ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 718/2212/24

провадження № 51-722км25

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника ОСОБА_6 та засудженого ОСОБА_7 на вирок Чернівецького апеляційного суду від 20 січня 2025 року у кримінальному провадженні стосовно

ОСОБА_7 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1

ст. 263, ч. 1 ст. 309, ч. 1 ст. 310 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Кіцманського районного суду Чернівецької області від 04 листопада 2024 року ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено:

- за ч. 1 ст. 263 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки;

- за ч. 1 ст. 309 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік;

- за ч. 1 ст. 310 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік 6 місяців.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Відповідно до ст. 75 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання

з випробуванням з іспитовим строком 2 роки та покладено на нього ряд обов`язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 цього Кодексу.

Вирішено долю речових доказів і процесуальних витрат.

За вироком суду ОСОБА_7 у невстановлений час та в невстановленому місці знайшов, тим самим придбав шляхом привласнення знайденого бойові припаси, які потім перевіз до свого місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , де незаконно зберігав до 13 червня 2024 року.

Указаного дня працівники ВП № 2 (м. Кіцмань) Чернівецького районного управління поліції ГУНП в Чернівецькій області під час обшуку в одній із кімнат виявили та вилучили 11 патронів, які згідно з висновком експерта є боєприпасами до бойової нарізної вогнепальної зброї - 5,45 мм проміжними патронами, призначеними для проведення пострілів з бойової нарізної вогнепальної зброї калібру 5,45 мм (АК-74, АКС-74У та ін.).

За Постановою Верховної Ради України від 17 червня 1992 року «Про право власності на окремі види майна» зброя, боєприпаси і вибухові пристрої (крім мисливської, пневматичної та спортивної зброї і боєприпасів до неї) не можуть перебувати у власності громадян.

Ці дії ОСОБА_7 були кваліфіковані за ч. 1 ст. 263 КК як придбання і зберігання бойових припасів без передбаченого законом дозволу.

Крім того, 13 червня 2024 року під час обшуку житлового будинку в домоволодінні, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , де ОСОБА_7 проживає без реєстрації, було виявлено й вилучено речовину рослинного походження зеленого кольору, що за висновком експерта є особливо небезпечним наркотичним засобом, обіг якого заборонено, - канабісом масою у перерахунку на висушену речовину) 2,2873 г, та речовину рослинного походження, що відповідно до експертного висновку є особливо небезпечним наркотичним засобом, обіг якого заборонено, - канабісом масою у перерахунку на висушену речовину 17,565 г. Загальна маса канабісу у перерахунку на висушену речовину становить 19,8523 г.

Вищевказаний канабіс ОСОБА_7 зберігав за місцем свого проживання без мети збуту для власного вживання.

Цей наркотичний засіб внесено до списку № 1 «Особливо небезпечні наркотичні засоби, обіг яких заборонено» таблиці І Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 травня 2000 року № 770 (далі - Перелік).

Згідно з ч. 2 ст. 7 Закону України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини та прекурсори» діяльність з обігу наркотичних засобів і психотропних речовин, включених до таблиці І Переліку на території України забороняється, за винятком діяльності з використання рослин, включених до таблиці І Переліку, в цілях і на підставах, передбачених статтями 19 та 20 цього Закону (використання наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів у експертній і оперативно-розшуковій діяльності, навчальних та наукових цілях).

Такі дії ОСОБА_7 кваліфіковано за ч. 1 ст. 309 КК як незаконне зберігання наркотичних засобів без мети збуту.

Крім того, ОСОБА_7 за місцем свого проживання, на присадибній земельній ділянці, а саме за адресою: АДРЕСА_1 , не отримавши у встановленому Законом України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори» порядку ліцензію на здійснення діяльності з обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, шляхом поміщення насіння рослин роду конопель у спеціально пристосовані саморобні горщики, де знаходився оброблений чорнозем, а також у чорнозем на городі з метою їх подальшого зростання, достовірно знаючи про вид рослини, який планується виростити, посіяв рослини конопель. В подальшому, по зростанню вказаних рослин, ОСОБА_7 поливав їх водою та прополював від бур`янів, з метою доведення рослин до стадії дозрівання.

