ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

05 травня 2025 року                                                                   Справа 160/12111/25

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Турлакова Н.В., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військову частину НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (у тому числі одноразових виплат) за період з 24.02.2022 року по 29.06.2024 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022, 01.01.2023 та 01.01.2024 роки

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (у тому числі грошову допомогу на оздоровлення за 2022-2024 роки, грошову компенсації за 35 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 та 2024 роки, грошову компенсацію за 42 діб невикористаної додаткової відпустки як учасника бойових дій за 2022, 2023 та 2024 роки, надбавку за проходження військової служби) із використання показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022р., 01.01.2023р. та шляхом множення його на тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1-14 до постанови КМУ №704 за період з 24.02.2022 року по 29.06.2024 року, з урахуванням раніше виплачених сум.

- визнати протиправними дії Військову частину НОМЕР_1 щодо не включення щомісячної додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», до складу суми місячного грошового забезпечення, з якого ОСОБА_1 нараховувалась компенсація за невикористану щорічну додаткову відпустку, як учасника бойових дій за 2022 та 2024 роки, яка передбачена п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та компенсація за невикористану щорічну основну відпустку за 2022, 2023 та 2024 роки, яка передбачена абзацом 3 п. 14 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 компенсації за невикористану щорічну додаткову відпустку, як учасника бойових дій, за 2022, 2023 та 2024 роки, яка передбачена п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та компенсація за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 та 2024 роки, яка передбачена абзацом 3 п. 14 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII з урахуванням щомісячної додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» з урахуванням раніше виплачених сум.

- визнати протиправною бездіяльність Військову частину НОМЕР_1 щодо неврахування вимог абзаців 3-6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 при нарахуванні індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 24.02.2022 року по 31.12.2022 року та з 01.01.2024 року по 29.06.2024 року.

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 за період з 24.02.2022 року по 31.12.2022 року та з 01.01.2024 року по 29.06.2024 року індексацію грошового забезпечення, що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 підготувати та направити до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області уточнену довідку про розмір грошового забезпечення (довідку про щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії за останні 18 календарні місяці служби підряд перед місяцем звільнення, що подається для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб») з урахуванням мого грошового забезпечення (у тому числі одноразових виплат) за період з 24.02.2022 року по 29.06.2024 року розрахованого із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022, 01.01.2023 та 01.01.2024 роки та з урахуванням індексації грошового забезпечення.

Перевіривши позовну заяву на відповідність вимогам ст. ст. 160, 161, 172 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку, що вона підлягає залишенню без руху, з наступних підстав.

Згідно статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначено строки звернення до суду із адміністративним позовом.

Частинами 1, 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Водночас, у зазначених положеннях Кодекса адміністративного судочинства України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю, зокрема, частиною 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, яка діяла до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 №2352, який набрав чинності з 19.07.2022, частини 1 і 2 статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Суд зазначає, що перебування особи на публічній службі, є однією із форм реалізації закріпленого в статті 43 Конституції України права на працю.

Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України.

Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.

У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другій статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь-яким строком.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

З огляду на те, що вказаним Рішенням Суд надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України, у редакції до змін, внесених у вказану статтю Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, відповідно до якої звернення до суду не обмежувалося будь-яким строком, однак після внесення вказаних змін, у справах про виплату працівнику всіх сум, що належать йому при звільненні, було встановлено тримісячний строк звернення до суду.

Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Карантин в Україні, пов`язаний з COVID-19, діяв з 12 березня 2020 року (постанова Уряду від 11 березня 2020 року № 211) та закінчився 30 червня 2023 року (постанова Уряду від 27 червня 2023 року № 651).

Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.

Позивач звернувся до суду 28.04.2025 з даним позовом після закінчення дії карантину. Суд звертає увагу, що позивача звільнено з військової служби 29.06.2024 та знято з усіх видів грошового забезпечення, та на момент звільнення діяла стаття 233 КЗпП України в у редакції зі змінами, внесеними згідно із Законом №2352-IX.

Відтак тримісячний строк звернення до суду у позивача розпочався з 30.06.2024 року (наступний день після звільнення) та пропущено позивачем.

При визначенні початку перебігу строку звернення до суду суд з`ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися про дійсний стан свого права (інтересу) не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 07.08.2024 у справі №520/31098/23.

Відтак, звернення позивача до відповідача із заявою від 18.03.2025 року та отримання відповідного листа у відповідь на заяву не змінює початок перебіг строку звернення до суду.

Відповідно до частини 1 статті 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати підстави для поновлення строку.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне залишити позовну заяву без руху та надати позивачу десятиденний строк для усунення недоліків даної позовної заяви шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з даним позовом із зазначенням обставин, які б свідчили про поважність причин його пропуску та доказів на підтвердження таких обставин.

Відповідно до ч.1 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Керуючись ст. ст.122, 160, 161, 169, 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,- залишити без руху.

Встановити позивачу десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви, з дня отримання копії даної ухвали, шляхом надання суду:

- заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із зазначенням обставин, які б свідчили про поважність причин його пропуску та доказів на підтвердження таких обставин.

Роз`яснити позивачу, що відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Копію ухвали направити особі, що звернулася із адміністративним позовом.

Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та оскарженню не підлягає.

Суддя                                                                                 Н.В. Турлакова