ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

м. Київ

 26 грудня 2011 року           15:22           № 2а-7364/11/2670

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі: головуючого судді Патратій О.В. за участю секретаря судового засідання Сервачинської І.М. та представників сторін:

від позивача: Яроцької Ю.О., Авдєєвої О.В., Горєлова О.Ж.

від відповідача: Диби Ю.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Шиндлер»

до  Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Шиндлер»(далі –позивач) з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва (далі –відповідач), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0004372203/0 від 01.10.2010 року, № 0004372203/1 від 20.12.2010 року; № 0004362203/0 від 01.10.2010 року, № 0004362203/1 від 20.12.2010 року; а також податкові повідомлення-рішення № 0005841705/0 від 01.10.2010 року, № 0005841705/1 від 20.12.2010 року в частині визначення податкового зобов’язання у розмірі 107 668,80 грн., з яких 35 889,60 грн. основного платежу та 77 779,20 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

В судовому засіданні 25 листопада 2011 року позивач уточнив позовні вимоги та просив суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення - №0004372203/0 від 01.10.2010 року, № 0004372203/1 від 20.12.2010 року –повністю; - № 0004362203/1 від 20.12.2010 року –в частині визначення податкового зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 198 801,00 грн., в тому числі основного платежу у розмірі 132 534,00 грн. та 66 267,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій; - № 0005841705/0 від 01.10.2010 року, № 0005841705/1 від 20.12.2010 року в частині визначення податкових зобов’язань по податку з доходів фізичних осіб у розмірі 107 668,80 грн., з яких 35 889,60 грн. основного платежу та 77 779,20 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що оскаржуваними рішеннями відповідачем було безпідставно визначено податкові зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 31 217,00 грн., з податку на прибуток у розмірі 198 801,00 грн., по податку з доходів фізичних осіб у розмірі 107 668,80 грн., які ґрунтуються на помилкових висновках податкового органу про необхідність включення до складу валового доходу вартості безоплатно отриманих товарів та матеріалів, які були отримані  в порядку гарантійної заміни за зовнішньоекономічними контрактами та в порядку до поставки придбаної продукції; про відсутність підстав для включення до складу валових витрат вартості гарантійної заміни матеріалів (запасних частин), отриманих від нерезидентів (як зазначав позивач, підприємством у встановленому порядку ведеться облік бракованих товарів та облік покупців згідно Наказу ДПА України № 203 від 27.06.1997р.); про необхідність нарахування податку на додану вартість на вартість послуг, отриманих від нерезидентів (на думку позивача, в нього не виникає податкових зобов’язань з послуг нерезидента, оскільки підприємством не було включено до складу податкового кредиту з ПДВ відповідні суми); про необхідність утримання податку з доходів фізичних осіб у розмірі 30% з доходу, виплаченого на користь директора ОСОБА_5 у зв’язку з віднесенням його до кола нерезидентів (на переконання позивача зазначений працівник відповідає усім ознакам резидента, передбаченим законом).

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали повністю та просили позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач проти позову заперечував та просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що під час перевірки встановлено порушення позивачем пп. 4.1.6 п. 4.1. ст. 4, пп. 5.4.3 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податкового зобов’язання по податку на прибуток у сумі 151 994,00 гривень, порушення п. 3.1 ст. 3, п. 4.1, п. 4.2, п. 4.3 ст. 4 та пп. «а»п. 6.5 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість у розмірі 20 811,00 грн., п. 13.2 ст. 13 та п. 16.13 ст. 16 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», що призвело за заниження податку з доходів фізичних осіб у розмірі 35 889,60 грн.

Вказані порушення стали підставою для донарахування податкових зобов’язань у відповідних розмірах та застосування штрафних (фінансових) санкцій, згідно оскаржуваних рішень, які відповідач вважає правомірними.

З огляду на вищевикладене, відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 13 грудня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 29.07.2010 року по 09.09.2010 року ДПІ у Печерському районі м. Києва було проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Шиндлер» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2007 р. по 31.03.2010 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007 р. по 31.03.2010 р., за результатами якої було складено акт № 280/22-03/32852667 від 17.09.2010 року (далі по тексту - Акт перевірки, Акт).

На підставі вказаного Акту перевірки ДПІ в Печерському районі м. Києва було прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:

- № 0004362203/0 від 01 жовтня 2010 року, яким позивачу за порушення пп. 4.1.6, п. 4.1 ст. 4, пп. 5.4.3 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР нараховано податкове зобов’язання за платежем «податок на прибуток»у розмірі 227 991,00 грн., з яких 151 994,00 грн. основного платежу та 75 997,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0004372203/0 від 01 жовтня 2010 року, яким позивачу за порушення п. 3.1 ст. 3, п. 4.3. ст. 4 та пп. «а»п.6.5 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР було нараховано податкове зобов’язання за платежем «податок на додану вартість»у розмірі 31 217,00 грн., з яких 20 811,00 грн. основного платежу та 10 406,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0005841705/0 від 01 жовтня 2010 року, яким позивачу за порушення пп. 7.3 ст. 7, п. 17.1, пп. «а» п. 17.2 ст. 17 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»№ 889-IV від 22.05.2003 р., визначено суму податкового зобов’язання за платежем «податок з доходів фізичних осіб»у розмірі 112 518,00 грн., в тому числі основного платежу 37 506,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 75 012,00 грн.

Вказані рішення були оскаржені позивачем в адміністративному порядку.

За результатами розгляду первинної скарги позивача рішенням ДПІ у Печерському районі м. Києва № 68567/1/25-011 від 13.12.2010 р. податкове повідомлення-рішення № 0004362203/0 від 01.10.2010 р. було скасовано в частині визначення податкового зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 16 815,00 грн. та 8 407,50 штрафних (фінансових) санкцій, в решті вказані вище рішення залишені без змін.

Крім того, 20 грудня 2010 року відповідачем було направлено ТОВ «Шиндлер»податкові-повідомлення рішення № 0004372203/1, № 0005841705/1, в яких нараховані суми податкових зобов’язань по податку з доходів фізичних осіб та по податку на додану вартість було залишено без змін, та податкове повідомлення-рішення № 0004362203/1, яким нараховано податкове зобов’язання по податку на прибуток у розмірі 202 769,00 грн., з яких 135 179,00 грн. основного платежу та 67 590,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

За результатами розгляду повторних скарг позивача рішенням ДПА у м. Києві № 1824/10/25-114 від 25.02.2011 року та рішенням ДПА України № 8618\6/25-0515 від 10.05.2011 року оскаржувані податкові повідомлення-рішення були залишені без змін.

Правомірність вказаних податкових повідомлень –рішень є предметом даного спору.

Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази по справі у їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги ТОВ «Шиндлер»є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

Стосовно правомірності податкового повідомлення-рішення № 0004362203/1 від 20 грудня 2010 року суд зазначає наступне.

Як вбачається із Акту перевірки, підставою для нарахування позивачу податкового зобов’язання та штрафних (фінансових) санкцій з податку на прибуток за податковим повідомленням –рішенням № 0004362203/1 від 20 грудня 2010 року слугував висновок відповідача про неправомірне формування Позивачем валових витрат та валового доходу при здійсненні операцій з гарантійної заміни (гарантійних ремонтів) проданих товарів, а саме:

- на порушення пп. 5.4.3 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»позивачем віднесено до складу валових витрат за період з ІІ кварталу 2007 року по І квартал 2010 року вартість гарантійної заміни матеріалів (запасних частин), отриманих від нерезидентів на загальну суму 67 519,00 грн.

- на порушення п. 1.23 ст. 1, пп. 4.1.6 п.4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»позивачем не включено до складу валового доходу за період з 01.04.2007 р. по 31.03.2010 р. вартість безоплатно отриманих від нерезидентів товарі та матеріалів на загальну суму 540 454,00 грн., в тому числі: у ІІ кварталі 2007 року –27 726,00 грн., у IV кварталі 2007 року –246 283,00 грн., у ІІІ кварталі 2008 року –20 074,00 грн., у I кварталі 2009 року –33 325,00 грн., у ІІ кварталі 2009 року –11 223,00 грн., у ІІІ кварталі 2009 року –57 273,00 грн., у IV кварталі 2009 року –119 223,00 грн., у І квартал 2010 року –25 327,00 грн.

