Справа №155/596/25

                                                               Провадження №2/155/399/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

заочне

05.05.2025                                                                                 м. Горохів

Горохівський районний суд Волинської області в складі:

головуючого судді Сметани В.М.,

при участі секретаря судових засідань Воронюк Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом        Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості

УСТАНОВИВ:

Позивач 11 квітня 2025 року звернувся до суду із позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості.

Свій позов обґрунтовує, що 12 вересня 2019 року, між ТОВ «КРЕДІПЛЮС» та ОСОБА_1 укладено договір №30190, згідно якого відповідачу було надано кредит грошові кошти, зі сплатою процентів за користування кредитними коштами на визначених умовами договору.

Крім того, 21 листопада 2019 року, між ТОВ «Бі ЕЛ ДЖИ МІКРОФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №68834, згідно якого відповідачу було надано в кредит грошові кошти, зі сплатою процентів за користування кредитними коштами на визначених умовами договору.

Вказує, що 27 лютого 2020 року між ТОВ «КРЕДІПЛЮС» та ТОВ «Вердикт капітал» укладено договір факторингу №2702-20/02, відповідно до умов якого ТОВ «КРЕДІПЛЮС» відступило право вимоги до боржників, в тому числі і до ОСОБА_1 .

У свою чергу, ТОВ «Вердикт капітал» відступило право вимоги ТОВ «Коллект Центр» на підставі договору про відступлення права вимоги №10-01/2023 від 10 січня 2023 року.

Також, 26 лютого 2020 року, між ТОВ «БІ ЕЛ ДЖИ МІКОФІНАНС» та ТОВ «Вердикт капітал» укладено договір факторингу №2602-20/1, відповідно до умов якого ТОВ «БІ ЕЛ ДЖИ МІКОФІНАНС» відступило право вимоги до боржників, в тому числі і до ОСОБА_1 .

У свою чергу, ТОВ «Вердикт капітал» відступило право вимоги ТОВ «Коллект Центр» на підставі договору про відступлення права вимоги №10-01/2023 від 10 січня 2023 року.

В порушення умов договору відповідач належним чином не виконав своїх зобов`язань, у зв`язку з чим має заборгованість за договорами в загальній сумі 19342,93 гривень, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) – 6316,29 гривень; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги – 9483,15 гривень; заборгованість пенею та/або штрафами – 1466,64 гривень, заборгованість за комісіями – 498,48 гривень, інфляційні збитки 1200,16 гривень, нараховані 3% річних –378,21 гривень.

Враховуючи вищенаведене просить стягнути з відповідача суму заборгованості та судові витрати по сплаті судового збору та витрати пов`язані з наданням правової допомоги в розмірі 9000,00 гривень.

Ухвалою судді від 14 квітня 2025 року відкрито провадження у справі та постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

       В судове засідання представник позивача не з`явився, в позовній заяві просив розгляд справи проводити без його участі. Не заперечував проти заочного розгляду справи, просить позовні вимоги задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явилася з невідомих суду причин, хоча належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи.

       Відповідно до п.1 ч.3 ст.223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника), без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

       У відповідності до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

       За погодженням представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам ст. 280 ЦПК України.

       Дослідивши у судовому засіданні матеріали справи в порядку спрощеного позовного провадження та подані докази, з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 ЦК України договори та інші правочини є підставами виникнення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.ст.525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

       Згідно статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

       Істотними умовами договору відповідно до частини 1 статті 638 ЦК України, є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено, що 12 вересня 2019 року між ТОВ «КРЕДІПЛЮС» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №30190 (а.с.9, 10).

       Відповідно до умов якого: сума кредиту 3000,00 гривень; строк надання кредиту 15 днів з 12 вересня 2019 року по 27 вересня 2019 року; термін повернення кредиту 27 вересня 2019 року.

       Відповідно до п.1.5 умов договору, плата за користування кредитом встановлюється у вигляді фіксованої ставки в розмірі 2,40%, які сплачуються позичальником за кожен день строку користування кредитом, зазначений в п.1.3 договору, що дорівнює 876,00% річних.

       Згідно п.1.7 кредитного договору, сукупна вартість кредиту з урахуванням строку, визначеного п.1.3 договору – складає 4080,00 гривень, що дорівнює 876,00% річних і включає процентну ставку за цей період користування кредитом, визначену п.1.5 договору.

       Відповідно до п.2.1 кредитного договору, кредитні кошти надаються позичальнику після підписання цього договору шляхом безготівкового перерахування на рахунок позичальника № НОМЕР_1 , відкритий у банку: код банку 303398-АТ Ощадбанк (Волинська область).

       Даний договір підписано власноручно відповідачем.

       Відповідно до платіжного доручення №CRD_110812 від 12 вересня 2019 року, ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» надано фінансовий кредит, згідно кредитного договору №30190 від 12 вересня 2019 року, та здійснено перерахування коштів ОСОБА_1 на рахунок № НОМЕР_1 в розмірі 3000,00 (а.с.20).

       Крім того, 21 листопада 2019 року між ТОВ «Бі ЕЛ ДЖИ МІКРОФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №688342 (а.с.13, 14).

       Відповідно до умов якого: розмір (сума) кредиту 3323,23 гривень; термін повернення кредиту 06 грудня 2019 року, кредит надається строком на 15 днів, з 21 листопада 2019 року по 06 грудня 2019 року.

       Згідно п.1.4 кредитного договору, з 1-го по 15-й день позичальник сплачує проценти (плату за користування грошовими коштами) за кожен день строку користування кредитом у розмірі 0,9000%. У зв`язку з підвищенням ступеня кредитного ризику, в момент повернення фінансового кредиту, позичальник зобов`язується сплатити кредитору процент за користування грошовими коштами за останній день строку користування кредиту, що дорівнює 15,00% від суми кредиту, тобто 498,48 гривень.

       Відповідно до п.1.5 кредитного договору, у випадку несплати позичальником процентів (плати за користування грошовими коштами) та процентів за підвищений ступінь ризику у строк, встановлений п.1.3, позичальник підтверджує намір та надає згоду на проведення строку дії даного договору по 19 грудня 2019 року.

       Згідно п.1.6 кредитного договору, після продовження строку дії договору, визначеного п.1.5 договору, позичальник сплачує проценти (плату за користування грошовими коштами) з 16-го по 28-й день у розмірі 4,95% за кожен день строку користування кредитом.

       Відповідно до п.1.9 кредитного договору, строк дії договору 28 днів з моменту підписання даного договору.

       Як вбачається з матеріалів справи 27 лютого 2020 року між ТОВ «КРЕДІПЛЮС» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено договір факторингу №2702-20/02, відповідно до умов якого ТОВ «КРЕДІПЛЮС» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права грошової вимоги до позичальників, у тому числі за Договором про споживчий кредит №30190 від 12 вересня 2019 року, що підтверджується реєстром боржників до договору факторингу та витягом з нього (а.с.28-31).

       Крім того, з матеріалів справи 26 лютого 2020 року між ТОВ «БІ ЕЛ ДЖИ МІКРОФІНАНС» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено договір факторингу №2602-20/1, відповідно до умов якого ТОВ «БІ ЕЛ ДЖИ МІКРОФІНАНС» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права грошової вимоги до позичальників, у тому числі за Договором про споживчий кредит №688342 від 21 листопада 2019 року, що підтверджується реєстром боржників до договору факторингу та витягом з нього (а.с.33-36).

       У свою чергу, ТОВ «Вердикт Капітал» відступило право грошової вимоги до позичальників за кредитними договорами Товариству з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» відповідно до Договору відступлення права вимоги №10-01/2023 від 10 січня 2023 року, у тому числі за Договором про споживчий кредит №30190 від 12 вересня 2019 року, а також кредитному договору №688342 від 21 листопада 2019 року, що підтверджується реєстром боржників до договору відступлення та витягу з нього (а.с.38-45).

       Згідно з розрахунком заборгованості ТОВ «Вердикт Капітал» за договором №30190, заборгованість станом на купівлі-продажу прав вимоги від 10 березня 2023 року складає 12103,51 гривень, з яких: 2993,06 гривень заборгованість по основній сумі кредиту; 6896,01 гривень заборгованість за нарахованими процентами, 1466,64 гривень – пеня, 747,8 – відповідальність за порушення грошового зобов`язання, згідно ст.625 ЦК України (а.с.47)

       Згідно з розрахунком заборгованості ТОВ «Вердикт Капітал» за договором №688342, заборгованість станом на купівлі-продажу прав вимоги від 10 березня 2023 року складає 7239,42 гривень, з яких: 3323,23 гривень заборгованість по основній сумі кредиту; 2587,14 гривень заборгованість за нарахованими процентами, 498,48 – сума заборгованості за нарахованими комісіями, 830,57– відповідальність за порушення грошового зобов`язання, згідно ст.625 ЦК України (а.с.46).

       Частинами 1 та 2 статті 512 ЦК України, передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.

       Відповідно до ст.514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

       Відповідно до ч.1 ст.516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

       Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

       За змістом частини 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

       Відповідно до частини 1 статті 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

       Статтею 638 ЦК України, встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

       Частиною 1 статті 526 ЦК України, передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

       Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

       Згідно з частиною 1 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

       Частина 1 статті 1048 ЦК України, передбачає, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

       Відповідно до 1 першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

       Частиною 2 статті 1054 ЦК України, встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

       Відповідно до статті 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

       Частиною 1 статті 1077 ЦК України, визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

       Відповідно до частини 1 статті 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

       Відповідно статті 1082 ЦК України, боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

       Враховуючи вищевказані договори відступлення прав вимоги суд вважає, що ТОВ «Коллект Центр» є належним позивачем щодо стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за договором №30190 від 12 вересня 2019 року, та №688342 від 21 листопада 2019 року.

       З матеріалів справи вбачається, що відповідачем факт отримання кредитних коштів відповідно до умов вказаних кредитних договорів не заперечується та не оспорюється факт укладення вищевказаного договору. Матеріали справи не містять доказів повного або часткового виконання відповідачем зобов`язань з повернення суми кредиту та сплати процентів, відзив на позовну заяву не подала, контррозрахунку також не було подано.

       Оскільки відповідачу надано кредитні кошти, суд дійшов висновку щодо стягнення з ОСОБА_1 суми кредиту за кредитним договором №30190 від 12 вересня 2019 року в розмірі – 2993,06 ,23 гривень заборгованості основного боргу, пені в розмірі 1466,64 гривень, та за кредитним договором №688342 від 21 листопада 2019 року в розмірі 3323,23 гривень заборгованості за основного боргу на користь ТОВ «Коллект Центр».

       Щодо позовних вимог ТОВ «Коллект Центр» в частині стягнення з ОСОБА_1 відсотків за кредитними договорами №30190 від 12 вересня 2019 року, №688342 від 21 листопада 2019 року, суд зазначає наступне.

       Як зазначено у висновках, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа №444/9519/12), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

       Наведений підхід до вирішення спорів у подібних відносинах підтверджений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року (справа N 910/4518/16), де викладені такі правові висновки.

       Поняття «користування кредитом», яким послуговуються скаржники, є окремим випадком «користування чужими коштами». Термін «користування чужими коштами» Велика Палата Верховного Суду розтлумачила в постанові від 10.04.2018 у справі N 910/10156/17 (пункти 34, 35, 37 відповідно).

       Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

       Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.

       Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

       Підстав відступити від указаних вище правових висновків немає.

       Отже, «користування кредитом» - це можливість позичальника за плату правомірно не повертати кредитору борг (кредит) протягом певного періоду часу, погодженого сторонами кредитного договору.

       Припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України, про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

       У разі порушення позичальником зобов`язання з повернення кредиту настає відповідальність - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

       В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Вказаний висновок сформульований в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі N 444/9519/12 (пункт 54) та від 04 лютого 2020 року у справі N 912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від цього висновку немає.

       Частиною 1 статті 627 ЦК України, визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, ця стаття також не допускає свободу договору в частині порушення, зокрема, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.

       Тому сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини виходячи з правової природи останніх.

       Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 ЦК України, і цей розмір може зменшити суд.

       Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

За умовами кредитного договору №30190 від 12 вересня 2019 року сума кредиту 3000,00 гривень; строк надання кредиту 15 днів з 12 вересня 2019 року по 27 вересня 2019 року; термін повернення кредиту 27 вересня 2019 року, плата за користування кредитом встановлюється у вигляді фіксованої ставки в розмірі 2,40%, які сплачуються позичальником за кожен день строку користування кредитом, зазначений в п.1.3 договору, що дорівнює 876,00% річних. Згідно п.1.7 кредитного договору, сукупна вартість кредиту з урахуванням строку, визначеного п.1.3 договору – складає 4080,00 гривень, що дорівнює 876,00% річних і включає процентну ставку за цей період користування кредитом, визначену п.1.5 договору.

       Крім того, за умовами кредитного договору №688342 від 21 листопада 2019 року, розмір (сума) кредиту 3323,23 гривень; термін повернення кредиту 06 грудня 2019 року, кредит надається строком на 15 днів, з 21 листопада 2019 року по 06 грудня 2019 року.

       Згідно п.1.4 кредитного договору, з 1-го по 15-й день позичальник сплачує проценти (плату за користування грошовими коштами) за кожен день строку користування кредитом у розмірі 0,9000%. У зв`язку з підвищенням ступеня кредитного ризику, в момент повернення фінансового кредиту, позичальник зобов`язується сплатити кредитору процент за користування грошовими коштами за останній день строку користування кредиту, що дорівнює 15,00% від суми кредиту, тобто 498,48 гривень.

       Відповідно до п.1.5 кредитного договору, у випадку несплати позичальником процентів (плати за користування грошовими коштами) та процентів за підвищений ступінь ризику у строк, встановлений п.1.3, позичальник підтверджує намір та надає згоду на проведення строку дії даного договору по 19 грудня 2019 року.

       Згідно п.1.6 кредитного договору, після продовження строку дії договору, визначеного п.1.5 договору, позичальник сплачує проценти (плату за користування грошовими коштами) з 16-го по 28-й день у розмірі 4,95% за кожен день строку користування кредитом.

       Відповідно до п.1.9 кредитного договору, строк дії договору 28 днів з моменту підписання даного договору.

       Водночас, позивач надав розрахунки заборгованості з яких вбачається, що за кредитним договором №30190 від 12 вересня 2019 року, ОСОБА_1 має заборгованість в загальному розмірі 12103,51 гривень, яка складається з тіла кредиту 2993,06 гривень, заборгованість за відсотками 6896,01, пеня 1466.64 гривень, 3% річних – 179,09 гривень, інфляційні збитки 568,71 гривень.

       За кредитним договором №688342 від 21 листопада 2019 року, загальна заборгованість складає 7239,42 гривень, яка складається з тіла кредита 3323,23 гривень, відсотки 2587,14 гривень, заборгованість за комісією 498,48 гривень, 3% річних 199,12 гривень, інфляційні збитки – 631,45 гривень.

       Дані розрахунки аналогічні сформованими ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ»

       Аналізуючи наведені умови договорів щодо строку, на який видається кредит, порядку нарахування процентів, суд приходить до висновку, що у договорі відсутні чіткі і зрозумілі для споживача умови про право кредитодавця нараховувати проценти за фактичне правомірне користування коштами після закінчення строку дії договору.

       Отже, слід виходити з того, що сторони не узгодили належним чином відповідальність за прострочення грошового зобов`язання відповідно до ст. 625 ЦК України у виді сплати процентів за неправомірне користування кредитом.

З огляду, що як первісним так і новим кредитором з моменту відступлення права вимоги нарахування суд приходить до висновку що, проценти за кредитним договором №30190 від 12 вересня 2019 року у розмірі 6896,01 гривень нараховані неправомірно, а розрахунок заборгованості повинен виглядати наступним чином:

- основна сума боргу – 2993,06 гривень;

- заборгованість за процентами – 1077,50 гривень, (2993,04 грн.*2,40 (процентна ставка (фіксована))/100*15 (строк користування кредитом);

за кредитним договором №688342 від 21 листопада 2019 року у розмірі 9483,15 гривень нараховані неправомірно, а розрахунок заборгованості повинен виглядати наступним чином:

- основна сума боргу – 3323,23 гривень;

- заборгованість за процентами за перший період з 21 листопада 2019 року по 06 грудня 2019 року – 917,20 гривень, (3323,23 грн.*0,9000%/100*14днів + 3323,23 грн.*0,9000%/100*1 день (строк користування кредитом 15 днів);

- заборгованість за процентами за другий період з 07 грудня 2019 року по 19 грудня 2019 року – 2138,50 гривень, (3323,23 грн.*4,95%/100*13 днів;

       Враховуючи, що ОСОБА_1 кредит наданий їй за кредитним договором №30190 від 12 вересня 2019 року у розмірі 3000,00 гривень, за кредитним договором №688342 від 21 листопада 2019 року у розмірі 3323,23 гривень не повернула, з останньої підлягають стягненню відсотки за кредитним договором №30190 від 12 вересня 2019 року у розмірі 1080,00 гривень, за кредитним договором 688342 від 21 листопада 2019 року у розмірі 3055,70 гривень, які узгоджені та нараховані їй в межах строку кредитування.

       Щодо стягнення заборгованості за комісією в розмірі 498,48 гривень за кредитним договором №688342 від 21 листопада 2019 року, суд зазначає наступне.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06.11.2023 року у справі № 204/224/21, зроблено наступний правовий висновок:

«10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин 1, 2, 5 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини 1 статті 1 та частини 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частини 1 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі №202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне управління кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.1 щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за управління кредиту без конкретного переліку які саме послуги надаються є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».»

В кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена комісія за надання кредиту.

За наведених обставин, вимоги позивача про стягнення 498,48 гривень комісії задоволенню не підлягають, оскільки положення кредитного договору в частині сплати відповідачем суми комісії не передбачена.

       Щодо вимог про стягнення штрафних санкцій згідно ч.2 ст. 625 ЦК України (3%) річних, пені та інфляційні втрати, то вказані вимоги задоволенню не підлягають виходячи з такого.

       За змістом ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

       Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

       За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

       У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс19) зазначено, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.

       При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності.

       Згідно п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» у разі прострочення споживачем у період з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит (в тому числі, але не виключно, прострочення споживачем у період з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), виконання зобов`язань зі сплати платежів) споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. В тому числі, але не виключно, споживач в разі допущення такого прострочення звільняється від обов`язків сплачувати кредитодавцю неустойку (штраф, пеню) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором.

       Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.

       Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 р. № 651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

       Як зазначено в ст. 625 ЦК України «Відповідальність за порушення грошового зобов`язання», дана норма передбачає таку відповідальність у вигляді трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

       Таким чином з урахуванням того, що між кредитодавцем та позичальником було укладено споживчий кредит, на вказані правовідносини розповсюджуються норми п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», за яким у разі прострочення споживачем у період дії карантину своїх зобов`язань за споживчим кредитом він звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення.

       З розрахунку заборгованості, який був сформований попередньою фінансовою установою ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ», що періодом прострочення грошового зобов`язання, визначеного кредитором є з 26 лютого 2020 року по 23 лютого 2022 року – період дії карантину. Отже, в цій частині вимоги про стягнення 3 відсотків річних, пені та інфляційних втрат не підлягають задоволенню з вищенаведених мотивів.

       Враховуючи вищевикладене, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект центр» підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором №30190 від 12 вересня 2019 року у розмірі 5537,24 гривень, з яких 2993,04 гривень сума боргу за тілом кредиту, 1077,50 гривень відсотків та 1466,64 гривень пені. За кредитним договором №688342 від 21 листопада 2019 року у розмірі 6378,93 гривень, з яких 3323,23 гривень сума боргу за тілом кредиту, 3055,70 гривень відсотків.

Щодо витрат професійну правничу допомог суд зазначає наступне.

Відповідно до положень пунктів 1, 4 частини 1 статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з положеннями частин 1-4 статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Згідно з правилами пункту 3 частини 2 статті 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини 3 статті 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України, визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно з ч.4 ст.137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з вимогами ч.5, 6 ст.137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, які підлягають розподілу між сторонами.

При стягненні витрат на правничу допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору.

Розмір витрат на оплату правничої допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правничу допомогу.

Пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ст.26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. За приписами ч.3 ст.27 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу врегульовано Главою 63 Цивільного Кодексу України.

Зокрема, ст.903 ЦК України, передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку , що встановлені договором.

Стаття 632 ЦК України, регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадку і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна в договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Згідно ст.30 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначається в договорі про надання правової допомоги.

Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру таабо порядку обчислення адвокатського гонорару не дає, як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру таабо порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Такий правовий висновок було зроблено Верховним Судом в постанові від 06.03.2019 року у справі № 922/1163/18.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

       На підтвердження обсягу наданих адвокатом послуг, виконаних робіт та їх вартості стороною позивача надано копію договору №04/10-2024 про надання правової допомоги від 04 жовтня 2024 року, копію тарифів на послуги, копію заявки на надання юридичної допомоги №3 від 01 лютого 2025 року, копію витягу з акту №5 про надання юридичної допомоги від 28 лютого 2025 року в якому вказана загальна сума надання правничої допомоги в розмірі 9000,00 гривень (а.с.55-65).

Верховний Суд у постанові від 31.08.2023 року у справі №824/20/23 висловив правову позицію, що зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Відповідно до п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог (на 61,60%), з урахуванням відсутності заперечень відповідача щодо розміру заявлених витрат позивача на професійну правничу допомогу, з відповідача корить позивача необхідно стягнути 5544,00 гривень (9000,00 х 61,60%/100%) витрат на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 статті 141 ЦПК України, визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.2 ст. 141 ЦПК України).

Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України, суд присуджує з відповідача на користь позивача судовий збір пропорційно до задоволених вимог у сумі 1492 гривні 31 копійку (11916,17 грн./19342,93 грн. х 2422,40 грн. = 1492,31 гривень).

Керуючись ст.ст. 12, 76-82, 141, 223, 263-265, 280-289 ЦПК України, ст.ст.11, 512, 525, 526, 527, 610, 625, 629, 1050, 1054, 1077, 1080, 1084 ЦК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» заборгованість за кредитним договором №30190 від 12 вересня 2019 року в розмірі 5537 (п`ять тисяч п`ятсот тридцять сім) гривень 24 (двадцять чотири) копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» заборгованість за кредитним договором №688342 від 21 листопада 2019 року в розмірі 6378 (шість тисяч триста сімдесят вісім) гривень 93 (дев`яносто три) копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» 5544,00 (п`ять тисяч п`ятсот сорок чотири) гривень понесених судових витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» сплачений судовий збір в розмірі 1492 (одну тисячу чотириста дев`ятсот дві) гривні 31 (тридцять одну) копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Сторони у справі є:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр», адреса: м. Київ, вул. Мечнікова, 3, офіс 306, код ЄДРПОУ – 44276926.).

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 , паспорт громадянина України № НОМЕР_3 ).

Дата складення повного тексту заочного рішення – 05 травня 2025 року.

Суддя Горохівського районного суду

Волинської області                                                                                 В.М. Сметана