АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа №22ц-1812-2006р. Головуючий по 1 інстанції
Категорія про приватну власність - Колода Л.Д.
Доповідач в апеляційній інстанції - Адаменко Л.В.
РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"27" вересня 2006 р. Судова палата в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:
головуючого Кісіль М.О.
суддів Адаменко Л.В., Подороги В.М.
при секретарі Шульги Я.В.
з участю адвокатів ОСОБА_1, ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Придніпровського районного суду м.Черкаси від 31 липня 2006р. по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа ОСОБА_6 про усунення перешкод у праві власності, зняття з реєстрації та виселення,-
встановила:
3-го липня 2006 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа ОСОБА_6 з позовом про усунення перешкод в користуванні належною йому приватною власністю -квартирою АДРЕСА_1 та виселення їх в квартиру АДРЕСА_2 та зняття з реєстрації ОСОБА_4 по квартирі АДРЕСА_1.
Свої позовні вимоги ОСОБА_3. обґрунтовував тим, що кв.463 належить йому на праві приватної власності на підставі договору дарування, зареєстрованого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу 9 червня 2006 року за реєстром НОМЕР_1 за яким його мати ОСОБА_6 подарувала йому належну їй двохкімнатну квартиру. Право власності на вказане нерухоме майно зареєстроване ним в КП «Черкаське обласне бюро технічної інвентаризації». Проте його сестра ОСОБА_4 та її чоловік ОСОБА_5 з їх дочкою, маючи своє житло -квартиру АДРЕСА_3, в якій зареєстрований відповідач ОСОБА_5 та неповнолітня дитина відповідачів, не бажають звільнити квартиру, чим порушують його право власності та спричиняють матеріальну шкоду так, як комунальними службами йому нараховуються платежі за послуги на всіх проживаючих в квартирі. Добровільно виселитись із квартири відповідачі не бажають, вимагають від нього купівлі для них однокімнатної квартири. Відповідачка ОСОБА_4 також не бажає добровільно знятись із реєстрації у вказаній квартирі.
Рішенням Придніпровського районного суду м.Черкаси від 31, липня 2006 року позов ОСОБА_3 задоволений. Зобов'язано ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не чинити позивачу перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1. Ухвалено скасувати реєстрацію ОСОБА_4 у спірній квартирі та провести її виписку із неї, а також виселити відповідачів в квартиру АДРЕСА_2.
ОСОБА_4 на вказане рішення подала апеляційну скаргу в якій просить його скасувати так, як судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, безпідставно відмовлено у задоволенні її клопотання про зупинення розгляду цієї справи до розгляду пред'явленого нею позову про визнання договору дарування жилого будинку недійсним.
Апелянт просить ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3.
Заслухавши учасників процесу, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга ОСОБА_4 підлягає до задоволення із слідуючих підстав.
Вирішуючи питання про виселення ОСОБА_4, ОСОБА_5 та їх неповнолітньої дочки ОСОБА_7 із спірної квартири, суд першої інстанції керувався виключно нормами матеріального права, які регулюють право власності і не застосував норми житлового законодавства, які регулюють питання про виселення громадян із житла, не зазначив з яких підстав, передбачених цим законодавством, відповідачі виселені із спірної квартири. Відповідно до ст.9 ЖК УРСР «ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням як з підстав і в порядку, передбачених законом».
При цьому судом першої інстанції не було враховано, що відповідачка ОСОБА_4 постійно проживає у спірній квартирі та зареєстрована на правах члена сім'ї в ній, за згодою ОСОБА_6, яка була власником квартири до 9 червня 2006 року. Відповідно до ст.160 ЖК УРСР «члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, користуються нарівні з наймачем усіма правами...».
Виселейня відповідачки ОСОБА_4 відповідно до ст.157 ЖК України може бути лише у випадках, передбачених ч.І ст.116 цього Кодексу.
З підстав, вказаних ОСОБА_3 в позовній заяві, суд першої інстанції не мав права ухвалювати рішення про виселення ОСОБА_4 із спірної квартири так, як зазначено вище, вона має право на користування житловим приміщенням у ній.
Крім цього, суд першої інстанції безпідставно зобов'язав апелянта усунути перешкоди в користуванні житлом позивачем так, як ним не надані суду жодні докази в зв'язку з цим, а його єдине посилання на те, що ОСОБА_4 повісила замок на двері однієї з кімнат, судом не перевірене.
За наведених обставин підстав для задоволення позову ОСОБА_3 у суду не було. В зв'язку з тим, що судом першої інстанції допущене порушення та неправильне застосування норм матеріального права, з чим погодився в засіданні апеляційної інстанції і представник позивача, відповідно до п.4 ч.І ст.309 ЦПК України ухвалене по справі рішення підлягає до скасування.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,-
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволити.
Рішення Придніпровського районного суду м.Черкаси від 31 липня 2006 року скасувати.
Відмовити ОСОБА_3 в задоволенні позову до ОСОБА_4.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.