Судове рішення #20195641

       

    

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

01 грудня 2011 року                                                                                            м. Рівне

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області в складі

суддів: Хилевича С.В., Гордійчук С.О., Шеремет А.М.

секретар судового засідання Панас Б.В.

за участю сторін та представників: ОСОБА_1 –адвоката ОСОБА_2; ОСОБА_3 –адвоката ОСОБА_4,                                                                 

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дубенського міськрайонного суду від 13 вересня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів: ОСОБА_7; про визнання права спадкове майно та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо спору, на стороні позивачів: ОСОБА_7;  про визнання права особистої приватної власності на об’єкт нерухомості,

в с т а н о в и л а:

Рішенням Дубенського міськрайонного суду від 13 вересня 2011 року первісний позов задоволено: визнано за ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_3 та ОСОБА_7 по 1\5 частині спадкового майна після смерті ОСОБА_8.

Визнано за кожним з них спадкову частку, а саме по 1\10 частині приміщення будинку культури в АДРЕСА_1

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.   

Не погодившись з законністю та обґрунтованістю рішення, відповідач подав апеляційну скаргу, де покликався на неправильність застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

На її обґрунтування зазначалося про незастосування вимог ч. 1 ст. 57 СК України щодо набуття особистого приватного права одним з подружжя. Тому безпідставно не враховано показання свідків ОСОБА_9, ОСОБА_9 та ОСОБА_10.

Вважав, що судом порушено правила ст.ст. 10 і 11 ЦПК України, в зв’язку з чим незаконно визнано за третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, право на спадщину.

Зважаючи на положення ст. 213 ЦПК України та враховуючи наведені міркування, просив рішення Дубенського міськрайонного суду від 13 вересня 2011 року скасувати, ухваливши нове –про відмову в задоволенні первісного позову і задоволення зустрічного позову.

У судовому засіданні ОСОБА_1 і його представник, підтримавши

Справа №22-1884-11                                                                                                                                    Головуючий у 1 інстанції: Ралець Р.В.

                                                                                                                                               Суддя-доповідач в апеляційному суді: Хилевич С.В.

апеляційну скаргу повністю, надали пояснення в межах її доводів.

Позивачі та представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, заперечуючи проти задоволення скарги, покликалися на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення.

ОСОБА_7, бувши повідомленим належним чином про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з’явився.

Заслухавши доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі, і з’явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апелянта, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.

Задовольняючи вимоги ОСОБА_5, ОСОБА_6 і ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що вони як спадкоємці першої черги разом із третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, набули право на частку у спадковому майні після смерті ОСОБА_8 –приміщенні будинку культури, що придбане на ім’я відповідача за час шлюбу останнього зі спадкодавцем.

Відмовляючи в зустрічному позові, місцевий суд зважив на недоведеність вимог про визнання особистої приватної власності на будинок культури, т.я. цей об’єкт нерухомості набуто за час шлюбу відповідача зі спадкодавцем, а обставина його придбання за кошти, що належали йому особисто, в судовому засіданні не знайшла свого підтвердження.

Матеріалами справи встановлено, що 3 жовтня 2002 року ОСОБА_1 придбав за 6 034 гривень на підставі договору купівлі-продажу з Мирогощанською сільською радою Дубенського району будинок культури, який знаходиться в АДРЕСА_1 площею 64, 1 кв.м. і розташований на земельній ділянці за фактичним користуванням у 1410 кв.м. з частковим збереженням профілю (а.с. 13-13, зв.).

На час укладення зазначеного договору купівлі-продажу покупець перебував у шлюбі з ОСОБА_8.

Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1, що міститься на а.с. 6, підтверджується факт смерті ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1  

Вважаючи, що між сторонами виник спір з приводу спадкування спадкового майна після смерті спадкодавця, позивачі як спадкоємці першої черги звернулися до суду з вимогою визнати за ними право на частку у спадщині.

Вбачається, що при визнанні права на спадщину місцевим судом усупереч правилам ст. 11 ЦПК України помилково визначено і цивільне право третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.

Так, право матеріально-правової вимоги в судочинстві належить виключно позивачу, а треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, мають лише процесуальні права і обов’язки, які встановлені статтею 27 цього Кодексу (ч. 3 ст. 35 ЦПК України).

Тому визнання за ОСОБА_7 права на частку у спадковому майні очевидно сді вважати таким порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення у цій частині справи.  

Як вірно встановлено місцевим судом, спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу спадкування майна, придбаного на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_1 за час його шлюбу зі спадкодавцем.

Приходячи до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, колегія суддів знаходить, що її доводи про незаконність і необґрунтованість оскаржуваного рішення в частині відмови у зустрічному позові на увагу не заслуговують і є неприйнятними.

Так, за правилами ст. 22 КпШС України (аналогічні положення зазначені і в ст. 60 СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Тих обставин, що спірне майно набуте ним за особисті кошти і виявляється необхідним виключно для використання у підприємницькій діяльності, ОСОБА_1 у судовому засіданні не довів.

Ураховуючи наведене, оскаржуване рішення слід змінити і ухвалити в цій частині нове.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 313-314, 316, 324-325 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Дубенського міськрайонного суду від 13 вересня 2011 року в частині задоволення позовних вимог змінити, виключивши з мотивувальної і резолютивної частин вказівки та висновки про визнання за ОСОБА_7 права в порядку спадкування на частину будинку АДРЕСА_1

У решті - рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили негайно і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту його проголошення.



Судді:                                                                                                            С.В.Хилевич


                                                                                                                    С.О.Гордійчук


                                                                                                                     А.М.Шеремет





















Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація