Справа №22а-236/2007 р.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

2007 року липня місяця 06 дня                                  Судова колегія Одеського апеляційного

адміністративного суду

у складі:

головуючого - Бітова А.І.

суддів                                         - Золотнікова О.С.

- Милосердного М. М.  при секретарі - Усенко С. М.

з участю: представника Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.  Миколаєва - Мезінова Олега Григоровича,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ЗАТ "Одяг-Крус" на постанову господарського суду Миколаївської області від 07 лютого 2007 року по справі за позовом ЗАТ "Одяг-Крус" до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.  Миколаєва про скасування податкового повідомлення-рішення,

 

ВСТАНОВИЛА:

 

У грудні 2006 року ЗАТ "Одяг-Крус" звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.  Миколаєва про скасування рішення про застосування штрафних санкцій, вказуючи, що відповідач проводив перевірку щодо контролю за здійсненням позивачем розрахункових операцій у сфері готівкового та безготівкового обігу у магазині-складі, який належить позивачу на праві власності; виявив, що позивач здійснює розрахункові операції з порушенням вимог чинного законодавства та прийняв рішення про застосування до позивача штрафних санкцій. Однак, здійснюючи перевірку, відповідач не звернув увагу на те, що цей магазин-склад знаходиться в оренді у іншого суб'єкта підприємницької діяльності; що розрахункову операцію провів орендатор; що товар, реалізований при цій операції належить орендатору, і тому, встановлені відповідачем факти не відповідають дійсності.

Посилаючись на наведене і на підставі  ст. ст. 6, 17, 18, 19, 20, 99, 104-107 КАС України позивач просив суд скасувати рішення про застосування до нього штрафних санкцій.

Відповідач позовні вимоги не визнав, вказуючи, що саме працівник позивача здійснював реалізацію товару без використання реєстратора розрахункових операцій, що свідчить про порушення позивачем вимог Закону України „Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" і про правомірність застосування до відповідача штрафних санкцій.

Постановою господарського суду Миколаївської області від 07 лютого 2007 року в позові відмовлено.

В апеляційній скарзі ЗАТ "Одяг-Крус" ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального права, а також що у зв'язку з тим, що висновки суду не відповідають обставинам справи.

 

2

Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги ЗАТ "Одяг-Крус", перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга ЗАТ "Одяг-Крус" не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Судом встановлено, що 24 лютого 2005 року ЗАТ „Одяг-Крус" зареєструвала у Державній податковій інспекції у Ленінському районі м.  Миколаєва реєстратор розрахункових операцій (далі РРО) за фіскальним номером 1402001543 для здійснення торгівельної діяльності по АДРЕСА_1

20 березня 2006 року Державна податкова інспекція у Ленінському районі м.  Миколаєва провела перевірку щодо контролю за здійсненням розрахункових операцій у сфері готівкового та безготівкового обігу суб'єктом підприємницької діяльності господарської одиниці - магазин-склад, яка розташована в АДРЕСА_1і належить ЗАТ „Одяг-Крус".

Перевірка проводилася у присутності працівника ЗАТ „Одяг-Крус" - завідуючої магазином-складом ОСОБА_1  та продавця ОСОБА_2, яка за трудовим договором працює у приватного підприємця ОСОБА_3. (приватний підприємецьОСОБА_3 орендує у ЗАТ „Одяг-Крус" частину приміщення поАДРЕСА_1на підставі договору оренди від 31 грудня 2005 року).

Під час перевірки було виявлено, що зареєстрований за ЗАТ „Одяг-Крус" РРО в магазині-складі відсутній; що працівник ЗАТ „Одяг-Крус" - завідуюча магазином-складом ОСОБА_1  здійснила розрахункову операцію; що на місці проведення розрахунків знаходяться готівкові кошти в сумі 866, 84 грн.

Працівник ЗАТ „Одяг-Крус" - завідуюча магазином-складом ОСОБА_1  отримала від інспекторів податкової служби направлення на перевірку та склала пояснення по результатам перевірки, в якому підтвердила факт здійснення нею розрахункової операції і факт наявності на місці проведення розрахунків готівкових коштів у сумі 866, 84 грн.

31 березня 2006 року Державна податкова інспекція у Ленінському районі м.  Миколаєва прийняла рішення про застосування до ЗАТ „Одяг-Крус" штрафних санкцій у сумі 4 334, 20 грн.

10 квітня 2006 року ОСОБА_1  написала на ім'я начальника Державної податкової інспекції Ленінського району м.  Миколаєва нове пояснення, в якому зазначила, що факти, викладені нею в попередньому пояснені не відповідають дійсності, оскільки попереднє пояснення вона писала в стані сильного нервового хвилювання і під диктовку одного з інспекторів податкової служби.

Вирішуючи справу суд першої інстанції виходив з того, що факт здійснення позивачем розрахункових операцій без застосування РРО підтверджується актом перевірки, поясненням працівника позивача, наявністю на місці проведення розрахункової операції готівкових коштів; що відповідач правомірно застосував до позивача штрафні санкції у визначеному розмірі.