Рішенням ДПІ у Печерському районі м. Києва № 68567/1/25-011 від 13.12.2010 р. за результатами розгляду скарги було визнано неправомірним нарахування податкових зобов’язань за ІІ квартал 2007 року, оскільки згідно п.15.1 ст. 15 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов’язань не пізніше 1095 дня після настання граничного строку подання податкової декларації, в той час як декларація з податку на прибуток була подана ТОВ «Шиндлер»09.08.2007 року (граничний термін подання декларації - 09.08.2007 р.), таким чином податковий орган мав право самостійно визначити суму податкових зобов’язань не пізніше 08.08.2010 р. Враховуючи викладене, донарахування податкового зобов’язання за ІІ квартал 2007 року в розмірі 6 932,00 грн. було визнано зазначеним рішенням ДПІ у Печерському районі м. Києва таким, що не відповідає закону.

Крім того, під час розгляду скарги позивача було спростовано висновки Акту перевірки стосовно заниження позивачем валового доходу за І квартал 2010 року на 39 533,00 грн., оскільки було встановлено, що витрати на придбання товарів для гарантійній них замін позивачем до складу валових витрат у І кварталі 2010 року віднесені не були.

З огляду на вищевказане, податкове повідомлення-рішення № 0004362203/0 від 01.10.2010 р. було скасовано в частині визначення податкового зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 16 815,00 грн. та 8 407,50 штрафних (фінансових) санкцій та прийнято податкове повідомлення-рішення № 0004362203/1 від 20 грудня 2010 року, яким донараховані податкові зобов’язання у зменшеному розмірі.

У зв’язку з вищевказаним, висновки Акту перевірки та правомірність донарахування податкових зобов’язань будуть досліджуватись судом з урахуванням рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва № 68567/1/25-011 від 13.12.2010 р., прийнятим за результатами адміністративного оскарження.

Зміст вказаного порушення викладено в розділі 3.1.1 Акту перевірки, стор. 4-15 Акту.

Як вбачається з Акту перевірки, до висновку про наявність розглядуваного порушення відповідач дійшов з урахуванням того, що пп. 5.4.3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» порядок гарантійного ремонту (обслуговування) чи гарантійних замін, а також перелік товарів, на які встановлюється гарантійне обслуговування, визначається Кабінетом Міністрів України на підставі законодавства з питань захисту прав споживачів. В той же час, єдиний існуючий Порядок гарантійного ремонту (обслуговування) або гарантійної заміни технічно складних побутових товарів затверджений постановою КМУ від 11.04.2002 р. № 506, містить перелік товарів, на які встановлюється гарантійне обслуговування, в якому відсутні запасні частини до ліфтів, заміна яких здійснювалась позивачем.

Крім того, споживачами відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів»визначено лише фізичних осіб, в той час як позивач здійснював гарантійну заміну юридичним особам. Також в акті перевірки вказано, що позивачем на порушення Методичних рекомендацій з проведення перевірок суб’єктів господарювання на предмет виконання вимог постанови КМУ від 11.04.2002 р. № 506 не здійснюється облік кількості виданих талонів, що повинно підтверджуватись документами первинного обліку бланків суворої звітності.

З приводу правомірності вказаних висновків суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, протягом періоду, що перевірявся, позивачем здійснювався продаж на території України, монтаж та обслуговування ліфтів та бігових доріжок марки ». Придбання вказаної продукції та додаткового обладнання до неї здійснювалось Позивачем на підставі договорів із постачальниками –компанією “Shindler Elettronica SA” (Швейцарія), компанією “Shindler Elevator Ltd” (Швейцарія), компанії “Wittur K+S Gmbh” (Німеччина), компанією “Ets. Henri Peignen s.a” (Франція), компанією “Sematic Italia Spa” (Італія), “UD Print AG” (Швейцарія), “Shindler Fhrtreppen International Gmbh (Shindler Aufzuge und Fahrtreppen AG)” (Австрія), “Renolift” (Франція), “Fermator” (Іспанія), Компанії “Shindler CZ a.s.” (Чеська Республіка), “DMG SPA” (Італія), компанією “Shindler Iberica Management S.A.” (Іспанія).

Так, з матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Шиндлер»(Покупець) укладено з компанією “Shindler CZ a.s.” (Чеська Республіка - Виробник) Виробничу угоду № PRG-01/07 від 01.09.2007р., за умовами якої протягом терміну дії цієї Угоди Виробник зобов’язувався здійснювати продаж та поставку Покупцю, а Покупець –придбати у Виробника продукцію –ліфтове обладнання Shindler. Згідно Додатку № 1 від 21.09.2007 р. даної Угоди, предметом поставки є вантажний ліфт (том ІІ, а.с. 207-217).

Згідно п. 5.1 зазначеної вище Угоди Виробник гарантує, що він має можливість забезпечити очікувані Покупцем вимоги до Продукції.

01 січня 2005 року між ТОВ «Шиндлер»(Покупець) та Компанією “Shindler Iberica Management S.A.” (Виробник) було укладено Виробничу угоду № DOC-02/05, відповідно до якої протягом терміну дії цієї угоди Виробник зобов’язувався здійснювати продаж та поставку на користь Покупця Продукцію, виготовлену постачальниками Виробника (том І, а.с.167-191).

Згідно Додаткової угоди № 2 від 10.01.2005 р. до вказаної Угоди сторонами було урегульовано порядок виконання гарантійних замін та гарантійного ремонту у разі несправності проданого обладнання чи його невідповідної роботи. За умовами вказаної угоди Виробник є відповідальним за виправлення недоліків продуктів Shindler протягом гарантійного періоду та зобов’язувався здійснювати ремонту або заміну несправного обладнання (том І, а.с.192-197).

01 січня 2005 року між ТОВ «Шиндлер»(Покупець) та компанією “Shindler Aufzuge und Fahrtreppen AG” (Виробник) було укладено Виробничу Угоду № DOC-03/05, за умовами якої протягом терміну дії цієї Угоди Виробник зобов’язувався здійснювати продаж та поставку Покупцю, а Покупець –придбати у Виробника продукцію –ліфтове обладнання Shindler. Згідно Додатку № 1 від 21.09.2007 р. до даної Угоди предметом поставки є вантажний ліфт (том ІV, а.с. 100-111).

Згідно Додаткової угоди № 1/2 від 10.01.2005 року до вказаної вище Виробничої Угоди Виробник є відповідальним за виправлення та усунення недоліків продуктів Shindler протягом гарантійного періоду та зобов’язується здійснювати ремонт або заміну несправного обладнання (том І, а.с. 210-215).

В свою чергу, ТОВ «Шиндлер»були укладені договори на виготовлення та поставку підйомного обладнання Shindler з ТОВ «Компанія «Інвестспецкомплекст»(том ІІ, а.с. 213-218), з ТОВ «Виробничий вектор»(том ІІ, а.с. 237-241, том ІІІ, а.с. 4-8, 24-26), з ЗАТ «Планета-Буд»(том ІІІ, а.с. 47-51), з ТОВ «Мастер-Буд»(том ІІІ, а.с. 60-64), з ТОВ «Стальконструкція»(том ІІІ, а.с. 80-89, том ІV, а.с. 152-156), з ТОВ «Призма Девелопмент»(том ІІІ, а.с.112-123), ТОВ «АК Інжиніринг»(том ІІІ, а.с. 149-156), ТОВ «Мастербуд»(том ІІІ, а.с. 217-225, а.с. 246-250, том ІV, а.с. 1-2), з ТОВ «Стройальянс»(том ІV, а.с. 167-170); на поставку бігових доріжок з ТОВ «Еврокон Україна»(том ІV, а.с. 28-41), з ТОВ «Сіріуспроект Львів»(том ІV, а.с. 57-64, том V, а.с. 49-56), з ЗАТ «АБС-УКР»(том ІV, а.с. 77-85, а.с. 182-186), з ТОВ «Епіцентр К»(том ІV, а.с. 133-139, а.с. 244-247, том V, а.с. 14-17), з ТОВ «Дніпровська Пристань»(том V, а.с. 31-36).