13 червня 2024 року під час проведення обшуку житлового будинку та домогосподарства, за місцем проживання ОСОБА_7 , виявлено та вилучено 13 рослин, які згідно висновку експерта, є рослинами роду конопель, які внесено до списку № 3 «Рослини, які містять наркотичні засоби та психотропні речовини і обіг яких допускається для промислових цілей» Таблиці І Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, затвердженого постановою Кабінету міністрів України № 770 від 06 травня 2000 року.

Згідно з ч. 2 ст. 7 Закону України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини та прекурсори» діяльність з обігу наркотичних засобів і психотропних речовин, включених до таблиці І Переліку на території України забороняється, за винятком діяльності з використання рослин, включених до таблиці І Переліку, в цілях і на підставах, передбачених статтями 19 та 20 цього Закону (використання у експертній і оперативно-розшуковій діяльності та у наукових та навчальних цілях), а також діяльності з культивування та використання рослин, включених до списку № 3 таблиці І Переліку, в цілях і на підставах, передбачених статтею 15 цього Закону.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 15 указаного Закону діяльність з культивування рослин, включених до таблиці І Переліку, на території України забороняється, за винятком діяльності з культивування та (або) використання рослин, включених до Списку № 3 Таблиці І Переліку, що містять малі кількості наркотичних речовин, з додержанням умов, зазначених у частинах 2-4 ст. 15 Закону.

Діяльність із культивування та (або) використання рослин, включених до списку № 3 таблиці І Переліку, що містять малі кількості наркотичних речовин для промислових цілей, визначених ліцензією, може здійснюватися юридичними особами всіх форм власності за наявності в них відповідної ліцензії в межах визначених Кабінетом Міністрів України квот.

Відповідно до відомостей Ліцензійного реєстру на право здійснення господарської діяльності з обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, розміщеного на Єдиному державному веб-порталі відкритих даних (https://data.gov.ua/) на виконання вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації» та Положення про набори даних, які підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних, затвердженого постановою КМУ № 835 від 21 жовтня 2015 року, ліцензія на придбання та зберігання наркотичних засобів

ОСОБА_7 не видавалась.

Такі дії останнього кваліфіковано за ч. 1 ст. 310 КК, тобто як незаконний посів і вирощування рослин роду конопель у кількості 13 штук.

Чернівецький апеляційний суд 20 січня 2025 року скасував вирок місцевого суду в частині призначеного покарання та ухвалив новий вирок, яким призначив ОСОБА_7 покарання:

- за ч. 1 ст. 263 КК із застосуванням ст. 69 цього Кодексу у виді позбавлення волі на строк 1 рік 6 місяців;

- за ч. 1 ст. 309 КК - у виді обмеження волі на строк 1 рік;

- за ч. 1 ст. 310 КК - у виді обмеження волі на строк 1 рік

6 місяців.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 6 місяців.

В іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без змін.

Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

Захисник і засуджений у касаційних скаргах не оспорюють фактичних обставин справи та доведеності винуватості ОСОБА_7 , просять суд касаційної інстанції скасувати вирок Чернівецького апеляційного суду з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

На переконання сторони захисту, апеляційний суд, призначивши

ОСОБА_7 покарання за ч. 1 ст. 263 КК із застосуванням ст. 69 цього Кодексу у виді позбавлення волі на строк 1 рік 6 місяців, безпідставно за сукупністю кримінальних правопорушень визначив відбувати покарання реально. Обране покарання вважають занадто суворим і таким, що не відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого.

На думку сторони захисту, апеляційний суд невмотивовано скасував вирок місцевого суду в частині звільнення ОСОБА_7 від призначеного покарання на підставі ст. 75 КК, пославшись лише на те, що в засудженого переривався строк погашення судимості за попередніми вироками, а також тим, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 263 КК, є тяжким злочином.

Захист указує, що суд апеляційної інстанції належним чином не врахував позиції засудженого стосовно скоєного, який визнав свою винуватість у повному обсязі, активно сприяв розкриттю кримінальних правопорушень, тяжких наслідків від його дій не настало, патрони, що він зберігав вдома, дісталися йому від товариша, який загинув на війні, застосовувати їх не мав наміру, оскільки в нього відсутня зброя відповідного калібру, тому його діяння в цій частині є малозначним і містить лише формальні ознаки злочину, він має постійне місце проживання, характеризується добре, став на шлях виправлення.

