Справа № 2-4676/11р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2011 року                             Солом’янський районний суд м. Києва

в складі:  головуючого судді     -  Букіної О.М.

                при секретарі            -  Возному М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОГК «Севастопольський», КП КМБ технічної інвентаризації та реєстрації нерухомого  майна про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності, -

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернувся до суду з позовом в якому просить визнати  дійсним договір купівлі-продажу гаражного боксу АДРЕСА_1 від 18.02.2009 року та визнати право власності на гаражний бокс АДРЕСА_1.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 18 лютого 2009 року уклав з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу, за яким за 6000,00  грн. купив гаражний бокс АДРЕСА_1. Однак, зазначений договір не було нотаріально посвідчено, оскільки відповідачка ухилилась від такого посвідчення.

Також посилається на те, що відповідач зобов’язана була належним чином оформити право власності на гаражний бокс та надати відповідні документи до 19.05.2009 року, проте цього зроблено не було, що порушує права позивача. Позивач посилається, що він повністю виконав свої зобов’язання за договором та сплатив відповідачці обумовлену договором покупну суму, що підтверджується відповідною розпискою та між ними було досягнуто усіх істотних умов договору купівлі-продажу спірного гаражного боксу.

Позивач просить з підстав передбачених ст. 220 ЦК України визнати дійсним укладений з відповідачкою договір купівлі-продажу гаражного боксу та визнати за ним право власності на зазначений гаражний бокс.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги визнав посилаючись на те, що дійсно договір купівлі-продажу не було нотаріально посвідчено, оскільки відповідачкою не було належним чином оформлено права власності на спірний гаражний бокс. Представник відповідача вважає, що право власності відповідача на гаражний боксу підтверджується довідкою про сплату пайового внеску, технічним паспортом та договором № 05-11/2 від 11.05.2003 року  про виконання будівельних робіт , актом приймання-передачі виконаних робіт по будівництву гаражного боксу. Також відповідач не заперечував проти визнання договору купівлі-продажу від  18.02.2009 року дійсним, оскільки з позивачем було досягнуто усіх його  істотних умов, проте відповідач в силу об’єктивних причин не змогла з’явитися до нотаріуса для посвідчення такого договору . Просив позов задовольнити в повному обсязі.

Третя особа- ОГК «Севастопольський»проти позову заперечував посилаючись на те, що на території ОГК «Севастопольський»будь-яких документів  на будівництво та введення в експлуатацію  гаражного боксу за АДРЕСА_1 у кооперативі відсутні. Також посилався на те, що Відповідачка  в списках членів ОГК «Севастопольський»не значиться, а надана відповідачем довідка про сплату 100% пайового внеску не є доказом в підтвердження право власності відповідача на спірний гаражний бокс, оскільки  зазначені у довідці Загальні збори  членів кооперативу за № 437 від 01.04.2006 року не проводилися, розрахункових документів про сплату пайового  внеску відповідачем не надано та в касових книгах ГБК за квітень 2006 року відсутні,  а відносно посадових осіб ГБК «Севастопольський»порушено кримінальні справи.

Також вважає, що правових підстав для визнання дійсним договору купівлі-продажу від 18.02.2009 року та визнання права власності  за позивачем на спірний гаражний бокс не має, оскільки не ґрунтуються на вимогах закону щодо обов’язкового нотаріального посвідчення договору нерухомого майна та його державної реєстрації. Просив в задоволенні позову відмовити.

Представник КП БТІ в м.Києві в судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду повідомлявся належним чином, про причини неявки суд до відома не поставив.

Вислухавши думку сторін суд вважає за можливе розглядати справу у його відсутності на підставі наявних матеріалів справи.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши та оцінивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України у разі, якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин є нікчемним. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.   

Згідно зі ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна зі сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.   

Отже, закон надає суду право визнавати дійсним договір, який через недодержання  сторонами вимог закону про його нотаріальне посвідчення є нікчемним.   

Судом встановлено, що 18 лютого 2009 року  позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 склалили письмовий договір купівлі-продажу нерухомого майна-гаражного боксу АДРЕСА_1.

З умов п. 3.3. даного Договору вбачається, що між сторонами було досягнуто домовленості , що  продавець зобов’язана була  в строк до 19.05.2009 року оформити належним чином право власності на гаражний бокс та сторони мали прибути 19.05.2009 року  до приватного нотаріуса  Київського міського нотаріального округу  для нотаріального  посвідчення  цього договору купівлі-продажу.

Як вбачається з  п.4.1. Договору, право власності на гаражний боку АДРЕСА_1 виникає після укладання договору купівлі-продажу  відповідно до вимог чинного законодавства та його державної реєстрації.

В судовому засіданні встановлено та сторонами не заперечувалося, що договір купівлі-продажу нерухомого майна не було належним чином нотаріально посвідчено та не було здійснено його державної реєстрації через ухилення відповідача він нотаріального посвідчення.