На підставі рекламацій замовників (покупців) позивача, останнім було усунуто недоліки у поставленій продукції згідно актів відновлення запчастин від 22.12.2007 р., від 31.12.2009р., від 30.09.2008 р., від 31.12.2009р., від 30.09.2008 р., від 03.09.2008р., від 16.07.2010р., від 01.04.2010 р., від 12.02.2009р., від 30.06.2009р., від 11.08.2009р., від 14.12.2009р., від 30.09.2009р., від 30.09.2009р., від 08.02.2010р., від 29.01.2010 р., від 07.12.2009р., від 16.07.2010р., від 15.04.2010р., від 27.08.2010р., від 23.07.2010р., від 14.06.2010р. (том ІІ, а.с. 204, 224, 247, том ІІІ, а.с. 18, 37, 55, 70, 102, 135, 157, 187, 206, 230, том IV, а.с. 11, 43, 70, 94, 145, 161, 177, 192, том V, а.с. 2, 23, 43).

Як вбачається з матеріалів справи, виявлені недоліки, які усувались позивачем згідно вищевказаних актів, полягали у (1) недопоставці виробниками певних частин обладнання та (2) виході з ладу певних частин обладнання в ході експлуатації.

Недопоставлені запчастини до ліфтового обладнання та бігових доріжок були поставлені виробниками продукції на користь ТОВ «Шиндлер», що підтверджується вантажно-митними деклараціями № 100000007/7/456335 від 21.12.2007 р., № 122000106/8/020640 від 30.07.2008р., № 122000106/8/018316 від 08.07.2008р., № 109000003/9/128622 від 09.02.2009р., № 109000003/9/132339 від 02.06.2009р., № 109000003/9/130635 від 10.04.2009р., № 109000003/9/133642 від 09.07.2009р., № 109000003/9/144857 від 07.12.2009р., № 100000021/2009/354448 від 15.12.2009р., № 100000007/9/128360 від 16.11.2009р., № 109000003/9/113949 від 22.10.2009р., № 109000011/2010/216519 від.19.01.2010р., № 100000027/2010/846056 від 22.01.2010р., № 100000027/2010/846005 від 11.01.2010 р., № 100000027/0/846589 від 18.03.2010р., № 100000027/0/846590 від 18.03.2010 р., № 109000011/2010/230218 від 23.03.2010 р. (том ІІ, а.с. 198, 219, 242, том ІІІ, а.с. 14, 34, 52, 65, 94, 128, 157, 180, 201, 230, том IV, а.с. 3, 43, 65, 86, 140, 157, 171, 187, 248, том V, а.с.18, 37). Загальна вартість недопоставлених деталей, безоплатна поставка яких була здійснена виробниками, становить 441 694,74 грн.

Замість бракованих деталей виробниками продукції були поставлені необхідні запчастини на користь ТОВ «Шиндлер», що підтверджується вантажно-митними деклараціями № 100000007/7/448118 від 20.11.2007р., № 100000007/7/448119 від 20.11.2007 р., № 100000007/7/448117 від 20.11.2007р., № 109000003/9/137324 від 16.10.2009р., № 109000003/9/129308 від 03.03.2009р., № 109000003/9/135429 від 28.08.2009 р., № 100000023/9/347371 від 28.07.2009р. Загальна запчастин, заміна яких була здійснена за рахунок виробників, становить 60 453,56 грн.

Крім того, протягом періоду, що перевірявся, позивачем було здійснено гарантійний ремонт та заміну запчастин, що вийшли з ладу, за власний рахунок. Як пояснив суду представник позивача, термін гарантійного періоду виробників продукції на поставлену продукцію на момент ремонту вже закінчився, а строк гарантійного обслуговування, встановленого позивачем, ще тривав, у зв’язку з чим позивачем було придбано необхідні деталі за власний рахунок.

Ввезення придбаних деталей на загальну суму 27 985,00 грн. було здійснено позивачем згідно вантажно-митних декларацій ВМД № 100000021/8/527324 від 05.03.2008 року, № 100000022/9/349851 від 13.11.2009 року, № 100000021/8/527324 від 05.03.2008 року, № 10900000/9/138183 від 09.11.2009 року, № 10900000/9/138278 від 11.12.2009 року.

Таким чином, виявлені в ході перевірки порушення щодо гарантійних замін (ремонтів), які було покладено в основу для прийняття податкових повідомлень-рішень № 0004362203/0 від 01 жовтня 2010 року, № 0004362203/1 від 20 грудня 2010 року, можна умовно поділити на 2 групи :

1) заниження валового доходу внаслідок невіднесення до складу оподатковуваного доходу вартості безоплатно отриманих запчастин;

2) завищення валових витрат внаслідок включення до їх складу запасних частин, придбаних у виробників на оплатній основі.

Перелік товарів, які отримані ТОВ «Шиндлер»безоплатно та не включені в об’єкт оподаткування згідно Акту перевірки, наведено у Додатку № 4 до Акту перевірки (том І, а.с. 112).

Витрати на гарантійний ремонт, що віднесено Позивачем до складу валових витрат та відображено в Декларації про прибуток за перевірений період, наведено в Додатку 5 до Акту перевірки (том І, а.с. 113, том IV, а.с. 119).

З урахуванням висновків ДПІ у Печерському районі м. Києва, викладених в рішенні про результати розгляду скарги позивача (а саме виключення вартості товарів, ввезених у І кварталі 2007 року та витрат на гарантійні заміни за І квартал 2010 року), до першої групи порушень відноситься вартість недопоставлених деталей, безоплатна поставка яких була здійснена виробниками, на суму 441 694,74 грн. та вартість бракованих запчастин, заміна яких була здійснена за рахунок виробників, у розмірі 60 453,56 грн. До другої групи порушень –витрати на придбання запасних частин у виробників на суму 27 984,00 грн.

В акті перевірки від 17.09.2010р. № 280/22-03/32852667 зазначено, що всупереч Постанови КМУ від 11.04.2002р. № 506 позивачем не здійснювався облік кількості виданих талонів, що повинно підтверджуватись документами первинного обліку бланків суворої звітності, форми яких затверджено Міністерством статистики України.

Вирішуючи спір в даній частині суд виходить з наступного.

Відповідно до п.п. 5.4.3. п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) до валових витрат включаються будь-які витрати на гарантійний ремонт (обслуговування) або гарантійні заміни товарів, проданих платником податку, вартість яких не компенсується за рахунок покупців таких товарів, але не більше від суми, яка відповідає рівню гарантійних замін, прийнятих (оприлюднених) платником податку та не вище 10 відсотків від сукупної вартості таких товарів, що були продані, та по яких не закінчився строк гарантійного обслуговування.

У разі здійснення гарантійних замін товарів платник податку зобов’язаний вести окремий облік бракованих товарів, повернутих покупцями, а також облік покупців, що отримали таку заміну або послуги з ремонту (обслуговування), у порядку, встановленому центральним податковим органом.

Здійснення заміни товару без зворотного отримання бракованого товару або без належного ведення зазначеного обліку не дає права на збільшення валових витрат продавця такого товару на вартість замін.

Зі змісту наведених положень Закону випливає, що витрати на гарантійний ремонт (обслуговування) або витрати на гарантійні заміни товарів, проданих платником податку, вартість яких не компенсується за рахунок покупців таких товарів, включаються платником податку до складу валових витрат на підставі цієї норми виключно за умови, якщо такий платник є продавцем товарів, який взяв на себе зобов’язання здійснювати після продажу таких товарів їх гарантійне обслуговування за власний рахунок.

При чому, обов’язок вести окремий облік бракованих товарів, повернутих покупцями, а також облік покупців, що отримали таку заміну або послуги з ремонту (обслуговування), у порядку, встановленому центральним податковим органом, виникає у платника податку –продавця товару за умови здійснення гарантійних замін товарів.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що приписи п.п. 5.4.3. п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»поширюються саме на випадки, коли Позивач несе витрати, пов’язані з проведенням гарантійних замін (ремонтів).

За змістом п. 5.1. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Як зазначено у п. 3 «Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності»», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 №87, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 21.06.1999 за №391/3684, витрати –це зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 р. № 318, відповідно до п.5 якого витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань.

Таким чином, у розумінні вищевказаних нормативно-правових актів, витратами є вибуття активів або збільшення зобов'язань платника податків, які призводять до зменшення власного капіталу підприємства.

Суд підкреслює, що пунктом 5.4.3. п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»регулюється саме порядок віднесення до складу валових витрат витрат платника податків, пов’язаних з гарантійними ремонтами та гарантійними замінами.

