Справа № 22ц-3450/2007 р.                                Головуючий у 1-ій інстанції

Категорія 29                                                                          Чебикін В.П.

доповідач  Пищида М. М.

РІШЕННЯ

 ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ

18 червня  2007 р.                                                                        м.  Дніпропетровськ

Судова колегія   суддів     палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

Головуючого  :                                        Болтунової Л.П.

Суддів:                                                     Пищиди М. М. ,  Кузнецова В.О.

При секретарі:                                         Журавель Ю.О.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.  Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою виконавчого комітету Індустріальної районної у місті Дніпропетровську ради на рішення Індустріального районного суду м.  Дніпропетровська від 29 грудня 2006 року за позовом ОСОБА_1,  ОСОБА_2 до виконавчого комітету Індустріальної районної у місті Дніпропетровську ради,  за участю третіх осіб: комунального виробничого житлового експлуатаційного підприємства Індустріального району міста Дніпропетровська,  комунального житлово-експлуатаційного підприємства №21 Індустріального району міста Дніпропетровська про визнання права на користування жилим приміщенням,  та зустрічним позовом комітету Індустріальної районної у місті Дніпропетровську ради до ОСОБА_1,  ОСОБА_2,  за участю третьої особи: комунального виробничого житлового експлуатаційного підприємства Індустріального району міста Дніпропетровська про виселення , -

ВСТАНОВИЛА:

31 липня 2007 року ОСОБА_3,  а 07. 11. 2006 року ОСОБА_2,  звернулись до суду з позовом до виконавчого комітету Індустріальної районної у місті Дніпропетровську ради про визнання за ними права користування жилим приміщенням -двокімнатною квартирою АДРЕСА_1.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_2 посилались на те,  що на підставі рішення виконкому Амур -Нижньодніпровської Ради народних депутатів від 13. 04. 1979 року № 327/1 на ім. »я діда ОСОБА_3 - ОСОБА_4 ,  сім»я якого складалася з двох осіб,  був виданий ордер на заняття спірної квартири. Після смерті діда особовий рахунок на квартиру був переведений на ім»я бабусі позивача - ОСОБА_5 Після розірвання шлюбу з матерею позивача,  його батько ОСОБА_6,  поселився в квартиру батьків ,  прописався і постійно там проживав.

позову ОСОБА_7 про визнання права користування спірною квартирою скасувати та ухвалити нове рішення у цій частині позовних вимог відповідно до п. п. 3, 4  ст.  309 ЦПК України,  з наступних підстав.

Судом встановлено та  підтверджується матеріалами справи,  що

на підставі рішення виконкому Амур - Нижньодніпровської Ради

народних депутатів від 13. 04. 1979 року № 327/1 на ім. »я   діда

ОСОБА_3 -  ОСОБА_4 ,  сім»я якого складалася з двох

осіб,  був виданий ордер на заняття спірної квартири /а. с.  68/.

ОСОБА_3 є рідним сином ОСОБА_6 / а. с.  10/

ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 /а . с.  8/

Згідно  довідки  комунального  житлово  -  експлуатаційного

підприємства № 21 від 08.  Об.  2006 року,   ОСОБА_6 був

зареєстрований у спірній квартирі / а. с . 6,  7 /                                                                           

ОСОБА_6 помер 05 липня 2006 року / а. с.  9/ Як пояснили у суді першої інстанції свідки ОСОБА_9* ОСОБА_10,  ОСОБА_11,  ОСОБА_3 вселився у спірну квартиру з дозволу та згоди основного квартиронаймача та члена його сім»ї та проживав там з грудня 2004 року,  що підтверджується як самими позивачами так і іншими матеріалами справи.

Дані обставини підтверджені поясненнями сторін,  матеріалами справи,  яким суд надав належну оцінку у відповідності до  ст.  60 ЦПК України.

За таких обставин суд правильно,  виходячи із положень  ст.  65 ЖК України ,  прийшов до висновку,  що як наймач житлового приміщення,  так і член його сім»ї вправі вселити в займане ними жиле приміщення ^членів своєї родини,  тобто позивача ОСОБА_3 Вселившись в спірну квартиру,  ОСОБА_3,  відповідно до  ст.  64 ЖК України набув право користування жилою площею у спірній квартирі з усіма правами та обов»язками ,  що випливають з договору найму цього жилого приміщення та відповідно до  ст. .  ст. . 61,  63 ЖК України має право на заключения такого договору після смерті попереднього наймача ОСОБА_6

Щодо рішення суду про задоволення позовних вимог стосовно визнання за ОСОБА_2 права користування спірною квартирою то рішення в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення - про відмову в задоволені вказаний вимог з частковим задоволенням апеляційної скарги,  оскільки,  позивачкою в судовому засіданні не доведено проживання однією сім»єю з ОСОБА_3 та його батьком і бабусею,  що підтверджується наявними доказами ,  які є в справі.

Враховуючи зазначені обставини та вимоги закону,  суд першої інстанції обґрунтовано ухвалив рішення про відмову в задоволенні зустрічного позову стосовно виселення ОСОБА_3 зі спірної квартири без надання іншого жилого приміщення,  оскільки,  як вбачається із пояснень свідків з боку відповідача - ОСОБА_12 ,  ОСОБА_13 ,  про вищезазначені обставини,  а також

В грудні 2004 року ОСОБА_3 за пропозицією батька вселився на постійне місце проживання в квартиру бабусі та батька за іх згодою і в якості члена їх сім»ї.

В лютому 2005 року за пропозицією батька в квартиру вселилась дівчина ОСОБА_6 - ОСОБА_2,  яка стала проживати з ним подружнім життям.

Оскільки позивачі вважали,  що спірна квартира буде постійним їхнім житлом,   вони купили диван,   телевізор,   та інше майно,  зробили на кухні ремонт.

Коли 21. 05. 2006 року померла ОСОБА_5 ,  в червні 2006 року,  ОСОБА_6 подав заяву до відповідача про переведення на себе особового рахунку на квартиру,  а 05. 07. 2006 року передчасно помер.

Смерть ОСОБА_3 позбавила їх можливості офіційно зареєструвати за собою право користування жилим приміщенням у вищезазначеній квартирі.  Відповідач,  не погодившись з позовним вимогами позивачів,  у серпні 2006 року звернувся до суду із зустрічним позовом , а потім в грудні 2006 року уточнив свої позовні вимоги і просив суд виселити ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зі спірної кварти без надання іншого жилого приміщення ,  посилаючись на те,  що позивачі при житті ОСОБА_6 та ОСОБА_8 в квартиру не всилялись і в якості членів сім»ї з ними не проживали,  не прописані в квартирі,  тому не мають права в ній проживати. Позивачі - мають іншу жилу площу в квартирах,  де кожен з них зареєстрований.

Кожна із сторін в судовому засіданні підтримала свої позовні

вимоги,  не визнаючи вимоги протилежної сторони.

Рішенням Індустріального районного суду м.  Дніпропетровська від 29 грудня 2006 року позовні вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 задоволені в повному обсязі,  а виконавчому комітету Індустріальної районної у місті Дніпропетровську Раду у зустрічному позові до  позивачів відмовлено.

З рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач -виконавчий комітет Індустріальної районної у місті Дніпропетровську Ради і звернувся до суду з апеляційною скаргою,  в якій просить скасувати рішення Індустріального районного суду м.  Дніпропетровська від 29 грудня 2006 року і ухвалити нове рішення,  яким виселити ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зі спірної кварти без надання іншого жилого приміщення.

Як на підстави апеляційної скарги відповідач посилався на те,  що рішення є незаконним і необгрунтованим.  Крім того,  рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог,  колегія суддів приходить до висновку,  що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково,   а рішення суду в частині задоволення

факт проживання позивача з ОСОБА_14 та ОСОБА_8 однією сім»єю їм відомо від інших осіб.

Згідно до вимог  ст.  . 11 ЦПК України судом дана цивільна справа була розглянута в межах заявлених вимог сторін та на підставі поданих ними доказів.

Доводи апеляційної скарги щодо сумнівності доказів та підтвердження висновків суду та невідповідності цих висновків дійсним обставинам справи в частині задоволення позову ОСОБА_3 та відмови в зустрічних вимогах індустріальної районної у місті Дніпропетровську ради колегія суддів визнала безпідставними.

Рішення суду в цих частинах узгоджується з наявними у справі доказами і відповідає вимогам закону,  а тому підстав для його скасування не має.

Стосовно  позову  ОСОБА_2  про  визнання  права  на* . користування спірним жилим приміщенням  то в цій частині рішення суду підлягає скасуванню на підставі п.п.  2, 3  ст.   309 ЦПК України та ухваленню нового рішення про відмову їй в позові.

Керуючись  ст.   ст.  303,  304,  307,  308,  309,  316,  319 ЦПК України,  колегія суддів  , -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу виконавчого комітету Індустріальної районної у місті Дніпропетровську ради на рішення Індустріального районного суду м.  Дніпропетровська від 29 грудня 2006 року - задовольнити частково.

Рішення Індустріального районного суду м.  Дніпропетровська від 29 грудня 2006 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 - залишити без змін,  в частині задоволення позову ОСОБА_2 до виконавчого комітету Індустріальної районної у місті Дніпропетровську ради,  за участю третіх осіб: комунального виробничого житлового експлуатаційного підприємства Індустріального району міста Дніпропетровська,  комунального житлово-експлуатаційного підприємства №21 Індустріального району міста Дніпропетровська про визнання права на користування жилим приміщенням - скасувати та в позові ОСОБА_2 відмовити. В решті - рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і протягом двох місяців може бути оскаржене до Верховного суду України.