Судова колегія вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам  ст. ст. 7, 10, 11, 70, 71 КАС України, Закону України „Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг".

В апеляційній скарзі ЗАТ „Одяг-Крус" вказується, що в акті перевірки не зазначено ким саме була здійснена реалізація товару і тому встановити особу правопорушника неможливо; що факту реалізації товару на вказану суму не виявлено; що кошти, які знаходилися на місці здійснення розрахунку не належали позивачу; що реєстрація РРО надає право, а не обов'язок здійснювати торгівлю з його використанням; що при вирішенні справи судом було враховано лише суперечливе і написане під диктовку пояснення ОСОБА_1 , а всі письмові докази по справі (правовстановлюючі, бухгалтерські та податкові документи), які це пояснення спростовують, судом повністю проігноровані; що роздрібну торгівлю в магазині-складі здійснює інший суб'єкт підприємницької діяльності, а ЗАТ „Одяг-Крус" ніякого відношення до роздрібної торгівлі не має.

Судова колегія не приймає до уваги ці доводи апелянта з таких підстав.

 

3

На думку апелянта, реєстрація РРО надає право, а не обов'язок здійснювати торгівлю з його використанням.

Судова колегія не погоджується з цим доводом апелянта, оскільки, у відповідності до п.1  ст.3 Закону України „Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані: 1) проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбаченим цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.

Отже, довід апелянта про те, що суб'єкт підприємницької діяльності, який здійснює розрахункові операції в готівковій формі, має право а не обов'язок проводити ці операції через реєстратор розрахункових операцій (РРО) є помилковим, оскільки вищевказана норма Закону встановлює такий обов'язок.

Також, судова колегія не погоджується з доводом апелянта про те, що неможливо встановити особу, яка провела розрахункову операцію.

Згідно поясненню завідуючої складом ЗАТ „Одяг-Крус" - ОСОБА_1 , від 20 березня 2006 року, при покупці набору рушників саме вона отримала кошти за товар і дала здачу. Також, саме вона здійснила розрахунок готівкових коштів, які знаходилися на місці проведення розрахункової операції, (а.с. 30)

Судова колегія не приймає до уваги наступне пояснення ОСОБА_1 , від 10 квітня 2006 року, згідно якого ОСОБА_1  відмовляється від фактів, викладених нею у поясненні від 20 березня 2006 року.

ОСОБА_1  мотивує відмову тим, що пояснення від 20 березня 2006 року вона писала, знаходячись у стані сильного нервового хвилювання і під диктовку одного з інспекторів податкової служби, (а.с. 18)

Разом з тим, ОСОБА_1  не зазначає який з двох інспекторів диктував їй пояснення і не обґрунтовує чому вона одразу (протягом кількох днів) після виходу зі стану сильного нервового хвилювання не подала відповідачу своє друге „правдиве" пояснення, а подала його тільки через 20 днів після проведення перевірки і через 10 днів після винесення відповідачем рішення про застосування штрафних санкцій.

Факт проведення саме ОСОБА_1  розрахункової операції підтверджується і наступним.

Як вбачається з матеріалів справи, посадові особи відповідача проводили перевірку у відповідності до п.3 Порядку проведення оперативних перевірок і розгляду матеріалів по них, затвердженого Розпорядженням Державної податкової адміністрації України від 25 вересня 1998 року, тобто, перевірка апелянта почалася з контрольної закупки товару інспекторами податкової інспекції. Після того, як матеріально-відповідальна особа суб'єкта підприємницької діяльності, передала товар інспекторам без документу, що засвідчує факт продажу товару, інспектори оголосили про проведення перевірки та надали направлення на перевірку саме цій особі, яка здійснила розрахункову операцію, (а.с. 35)

Отже, оскільки направлення на перевірку підписано ОСОБА_1, судова колегія вважає, що даний факт свідчить про те, що розрахункову операцію здійснила саме ОСОБА_1

Таким чином, судова колегія вважає, що суд першої інстанції вірно встановив, що розрахункову операцію провела ОСОБА_1

Також, судова колегія вважає, що суд першої інстанції у своїх висновках правильно посилався на пояснення ОСОБА_1  від 20 березня 2006 року, а довід апелянта про те, що це пояснення є суперечливим і написаним під диктовку є необґрунтованим.

 

4

Судова колегія не приймає до уваги довід апелянта про те, що роздрібну торгівлю в магазині-складі здійснює інший суб'єкт підприємницької діяльності, а ЗАТ „Одяг-Крус" ніякого відношення до роздрібної торгівлі не має з таких підстав.

Апелянт вказує, що при проведені перевірки в магазині-складі працював ОСОБА_2 - реалізатор приватного підприємця ОСОБА_3. (орендаря частини приміщення магазину-складу). Також, апелянт вказує, що проданий товар належав приватному підприємцю ОСОБА_3. При цьому апелянт не надає пояснень чому продаж товару, який йому не належить, здійснила його посадова особа - ОСОБА_1 , а не ОСОБА_2

Крім того, в акті перевірки, який підписаний і ОСОБА_1  і ОСОБА_2, в графі „зауваження до акту перевірки" ні ОСОБА_1  ні ОСОБА_2 не надають жодного зауваження відносно того, що зафіксована інспекторами податкової служби розрахункова операція, як така, що проведена апелянтом з порушенням Закону, на ділі до апелянта не відноситься, оскільки проданий товар належить ОСОБА_3. а не апелянту, (а.с. 41)

Факт здійснення апелянтом роздрібної торгівлі в магазині-складі також підтверджується поясненням ОСОБА_1  від 20 березня 2006 року, згідно якого ОСОБА_1  прийняла кошти за товар і поклала їх в сумісну касу (тобто, як касу апелянта, так і касу ПП ОСОБА_3.). (а.с. 30)

Отже, факт наявності у апелянта каси з готівкою на місці проведення розрахунків свідчить про здійснення ним роздрібної торгівлі, а оскільки вказана каса не є складовою частиною зареєстрованого РРО, то це свідчить про порушення апелянтом Закону України „Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг".

Таким чином, судова колегія вважає, що висновок суду першої інстанції про те, що апелянт здійснює роздрібну торгівлю в магазині-складі без використання РРО є вірним.

В апеляційній скарзі вказується, що факту реалізації товару на суму 866, 84 грн. не виявлено; що приналежність готівкових коштів, знайдених на місці проведення розрахункової операції, будь-якій особі не встановлена, і тому звинувачення у такому розмірі є безпідставними.

Судова колегія погоджується з доводом апелянта про те, що факту реалізації товару на суму 866, 84 грн. не виявлено, але вважає звинувачення у такому розмірі обґрунтованим з таких підстав.

Згідно зі  ст. 22 Закону України „Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", у разі невідповідності суми готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, яка зазначена в денному звіті, а у випадку використання розрахункової книжки - загальній сумі продажу за розрахунковими квитанціями, виданими з початку робочого дня, до суб'єктів підприємницької діяльності застосовується фінансова санкція у п'ятикратному розмірі суми, на яку виявлено невідповідність.

Перевіркою встановлено, що на місці проведення розрахунків знаходилося 866,84 грн., а денного звіту не існувало, оскільки апелянт не виконує обов'язку по використанню РРО (тобто, у даній ситуації показник денного звіту вважається рівним нулю). Отже, розмір суми, на яку виявлено невідповідність, складає 866, 84 грн.

Визначаючи порядок нарахування штрафу, вищевказана норма Закону не обумовлює, що для застосування штрафної санкції необхідно довести, що готівкові кошти на місці проведення розрахунків були отримані в результаті продажу товару і, взагалі, ігнорує причину їх знаходження на місці проведення розрахунків, а також питання їх приналежності до будь-якої особи, тобто, любі готівкові кошти знайдені на місці проведення розрахунку, сума яких не відповідає сумі денного звіту (або сумі квитанції), Закон розглядає як кошти не проведені через РРО і передбачає штрафну санкцію у п'ятикратному розмірі від суми, яка не відповідає сумі денного звіту.

Отже, виявлення відповідачем на місці розрахунків готівкових коштів було підставою для застосування до апелянта штрафної санкції у п'ятикратному розмірі від їх суми незалежно від того був чи ні встановлений факт реалізації товару на цю суму.

 

5

Разом з тим, судова колегія вважає, що відповідач невірно обґрунтував застосування штрафної санкції, тільки пунктом 1  ст. 17 Закону України „Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", оскільки, дійсно, у нього були докази проведення розрахункової операції лише на 52 грн., а не на 866, 84 грн.

Судова колегія вважає, що відповідачу треба було вказати, що за непроведення через РРО розрахункової операції на суму 52 грн. до апелянта застосовується штраф згідно з п. 1  ст. 17 Закону України „Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", а за невідповідність суми готівкових коштів на місці проведення розрахунку сумі коштів денного звіту до апелянта застосовується штраф згідно  ст. 22 цього ж Закону.

Але, разом з тим, як  ст. 17 так і  ст. 22 Закону України „Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", передбачають штраф за готівкові кошти, які знаходяться на місці здійснення розрахунку, але не проведені через РРО, тобто по суті ці статті схожі між собою (що, також, підтверджується сумісною формулою розрахунку штрафу).

За таких обставин, судова колегія вважає, що штрафні санкції були застосовані відповідачем правильно, а його помилка в обґрунтуванні нарахування штрафу не вплинула на вирішення справи.

Враховуючи все вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись  ст. ст. 195, 196; п.1 ч.1  ст. 198;  ст. 200; п.1 ч.1  ст. 205;  ст. 206; ч.5  ст. 254 КАС України, судова колегія, -

 

УХВАЛИЛА:

 

Апеляційну скаргу ЗАТ "Одяг-Крус" залишити без задоволення, а постанову господарського суду Миколаївської області від 07 лютого 2007 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.