Таким чином, порядок оподаткування операцій з гарантійної заміни та гаранійної заміни товарів полягає в тому, що підприємство при безоплатному отриманні запчастин від виробників повинно включити вартість таких запчастин до складу валового доходу, а вподальшому, при дотриманні всіх умов, передбачених пп. 5.4.3. п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», може віднести вартість таких запчастин та інших витрат до складу валових витрат.

В даному ж випадку, під час безоплатного отримання Позивачем бракованих запчастин від виробників (згідно ВМД № 100000007/7/448118 від 20.11.2007р., № 100000007/7/448119 від 20.11.2007 р., № 100000007/7/448117 від 20.11.2007р., № 109000003/9/137324 від 16.10.2009р., № 109000003/9/129308 від 03.03.2009р., № 109000003/9/135429 від 28.08.2009 р., № 100000023/9/347371 від 28.07.2009р.), у нього не виникало витрат, оскільки, як було встановлено під час судового розгляду кошти або інші види компенсації за поставлені запчастини не здійснювались та не відбувалось зменшенням активів або збільшенням зобов'язань самого позивача.

Тобто положення п.п. 5.4.3. п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не поширюються на позивача у випадках, коли він виступає організатором гарантійного обслуговування проданого обладнання за рахунок виробників цього обладнання –Компанії “Shindler CZ a.s.”, компанії “Shindler Iberica Management S.A.”, компанії “Shindler Aufzuge und Fahrtreppen AG” у відповідності до умов договорів про поставку ліфтів та бігових доріжок марки ler»на Україну та умов гарантії на таку продукцію, за якими фінансове забезпечення витрат покупця –позивача компенсується виробником і така компенсація відноситься позивачем до складу валового доходу за правилом п.п. 4.1.1 цього ж Закону.

Аналогічна правова позиція викладена також в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 14 квітня 2010 р. по справі № К-51155/09 (номер у ЄДРСР 9267702).

В той же час вартість безоплатно отриманих запчастин в силу положень п. 1.23 статті 1, пп. 4.1.6 п .4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»повинна включатись позивачем до складу валового доходу.

Пунктом 1.23 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції на момент спірних правовідносин) передбачено, що безоплатно надані товари –це, зокрема товари, що надаються платником податку згідно з договорами дарування, іншими договорами, які не передбачають грошової або іншої компенсації вартості таких матеріальних цінностей і нематеріальних активів чи їх повернення, або без укладення таких угод.

Відповідно до підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валового доходу платників податку на прибуток, крім іншого, включається вартість товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих, платнику податку у звітному періоді.

Як встановлено судом, у даному випадку отримання матеріалів було здійснено позивачем на безоплатній основі, тому податковий орган правомірно дійшов висновку про необхідність віднесення вартості таких товарів до складу валового доходу.

Таким чином, ТОВ «Шиндлер»в порушення п.п. 4.1.6 п.4.1 ст.4 вищевказаного Закону не відображено в складі валового доходу вартість безоплатно отриманих товарів, в результаті чого занижено валовий дохід на суму 27 984,00 гривень за 2007-2009 роки.

Проте вказане не стосується випадків, коли позивач отримував від виробників недопосталені матеріали, які фактично були ним оплачені у складі вартості ліфтового обладання та бігових доріжок.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -  відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, на підставі ВМД № 100000007/7/456335 від 21.12.2007 р., № 122000106/8/020640 від 30.07.2008р., № 122000106/8/018316 від 08.07.2008р., № 109000003/9/128622 від 09.02.2009р., № 109000003/9/132339 від 02.06.2009р., № 109000003/9/130635 від 10.04.2009р., № 109000003/9/133642 від 09.07.2009р., № 109000003/9/144857 від 07.12.2009р., № 100000021/2009/354448 від 15.12.2009р., № 100000007/9/128360 від 16.11.2009р., № 109000003/9/113949 від 22.10.2009р., № 109000011/2010/216519 від.19.01.2010р., № 100000027/2010/846056 від 22.01.2010р., № 100000027/2010/846005 від 11.01.2010 р., № 100000027/0/846589 від 18.03.2010р., № 100000027/0/846590 від 18.03.2010 р., № 109000011/2010/230218 від 23.03.2010 р. (том ІІ, а.с. 198, 219, 242, том ІІІ, а.с. 14, 34, 52, 65, 94, 128, 157, 180, 201, 230, том IV, а.с. 3, 43, 65, 86, 140, 157, 171, 187, 248, том V, а.с.18, 37) позивачем було отримано від виробників запасні частини, які останні з різних причин недопоставили в момент поставки товару: операційні панелі, інтерактивні приводи дверей, електричні плати, сходинки, магнітні гальма, панелі кабіни, фотозавіси тощо.

Оплата позивачем вартості ліфтів та бігових доріжок в момент їх придбання  підтверджується платіжними дорученнями в іноземній валюті (том VI, а.с. 81-118) та не заперечувалась відповідачем.

Такі запчастини були встановлені Позивачем на об’єктах своїх покупців, що підтверджується актам відновлення запчастин на об’єкті. Оскільки вказані запчастини були придбані позивачем як невід’ємна частина основних виробів на підставі договорів купівлі-продажу (поставки), тобто за договорами, які за своєю правовою природою є оплатними, підстави для віднесення вартості таких запчастин до складу валового доходу відсутні.

За наведених обставин, відсутні правові підстави для висновку щодо заниження з боку ТОВ «Шиндлер»валових доходів за ІІІ кв. 2007 року –І кв. 2010 року у сумі 441 694,74 гривень в порушення 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

В той же час, з урахуванням вищенаведених правових норм позивач мав всі правові для включення до складу валових витрат витрат на гарантійний ремонт поставленого обладнання.

Як вбачається з матеріалів справи, запчастини до ліфтів та бігових доріжок, ввезені згідно ВМД № 100000021/8/527324 від 05.03.2008 року, № 100000022/9/349851 від 13.11.2009 року, № 100000021/8/527324 від 05.03.2008 року, № 10900000/9/138183 від 09.11.2009 року, № 10900000/9/138278 від 11.12.2009 року були придбана за грошові кошти ТОВ «Шиндлер»у виробників відповідної продукції. Оплата вказаних запчастин позивачем підтверджується платіжними дорученнями в іноземнійвалюті (том VI, а.с. 143-144) та не заперечувалась відповідачем під час розгляду справи.

Посилання відповідача на Порядок гарантійного ремонту (обслуговування) або гарантійної заміни технічно складних побутових товарів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2002 р. № 506 (далі - Порядок № 506), яким, зокрема, передбачено заповнення при здійсненні гарантійного обслуговування товарів гарантійних талонів та відривних талонів на гарантійне обслуговування, суд вважає безпідставним з огляду на наступне.

Згідно «Загальних положень»Порядку № 506 він визначає відносини між споживачами, які придбавають технічно складні побутові товари для власних побутових потреб (далі - споживачі), та їх виробниками, продавцями і виконавцями робіт з гарантійного ремонту (обслуговування) або гарантійної заміни товарів (далі - виконавець).

Споживачами згідно п. 22 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів»визнається фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

Таким чином, норми Порядку № 506 регулюють взаємовідносини між виробниками (продавцями) та споживачами - фізичними особами, які придбали певну продукцію для особистих (побутових) потреб.

Окрім того, зазначеним Порядком затверджено перелік груп технічно складних побутових товарів, які підлягають гарантійному ремонту (обслуговуванню) або гарантійній заміні, згідно цього Порядку. З аналізу цього переліку вбачається, що до нього відноситься продукція, яка може бути використана лише у побуті. Ліфти та бігові доріжки, які поставлялись позивачем, за своїми технічними характеристиками не відносяться до побутової продукції. Окрім того, поставка продукції здійснювалась позивачем виключно на користь юридичних осіб при здійсненні останніми господарської (підприємницької) діяльності та призначаються для перевезення пасажирів та вантажів у висотних будівлях (багатоповерхових житлових будинках, торгівельно-розважальних комплексах тощо).

За таких обставин суд приходить до висновку, що відповідач неправомірно застосував до господарських операцій позивача нормативно-правових актів, які не регулюють дані правовідносини.