Наявність у ОСОБА_7 непогашеної судимості за попередніми вироками не впливає на застосування ст. 75 КК, адже покарання, призначене за попередніми вироками, він відбув у повному обсязі.

Таким чином, сукупність наведених обставин дає підстави для застосування до ОСОБА_7 інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком відповідно до ст. 75 КК з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу.

Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні

Захисник підтримав доводи касаційних скарг і просив їх задовольнити.

Прокурор не підтримала доводів, викладених у касаційних скаргах сторони захисту, і просила Суд відмовити в їх задоволенні та залишити без зміни оскаржуване судове рішення.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи захисника, позицію прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені в касаційних скаргах, колегія суддів дійшла таких висновків.

Згідно з ч. 2 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Статтею 438 КПК визначено, що предметом перегляду справи в касаційному порядку можуть бути істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Висновки суду про винуватість ОСОБА_7 та кваліфікація його дій у касаційних скаргах не оспорюються.

Доводи сторони захисту про безпідставне скасування апеляційним судом вироку місцевого суду в частині призначеного покарання і щодо наявності підстав для звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з іспитовим строком відповідно до ст. 75 КК, на думку колегії суддів, є неспроможними.

Згідно зі статтями 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винуватого і має на метіне тільки кару,

а й виправлення засудженого.

На реалізацію принципу, встановленого ч. 2 ст. 61 Конституції України, за яким юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, спрямовані приписами ст. 65 КК. Зазначений принцип, зокрема, конкретизовано в положеннях цього Кодексу щодо системи покарань, звільнення від кримінальної відповідальності, звільнення від покарання та його відбування, у тому числі призначення більш суворого покарання.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, апеляційний суд розглянувши апеляційну скаргу прокурора, свій висновок щодо необхідності скасування вироку місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_7 покарання обґрунтував тим, що суд не врахував даних про особу засудженого, який раніше судимий, вчинив три кримінальних правопорушення, одне з яких належить до категорії тяжких, а інші - до проступків.

Також суд звернув увагу, що застосування до ОСОБА_7 інституту звільнення від відбування покарання на підставі ст. 75 КК, з урахуванням конкретних обставин справи та даних про особу засудженого, є безпідставним.

Колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду.

Апеляційний суд, призначаючи засудженому покарання, урахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, дані про особу винного, який раніше судимий, працює за наймом, за місцем проживання позитивно характеризується, на обліку у психіатра не перебуває, однак постановлений на облік у нарколога з діагнозом F:15.0. Водночас суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого суду, який узяв до уваги як обставини, що пом`якшують покарання, визнання вини, щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінальних правопорушень і зважив на відсутність обставин, які його обтяжують.

Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що пом`якшуючі обставини в сукупності істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і дають можливість призначити ОСОБА_7 покарання за ч. 1 ст. 263 КК із застосуванням ст. 69 цього Кодексу, нижче від найнижчої межі, установленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК, замість 3 років позбавлення волі 1 рік 6 місяців, із чим погоджується колегія суддів Верховного Суду.

Також з матеріалів кримінального провадження убачається, що ОСОБА_7 був раніше засуджений, а саме:

- вироком Кіцманського районного суду Чернівецької області від 21 січня 2015 року за ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки і на підставі ст. 75 цього Кодексу звільнений від відбування покарання з іспитовим строком на 1 рік;

- вироком Кіцманського районного суду Чернівецької області від 24 вересня 2015 року за ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді арешту на строк 4 місяці, остаточне покарання на підставі ст. 71 цього Кодексу у виді позбавлення волі на строк 3 роки 1 місяць;

- вироком Кіцманського районного суду Чернівецької області від 11 листопада 2015 року за ч. 1 ст. 162 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки, за ч. 2 ст. 185 КК до покарання у позбавлення волі на строк 2 роки, на підставі ч. 1 ст. 70 цього Кодексу призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки, остаточне покарання визначено на підставі ч. 4 ст. 70 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки; умовно- достроково звільнився 03 січня 2018 року;

- вироком Шевченківського районного суду м. Чернівців від 03 березня

2020 року за ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік.

Як правильно встановив апеляційний суд, перебіг строку погашення судимості за ч. 3 ст. 185 КК за вироком Кіцманського районного суду Чернівецької області від 11 листопада 2015 року було перервано вчиненням ОСОБА_7 нового злочину, за який його засуджено вироком Шевченківського районного суду м. Чернівців від 03 березня 2020 року.

Згідно з ч. 5 ст. 90 КК, якщо особа, що відбула покарання, до закінчення строку погашення судимості знову вчинить злочин, перебіг строку погашення судимості переривається і обчислюється заново. У цих випадках строки погашення судимості обчислюються окремо за кожний злочин після фактичного відбуття покарання (основного та додаткового) за останній злочин.

Таким чином, обґрунтованим є висновки апеляційного суду про те, що

ОСОБА_7 є особою раніше судимою.

Вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 420 КПК і містить достатні мотиви, з яких суд виходив, постановляючи рішення.

Посилання захисника на неврахування судом апеляційної інстанції ряду обставин, що були підставою для звільнення місцевим судом ОСОБА_7 від призначеного покарання, зокрема обставин, які пом`якшують його покарання, є невмотивованими, оскільки апеляційний суд, використовуючи свої дискреційні повноваження, взяв до уваги обставини, які за законом мають правове значення в ході визначення виду і розміру покарання, та дійшов обґрунтованого висновку про неможливість виправлення засудженого без реального відбуття ним призначеного покарання, при цьому застосував приписи ст. 69 цього Кодексу, що у свою чергу було підставою для призначення остаточного покарання за сукупністю злочинів, нижчою за визначене місцевим судом.

Колегія суддів звертає увагу, що позитивні дані про особу ОСОБА_7 , на яких акцентує сторона захисту, з урахуванням обставин кримінального провадження, не впливають на визначений ОСОБА_7 вид і розмір покарання.

Доводи касаційних скарг про те, що ОСОБА_7 вчинив малозначне кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 263 КК, є необґрунтованими з огляду на таке.

За висновком Верховного Суду України викладеним у постанові від 24 грудня 2015 року (справа № 5-221кс15), закріплене в ч. 2 ст. 11 КК положення передбачає встановлення малозначності лише в тому разі, коли вирішення питання про межі заподіяної шкоди законодавець залишає на розсуд правозастосувача (суду).

Крім того, у цій постанові зазначено, що специфіка встановлення малозначності діяння полягає в обов`язковій сукупності трьох умов:

1) формальна наявність у вчиненому діянні ознак складу злочину, передбаченого КК України, тобто всіх тих передбачених у законі об`єктивних і суб`єктивних ознак, що у відповідній статті (частині статті) Особливої частини КК України характеризують певний склад злочину. Діяння, яке не містить хоча б однієї ознаки складу злочину, не може визнаватися малозначним;

2) малозначне діяння не становить суспільної небезпеки, яка є типовою для певного злочину. Це виражається в тому, що воно не заподіює взагалі шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству чи державі або заподіює їм явно незначну (мізерну) шкоду;

3) малозначне діяння не повинно бути суб`єктивно спрямоване на заподіяння істотної шкоди.

Аналогічну позицію висловив і Верховний Суд у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду від 2 грудня 2019 року в провадженні № 2148кмо18.

На переконання колегії суддів, зберігання зазначеної у вироку кількості боєприпасів суб`єктивно спрямоване на заподіяння істотної шкоди, а кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 263 КК, відповідно до ст. 12 цього Кодексу є тяжким злочином, тому вчинене ОСОБА_7 діяння не є таким, яке через малозначність не становить суспільної небезпеки.

Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність рішення суду апеляційної інстанції, умотивованість висновків у ньому щодо правильності призначеного засудженому покарання та справедливості обраного йому заходу примусу, у касаційних скаргах сторони захисту не наведено.

Беззаперечних обставин, які дають можливість звільнити ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання і які суд апеляційної інстанції необґрунтовано не взяв до уваги, у касаційних скаргах не вказано.

Неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого ОСОБА_7 , що були би безумовними підставами для скасування або зміни вироку апеляційного суду, у результаті перевірки матеріалів кримінального провадження не виявлено.

З огляду на викладене касаційні скарги захисника ОСОБА_6 та засудженого ОСОБА_7 не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 369, 376, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Чернівецького апеляційного суду від 20 січня 2025 року у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційні скарги захисника ОСОБА_6 та засудженого ОСОБА_7 - без задоволення.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3