТИВНИЙ  СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2011 р. Справа № 43370/09/9104

          Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді:                                                  Гуляка В.В.

суддів:                                                                      Коваля Р.Й., Судової-Хомюк Н.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради Рівненської області на постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 18 березня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради Рівненської області про стягнення допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, -

встановив:

У лютому 2009 року позивач звернувся до суду з позовом у якому просив визнати протиправними дії відповідача щодо не нарахування та невиплати допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, в розмірі, що обчислюється з урахуванням встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 р. та стягнути з відповідача щомісячну державну допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку в розмірі 4753,80 грн., що обчислений з врахуванням встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 р. за період з січня 2008 р. по грудень 2008 р.. При цьому, заявлено клопотання про поновлення пропущеного строку для звернення до суду.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» мала право на допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Згідно зі ст. 15 цього Закону зазначена допомога повинна була надаватись у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років, однак виплачувалась не в повному розмірі.

Оскаржуваною постановою суду позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправними дії відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу щомісячної допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку відповідно до ст.43 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» в розмірі, що обчислюється з урахуванням встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 р. відповідно до ст. 58 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 р.» за період з 22.05.2008 р. по 31.12.2008 р. включно. Зобов’язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоплачену допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку відповідно до ст.43 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» в розмірі, що обчислюється з урахуванням встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 р. відповідно до ст. 58 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 р.» за період з 22.05.2008 р. по 31.12.2008 р. включно в розмірі 2907,13 грн. . У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постанову суду оскаржив відповідач. Вважає, що постанова прийнята з неповним з’ясуванням обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню з підстав викладених в апеляційній скарзі.

В апеляційній скарзі відповідач покликається на те, що позивачу допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку виплачувалась відповідно до ст.15 Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми», з врахуванням постанови КМ України № 1751 від 27.12.2001 «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім’ям з дітьми». Крім того, відповідач зазначає, що виключно Законом про Державний бюджет України визначаються видатки на загальносуспільні потреби, їх розмір та цільове спрямування. Апелянт просить постанову суду скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційну скаргу апелянта слід задоволити з наступних підстав.

Суд апеляційної інстанції вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо наявності у позивача права на отримання допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку відповідно до Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми», виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми», громадяни України, в сім’ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Статтею 3 цього Закону передбачено, що одним з видів такої державної допомоги сім’ям з дітьми, є допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Відповідно до ст.ст. 13, 15 Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми», право на допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за цим Законом, має особа, яка фактично здійснює догляд за дитиною у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років.

Відповідно до ст. ст. 42, 43 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням», №2240-ІІІ від 18.01.2001 року, право на допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку має застрахована особа (один з батьків дитини, усиновитель, баба, дід, інший родич або опікун), яка фактично здійснює догляд за дитиною. Така допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається застрахованій особі у розмірі, що встановлюється правлінням Фонду, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Умови призначення допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку передбачені ст. 14 Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми», при цьому даним Законом не передбачено обмежень чи особливих умов для розподілу осіб, що мають право на отримання такої допомоги на застрахованих чи незастрахованих осіб.

Оскільки Закон України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» є спеціальним законом, що регулює правовідносини, пов’язані із призначенням та виплатою державної допомоги на неповнолітніх дітей, тому саме норми цього Закону підлягають застосуванню у розглядуваних правовідносинах, між сторонами по справі.

Однак, суд апеляційної інстанції не може погодитись з висновком суду першої інстанції, щодо задоволення позовних вимог за період із 22.05.2008 року по 31.12.2008 року, виходячи з наступного.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №207-VI від 28.12.2007 р., зокрема пп.7, 8 п.23 р-лу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» викладено в новій редакції ч.1 ст.15 Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми», а також п.3 розділу VII «Прикінцеві положення» цього Закону, згідно з якою допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається в розмірі, що з січня 2008 року дорівнює 50%, з січня 2009 року -  75 % прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім’ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 130 грн. . Дані положення Закону «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 неконституційними не визнані.

Таким чином, права позивача за період із 22.05.2008 року по 31.12.2008 року порушеними не були, оскільки нарахування та виплата допомоги здійснювалась відповідно до положень Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» та постанови КМ України № 1751 від 27.12.2001 «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім’ям з дітьми».

Відповідно до ст.ст. 8, 22 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу, а норми Конституції України є нормами прямої дії. Права і свободи людини і громадянина гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.ст. 6, 8 КАС України, кожній особі гарантується право на звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Звернення до адміністративного суду безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

При цьому суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що позовна вимога про зобов’язання відповідача стягнути конкретні суми спірних виплат задоволенню не підлягає, оскільки відповідно до ст.15 Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» позивач має право на отримання допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років, а тому захист такого порушеного права полягає у зобов’язанні відповідача вчинити кореспондуючі цьому праву дії.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції вважає, що постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню, з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 99, 100, 195, 196, 197, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, колегія суддів -                                   

постановив:

Апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради Рівненської області – задоволити.

Постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 18 березня 2009 року у справі № 2а-1807/09/1715 – скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі.

На постанову  протягом двадцяти днів з моменту набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий:                                                                                В.В. Гуляк

Судді:                                                                                           Р.Й. Коваль

                                                                                                            Н.М. Судова-Хомюк