Відповідно до положень частини 2 пп. 5.4.3 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР у разі здійснення гарантійних замін товарів платник податку зобов’язаний вести окремий облік бракованих товарів, повернутих покупцями, а також облік покупців, що отримали таку заміну або послуги з ремонту (обслуговування), у порядку, встановленому центральним податковим органом.

На виконання підпункту 5.4.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»наказом Державної податкової адміністрації України від 27 червня 1997 р. № 203, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30 липня 1997 р. за № 276/2080, було затверджено Порядок обліку бракованих товарів, повернутих покупцями у разі здійснення гарантійних замін товарів, а також обліку покупців, що отримали таку заміну або послуги з ремонту (обслуговування) (далі - Порядок № 203).

Даним порядком передбачено, що у разі здійснення гарантійних замін товарів платник податку (виробник товару) зобов'язаний вести окремий облік бракованих товарів, повернутих через підприємства торгівлі, а також облік покупців, що отримали заміну бракованого товару або послуги з ремонту (обслуговування).

Згідно п. 3.2 Порядку № 203 облік бракованого товару необхідно вести в кількісному та вартісному виразі по таких видах (групах) усунення дефектів товарів:

а) безоплатне усунення дефектів товару або відшкодування витрат на виправлення дефектів товару покупцем чи третьою особою;

б) заміна на аналогічний товар належної якості;

в) відповідне зменшення його купівельної ціни;

г) заміна на такий же товар іншої моделі з відповідним перерахуванням купівельної ціни;

ґ) розірвання договору та відшкодування збитків, яких зазнав покупець.

Пунктом 3.3 Порядку № 203 встановлено, що облік бракованих товарів та облік покупців ведеться підприємствами самостійно у Книзі обліку бракованих товарів та обліку покупців, що отримали гарантійну заміну бракованого товару або послуги з ремонту (обслуговування) (далі - Книга) за формою, що додається.

Таким чином, вказаним Порядком № 203 урегульовано порядок ведення платником податків обліку бракованих товарів та облік покупців у випадку безоплатного усунення дефектів товару.

Згідно норм зазначеного Порядку ТОВ «Шиндлер»протягом 2007-2009 років велась Книга обліку бракованих товарів та обліку покупців, що отримали гарантійну заміну бракованого товару або послуги з ремонту (обслуговування), витяг з якої залучено до матеріалів справи (том І, 220-223, том ІІ, а.с. 183-196), оригінал Книги оглянуто в судовому засіданні.

Вказана Книга містить усю інформацію про здійснені позивачем гарантійні ремонти, передбачену Порядком № 203, зокрема, про найменування покупців, заводський номер обладнання, назви дефектних запчастин, суми витрат на усунення дефектів тощо.

Згідно з п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(чинного на момент виникнення спірних правовідносин) до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

У відповідності до абз. 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не підлягають включенню до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Аналізуючи зазначені норми, суд приходить до висновку, що до складу валових витрат платника податку належать витрати, які підтверджені первинними документами та які пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Вимоги до первинних документів встановлено в ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.99 № 996-XIV (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин), а саме, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату та місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст та обсяг господарської-операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дозволяють ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Водночас статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Факт здійснення позивачем витрат на гарантійний ремонт проданої продукції підтверджується оформленими у встановленому порядку документами: вантажними митними деклараціями, актами рекламацій, актами встановлення запчастин на об’єкті, платіжними дорученнями в іноземній валюті тощо.

Пункт 5.11 ст. 5 Закону № 334/94-ВР забороняє встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про відсутність порушення з боку позивача вимог пп. 5.4.3 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки витрати на здійснення гарантійних ремонтів пов’язані зі здійсненням позивачем господарської діяльності та підтверджуються належним чином оформленими первинними документами.

Відсутність на момент виникнення спірних правовідносин затвердженого Кабінетом Міністрів України порядку гарантійного ремонту (обслуговування) товарів, який поширюється на суб'єктів господарювання, що продають товар на користь юридичних осіб, не може позбавляти таких суб'єктів господарювання права на формування валових витрат, понесених у зв’язку із гарантійним ремонтом (обслуговуванням) проданого товару.

Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність у ДПІ у Печерському районі м. Києва належних правових підстав для визначення податкового зобов’язання з податку на прибуток в сумі 6 996,25 грн. (27 985,00 грн. х 25%) із застосуванням штрафних санкцій в сумі 3 498,12 грн. згідно з податковими повідомленням –рішенням № 0004362203/1 від 20.12.2010 року .

З урахуванням наведених вище висновків суду про відсутність порушення ТОВ «Шиндлер»пп. 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»в частині заниження валових доходів за ІІІ кв. 2007 року –І кв. 2010 року у сумі 441 694,74 гривень; вказане податкове повідомлення –рішення підлягає скасуванню в частині нарахування податкового зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 117 420,00 грн. (6 996,25 грн. + 110 423,75 грн.) та 58 710,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Стосовно правомірності податкових повідомлень-рішень № 0004372203/0 від 01 жовтня 2010 року, № 0004372203/1 від 20 грудня 2010 року суд зазначає наступне.

Як вбачається із Акту перевірки (п. 2 розділ 3.1.4, арк. 23, 24 Акту перевірки), підставою для нарахування позивачу податкового зобов’язання та штрафних (фінансових) санкцій за вказаними податковими повідомленнями –рішеннями слугував висновок відповідача про те, що позивачем не було нараховано податок на додану вартість на послуги, які отримані від нерезидента на загальну суму 20 811,00 грн., оскільки такі послуги у розумінні п. 6.5. ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість»вважаються наданими на території України, а тому відповідно до пп. 3.1.1 п.3.1 ст. 3 цього Закону є об’єктом оподаткування.

Як встановлено перевіркою та підтверджується матеріалами справи, на підставі Контракту № INV01/11-07 від 01.11.2007 р., укладеного позивачем з фірмою “Inventino AG” (Швейцарія), позивачем було отримано від нерезидента послуги на суму 3 480,00 грн.

На підставі контракту № BER 01/11-07 від 01.11.2007 р., укладеного між позивачем та фірмою “Schindler Technical services GmbH & Co.KG” та згідно акта від 24.12.2007р., позивачем було отримано послуги на суму 16 470,00 грн.

На підставі контракту № INF-01/07 від 01.01.2007 р., укладеного між позивачем та фірмою “Schindler Informatic AG” (Швейцарія) та згідно акта від 28.12.2007р., позивачем було отримано послуги на суму 47 320,00 грн.

На підставі контракту № INF-01/06 від 01.01.2007 р., укладеного між позивачем та фірмою “Schindler Informatic AG” (Швейцарія) та згідно акта від 28.12.2007р., позивачем було отримано послуги на суму 36 785,00 грн.

Згідно декларацій по податку на додану вартість, що подавались за листопад 2007 року та грудень 2007 року, позивачем не здійснено нарахування сум податку на додану вартість на вартість зазначених вище послуг у загальному розмірі 20 811,00 гривень.

У спростування доводів відповідача позивач зазначив, що в нього не виникає податкових зобов’язань з послуг нерезидента, оскільки підприємством не було включено до складу податкового кредиту з ПДВ відповідні суми податку.

Платники податку на додану вартість, об’єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій визначені в Законі України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР, який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин.

У п. 1.4. ст. 1 цього Закону визначено, що поставка товарів –це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу. Поставка послуг - будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг, а поставка послуг, зокрема, включає надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), поставки, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об'єкти права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності.

Згідно з п.п. 1.6 ст. 1 Закону України “Про податок на додану вартість” податкове зобов’язання - це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку у звітному ( податковому ) періоді, яка визначена згідно з Законом.

Відповідно до ст. 2 цього закону платником податку є будь-яка особа, яка здійснює або планує здійснювати господарську діяльність та реєструється за своїм добровільним рішенням як платник цього податку.

У ст. 3 Закону України “Про податок на додану вартість” визначені об'єкти оподаткування та операції, що не є об'єктом оподаткування.

Відповідно до п.п. 3.1.1. п. 3.1. ст. З Закону об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкт застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця; передачі об'єкта фінансового лізингу в розпорядження лізингоотримувача; поставки послуг з міжнародних перевезень пасажирів, багажу та вантажів автомобільним транспортом, а також міжнародних відправлень будь-яким видом транспорту на відрізку від пункту їх відправлення (прийняття для перевезення) на митній території України до пункту їх митного оформлення, а також від пункту їх митного оформлення до пункту призначення (доставки) на митній території України; поставки послуг з міжнародних перевезень пасажирів, багажу та вантажів (крім міжнародних відправлень) будь-яким видом транспорту (крім автомобільного) на відрізку від пункту їх відправлення (прийняття для перевезення) на митній території України до пункту проведення прикордонного контролю з їх випуску за межі державного кордону України, а також від пункту прикордонного контролю з їх впуску у межі державного кордону України до пункту їх призначення (доставки) на митній території України; в інших випадках, визначених цим Законом.

Таким чином, головним для визначення об'єкта оподаткування є встановлення місця надання послуг.

Якщо місце надання послуг знаходиться на митній території України, то такі операції є об'єктом обкладення ПДВ, якщо місце надання послуг знаходиться за межами митної території України, то такі послуги не є об'єктом оподаткування. Визначення ж власне місця поставки послуг наведено в п. 6.5 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року.

Відповідно до пункту 6.5 статті 6 Закону України «Про податок на додану вартість»встановлено, що місцем поставки послуг вважається: місце, де особа, яка надає послугу, зареєстрована платником цього податку, а у разі якщо така послуга надається нерезидентом - місце розташування його представництва, а за відсутності такого - місце розташування резидента, який виконує агентські (представницькі) дії від імені такого нерезидента, а за відсутності такого - місце фактичного розташування покупця (отримувача), який у цьому випадку виступає податковим агентом такого нерезидента.

Отже, відповідно до загального правила для визначення місця поставки послуг, встановленого п. 6.5 ст. 6 Закону про ПДВ, місцем поставки вважається місце, де особа, яка надає послугу, зареєстрована як платник цього податку.

Винятки з цього правила становлять операції з надання послуг особливого виду, для визначення місця поставки яких встановлено окремі правила.

Так, окремим підпунктом "д" цього пункту передбачено, що місцем поставки послуг вважається місце реєстрації покупця або його постійного представництва, а за відсутності такого місця реєстрації - місце постійної адреси або постійного проживання, у разі якщо покупці, яким надаються наведені нижче послуги, проживають за межами митної території України, надають послуги з:

передання чи надання авторських прав, патентів, ліцензій, а також суміжних прав, у тому числі торгових марок;

надання рекламних послуг та інших послуг з просування товарів (послуг) на ринку (промоутерства);

надання послуг консультантами, інженерами, адвокатами, бухгалтерами, аудиторами, актуаріями та інших аналогічних послуг, а також з обробки даних та надання інформації, у тому числі з використанням комп'ютерних систем;

надання обов'язку утримуватися від проведення окремих видів діяльності частково або повністю;

надання послуг фізичними особами, які перебувають у відносинах трудового найму з постачальником, на користь іншої особи;

надання агентських послуг від імені та за рахунок іншої особи, якщо забезпечується надання покупцю послуг, перерахованих у цьому підпункті;

надання в оренду рухомого майна (у тому числі банківських сейфів).

Враховуючи зазначене, при наданні постачальником (резидентом - платником податку на додану вартість) отримувачу (нерезиденту - фізичній чи юридичній особі) послуг, зазначених у пп. "д" п. 6.5 ст. 6 Закону про ПДВ, місцем поставки таких послуг визначається місце поза межами митної території України за винятком випадків надання зазначених послуг нерезидентам, які мають постійне представництво, зареєстроване в Україні.

Як пояснив суду представник позивача, надані нерезидентами - фірмою “Inventino AG” (Швейцарія), фірмою “Schindler Technical services GmbH & Co.KG”, фірмою “Schindler Informatic AG” (Швейцарія), послуги полягали у наданні консультацій технічного характеру стосовно експлуатації та обслуговування ліфтів та екскаваторів.

Дана обставина не заперечується сторонами по справі, а згідно з ч. 3 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Тобто, надані позивачеві послуги підпадають під визначення консультування, тобто є послугами, що надаються консультантами.

У відповідності до п.п.6.1.1 п.6.1 ст.6 Закону податок становить 20 відсотків бази оподаткування, визначеної статтею 4 цього Закону, та додається до ціни товарів (робіт, послуг).

Для послуг, які поставляються нерезидентами з місцем їх надання на митній території України, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких робіт (послуг) з урахуванням акцизного збору, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну поставки робіт (послуг) згідно із законами України з питань оподаткування. Визначена вартість перераховується в українські гривні за валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на кінець операційного дня, що передує дню, в якому було складено акт, який засвідчує факт отримання послуг (пункт 4.3 статті 4 Закону).

Аналізуючи викладене, суд приходить до висновку, що ДПІ Печерському районі м. Києва правомірно визначило позивачу заниження податкових зобов’язань з податку на додану вартість в сумі 20 811,00 гривень (20 відсотків від вартості отриманих послуг), оскільки, у періоді, що перевірявся, позивач на підставі укладених контрактів отримував від фірм-нерезидентів інформаційні (консультаційні) послуги, місце поставки яких підпадає під дію пп. «д»п. 6.5 ст.6 Закону України «Про податок на додану вартість»та є об’єктом оподаткування податком на додану вартість згідно пп. 3.1.1 п.3.1 ст.3 цього Закону.

Посилання позивача на відсутність підстав для включення вказаних вище сум до складу податкових зобов’язань, враховуючи те, що позивачем не включались відповідні суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту, не може прийнято судом уваги, оскільки в силу положень п. 7.4, п. 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»формування податкового кредиту є правом платника податків, а формування податкових зобов’язань –обов’язком.

Так, згідно п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.5.2. п.7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права на податковий кредит для операцій по поставці послуг нерезидентом на митній території України є дата сплати податку по податкових зобов'язаннях при імпортуванні робіт (послуг).

Датою виникнення податкових зобов'язань при отриманні послуг від нерезидента є дата списання коштів з розрахункового рахунку платника податку в оплату послуг або дата оформлення документа, що засвідчує факт надання послуг нерезидентом залежно від того, яка з подій відбулася першою (підпункт 7.3.6 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Таким чином, в момент оформлення документа, що засвідчує факт надання послуг нерезидентами (актів виконаних робіт) позивач повинен був нарахувати та сплати (перерахувати) до бюджету відповідні суми податку на додану вартість.

Невключення позивачем відповідних сум податку до складу податкового кредиту не звільняло останнього від формування податкових зобов’язань за наслідками вищерозглянутих операцій з нерезидентами.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про правомірність визначення позивачу податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 20 811,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 10 406,00 грн. згідно податкових повідомлень –рішень №0004372203/0 від 01.10.2010 року, № 0004372203/1 від 20.12.2010 року.

Стосовно правомірності податкових повідомлень-рішень № 0005841705/0 від 01 жовтня 2010 року, № 0005841705/1 від 20 грудня 2010 року суд зазначає наступне.

Як вбачається із Акту перевірки (п. 3.5.1.2 розділ 3.5, арк. 33, 34 Акту), підставою для нарахування позивачу податкового зобов’язання та штрафних (фінансових) санкцій за вказаними податковими повідомленнями –рішеннями (в частині, що оскаржується) слугував висновок відповідача про те, що позивачем було невірно утримано податок з доходів фізичних осіб із суми доходу в розмірі 240 382,52 грн., нарахованого та виплаченого фізичній особі-нерезиденту громадянину Чехії ОСОБА_5.

Перевіркою встановлено, що при нарахуванні заробітної плати вказаній особі позивачем утримувався податок з доходу фізичної особи у розмірі 15% як з доходу резидента України, в той час як пунктом 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»резидентом є фізична особа, яка має місце проживання в Україні.

На думку податкового органу, статус резидента іноземці набувають з податкового періоду (місяця), в якому податковим органом видано повідомлення, передбачене наказом ДПА України від 05.10.2004 р. № 581 «Про затвердження примірних форм заяви фізичної особи-іноземця про самостійне визначення резидентського статусу та Повідомлення працедавця про самостійне визначення заяви фізичною особою-іноземцем резидентського статусу». Враховуючи те, що на момент перевірки повідомлення (довідка) про самостійне визначення заяви фізичною особою-іноземцем резидентського статусу, а також документи, які свідчать про місце проживання зазначеної особи на території України (посвідка про тимчасове або постійне місце проживання, паспорт громадянина з внесеними даними про місце проживання на території України) не було надано, відповідач дійшов висновку, що громадянин Чехії ОСОБА_5 має статус нерезидента, тому виплачений йому дохід має оподатковуватись за ставкою 30%.

