УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
|
18 жовтня 2006 року |
|
м. Київ |
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
Головуючого - Яреми А.Г.,
Суддів: Левченка Є.Ф., Лихути Л.М.,
Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю (далі-ТОВ) “Сівер-Україна” до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 (третя особа - благодійна організація “Благодійний фонд “Християнський”), про визнання недійсним договору купівлі-продажу та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ТОВ “Сівер-Україна” про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні приміщенням,
в с т а н о в и л а :
У квітні 2005 року ТОВ “Сівер-Україна” звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що рішенням господарського суду м. Києва від 22 липня 2003 року, постановленим у справі за позовом товариства до благодійної організації “Благодійний фонд “Християнський”, за ТОВ “Сівер-Україна” визнано право власності на нежилі приміщення площею 286,3 кв.м. та 278,4 кв.м. по вул. АДРЕСА_1 у м. Києві, на зазначені приміщення було накладено арешт ухвалою суду. Також 6 серпня 2004 року ухвалами Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду було змінено порядок і спосіб виконання рішень цього ж суду від 27 липня 2004 року про стягнення із благодійної організації “Благодійний фонд “Християнський” на користь ОСОБА_2., ОСОБА_3., ОСОБА_4. сум невиплаченої заробітної плати і постановлено визнати за останніми право власності на спірні нежилі приміщення, хоча вони на той час були власністю саме ТОВ “Сівер-Україна”, а не благодійної організації. У подальшому 27 вересня 2004 року ОСОБА_2., який діяв у власних інтересах та інтересах ОСОБА_3., ОСОБА_4., продав вказані приміщення ОСОБА_1.
Позивач просив визнати недійсним договір купівлі-продажу нежилих приміщень, укладений між відповідачами 27 вересня 2004 року.
ОСОБА_1. звернувся із зустрічним позовом до ТОВ “Сівер-Україна” про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні приміщенням, посилаючись на те, що придбав спірні нежилі приміщення на підставі договору купівлі-продажу, укладеного відповідно до чинного законодавства, є їх власником, однак ТОВ “Сівер-Україна” відмовляється звільнити приміщення, чим перешкоджає йому користуватися та розпоряджатися власністю.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 14 липня 2005 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 17 листопада 2005 року, позов ТОВ “Сівер-Україна” задоволено, в задоволенні зустрічного позову відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_1. просить скасувати ухвалені в справі судові рішення і постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову ТОВ “Сівер-Україна” та задоволення його зустрічного позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Задовольняючи позов ТОВ “Сівер-Україна” та відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд виходив із того, що на час укладення договору купівлі-продажу власником спірних приміщень було ТОВ “Сівер-Україна”, а тому цей договір є недійсним на підставі ст. 215 ЦК України, оскільки порушує права позивача.
Проте з такими висновками суду погодитись не можна з наступних підстав.
Визнаючи договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_2., ОСОБА_3., ОСОБА_4. та ОСОБА_1., недійсним на підставі ч. 3 ст. 215 ЦК України, суд в порушення вимог ст.216 ЦК України не вирішив питання щодо правових наслідків недійсності правочину.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: - було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; - було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; - вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Заперечуючи проти позову, ОСОБА_1. посилався на те, що ОСОБА_2., ОСОБА_3. та ОСОБА_4 набули права власності на спірні нежилі приміщення відповідно до чинного законодавства та у порядку виконання судових рішень - ухвал Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду від 6 серпня 2004 року, вони не знали й не могли знати про претензії на майно з боку ТОВ “Сівер-Україна”, тому зазначені особи є добросовісними набувачами приміщень, крім того, відчуження майна на його користь відбулось за відплатним договором, він також є добросовісним набувачем і спірні приміщення не можуть бути витребувані.
В порушення вимог ст.ст. 213, 214, ЦПК України суд на зазначені обставини уваги не звернув, заперечень відповідача ОСОБА_1. не перевірив, унаслідок чого належним чином не визначився із характером спірних правовідносин та наявністю передбачених ст. 388 ЦК України підстав для витребування у нього спірних нежилих приміщень.
Апеляційний суд у порушення вимог ст.ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретні обставини і факти, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.
За таких обставин ухвалені в справі судові рішення підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 липня 2005 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 17 листопада 2005 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий - А.Г.Ярема
Судді: Є.Ф.Левченко
Л.М.Лихута
Л.І.Охрімчук
Ю.Л.Сенін
Судом встановлено, що рішенням господарського суду м. Києва від 22 липня 2003 року, яке залишене без змін постановою Вищого господарського суду України від 16 лютого 2004 року, постановленим в справі за позовом ТОВ “Сівер-Україна” до благодійної організації “Благодійний фонд “Християнський”, за ТОВ “Сівер-Україна” постановлено визнати право власності на нежилі приміщення площею 286,3 кв.м. та 278,4 кв.м. по вул.АДРЕСА_1 у м. Києві, які зазначені на плані БТІ під літерою ”А”.
Рішеннями Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду від 27 липня 2004 року було задоволено позови ОСОБА_2., ОСОБА_3., ОСОБА_4. до благодійної організації “Благодійний фонд “Християнський” про стягнення невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні; в подальшому ухвалами цього ж суду від 6 серпня 2004 року постановлено змінити спосіб і порядок виконання рішень і визнати за ОСОБА_2., ОСОБА_3., ОСОБА_4. право власності за кожним на 1/3 частину нежилих приміщень №№ НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3 по вул.АДРЕСА_1 у м.Києві.
На підставі вказаних ухвал Київським міським бюро технічної інвентаризації 7 вересня 2004 року ОСОБА_2., ОСОБА_3., ОСОБА_4. були видані реєстраційні посвідчення і 27 версня 2004 року ОСОБА_2., який діяв у власних інтересах та інтересах ОСОБА_3., ОСОБА_4., продав нежилі приміщення ОСОБА_1. В.М.Шабунін