В судовому засіданні представник відповідача пояснив, що відповідачкою не було  належним чином оформлено право власності , а гаражний бокс не було введено в експлуатацію, проте останній вважає, що дані обставини не є перешкодою для визнання договору дійсним. Також відповідачем не заперечувалося той факт, що всі умови договору було досягнуто з позивачем та він не оспорює право власності позивача на спірний гаражний бокс.

Згідно ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно,  нерухомість) належать земельні  ділянки,  а  також  об'єкти,  розташовані  на  земельній ділянці,  переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Відповідно до ст. 182 ЦК України право власності та інші речові  права  на  нерухомі  речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів  щодо нерухомості  є публічною,  здійснюється відповідним органом,  який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані
права в порядку, встановленому законом.

Відповідно до стаття 183 ЦК України неподільною  є  річ,  яку  не можна поділити без втрати її цільового призначення.

Матеріалами справи встановлено та сторонами не заперечувався , що гаражний бокс в силу ст.  181 ЦК України є нерухомим майном, а тому переміщення його є неможливим  без його знецінення  та зміни  його призначення.

Таким чином, договір купівлі-продажу гаражного боксу, як нерухомого майна, має відповідати вимогам передбачених ст. 657 ЦК України.

Так, на підставі ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу нерухомого майна підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Відповідно до ч. 1 ст. 210 та ч. 3 ст. 640 ЦК України такий договір є укладеним з моменту його державної реєстрації. Отже до моменту його державної реєстрації договір купівлі-продажу гаражного боксу юридично не є укладеним.     

Разом з тим, як зазначалося вище, ч. 2 ст. 220 ЦК України надає суду право визнавати дійсним нікчемний договір, а не договір, який не є укладеним. Саме на це звертав увагу Пленум Верховного Суду України у    п. 13  постанови “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” від 6 листопада 2009 року № 9.   

Відповідно до п.13 вказаної вище Постанови вирішуючи спір про   визнання   правочину,  який  підлягає нотаріальному посвідченню,  дійсним,  судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК не застосовується щодо правочинів,  які підлягають і  нотаріальному  посвідченню,  і державній  реєстрації,  оскільки  момент вчинення таких правочинів відповідно до статей  210  та  640  ЦК  пов'язується  з  державною реєстрацією,  тому  вони  не  є  укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

    При розгляді таких справ суди повинні з'ясувати,  чи підлягає правочин обов'язковому нотаріальному посвідченню,  чому він не був нотаріально  посвідчений,  чи  дійсно  сторона  ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину.

У зв'язку  з  недодержанням  вимог  закону  про   нотаріальне посвідчення  правочину  договір  може  бути визнано дійсним лише з підстав, встановлених статтями 218 та 220 ЦК. Інші вимоги щодо визнання договорів дійсними, в тому числі заявлені в зустрічному позові у справах про визнання договорів недійсними, не відповідають можливим способам захисту цивільних прав та інтересів. Такі позови не підлягають задоволенню.

З огляду на те , що договір купівлі-продажу від  18.02.2009 року має бути нотаріально посвідчений та підлягає державній реєстації, суд не знаходить підстав для визнання договору  купівлі-продажу від 18.02.2009 року дійсним на підставі ст. 220 ЦК України, оскільки не ґрунтується на вимогах закону та як наслідок за позивачем не може бути визнано права власності на спірний гаражний бокс.

Крім того, з технічної документації вбачається, що акту вводу в експлуатацію гаражного боксу та проектна документація  в БТІ м.Києва не подана. Згідно довідки кооперативу «Севастопольський»№437 від 01.04.2006 року площа гаражного боксу становить 36,0 кв.м., а фактична  з підвалом 98,4 кв.м. Таким чином вбачається, що технічна документація на спірний гаражний бокс належним чином не оформлена,  в той же час позивачем заявлено вимоги про визнання права власності на гаражний бокс площею всього  98,4 кв.м.

Суд також вважає, що можливість щодо належного посвідчення та реєстрації даного правочину між сторонами не втрачена, а визнання відповідачем позовних вимог суперечить вимогам закону.

З огляду на викладене, суд не знаходить підстав для задоволення вимог позивача щодо визнання договору купівлі-продажу від 18.02.2009 року дійсним та визнання за позивачем право власності на гаражний бокс, а тому в позові слід відмовити повністю.

Керуючись Постановою Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” від 6 листопада 2009 року № 9,   ст.ст.181-183, 210, 218, 220, 640, 657 ЦК України, ст. ст. 3, 4, 10, 11, 57-60, 88, 209, 212-215, 218  ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В  :

В задоволенні позову ОСОБА_1 -відмовити.

Апеляційного скарга на рішення суду  подається протягом 10 днів з моменту проголошення рішення.

Суддя: