ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2025 рокуСправа №640/29363/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді                                                   Сліпець Н.Є.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» до Державної аудиторської служби України"  про визнання протиправним та скасування пункту вимоги,-

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» (далі – позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Державної аудиторської служби України (далі – відповідач), в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати пункт 52 обов`язкових вимог за результатами ревізії Державної аудиторської служби України: «Забезпечити відшкодування на користь АТ «Укрзалізниця» в особі РФ «Львівська залізниця» зайвих витрат, здійснених через виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу на виконання рішення суду на суму 162 478,89 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що на виконання п. 8.24 Плану проведення заходів державного фінансового контролю Державної аудиторської служби України на I квартал 2021 року, відповідачем проведено планову виїзну ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Акціонерного товариства «Українська залізниця» та його філій, зокрема, філії «Львівська залізниця» за період з 01.01.2017 по 30.06.2020, результати якої відображені в акті ревізії від 19.05.2021 №05-21/2. В подальшому, позивачем було отримано лист Державної аудиторської служби України від 24.06.2021 №000500-14/7930-2021 «Про усунення виявлених порушень», вимога пункту 52 якого забезпечення відшкодування на користь АТ «Українська залізниця» в особі РФ «Львівська залізниця» зайвих витрат, здійснених через виплату середнього заробітку на час вимушеного прогулу на виконання рішення суду на суму 162 478,89 грн, є протиправною, а порушення необґрунтованим. Позивач вважає, що спірна вимога не містять положень закону, на підставі яких позивач повинен здійснити усунення виявлених порушень, тобто така вимога прийнята без дотримання вимог, що висуваються до індивідуально-правового акту, що передбачені законодавством, а спонукання позивача самостійно визначити на підставі невизначених норм, які саме заходи слід вжити для усунення виявлених порушень, в свою чергу, може привести до нового можливого порушення позивачем чинного законодавства.  Таким чином, оскаржувана вимога є незаконною, необ`єктивною та такою, що підлягає визнанню протиправною та скасуванню.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.10.2021 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

04.11.2021 до Окружного адміністративного суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.11.2021 клопотання позивача залишено без задоволення.

14.12.2021 Державною аудиторською службою України подано до Окружного адміністративного суду міста Києва відзив на позов, в якому представник у задоволенні позову просила відмовити повністю, посилаючись на те, що за результатами ревізії діяльності позивача складено акт ревізії від 19.05.2021 №05-21/2, у якому зафіксовано низку порушень фінансової дисципліни з боку позивача, зважаючи на те, що з боку позивача під час ревізії не усунуто в повному обсязі виявлені порушення фінансової дисципліни, Держаудитслужба, керуючись пунктом 46 Порядку № 550, надіслала вимогу від 24.06.2021 №000500-14/7930-2021 «Про усунення виявлених порушень», а саме у пункті 52 якої зазначивши зобов`язання забезпечити відшкодування на користь АТ «Українська залізниця» в особі РФ «Львівська залізниця» зайвих витрат, здійснених через виплату середнього заробітку на час вимушеного прогулу на виконання рішення суду на суму 162 478,89 грн. Звертала увагу суду, що у органу державного фінансового контролю є право заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених під час перевірки підконтрольних установ, яка обов`язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені при перевірці збитки. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом. Таким чином, зважаючи на те, що збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає цей позов, а не позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.

На виконання положень п. 2 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України №2825 Окружним адміністративним судом міста Києва скеровано за належністю матеріали адміністративної справи №640/29363/21.

31.01.2025 року на адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшли матеріали адміністративної справи №640/29363/21.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.01.2025 року адміністративна справа №640/29363/21 передана на розгляд судді Сліпець Н.Є.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.02.2025 адміністративну справу №640/29363/21 прийнято до провадження та призначено розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами з 03.03.2025, відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення ухвали про прийняття справи до провадження.

Ухвалою суду від 07.04.2025 продовжено строк розгляду адміністративної справи №640/29363/21 на 30 днів.

Відповідно до положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Згідно ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що Державна аудиторська служба України на виконання пункту 8.24 Плану проведення заходів державного фінансового контролю Державної аудиторської служби України на І квартал 2021 року провела ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Акціонерного товариства «Українська залізниця» та його філій, за період з 01.01.2017 по 30.06.2020.

