Україна

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

22 листопада 2011 року                                                             Справа № 1170/2а-2437/11

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді  Хилько Л.І.

при секретарі –Бабіч О.В.

за участю:

представника позивача –ОСОБА_1

представника відповідача –Скрипника О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом суб’єкта підприємницької діяльності- фізичної особи ОСОБА_1 до Кіровоградської об’єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Суб’єкт підприємницької діяльності- фізична особа  ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся  до суду з адміністративним позовом до Кіровоградської об’єднаної державної податкової інспекції (далі Кіровоградська ОДПІ- відповідач), в якому просить визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Кіровоградської об’єднаної державної податкової інспекції від 10.02.2011 року №0000291710 та № 0000301710, згідно до яких  позивачу  збільшено  суму грошового зобов’язання  з податку на додану вартість в сумі 77720 грн., застосовані  штафні (фінансові) санкції  в розмірі  19430 грн. та збільшено  суму грошового зобов’язання  податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за основним платежем на 21118 грн. 62 коп. і за  штрафними (фінансовими ) санкціями  на 5279 грн. 66 коп.

Позовні вимоги мотивовано тим, що позивач вважає неправомірними висновки Кіровоградської ОДПІ про наявність  порушень податкового законодавства, оскільки перевірка на підставі якої було складено акт перевірки № 10-/1710/2777812690 від 31.01.2011 року проводилась з порушенням законодавства; викладені в акті перевірки факти приведені без чіткого, об’єктивного обґрунтування фактів порушення податкового чи валютного законодавства. Жодним  нормативним  актом щодо діяльності податкових органів не передбачено визначення  податкового зобов’язання  платнику податку з підстав  визнання угоди нікчемною. Висновки перевіряючи  про те, що  господарські операції з ПП «Транс-ВМ», ПП «Агроленд _КР», ПП «Агро По»та ПП «Парітет –Кір»проводились без мети настання реальних наслідків та  зазначені правочини є нікчемними   відносяться до припущень. Позивач вважає, що не відповідає вимогам законодавства і позиція  перевіряючих стосовно  наявності порушень  пп.7.4.1, п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки  підставою для віднесення відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту є виключно податкова накладна. На момент здійснення господарських операцій ПП «Транс- ВМ», ПП «Агроленд _КР», ПП «Агро ПО», ПП «Паритет –Кір»являлись платниками  ПДВ, мали законне  право на складання податкових накладних.

Позивач стверджує, що до складу податкового кредиту відповідних періодів ним було віднесено суми податку на додану вартість, сплаченого на підставі дійсних правочинів, які укладено з метою створити реальні передбачені ними правові наслідки, придбані товари використано в межах власної господарської діяльності, факти придбання товарів (послуг) підтверджуються належним чином оформленими первинними документами (податковими накладними), що повністю відповідає вимогам, встановленим пп. 7.4.1 та пп. 7.4.5 п. 7.4. та пп. 7.2.6 п. 7.2. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”. Як наслідок, позивач вважає безпідставними висновки щодо заниження сум податку на додану вартість, а оспорюване податкове повідомлення-рішення № 0000291710  - протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав повністю з мотивів, зазначених в позовній заяві.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав повністю, надав суду письмові заперечення. Згідно заперечень представник відповідача  посилався на  виявлення при проведенні перевірки фактів  віднесення позивачем до складу податкового кредиту  вартості придбаних матеріальних цінностей,  отриманих  від підприємств- контрагентів,  які відповідно до даних обліку мають  стан 9-«направлено повідомлення за  формою 18-ОПП: ПП «Агро По», ПП «Агроленд –КР»,  ПП «Агро-Буд- Гранд», тобто  позивач  формував  власні валові витрати по взаємовідносинах з підприємствами, що містять ознаки фіктивності, за відсутності належним чином оформлених первинних документів, обов’язковість ведення яких передбачена правилами податкового обліку (товарно-транспортних накладних, сертифікатів якості товару, відсутність  працівників, виробничої площі,  транспортних засобів). В ПП «Агроленд –КР»рахується директором  ОСОБА_3, яка не має будь-якого відношення до діяльності підприємства. Номінально на посаді директора  ПП «Агро По»рахується   ОСОБА_4  В ході перевірки  ПП «Транс-ВМ»в порядку ст.. 97 КПК України ініційовано проведення   почеркознавчого дослідження підписів що містяться в податковій звітності підприємства в графі «керівник»та за результатами проведеного  дослідження встановлено, що   підписи виконані не  ОСОБА_5, який згідно установчих документів являється керівником підприємства, а іншою особою. Згідно до висновку  спеціаліста  №3854/02 від 08.10.2010 року встановлено, що   розташовані в графі «керівник»підписи виконані не  ОСОБА_4, яка являється згідно установчих документів  директором  ПП «Агро По», а іншими особами.

Заперечуючи позовні вимоги, відповідач зазначає про ряд інших порушень, виявлених під час перевірки, що стали підставою для донарахування податкових зобов’язань позивача  з  податку на додану вартість та  податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності.

Відповідач просив відмовити у задоволенні позову повністю із зазначених вище підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 160 КАС України, складення постанови у повному обсязі відкладено до 28 листопада 2011 року із проголошенням вступної та резолютивної частини постанови в тому самому засіданні, в якому закінчився розгляд справи.

Заслухавши пояснення позивача,  відповідача, дослідивши у судовому засіданні подані суду письмові докази, з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті,  суд  приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно п. 1 ч 1 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Враховуючи п. 1 ч.І ст. З КАС України спір, який виник між сторонами є публічно-правовим і тому підлягає розгляду у адміністративному суді.

Тобто, до юрисдикції адміністративних судів віднесено розгляд і вирішення спорів фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, у яких вони вважають, що суб'єкт владних повноважень своїм рішенням, діями чи бездіяльністю порушив їхні права, свободи чи інтереси.

Відповідно до ст.71 КАС України  кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги і заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судом встановлено, що в період з 14.12.2010 року по 24.01.2011 року Кіровоградською Державною податковою інспекцією було проведено документальну  планову  перевірку суб’єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 з питань дотримання податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2008р. по 30.09.2010 року, за результатами якої було складено акт перевірки № 10/1710/2777812690 від 31.01.2011 року  (далі –акт перевірки) (а.с.10-53,т.1).

На підставі висновків акта перевірки Кіровоградською об’єднаною державною податковою інспекцією 10.02.2011 року  було винесено податкові повідомлення-рішення  №0000291710 та № 0000301710 згідно до яких  позивачу  відповідно  збільшено  суму грошового зобов’язання  з податку на додану вартість в сумі 77720 грн., застосовані  штафні (фінансові) санкції  в розмірі  19430 грн. та збільшено  суму грошового зобов’язання  податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за основним платежем на 21118 грн. 62 коп. і за  штрафними (фінансовими ) санкціями  на 5279 грн. 66 коп.(а.с.8,9).

Суму податкового зобов’язання за податком на додану вартість визначено як наслідок встановлення порушення пп. 7.4.4, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”від 03.04.1997р. №168/97-ВР (далі –Закон України “Про податок на додану вартість” (зі змінами та доповненнями).

В адміністративному порядку прийняті рішення не оскаржувались.

Прийняття відповідачем вказаних податкових повідомлень-рішень мотивовано висновками акту про нижчевикладені порушення податкового законодавства позивачем.

Зокрема, в акті перевірки вказується, що  за період з 01,01.2008 року по 30.09.2010 року позивачем задекларовано податкового кредиту по податку  на додану вартість у сумі 96629,00 грн.

Перевіркою повноти визначення податкового кредиту за період з 01.01.2008 року по 30.09.2010 року встановлено завищення податкового кредиту на суму 77720,00 грн. в т.ч.: за березень 2008 року на суму 8786,00 грн.; за квітень 2008 року на суму 4140,00 грн.;за травень 2008 року на суму 6618,00 грн.; за червень 2008 року на суму 2599,00 грн,;. за липень 2008 року  на суму 2989,00 грн.; за серпень 2008 року на суму 1067,00 грн.:, за вересень 2008 року на суму 4309,00 грн.; за жовтень 2008 року на суму 3961,00 грн.; за листопад 2008 року на суму 1530,00 грн.; за грудень 2008 року на суму 4167,00 грн.; за січень 2008 року на суму 3070,00 грн.; за лютий  2008 року  на суму 1024,00 грн.; за. березень 2009 року на суму 3589,00 грн.; за квітень  2009 року на суму 10306,00 грн.; за травень 2009 року на суму  3141,00 грн.; за червень 2009 року на суму 3079,00 грн.; за липень 2009 року на суму 5956,00 грн.; за серпень 2009 року на суму 460,00 грн.:,           за вересень 2009 року на суму 1306,00 грн.; за жовтень 2009 року на суму 4232,00 грн.; за листопад 2009 року на суму 733,00 грн.; за грудень  2009 року на суму 658,00 грн.

   Крім того, в акті перевірки зазначено, що формування податкового кредиту  позивача відбувалося за рахунок придбання товарів у ПП “Агро По»на загальну суму   24840 грн. в тому числі: ПДВ 4140 грн.;  ПП «Агроленд –КР»на загальну суму  282719 грн.04 коп., в тому числі ПДВ  47119 грн.84 коп.; ПП «Парітет Кір»на загальну суму  52716 грн.  в тому числі ПДВ  8786 грн.; ПП «Транс ВМ»на загальну суму  106056 грн. 18 коп., в тому числі ПДВ 17676 грн. 64 коп.,  щодо яких внесено записи про їх відсутність за місцезнаходженням, про відсутність підтвердження відомостей, встановлених виробничих потужностей та трудових ресурсів для здійснення господарської діяльності тощо, а відносно засновників/директорів вказаних підприємств порушено кримінальні  справи, і в ході слідства встановлювалися факти реєстрації підприємств особами за винагороду, без наміру здійснення господарської діяльності та  перераховував   кошти без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об’єкта оподаткування, чим порушено вимоги ст. 228 Цивільного кодексу України.

Оскільки нікчемні угоди в силу ст. 216 ЦК України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю, то господарські операції за такими угодами не можна вважати такими, що складають господарську діяльність платника податків, а витрати –такими, які можуть бути включеними до складу валових витрат у відповідності до пп. 5.2.1. п.5.2. ст. 5 Закону про прибуток.

Проте з наведеними висновками відповідача щодо безпідставного завищення позивачем сум валових витрат та податкового кредиту за наведеними вище господарськими операціями, на думку суду, погодитися не можна з огляду на таке.

Доводи та висновки відповідача, викладені ним в акті перевірки та запереченнях на позовну заяву, щодо відсутності належним чином оформлених первинних документів, необхідних для віднесення до складу валових витрат та податкового кредиту витрат  і сум ПДВ відповідно по операціях з ПП “Агро По»на загальну суму   24840 грн. в тому числі ПДВ 4140 грн., ПП «Агроленд –КР»на загальну суму  282719 грн.04 коп. в тому числі ПДВ  47119 грн.84 коп., ПП «Парітет Кір»на загальну суму  52716 грн.  в тому числі ПДВ  8786 грн., ПП «Транс ВМ»на загальну суму  106056 грн. 18 коп. в тому числі ПДВ 17676 грн. 64 коп. ґрунтуються не на нормах чинного законодавства та, відповідно, доказах.

Так, відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” валові витрати виробництва та обігу –сума будь-яких витрат платника податку у грошовій матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості зборів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 цього ж Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” передбачено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих сплачених платником податку за ставкою встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з придбанням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 цього Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого в зв’язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту, а відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 статті 7 не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.   

Пп. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5  Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств ”не містить конкретного переліку документів, необхідних для віднесення витрат платником податку до складу валових витрат. При цьому, на думку суду, по операціях з поставки товару належним первинним документом, що підтверджує факт передачі та отримання товару, є видаткова накладна або акт приймання-передачі товару.

Перелік видаткових накладних, за якими здійснювалося придбання товару, а також податкових накладних, за якими суми сплаченого ПДВ включалися до складу податкового кредиту, наведено безпосередньо в акті перевірки та запереченнях відповідача на позовну заяву та долучено додатково до матеріалів справи (а.с.1-87 т.3 ).

Зауваження до форми і змісту видаткових накладних та податкових накладних актів виконаних робіт  в акті перевірки відсутні. Питання оприбуткування, наявності, подальшого зберігання та переробки отриманих в ПП «Агро ПО», ПП «Агроленд- КР»ПП «Парітет Кір»та ПП «Транс ВМ»“ товарно-матеріальних цінностей та надання послуг і подальше використання чи невикористання у господарській діяльності перевіряючими не досліджувалося, розрахунків та документів, що спростовують таке використання, суду не надано.

Виходячи із змісту п. 11.2. ст. 11 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, якою встановлені умови визначення дати формування валових витрат, первинними, розрахунковими документами, на підставі яких платником податків здійснюється відображення господарської операції в податковому обліку, є або документи, що підтверджують оплату вартості товару, або документи, що підтверджують отримання товару. При цьому п. 5.11 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” передбачено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється. Таким чином, віднесення платником податків понесених витрат до складу валових слід вважати порушенням вимог пп. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”  лише в тому разі, якщо в такого платника взагалі відсутні будь-які первинні документи, що відповідають вимогам Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Мінфіну від 24.05.1995 року № 88, за умови, що самим законом не встановлені окремі вимоги до окремих видів операцій. Висування ж контролюючим органом платнику податків додаткових вимог щодо конкретних видів первинних документів на підтвердження валових витрат, прямо не передбачених нормами Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, слід вважати порушенням вимог п. 5.1. ст. 5 цього Закону з боку такого контролюючого органу.

Стосовно нікчемності укладених позивачем з  “ ПП «Агро ПО», ПП «Агроленд- КР»ПП «Парітет Кір»та ПП «Транс ВМ»“правочинів як таких, що укладені з метою, завідомо суперечною інтересам держави, та суперечать моральним засадам суспільства (ст.ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України та ст. ст. 207, 208 Господарського кодексу України) суд приходить до наступного висновку.

Згідно з ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. При цьому підставою недійсності правочину у відповідності до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч. 1 ст. 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У відповідності до вимог ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Також, у відповідності ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Отже, в силу вказаної норми, правочин, укладений недобросовісними платниками з метою ухилитися від оподаткування, є нікчемним, а тому не породжує правових наслідків та підлягає виключенню з податкового обліку усіх учасників такого правочину.

Проте відповідачем не наведено доказів, що свідчили б, що правочини позивача щодо придбання товару та послуг  в  “ ПП «Агро ПО», ПП «Агроленд- КР»ПП «Парітет Кір»та ПП «Транс ВМ»“були укладені з метою, що суперечить інтересам держави, і в тому числі в частині ухилення від сплати податків в передбаченому законодавством обсязі та отримання незаконної податкової вигоди.

Визнання недійсними (фіктивними) установчих документів суб'єкта підприємницької діяльності (і тим більше його постачальниками) з підстав його створення без мети здійснення підприємницької діяльності, не є підставою для визнання вчинених ним з іншими суб'єктами господарювання юридично значимих дій недійсними, оскільки його контрагенти за договором можуть нести відповідальність за наявності вини. Виходячи з вимог ч. 2 ст. 18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців”, у разі, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. На час здійснення господарських операцій (за якими відповідач не визнає обґрунтованим віднесення позивачем понесених витрат до складу валових, а сум ПДВ - до податкового кредиту) постачальники  позивача  “ ПП «Агро ПО», ПП «Агроленд- КР»ПП «Парітет Кір»та ПП «Транс ВМ»“були  включені  до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців а також мали  свідоцтва  про реєстрацію платника ПДВ.

При цьому посадовими особами цих підприємств було зазначено саме тих осіб, прізвища, ініціали та підписи містяться на первинних документах позивача (видаткові накладні, податкові накладні), якими оформлювалися господарські операції з зазначеними контрагентами. За таких обставин покупець (позивач) не може нести відповідальність а ні за несплату податків такими постачальниками, а ні за можливу недостовірність відомостей про нього, наведеного у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Відповідач не надав суду доказів на підтвердження того, що позивач  як платник податків діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення ним зазначених господарських операцій було одержання податкової вигоди. Не зазначено відповідачем й інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність платника (позивача у справі). Необхідність придбання товарно-матеріальних цінностей та отримання послуг  за вказаними господарськими операціями пояснюється сутністю та характером здійснюваної ним господарської діяльності.

Відсутність доказів сплати постачальниками позивача по ланцюгу ПДВ до бюджету, не підтвердження відомостей про їх знаходження за зареєстрованим місцезнаходженням та навіть наявність порушених кримінальних справ щодо їх посадових осіб не може бути достатньою підставою для зменшення валових витрат позивача та, відповідно, суми його податкового кредиту при відсутності обставин, які б свідчили про недобросовісність самого позивача.

Судом приймається до уваги  необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами, яка  визначена підпунктом 1.2 пункту 1, підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до вимог ст.9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо –безпосередньо після її закінчення, а також повинні мати обов’язкові реквізити: посаду особи, відповідальної за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Зміст ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України свідчить на користь висновку, що законодавець відокремив порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів та передбачив наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави.

Зважаючи на те, що публічний порядок держави порушується у разі недотримання вимог нормативних актів, у яких він закріплений, а ухилення від сплати податків та фіктивне підприємництво, є злочинами, відповідальність за які встановлена Кримінальним кодексом України, суд вважає, що визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який набрав законної сили. Всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 КАС України відповідачем таких доказів не надано. Крім того, згідно з ч. 4 ст. 72 КАС України, вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою. Інформації щодо постановлення вироку чи навіть порушення кримінальних справ стосовно посадових осіб позивача відповідачем при розгляді справи судом не надано.

Проаналізувавши  правомірність   збільшення позивачу  суми  грошового зобов’язання на податок з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності на  податок з доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю на суму  21118 грн. 62 коп. так застосування  штрафних (фінансових) санкцій в розмірі  5279 грн. 66 коп. суд прийшов до переконання про  необхідність задоволення  позовних вимог в цій частині враховуючи наступне.

Приймаючи  податкове повідомлення- рішення  №0000301720 від 10.02.2011 року   відповідач в якості підстави для  збільшення  суми грошового зобов’язання послався на акт перевірки  №10/1710/2777812690 від  31.01.2011 року  згідно до якого  було встановлено порушення  Декрету  Кабінету Міністрів  України «Про прибутковий податок з громадян»№13-92 від 26.12.1992 року .

Однак, досліджуючи правову природу вказаного нормативного акта та можливість його застосування для вирішення питання про правомірність дій позивача, суд вважає за необхідне врахувати, що на час виникнення  спірних правовідносин і на час   прийняття  податкового повідомлення –рішення   вказаний нормативний акт   фактично не міг застосовуватись.

Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом.

Як вбачається  із вказаної  статті Конституції  України  обов'язок фізичних та юридичних осіб сплачувати податки і збори є конституційним обов'язком. Види податків і зборів, їх розміри та порядок сплати встановлюються законом. Справедливість цього висновку підтверджується також ст. 92 Конституції України, згідно з якою виключно законами встановлюється система оподаткування, податки і збори.

Зазначені норми Конституції конкретизуються у спеціальному базовому законодавчому акті у сфері оподаткування - Законі України "Про систему оподаткування". Цим Законом визначено принципи побудови системи оподаткування в України, встановлено вичерпний перелік загальнодержавних та місцевих податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, порядок встановлення, введення та скасування податків, зборів (обов'язкових платежів), а також права, обов'язки і відповідальність платників податків та інших учасників податкових правовідносин.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про систему оподаткування" встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також пільг їх платникам здійснюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до цього Закону, інших законів України про оподаткування. Верховна Рада Автономної Республіки Крим і сільські, селищні, міські ради можуть встановлювати додаткові пільги щодо оподаткування у межах сум, що надходять до їх бюджетів.

Саме таку правову позицію викладено в рішенні  Конституційного Суду  України  у справі № 1-31/2010  від 20.05.2010 року , згідно до п.3.1  якого зазначено, що   система  оподаткування,  податки  і  збори.

Отже, встановлення системи оподаткування,  податків і зборів,  порядку  їх  сплати  і  розмірів  є  виключно прерогативою закону.Україна є правовою державою;  державна влада  в  Україні здійснюється  на  засадах  її поділу на законодавчу,  виконавчу та судову,  органи якої здійснюють свої повноваження  у  встановлених Конституцією  України межах і відповідно до законів України; єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна  Рада  України,  до  її  повноважень  належить  прийняття законів (статті 1,  6,  75,  пункт  3  частини  першої  статті  85 Конституції України) .  

Аналогічну правову позицію  викладено  у  Рішенні  Конституційного Суду України від 24 березня 2005 року N 2-рп/2005.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Цей критерій вимагає від суб’єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов’язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації.

 Ч. 1 ст. 11 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб’єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства. В запереченнях на позовну заяву містяться доводи відповідача як стосовно порушень, що спростовуються доводами позивача, викладеними в позовній заяві, так і стосовно порушень, що виходять за межі судового дослідження у цій справі, і є предметом окремого судового розгляду щодо правомірності стягнення податкових зобов’язань.

Виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд вважає позовні вимоги позивача обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Правомірність позовних вимог  повністю підтверджується наданими  позивачем та долученими до матеріалів справи доказами: актом перевірки від  31.01.2011 року  з якого вбачається, що  висновки про  фіктивність підприємств- контрагентів  позивача зроблені на підставі  доповідних записок, відомостей про порушення кримінальних справ , які фактично не мають відношення до діяльності позивача, висновків спеціаліста почеркознавця та інших  відомостей, які носять характер припущення щодо фіктивності  проведених   позивачем  господарських операцій, але без глибокого дослідження реальності проведення господарських операцій ( т.1 а.с.16-17, 25-28, 40- 42), позивач зареєстрований як  фізична особа- підприємець (т.1 а.с.62),  має свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість (т.1 а.с.63), податковими накладними та накладними  на отримання матеріальних цінностей (т.1 а.с. 100-139), рапортом про неможливість  здійснити привід  ОСОБА_5 для допиту в судовому засіданні в якості свідка (т.1 а.с.140- 143), Довідкою  з Державного реєстру про реєстрацію  ПП «Агро ПО», Податковими накладними,  Квитанціями до прибуткових касових ордерів, Видатковими накладними,   Актами виконаних робіт (т.1 а.с. 151-250, т.2 а.с. 1-66, 120- 258, т.3 а.с. 1-87),  Документами про реєстрацію  ПП «Транс ВМ»(т.2 а.с.72- 78), ПП «Агро ПО»(т.2 а.с.92-99), ПП «Агроленд-КР»(т.2 а.с.100- 107).

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Дані положення кореспондуються з п.1 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України “Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ”від 06.03.2008 року № 2 . З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, повинні перевіряти їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Встановлення невідповідності діяльності суб’єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності може бути підставою для задоволення позову за умови встановлення порушення прав, свобод та інтересів позивача.

Згідно з ч.1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Наявними в справі доказами підтверджується правомірність оформлених позивачем первинних документів при здійсненні господарських операцій. Натомість відповідачем не надано доказів, які б переконливо свідчили про порушення позивачем вимог нормативно-правових актів та про наявність правових підстав для винесення  податкових повідомлень-рішень.

На підставі вищезазначеного суд приходить до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення Кіровоградської об’єднаної державної податкової інспекції від 10.02.2011 року №0000291710 та № 0000301710, винесені не на підставах та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а отже є незаконними та підлягають скасуванню.

Так як судове рішення ухвалене по справі у якій позивач не є суб’єктом владних повноважень,  у відповідності до ч. 1 ст. 94 КАС України, судові витрати, здійснені позивачем, стягуються з Державного бюджету України на користь позивача.

Позивачем документально підтверджено сплата судового збору в розмірі 3,40 грн., що підтверджується квитанцією № 980964 від 24.06.2011 року ( т.1а.с.2), так як адміністративний позов підлягає задоволенню повністю, то відшкодування витрат, пов’язаних зі сплатою судового збору підлягає повному відшкодуванню.

На підставі викладеного, керуючись   ст.ст. 69-72, 76,79, 86, 158-163, 167, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Кіровоградської об’єднаної державної податкової інспекції від 10.02.2011 року №0000291710, згідно якого ОСОБА_1 збільшено  суму грошового зобов’язання  з податку на додану вартість в сумі 77720 грн. та застосовані  штрафні (фінансові) санкції  в сумі 19430 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Кіровоградської об’єднаної державної податкової інспекції від 10.02.2011 року № 0000301710, згідно якого ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за основним платежем на суму 21118,62 грн. та за  штрафними (фінансовими) санкціями  на суму 5279 грн. 66 коп.

Присудити фізичній особі - суб’єкту підприємницької діяльності ОСОБА_1 з Державного бюджету України судовий збір у сумі 3,40 грн.

Постанова суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 254 КАС України.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі, протягом десяти днів з дня проголошення постанови апеляційної скарги через Кіровоградській окружний адміністративний суд, з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

     Постанова складена у повному обсязі 28 листопада  2011 р.

Суддя Кіровоградського окружного

адміністративного суду                                                                      Л.І. Хилько