Суд вважає таку позицію відповідача помилковою виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи та встановлено актом перевірки, з позивачем у трудових правовідносинах на посаді директора перебував громадянин Чехії ОСОБА_5 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1).

Згідно довідки ТОВ «Шиндлер»від 25.07.2011 р. № 6 вказана особа працювала на посаді директора у період з 14.08.2004р. по 31.08.2010р.

Так, відповідно до протоколу загальних зборів учасників ТОВ «Шиндлер»№ 4 від 14.08.2004р. (том 1, а.с. 143) ОСОБА_5 було обрано директором товариства з 14.08.2004р. та звільнено з посади протоколом загальних зборів учасників ТОВ «Шиндлер»№ 6 від 31.08.2010р. (том 1, а.с. 114-115) з 31.08.2010р.

Відповідно до п.п. 9.11.1 п.9.11 ст.9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»від 22.05.2003 р. № 889 доходи з джерелом їх походження з України, що нараховуються (виплачуються, надаються) на користь нерезидентів, підлягають оподаткуванню за правилами, встановленими для резидентів, з урахуванням особливостей, визначених окремими нормами цього Закону.

Додатково до визначень пункту 1.3 статті 1 цього Закону доходами з джерелом їх походження з України вважаються доходи, нараховані нерезидентам, які: а) працюють на об'єктах, розташованих на території України, у тому числі у представництвах нерезидентів - юридичних осіб, незалежно від джерел виплати таких доходів; б) є членами керівних органів резидентів - юридичної особи чи фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності або їх представництв за кордоном та отримують у цьому зв'язку заробітну плату, інші виплати та винагороди за рахунок таких резидентів; в) є суб'єктами підприємницької діяльності або здійснюють незалежну професійну діяльність на території України, незалежно від джерел виплати таких доходів.

Відповідно до п.п.9.11.3 п.9.3 ст.9 цього Закону якщо зазначені у підпункті 9.11.1 цього пункту доходи виплачуються нерезиденту резидентом - фізичною або юридичною особою, то такий резидент вважається податковим агентом такого нерезидента стосовно таких доходів. При укладенні договору з нерезидентом, умови якого передбачають отримання таким нерезидентом доходу з джерелом його походження з України, резидент зобов'язаний зазначити у такому договорі ставку податку, яка буде застосована до таких доходів.

Відповідно до п.7.1 ст.7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»ставка податку становить 15 відсотків від об'єкта оподаткування, крім випадків, визначених у пунктах 7.2 - 7.4 цієї статті.

Згідно зі з п. 7.3 ст.7 цього Закону ставка податку становить подвійний розмір ставки, визначеної пунктом 7.1 цієї статті, від об'єкта оподаткування, нарахованого як виграш чи приз (крім у державну лотерею у грошовому виразі) на користь резидентів або нерезидентів, та від будь-яких інших доходів, нарахованих на користь нерезидентів - фізичних осіб, за винятком доходів, визначених у підпункті 9.11.3 пункту 9.11 статті 9 цього Закону.

З вказаного вбачається, що Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб»встановлено різні ставки оподаткування доходів резидентів та нерезидентів, тому визначення країни, резидентом якої є фізична особа - іноземець, є основним для вирішення питання щодо оподаткування доходів такої фізичної особи в Україні.

У відповідності до роз'яснення ДПА України, наданого у листі від 14.06.2010 р. №11557/7/17-0717, резиденція - держава, у якій фізична особа підлягає оподаткуванню на підставі її місця проживання, постійного місця перебування, громадянства тощо, та як державу, яка накладає необмежене податкове зобов'язання - "повну податкову відповідальність" на цю особу за її всесвітнім доходом, тобто за усіма доходами із усіх джерел, включаючи і закордонні. Резиденція визначається за внутрішнім законодавством, і тільки якщо інша країна претендує на резиденцію особи, тоді застосовуються положення міжнародного договору (для визначення єдиної резиденції).

Порядок визначення резидентського статусу фізичної особи регулюється підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону N 889- ІV.

У відповідності до пп.1.20.1 п.1.20 ст.1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»фізична особа-резидент –фізична особа, яка має місце проживання в Україні. У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв’язки (центр життєвих інтересів) в Україні. У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від’їзду) протягом періоду або періодів податкового року.

Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім’ї або її реєстрації як суб’єкта підприємницької діяльності.

Достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому цим Законом, або її реєстрація як самозайнятої особи.

Таким чином, в пп.1.20.1 п.1.20 ст.1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»визначені підстави, за яких фізична особа вважається резидентом.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_5 відповідає ознакам резидента України, оскільки перебуває на території України більше 183 днів протягом податкового року, має дозволи на працевлаштування № 12994 від 28.07.2006р. (термін дії до 28.07.2008р., продовжено до 28.07.2009р.), № 36294 від 17.07.2009 р. (строк дії до 17.07.2010 р., продовжено до 17.07.2011р.) –том І, а.с. 141-142.

Крім того, як вбачається з копії паспорту ОСОБА_5 та листа Державної прикордонної служби України № 0.253-10223/0/15-11 від 07.09.2011 року ОСОБА_5 в період, що перевірявся, перетинав державний кордон України, однак строк його перебування за межами України не перевищував 183 днів на рік (том ІІ 152-168, том V а.с. 129).

ОСОБА_5 також мав центр життєвих інтересів в Україні –був одружений з громадянкою Україні ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, у шлюбі з якою було народжено дитину –ОСОБА_10, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями паспорту ОСОБА_9 з відміткою про одруження та про реєстрацію місця проживання (том ІІ, а.с. 93-95) та свідоцтва про народження дитини серіїНОМЕР_2 (том ІІ, а.с. 179).

Тобто, гр. ОСОБА_5 у вищевказаний період перебував на території України понад 183 дні, працював та мав центр життєвих інтересів в Україні, що згідно приписів пп. 1.20.1 ст.1 Закону повністю дає підстави зробити висновок, що він має статус резидента України.

Як вказано у Листі ДПА України від? 14.06.2010 р. №11557/7/17-0717, відповідно до пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону № 889 однією з підстав, що дає можливість іноземцю визначити себе резидентом України є наявність в нього центру життєвих інтересів в Україні. Відповідно до міжнародних норм при визначенні центру життєвих інтересів доцільно враховувати в сукупності сімейні, соціальні зв'язки, політичну, культурну чи іншу діяльність, місцезнаходження роботи та/або бізнесу фізичної особи.

Вищезазначені обставини в їх сукупності дають підстави для висновку, що ОСОБА_5 у перевіряємий період був резидентом України для цілей оподаткування, оскільки встановлений факт його перебування в Україні більше 183 днів на рік та наявність центру життєвих інтересів (сім’я, робота), а позивач як податковий агент правильно обраховував і сплачував податок з доходів, виплачених ОСОБА_5, за ставкою 15%.

Суд також вважає, що відповідачем було безпідставно обрано для визначення резидентського статусу ОСОБА_5 період з січня по березень 2010 року.

Відповідно до пп.1.20.1 п.1.20 ст.1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»резидентський статус визнається, зокрема, за особами, які перебувають в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від’їзду) протягом періоду або періодів податкового року.

Відповідно до п. 1.7 зазначеного Закону звітний податковий період - проміжок часу, який розпочинається з першого календарного дня першого місяця такого періоду та закінчується останнім календарним днем останнього місяця такого періоду. Для місячного податкового періоду перший та останній місяці збігаються.

Тобто, виходячи з вказаних правових норм, кількість днів перебування особи в Україні повинна обчислюватись протягом податкового року, тобто протягом періоду з 1 січня до 31 грудня відповідного року.

А в даному випадку відповідачем було взято до уваги трьохмісячний термін (з січня по березень 2010 року), що свідчить про неврахування відповідачем усіх обставин, що мають значення при прийнятті оскаржуваного рішення.