За результатами ревізії складено акт ревізії від 19.05.2021 №05-21/2, в якому зафіксовано низку порушень фінансової дисципліни.

24.06.2021 Державною аудиторською службою України сформовано лист вимогу «Про усунення порушень» №000500-14/7930-2021, за змістом якого, під час ревізії встановлені порушення законодавства, які наразі не усунуто, зокрема:

«62. Не скориставшись правом, визначеним ч. 1 ст. 1191 ЦК України щодо подання зворотної вимоги (регресу) до винної особи, філія здійснила зайві витрати на виконання рішення суду на суму 162 478,89 грн на виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що призвело до втрат фінансових (матеріальних) ресурсів філії на вказану суму».

Згідно вказаного листа вимоги «Про усунення порушень» від 24.06.2021 №000500-14/7930-2021 на підставі пункту 1 частини першої статті 8, пункту 7 статті 10, частини другої статті 15 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» (Закон), підпункту 9 пункту 4, підпункту 16 пункту 6 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 лютого 2016 року № 43, пунктів 46, 49 50, 52 Порядку проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року № 550, Держаудитслужба вимагає, зокрема:

«52. Забезпечити відшкодування на користь АТ «Українська залізниця» в особі РФ «Львівська залізниця» зайвих витрат, здійснених через виплату середнього заробітку на час вимушеного прогулу на виконання рішення суду на суму 162 478,89 грн».

Позивач, вважаючи зазначену вимогу контролюючого органу протиправною, звернувся з цим позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд виходить з наступного.

Правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні визначені Законом України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26.01.1993 №2939-XII (далі - Закон № 2939-XII).

Згідно із частиною першою статті 1 Закону №2939-XII здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю). Згідно з приписами частини другої цієї статті орган державного фінансового контролю у своїй діяльності керується Конституцією України, Бюджетним кодексом України, цим Законом, іншими законодавчими актами, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.

Частиною першою статті 2 Закону №2939-XII визначено, що головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов`язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб`єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб`єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.

Відповідно до частин другої та третьої статті 2 Закону №2939-XII державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування. Порядок проведення органом державного фінансового контролю державного фінансового аудиту, інспектування та перевірок державних закупівель установлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону №2939-XII інспектування здійснюється органом державного фінансового контролю у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03 лютого 2016 року № 43 затверджено Положення про Державну аудиторську службу (далі - Положення), відповідно до пункту 1 якого Держаудитслужба є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України та який забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Відповідно до пункту 3 Положення основними завданнями Держаудитслужби є: 1) реалізація державної політики у сфері державного фінансового контролю; 2-1) внесення на розгляд Міністра фінансів пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у сфері державного фінансового контролю; 3) здійснення державного фінансового контролю, спрямованого на оцінку ефективного, законного, цільового, результативного використання та збереження державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, досягнення економії бюджетних коштів; 4) надання у передбачених законом випадках адміністративних послуг.

Підпунктом 3 пункту 4 Положення визначено, що Держаудитслужба реалізує державний фінансовий контроль через здійснення: державного фінансового аудиту; перевірки державних закупівель; інспектування (ревізії); моніторингу закупівель.

Відповідно до підпункту 9 пункту 4 Положення Держаудитслужба вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших осіб підприємств, установ та організацій, що контролюються, усунення виявлених порушень законодавства; здійснює контроль за виконанням таких вимог; звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; застосовує заходи впливу за порушення бюджетного законодавства, накладає адміністративні стягнення на осіб, винних у порушенні законодавства; передає в установленому порядку правоохоронним органам матеріали за результатами державного фінансового контролю у разі встановлення порушень законодавства, за які передбачено кримінальну відповідальність або які містять ознаки корупційних діянь.

Відповідно до пункту 6 Положення Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; у разі виявлення збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір в установленому законодавством порядку.

Вказані положення кореспондуються з пунктами 7 та 10 статті 10 Закону №2939-XII, за приписами яких органу державного фінансового контролю надається право: пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

У частині другій статті 15 Закону №2939-XII закріплено, що законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов`язковими для виконання службовими особами об`єктів, що контролюються.

Порядок проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2006 №550 (далі - Порядок №550).

Пунктом 2 Порядку №550 визначено, що інспектування полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності об`єкта контролю і проводиться у формі ревізії, яка повинна забезпечувати виявлення фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб.

Пунктом 16 Порядку №550 передбачено, що ревізія проводиться шляхом:

- документальної перевірки, що передбачає контроль за установчими, фінансовими, бухгалтерськими (первинними і зведеними) документами, статистичною, фінансовою та бюджетною звітністю, господарськими договорами, розпорядчими та іншими документами об`єкта контролю, пов`язаними з плануванням і провадженням фінансово-господарської діяльності, веденням бухгалтерського обліку, складенням фінансової звітності (далі - документи об`єкта контролю). У разі ведення бухгалтерського обліку з використанням електронних засобів зберігання і обробки інформації на вимогу посадової особи органу державного фінансового контролю керівник об`єкта контролю повинен забезпечити оформлення відповідних документів на паперовому носії. Надання документів об`єкта контролю посадовим особам органу державного фінансового контролю забезпечується керівником об`єкта чи його заступником;

- фактичної перевірки, що передбачає контроль за наявністю грошових сум, цінних паперів, бланків суворої звітності, оборотних і необоротних активів, інших матеріальних і нематеріальних цінностей шляхом проведення інвентаризації, обстеження та контрольного обміру виконаних робіт, правильністю застосування норм витрат сировини і матеріалів, виходу готової продукції і природних втрат шляхом організації контрольних запусків у виробництво, контрольних аналізів готової продукції та інших аналогічних дій за участю відповідних спеціалістів органу державного фінансового контролю або інших органів, підприємств, установ та організацій. Посадові особи органу державного фінансового контролю мають право вимагати від керівників об`єкта контролю організацію та проведення фактичної перевірки в присутності посадових осіб органу державного фінансового контролю та за участю матеріально-відповідальних осіб, а у разі перевірки обсягу виконаних робіт - також представників суб`єкта господарювання - виконавців робіт.

Відповідно до пункту 35 Порядку №550 результати ревізії оформляються актом.

Згідно з пунктами 45, 46 Порядку № 550 у міру виявлення ревізією порушень законодавства посадові особи органу державного фінансового контролю, не чекаючи закінчення ревізії, мають право усно рекомендувати керівникам об`єкта контролю невідкладно вжити заходів для їх усунення та запобігання у подальшому.

Якщо ж вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, органом державного фінансового контролю у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, а у разі надходження заперечень (зауважень) до нього - не пізніше ніж 3 робочих дні після надіслання висновків на такі заперечення (зауваження) надсилається об`єкту контролю письмова вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування. Про усунення виявлених ревізією фактів порушення законодавства цей об`єкт контролю у строк, визначений вимогою про їх усунення, повинен інформувати відповідний орган державного фінансового контролю з поданням завірених копій первинних, розпорядчих та інших документів, що підтверджують усунення порушень.

Згідно із п. 50 Порядку №550 за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав органи державного фінансового контролю вживають заходів для забезпечення: притягнення до адміністративної, дисциплінарної та матеріальної відповідальності винних у допущенні порушень працівників об`єктів контролю; порушення перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства; звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства; застосування заходів впливу за порушення бюджетного законодавства.

Отже, вимога органу державного фінансового контролю, спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства, є обов`язковою до виконання.

Щодо обраного позивачем способу захисту порушених прав та інтересів шляхом звернення до суду з позовом про оскарження пункту вимоги, суд зазначає наступне.

Так, у відзиві на позов відповідач зазначає, що приписи вимоги, у яких зазначено суми збитків, не мають зобов`язального характеру для об`єкта контролю, оскільки не є виконавчим документом, на підставі якого ці кошти можуть бути стягнуто інакше, ніж за рішенням суду.

Водночас, за приписами статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

У пункті 1 резолютивної частини Рішення від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України висловив позицію, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному. Реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.

У постанові від 12 травня 2022 року у справі № 620/4169/20 Верховний Суд зазначив, що вимога органу державного фінансового контролю, спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства, є обов`язковою до виконання. Стосовно відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги, оскільки такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Тобто, правова природа письмової вимоги контролюючого органу породжує правові наслідки, зокрема обов`язки для свого адресата, а відтак наділена рисами правового акту індивідуальної дії з урахуванням її змістовної складової, незалежно від форми документа, в якому вона міститься, і такий акт може бути предметом судового контролю в порядку адміністративного судочинства у разі звернення із відповідним позовом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі №820/3534/16 дійшла висновку, що спір про правомірність вимог контролюючих органів, скерованих на адресу підконтрольних суб`єктів, є публічно-правовим та підпадає під визначення справи адміністративної юрисдикції. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що такий висновок був сформульований Верховним Судом України у постанові від 23 лютого 2016 року у справі №818/1857/14, і Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав для відступу від цієї позиції.

Аналогічна правова позиція також підтримана і Верховним Судом, зокрема у постанові від 08 травня 2018 року у справі № 826/3350/17, у якій за наслідками проведеного аналізу сутності завдань і функцій органів фінансового контролю, в тому числі у їх співвідношенні із завданнями адміністративного судочинства (рішення суб`єкта владних повноважень як предмет судового контролю), сформульовано позицію, що рішення (дії, бездіяльність) органу фінансового контролю, прийняті в результаті реалізації їх окремо взятих завдань або функцій (пред`явлення обов`язкової до виконання вимоги як одна з них), є окремими предметами судового контролю.

Верховний Суд у справі № 826/3350/17 (постанова від 08 травня 2018 року) також дійшов висновків, що під час вирішення справ, предметом яких є правомірність вимог контролюючих органів, скерованих на адресу підконтрольних суб`єктів, судам належить, виходячи із правової природи письмової вимоги контролюючого органу, враховувати чи прийнята вона на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством. З метою встановлення того, чи контролюючим органом при прийнятті спірної вимоги владні управлінські функції реалізовані у передбачений законом спосіб, суду належить надати правову оцінку змісту вимоги як індивідуально-правового акту.

Такий правовий підхід застосований Верховним Судом також у постановах від 06 серпня 2020 року у справі № 826/6254/17, від 20 листопада 2018 року у справі № 815/4223/16, від 11 жовтня 2018 року у справі № 813/4101/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 825/1481/16.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 20 лютого 2018 року у справі № 822/2087/17 зазначив, що висновок суду про те, що збитки контролюючим органом можуть бути стягнуті лише в ході відповідного судового процесу (а не шляхом пред`явлення обов`язкової до виконання вимоги), не спростовує того, що «законна вимога» контролюючого органу, як індивідуально-правовий акт, повинна відповідати вимогам закону в частині її змісту і форми. Саме аналіз змісту вимоги контролюючого органу свідчить про те, чи такі вимоги дотримано та чи породжує така вимога права і обов`язки для підконтрольної установи.

Отже, та обставина, що законодавство прямо передбачає порядок реалізації окремо взятого завдання чи функції контролюючого органу, зокрема, стягнення збитків у судовому порядку на підставі пункту 10 частини першої статті 10 Закону № 2939-XII, з якою кореспондується пункт 50 Порядку № 550, жодним чином не відміняє чи спростовує того, що всі рішення, дії чи бездіяльність органів державного фінансового контролю, прийняті або здійснені при реалізації ними їхніх владних управлінських функцій, можуть бути окремим предметом судового розгляду при поданні відповідного адміністративного позову. За своєю правовою природою реалізація контролюючим органом компетенції в частині пред`явлення обов`язкових до виконання вимог і в частині здійснення процедури стягнення заподіяних збитків передбачає наявність різних, окремих, незалежних процедур.

Таку правову позицію неодноразово висловлював Верховний Суд, зокрема, у постановах від 22 жовтня 2020 року у справі № 820/3089/17, від 31 травня 2021 року у справі № 826/18686/16, від 31 серпня 2021 року у справі № 160/5323/20, від 02 листопада 2021 року у справі №420/6808/19, від 12 травня 2022 року у справі № 620/4169/20, від 22 грудня 2022 року у справі №826/13003/17, від 21 березня 2023 року у справі № 560/4370/22, а також від 09 березня 2023 року у справі №500/2489/21, від 29 березня 2023 року у справі № 160/7775/21, від 06 липня 2023 року у справі №1740/2398/18.

У площині спірних правовідносин ключовим питанням є можливість підконтрольної установи звернутися до суду з позовом про визнання протиправною вимоги, яка включає в себе пункти зобов`язального характеру.

Тож за для правильного вирішення спору необхідно дослідити правову природу встановлених порушень. Без належного дослідження цього питання та встановлення вини підконтрольної установи (доведеність факту наявності порушення під час здійснення фінансово-господарської діяльності) неможливо надати оцінку правомірності вимоги у частині законності і правильності обчислення розміру збитків.

Отже, право підконтрольної установи на оскарження вимоги, яка містить зобов`язання щодо повернення збитків, слід розуміти в контексті «права на оскарження вимоги, як акта індивідуальної дії, в частині дотримання процедури проведення перевірки контролюючим органом (шляхом проведення ревізії, моніторингу та ін.) у співвідношенні з суттю встановлених порушень».

Водночас, правомірність вимоги у частині законності і правильності обчислення розміру збитків може бути предметом перевірки в судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю про їхнє стягнення. Такий порядок оскарження слід застосовувати, якщо підконтрольною установою не було попередньо оскаржено таку вимогу по суті встановлених порушень під час проведення відповідної перевірки і таким порушенням, судом не було надано оцінку (відсутня будь-яка реакція з боку підконтрольної установи після отримання вимоги), або дотримання процедури проведення перевірки (ревізії, моніторингу, тощо) та факт порушення з боку підконтрольної установи під час здійснення господарської діяльності встановлено у судовому рішенні.

Такий правовий підхід викладений у постанові Верховного Суду від 25 липня 2024 року у справі 160/12986/21.

Отже, позивач має абсолютне право на звернення до суду з позовом про визнання протиправними та скасування певних положень обов`язкової до виконання вимоги контролюючого органу, оскільки остання має усі ознаки акта індивідуальної дії, породжує для заявника правові наслідки, стосується прав та обов`язків заявника.

Таким чином, суд доходить висновку про наявність усіх правових підстав для розгляду заявленого спору в порядку адміністративного судочинства та вирішення такого спору по суті.

Щодо пункту 52 вимоги забезпечити відшкодування на користь АТ «Українська залізниця» в особі РФ «Львівська залізниця» зайвих витрат, здійснених через виплату середнього заробітку на час вимушеного прогулу на виконання рішення суду на суму 162 478,89 грн, суд зазначає наступне.

Під час проведення ревізії відповідачем досліджувалось питання здійснення витрат на виконання судових рішень на виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зокрема, колишньому директору філії – Грунику І.С.

Так, в ході проведення ревізії встановлено, що відповідно до наказу ПАТ «Укрзалізниця» від 26.04.2017 №1066/ос на посаду директора філії призначено ОСОБА_1 .

Крім того, ревізією встановлено, що між ПАТ «Укрзалізниця», в особі голови правління Балчуна Войцеха, та члена правління Марчека Желька, з одного боку, та громадянина ОСОБА_1 , з другого боку, укладено трудовий договір від 08.06.2021 №118 про призначення ОСОБА_2 на посаду директора філії рішенням правління ПАТ «Укрзалізниця» від 24.04.2017, термін дії якого з 24.07.2017 по 24.04.2020.

Наказом ПАТ «Укрзалізниця» від 09.01.2018 №04, який підписаний в.о. голови правління ОСОБА_3 та членом правління Марчиком Ж., за одноразове грубе порушення трудових обов`язків, які передбачені пунктами 5.5 Положення про філію, затвердженого наказом від 04.05.20217 №292, пунктами 1.3, 2.1 та 5.1 договору №118 в частині забезпечення керівництва та управління діяльністю філії, ефективного та цільового розпорядження і користування майном, зважаючи на встановлені Зведеним актом «Про проведення перевірки господарської діяльності РФ «Львівська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» від 03.11.2027 №125/ЦКРУ в-39/40081195 обставини та порушення, звільнено ОСОБА_1 за пунктом 1 статті 41 К3пП України.

При цьому, наказом ПАТ «Укрзалізниця» від 25.01.2018 №14 внесено зміни до наказу від 09.01.2018 №04 в частині звільнення з посади директора філії ОСОБА_1 з 10.01.2018.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 27.04.2018 у справі №461/605/18 визнано незаконними та скасовано накази ПАТ «Укрзалізниця» від 09.01.2018 №04 та від 25.01.2018 №14, а також поновлено на посаді директора філії ОСОБА_1 з 25.01.2018, стягнуто з ПАТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 26.01.2018 по 27.04.2018 в розмірі 162 478,89 грн, допущено негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі незаконно звільненого працівника.

Постановою Львівського апеляційного суду від 22.01.2019 у справі №461/605/18 рішення Галицького районного суду м. Львова від 27.04.2018 у справі №461/605/18 залишено без змін, отже, останнє є таким, що набрало законної сили 22.01.2019.

З метою виконання рішення від 27.04.2018, наказом від 08.02.2019 №291/ос поновлено на посаді директора філії ОСОБА_1 з 25.01.2018 та виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 162 478,89 грн.

Згідно із п. 8 ст. 134 КЗпП України, відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу.

Відповідно до ч. 4 ст. 136 КЗпП України, стягнення з керівників підприємств, установ, організацій та їх заступників матеріальної шкоди в судовому порядку провадиться за позовом вищестоящого в порядку підлеглості органу.

За ч. 1 ст. 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно ст. 237 КЗпП України, суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов`язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.

При цьому, відповідно до п. 33 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06 листопада 1992 року, з метою запобігання незаконним звільненням судам слід неухильно додержуватися вимог статей 134, 237 КЗпП України про притягнення до участі в справі про поновлення на роботі і покладення на службову особу обов`язку відшкодувати шкоду підприємству, установі, організації, заподіяну в зв`язку з оплатою незаконно звільненому працівникові часу вимушеного прогулу. При цьому належить врахувати, що при незаконному звільненні або переведенні на іншу роботу настає повна матеріальна відповідальність винних в цьому службових осіб і обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу може бути покладено при допущенні ними в цих випадках будь-якого порушення закону.

З аналізу викладеного вбачається, що працівники підприємств, установ, організацій та їх заступники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу.

В свою чергу, стягнення з керівників підприємств, установ, організацій та їх заступників матеріальної шкоди в судовому порядку провадиться за позовом вищестоящого в порядку підлеглості органу.

Під час ревізії відповідачем було встановлено, що філією та АТ «Українська залізниця» не вживалися заходи щодо встановлення винної особи у прийнятті неправомірного рішення про звільнення та не подавалися вимоги щодо відшкодування завданої шкоди з винної особи.

Не надано таких доказів позивачем і в ході розгляду справи.

При цьому, встановлені суб`єктом владних повноважень обставини ухвалення судових рішень, якими поновлено протиправно звільненого працівника – директора філії АТ «Українська залізниця», стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу фактично не заперечуються позивачем.

Посилання позивача на те, що під час розгляду справи №461/605/18 суд не вирішив питання щодо відшкодування шкоди службовою особою АТ «Укрзалізниця» винною у незаконному звільненні, суд вважає безпідставним та не обґрунтованим, оскільки вказана обставина не є підставою для не подання зворотної вимоги (регресу) до посадових осіб щодо відшкодування завданої шкоди.

Таким чином, суд доходить висновку, що покладене на позивача зобов`язання щодо вжиття заходів щодо реалізації права зворотної вимоги (регресу) до службових осіб, винних в незаконному звільненні працівника АТ «Українська залізниця», що призвело до оплати незаконно звільненому працівникові за рахунок державного бюджету коштів за час вимушеного прогулу на загальну суму 162 478,89 грн, не суперечить вищевикладеним нормам матеріального права, а як наслідок є правомірним, у зв`язку з чим підстави для скасування п. 52 вимоги відсутні.

Посилання позивача на те, що відповідачем в оскаржуваній вимозі не визначено, які саме заходи слід вжити для усунення виявлених порушень, суд не приймає до уваги, оскільки вибір способу усунення порушення покладено саме на посадових осіб об`єкта контролю, а не на відповідача.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а за змістом ст. 90 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінюючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні підстави для вирішення питання стосовно повернення судового збору, сплаченого позивачем при зверненні до суду.

Відповідно до ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно із ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 8,  9,  72,  77,  132,  139,  241-246,  250,  255,  257- 262,  295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» (79007, м. Львів, вул. Гоголя, буд. 1, код ЄДРПОУ 40081195) до Державної аудиторської служби України (04070, м. Київ, вул. П. Сагайдачного, буд. 4, код ЄДРПОУ 40165856) про визнання протиправним та скасування пункту вимоги – відмовити.     

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в  строки, передбачені статтею  295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                                                     Н.Є. Сліпець