Справа № 22-Ц-2234/06 Головуючий у 1 інстанції Бендик О.Г.
Категорія 11, 14 Доповідач Оношко Г.М.
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 серпня 2006 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі: головуючого : Воробйової Н.С., суддів : Коцюрби О.П., Оношко Г.М., при секретарі : Велицькому О.О.,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення
Броварського міськрайонного суду Київської області від 10 травня 2006 року
по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання дійсним договору довічного утримання, розірвання договору довічного утримання та зобов'язання надати жилу площу для проживання.
Заслухавши доповідь судді Апеляційного суду , перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів ,-
встановила:
У жовтні 2004 року позивач звернувся до суду з названим позовом. У позові зазначав, що він є інвалідом дитинства, глухонімий , за станом здоров"я не може читати та писати, а тому потребує стороннього догляду.
У 1983 році позивач отримав однокімнатну квартиру готельного типу АДРЕСА_1. У 1995 році він познайомився з відповідачем та його матір'ю ОСОБА_3, які запропонували йому послуги по довічному догляду та утриманню на тих у мовах, що він передасть їм квартиру.
У зв'язку з такою домовленістю позивач переїхав проживати в квартиру відповідача АДРЕСА_2.
У зв'язку зі збігом тяжких обставин відповідач запропонував позивачеві продати його квартиру на умовах довічного утримання, на що позивач погодився з умовою, що його пропишуть в квартирі відповідача. 20 червня 1996 року позивач видав на ім'я ОСОБА_3 доручення на продаж, яку на той час вважав договором довічного утримання.
Скориставшись довіреністю, ОСОБА_3 30 липня 1996 року продала квартиру позивача, а гроші використала на погашення банківського кредиту за її та відповідача квартиру.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла. Відповідач став створювати для позивача неможливі для проживання умови , бив його, відбирав заробітну плату, в квартирі його не зареєстрував .
У серпні 2002 року відповідач продав квартиру по АДРЕСА_2 та купив будинок в Броварах.
З наведених підстав позивач просить визнати дійсним договір довічного утримання , укладений між ним, ОСОБА_3 та ОСОБА_2, розірвати договір довічного утримання та зрбов"язати відповідача надати йому жилу площу для проживання, яка відповідає відповідним умовам довічного утримання.
Рішенням Броварського міськрайонного суду від 10 травня 2006 року в позові відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду з підстав порушення норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Перевіривши матеріали справи в порядку ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що в апеляційну скаргу слід відхилити з наступних підстав .
За правилами ч.2 ст. 47 ЦК України / в ред 1963 року/, якщо одна сторона повністю або частково виконає угоду , що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною.
Постановляючи рішення , суд правильно виходив з того , що з 1995 року позивач проживав в квартирі АДРЕСА_2, співвласниками якої були ОСОБА_3 та її син ОСОБА_2 - відповідач по справі. Належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 позивач, від імені якого за дорученням діяла ОСОБА_3 , продав. Після смерті ОСОБА_3 та продажу відповідачем ОСОБА_2 квартири по АДРЕСА_2 позивач разом з відповідачем вселився та став проживати в будинку , придбаному відповідачем в м. Бровари .
Позивач не надав суду доказів про те, що між ним з одного боку та ОСОБА_3 і ОСОБА_2 з другого боку в 1996 році був укладений договір довічного утримання .
Такі його доводи спростовуються матеріалами справи , з яких вбачається , що станом на 1996 рік позивач працював, не досяг пенсійного віку , не був визнаний інвалідом . Доводи позивача щодо укладення ним в червні 1996 року договору довічного утримання та його посилання на те, що доручення на право продажу квартири, яке він видав на ім"я ОСОБА_3 він вважав договором довічного у тримання не заслуговують на увагу .
За правилами с т. 425 ЦК України в ред. 1963 року , який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, за договором довічного утримання одна сторона , що є непрацездатною/ відчужувач/ передає у власність другій стороні / набувачеві майна / будинок або частину його , взамін чого набувач майна зобов'язується надати відчужувачеві довічне матеріальне забезпечення в натурі у вигляді житла, харчування . Статтею 427 ЦК передбачалося , що відчуження набувачем будинку за життя відчужувача не допускається.
Належну йому квартиру позивач відчужив, іншого будинку чи квартири не мав.
За наведених обставин суд зробив правильний висновок про те, що немає підстав вважати що між позивачем, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був укладений договір довічного утримання, що позивач повністю або частково виконав угоду на яку він посилається , тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги про порушення норм процесуального права та невиконання судом вимог ст. 137 ЦПК України не приймаються до уваги. За правилами ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування . Суд не бере до уваги доказів , які не стосуються предмета доказування. Підстав вважати, що документи, клопотання про витребування яких судом відхилене , містять інформацію щодо предмета доказування, немає.
Посилання позивач на те, що гроші, одержані від продажу його квартири ОСОБА_3 та ОСОБА_2 витратили на погашення кредиту за придбану ними квартиру по АДРЕСА_2 не спростовують висновку суду про відсутність правовідносин, передбачених ст. 425 ЦК України / в ред 1963 року/.
Напроти, факт продажу квартири позивачем спростовує його посилання про наявність договору довічного утримання, оскільки статтею 427 ЦПК України / в ред. 1963 року/ заборонялося відчуження будинку набувачем за життя відчужувача.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду , викладених у рішенні.
Суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає.
Керуючись ст. ст. 308, 315 ЦПК України, колегія суддів , -
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити. Рішення Броварського міськрайонного суду від 10 травня 2006 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців.