ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"21" грудня 2011 р. Справа № 2a-3967/11/0970
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
Судді Панікара І.В.
при секретарі Богусевич А.С.
за участю сторін:
представника позивача: Грици І.Ю.,
представника відповідача: не з"явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу
за позовом: Комунального підприємства "Дорожне ремонтно-експлуатаційне управління"
до відповідача: управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську
про визнання нечинною та скасування вимоги № Ю-49/3 від 07.11.2011 р,-
ВСТАНОВИВ:
23 листопада 2011 року Комунальне підприємство "Дорожне ремонтно-експлуатаційне управління" (надалі – позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську (надалі – відповідач) про визнання нечинною та скасування вимоги № Ю-49/3 від 07.11.2011 року.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач 07.11.2011 року в порушення вимог статті 9 Закону України ‘‘Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування’’, підпункту 5.1.4 пункту 5.1 статті 5 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, статті 19 Конституції України, винесено вимогу про сплату боргу за № Ю-49/3 на загальну суму 4372,61 грн. Зазначає, що при прийнятті оскаржуваної вимоги, орган пенсійного фонду не врахував усіх обставин, що мають суттєве значення у справі. А саме, не дослідив фактів отримання Комунальним підприємством "Дорожне ремонтно-експлуатаційне управління" коштів на оплату праці, що мають суттєве значення при застосуванні пункту 8 статті 9 Закону України ‘‘Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування’’. Вважає таку вимогу необґрунтованою та просить суд визнати її протиправною та скасувати.
Представник позивача в судовому засідання позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених в адміністративному позові, просив позов задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання не з’явився, однак на адресу суду направив клопотання про розгляд справи без його участі, проти позову заперечує з підстав викладених в поданому на позовну заяву запереченні.
Розглянувши позовну заяву, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши та оцінивши подані докази, судом встановлено наступне.
Позивач є юридичною особою, зареєстрованою в управлінні Пенсійного фонду України в місті Івано-Франківську в якості платника страхових внесків.
07.11.2011 року управлінням Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську винесено та направлено позивачу вимогу про сплату боргу за № Ю-49/3 на загальну суму 4372,61 грн., куди входить: недоїмка зі сплати єдиного внеску в розмірі 2782,40 грн., по фінансових санкціях 1405,70 грн. та пені в розмірі 184,51 грн.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначається Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування".
Суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами зазначеного Закону та інших підзаконних нормативно-правових актів в редакції, чинній на час дії спірних правовідносин.
Статтею 2 вказаного вище Закону його дію поширено на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску.
Відповідно до положень статті 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок) – консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Страхувальники є роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у свідоцтві про державну реєстрацію її як підприємця), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Частина 2 статті 6 Закону України Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування" встановлює обов'язки страхувальників, пункт 1 якої передбачає, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до приписів пункту 1 частини 1 статті 7 Закону єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1, на суму нарахованої заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Згідно вимог частини 5 статті 7 вказаного Закону єдиний внесок нараховується на суми, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також від того, чи виплачені такі суми фактично після їх нарахування до сплати.
Частиною 2 статті 9 згаданого Закону визначено, що обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач є страхувальником, платником єдиного внеску, на якого покладені обов’язки нараховувати і обчислювати в установлені строки та в повному обсязі єдиний внесок.
Обов’язок щодо сплати єдиного внеску визначений частиною 8 та 12 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування", відповідно до вимог яких платники єдиного внеску зобов'язані сплачувати такий внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом.
Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Виходячи із системного аналізу вказаних норм Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок сплачуються у визначений законом термін, на підставі обчислених в обов’язковому порядку такого внеску, нарахованого на суми заробітної плати (винагороди), незалежно від того, чи була така заробітна плата фактично виплачені після її нарахування до сплати. Від так, доводи представника позивача про те, що страхувальник зобов’язаний сплатити внески лише з одночасною виплатою заробітної плати, є безпідставними.
Як вбачається з матеріалів справи позивачем, в порушення частини 8 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування", станом на 31.10.2011 року, допущена заборгованість зі сплати єдиного внеску в сумі 4372,61 грн. Дана обставина підтверджується відомостями, які містяться в картці особового рахунку страхувальника комунального підприємства "Дорожне ремонтно-експлуатаційне управління" по рахунках 36,76-49,7%, 36,3%, 5,3%; 34,7%; 3,6%; 2%; 2,6%; 8,41%; 33,2%.
На підставі частини 4 статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування" територіальний орган Пенсійного фонду у порядку, за формою і в строки, встановлені Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти робочих днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
Відповідно до пункту 8.2 розділу 8 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою Правління Пенсійного фонду України за №21-1 від 19.12.2003 року (далі – Інструкція), органи Пенсійного фонду надсилають страхувальникам вимогу про сплату недоїмки в таких випадках:
б) якщо страхувальник має на кінець звітного базового періоду недоїмку зі сплати страхових внесків.
У випадку, визначеним підпунктом "б" пункту 8.2 Інструкції, вимога надсилається щомісяця протягом п'яти робочих днів, наступних за звітним базовим періодом. Вимога формується на підставі даних особових рахунків платників на всю суму боргу.
Враховуючи вказані обставини, 07.11.2011 року, відповідачем за наявності у позивача недоїмки зі сплати єдиного внеску винесено оскаржувану вимогу за № Ю-49/3 щодо сплати боргу в загальному розмірі 4372,61 грн., яку направлено і відповідно отримано позивачем.
За змістом статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до переконання, що управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську, при винесені оскаржуваної вимоги про сплату боргу, діяло на підставі та в межах наданих йому повноважень, а позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що до задоволення не підлягають.
На підставі статті 124 Конституції України, керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні позову відмовити. < Резолютивна частина рішення - НЕ ВИДАЛЯТИ >
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.
Суддя: /підпис/ Панікар І.В.
Постанова складена в повному обсязі 26.12.2011 року.