Щодо доводів відповідача про недотримання фізичною особою –іноземцем вимог Наказу ДПА України від 05.10.04 № 581 «Про затвердження примірних форм Заяви фізичної особи-іноземця про самостійне визначення резидентського статусу та Повідомлення працедавця про самостійне визначення фізичною особою-іноземцем резидентського статусу», то суд зазначає наступне.

Зазначений вище наказ з метою впорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, які є працедавцями для іноземців, та осіб без громадянства, дотримання ними вимог Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», керуючись статтею 8 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», затверджує виключно примірні форми Заяви фізичної особи - іноземця про самостійне визначення резидентського статусу та Повідомлення працедавця про самостійне визначення фізичною особою - іноземцем резидентського статусу.

Згідно з Листом Міністерства юстиції України від 31.12.2009 № 2336-09-24 за результатами правового аналізу наказу ДПАУ від 05.10.2004 № 581 «Про затвердження примірних форм Заяви фізичної особи - іноземця про самостійне визначення резидентського статусу та Повідомлення працедавця про самостійне визначення фізичною особою - іноземцем резидентського статусу»встановлено, що форми зазначених Заяв та Повідомлення є примірними (зразковими) формами, тобто не є обов'язковими до виконання та використовуються виключно за бажанням фізичної особи, у зв'язку з чим та відповідно до пп. "е" п. 5 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.92 р. № 731, на державну реєстрацію не подаються.

Проте, враховуючи викладену в листах ДПАУ від 22.09.2009 р. № 9345/6/17-0716, від 20.10.2009 р. № 22860/7/17-0717, від 04.11.2009 р. № 24216/7/17-0717 правозастосовну практику, цей наказ фактично спрямований Державною податковою адміністрацією до органів державної податкової служби як обов'язковий до виконання.

Відповідно до вказаного вище Листа Міністерства юстиції України пропонується скасувати зазначений наказ, розробити в межах повноважень відповідний нормативно-правовий акт із зазначеного питання, узгодити його із заінтересованими органами та подати на державну реєстрацію до Міністерства юстиції у встановленому законодавством порядку.

Згідно ч. 2 ст. 8 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За таких обставин вимога відповідача щодо необхідності отримання в податковому органі Повідомлення працедавця про самостійне визначення фізичною особою –іноземцем резидентського статусу є такою, що не відповідає чинному законодавству, оскільки отримання такого документа не передбачено ні Законом України від 04.02.1994 № 3929-ХІІ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», ні Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб», а також постановою Кабінету Міністрів України від 08.04.2009 р. № 322 «Про затвердження Порядку видачі, продовження строку дії та анулювання дозволів на використання праці іноземців та осіб без громадянства», ні жодними іншими актами законодавства України, окрім Наказу ДПА України від 05 жовтня 2004 року № 581 «Про затвердження примірних форм Заяви фізичної особи-іноземця про самостійне визначення резидентського статусу та Повідомлення працедавця про самостійне визначення фізичною особою-іноземцем резидентського статусу». Разом з тим, зазначений наказ за своїм правовим статусом не може встановлювати для платників податків додаткових обов’язків чи визначати додаткові критерії відповідності таких платників статусу податкового резидента, що, в свою чергу, впливає на визначення ставок оподаткування. Даний наказ не є нормативно-правовим актом, оскільки останній не зареєстровано Міністерством юстиції України та офіційно не опубліковано у встановленому порядку. Даний наказ фактично спрямований до органів державної податкової служби та не є обов’язковим для виконання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2011 р. у справі № 2а-13348/10/2670, ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2011 р. у справі № 2а-5901/10/2670, ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2011 р. у справі № 2а-18312/10/2670.

З приводу доводів відповідача про ненадання позивачем під час перевірки посвідки про тимчасове або постійне місце проживання ОСОБА_5 на території України, а також відсутність відмітки у паспорті про місце проживання на території України суд зазначає наступне.

Дійсно, стаття 3 Закону України від 04.12.1994 №3929-XII «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»передбачає, що іноземці та особи без громадянства, які іммігрували на постійне проживання або прибули для тимчасового працевлаштування, повинні отримати посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання.

Згідно із Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та  вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження (стаття 2).

Відповідно до статті 5 цього Закону, законними підставами перебування на території України іноземців та осіб без громадянства є реєстрація на території України паспортного документа або наявність посвідки на постійне або тимчасове проживання в Україні, або документів, що посвідчують отримання статусу біженця чи притулку в Україні.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»від 04.12.1994 №3929-XII за порушення іноземцями та особами без громадянства встановленого порядку перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні або проживання за недійсними документами, недотримання встановленого порядку реєстрації або пересування і вибору місця проживання, працевлаштування, ухилення від виїзду після закінчення терміну перебування, а також за недотримання Правил транзитного проїзду через територію України до них застосовуються заходи відповідно до законодавства України.

Відповідальність іноземців за порушення порядку перебування в Україні визначена, зокрема, статями 30-32 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», якими передбачено застосування таких заходів як скорочення терміну тимчасового перебування в Україні та видворення за межі України.

Крім того, згідно із статтею 197 Кодексу України про адміністративні правопорушення проживання громадян без реєстрації місця проживання чи перебування - тягне за собою попередження або накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Таким чином, у випадку порушення ОСОБА_5 порядку перебування в Україні (відсутність посвідки про тимчасове або постійне місце проживання, відмітки у паспорті про місце проживання тощо), вказані порушення можуть бути підставою для накладення на останнього штрафних санкцій чи інших заходів примусу відповідними державними органами. Однак, вказані обставини не впливають на можливість визначення резидентського статусу іноземного громадянина з метою визначення його податкового статусу у розумінні Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»та застосування підприємством ставки у розмірі 15% для оподаткування доходу, виплаченого такому іноземцю.

Ознаки, за наявності яких фізична особа може вважатися резидентом України, чітко визначені в пп. 1.20.1 ст.1 Закону України «Про податок доходів фізичних ociб», згідно якого особа вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв'язки (центр життєвих інтересів) в Україні. При цьому достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім'ї.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_5 мав центр життєвих інтересів в Україні, оскільки Україна є місцем постійного проживання членів його сім'ї - дружини ОСОБА_9 та дитини - ОСОБА_10, що підтверджується наявними в матеріалах справи копією паспорту з відміткою про одруження та реєстрацію місця проживання та свідоцтвом про народження дитини.

Крім того, судом було встановлено наявність інших обставин, які свідчать про відповідність гр. Чехії ОСОБА_5 ознакам резидента України у розумінні Закону України «Про податок доходів фізичних ociб».

З урахуванням наведеного суд приходить до висновку, що на підставі наявних в матеріалах справи доказів, можна стверджувати про резидентський статус такої особи для цілей оподаткування податком з доходів фізичних осіб.

За таких обставин, суд не вбачає наявності в діях позивача ознак порушення вимог податкового законодавства, а відтак і підстав для донарахування йому податкового зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб. Тому суд вважає, що оскаржувані позивачем рішення є необґрунтованими в оскаржуваній частині та прийняті відповідачем з порушенням вимог ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи викладене, податкові повідомлення-рішення № 0005841705/0 від 01.10.2010 року, № 0005841705/1 від 20.12.2010 року в частині визначення податкового зобов’язання у розмірі 35 889,60 грн. та 71 779,20 грн. штрафних (фінансових) санкцій є протиправними та мають бути скасовані.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку, суд приходить до висновку, що відповідач, як суб’єкт владних повноважень, частково довів правомірність своїх рішень, у зв’язку з чим позов підлягає частковому задоволенню відповідно до вищенаведених висновків суду щодо кожного окремого оскаржуваного рішення.

На розподілі судових витрат на користь позивача, останній не наполягав.

Керуючись вимогами ст.ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва від 20 грудня 2010 року № 0004362203/1 в частині донарахування податкових зобов’язань з податку на прибуток підприємств у розмірі 176 130,00 гривень, з яких 117 420,00 гривень основного платежу та 58 710,00 гривень –штрафних (фінансових) санкцій.

3. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва від 01 жовтня 2010 року № 0005841705/0, від 20 грудня 2010 року № 0005841705/1 в частині донарахування податкових зобов’язань по податку з доходів фізичних осіб у розмірі 107 668,80 гривень, з яких 35 889,60 гривень основного платежу та 71 779,20 гривень –штрафних (фінансових) санкцій.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя                                                                                            Патратій О.В.

Повний текст постанови складено та підписано:  23.12.2011р.