КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
20 грудня 2011 року Справа № 1170/2а-2832/11
Кіровоградський окружний адміністративний суд
у складі: головуючого –судді Кармазиної Т.М.
за участю секретаря –Сириці І.О.,
за участю представників:
позивача –Цатряна Е.Ш., Яушева В.В.,
відповідача –Поповкіної Ю.В., Костенко Н.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Кіровограді справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Титан” до Кіровоградської об’єднаної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення Кіровоградської об’єднаної державної податкової інспекції №0000172310 від 16 травня 2011 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення Кіровоградської об’єднаної державної податкової інспекції є незаконним, необґрунтованим та безпідставним. Оскільки, ТОВ “Титан” повністю відображено у своєму бухгалтерському та податковому обліку операції щодо отримання від ТОВ „Епоха-Агро” кукурудзи та насіння соняшнику, факт придбання яких підтверджується видатковими та податковими накладними, а також подальшого їх використання в господарській діяльності.
Також, позивач посилався на те, що під час здійснення господарських операцій, сторонами яких є позивач та ТОВ „Епоха-Агро”, даний контрагент позивача перебував у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, та мав свідоцтво платника податку на додану вартість.
Крім того, посилався на те, що жодний правочин, укладений ним з ТОВ „Епоха-Агро” недійсним у встановленому законом порядку визнано не було.
В судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги в повному обсязі із зазначених підстав.
Представники відповідача в судовому засіданні в обґрунтування заперечень проти позову посилалися на правомірність прийняття податковим органом оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. Оскільки, позивачем порушено пп.пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість”, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість за грудень 2010 року на суму 209728 грн.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до акту Кіровоградської об’єднаної державної податкової інспекції №43/23-1/30992977 від 27.04.2011р. про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ “Титан” з питань дотримання вимог податкового законодавства, в частині правомірності віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість в деклараціях з податку на додану вартість, а також правомірності декларування валових витрат в деклараціях з податку на прибуток по взаємовідносинах із ТОВ „Епоха-Агро” за період з 01.12.2010р. по 31.12.2010р., перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пп.пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість”, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість за грудень 2010 року у розмірі 209728 грн. (а.с.11-23).
На підставі даного акту перевірки Кіровоградською об’єднаною державною податковою інспекцією прийнято податкове повідомлення-рішення №0000172310 від 16 травня 2011 року, згідно якого податковим органом збільшено суму грошового зобов’язання позивачу з податку на додану вартість на загальну суму 262160 грн., в тому числі основний платіж 209728 грн. та фінансові санкції у розмірі 52432 грн. (а.с.9).
Позивач, не погодившись з даним податковим повідомленням - рішенням, подав до податкового органу скаргу на дане рішення.
За результатами процедури адміністративного оскарження, Державною податковою адміністрацією у Кіровоградській області залишено без змін податкове повідомлення-рішення №0000172310 від 16 травня 2011 року, а скаргу позивача без задоволення, про що свідчить рішення Державної податкової адміністрації у Кіровоградській області про результати розгляду первинної скарги за №2254/10/25-014 від 21.07.2011р. (а.с.38-40).
Судом встановлено, що позивач перебував у фінансово-господарських відносинах з ТОВ „Епоха-Агро”. Зокрема, ТОВ “Титан” (Покупець) укладено з ТОВ „Епоха-Агро” (Продавець) договір поставки. (а.с.245)
Факт отримання позивачем від ТОВ „Епоха-Агро” насіння соняшника та кукурудзи підтверджується первинними бухгалтерськими документами, а саме податковою накладною №97 від 01.12.2010р., видатковою накладною №РН 0000097 від 01.12.2010р., та рахунком –фактурою №СФ-0000097 від 01.12.2010р. (а.с.24, 25, 26).
Позивачем за отриманий товар перераховано на розрахункові рахунки ТОВ „Епоха-Агро” вартість отриманого товару, про що свідчать виписки банку по рахунках позивача (а.с.29-30).
Вищезазначену податкову накладну позивачем включено до реєстру отриманих податкових накладних за грудень 2010р. та відповідно до складу податкового кредиту податкової декларації з ПДВ за грудень 2010 р. (а.с.49-54), що встановлено податковим органом при перевірці ТОВ “Титан” та не заперечувалось представниками сторін в судовому засіданні.
Згідно ст.1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999р. №996-XIV (далі за текстом –Закон №996-XIV) первинний документ –це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Частинами 1, 2 ст.9 Закону №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Отримані позивачем податкові накладні не мають недоліків, які згідно з пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР, ч.2 ст.9 Закону №996-XIV, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704, спричиняють втрату ними статусу податкових накладних.
Таким чином, враховуючи наведені норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що підставою для бухгалтерського обліку господарської операції щодо отримання позивачем у ТОВ „Епоха-Агро” кукурудзи та насіння соняшнику протягом грудня 2010 року, згідно договору з даним контрагентом, є належні первинні документи, які містять всі необхідні реквізити та відповідають вимогам, встановленим чинним законодавством для первинних документів, які фіксують факт здійснення даної господарської операції.
Відповідно до пунктів 1.6, 1.7 статті 1 Закону №168/97-ВР податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом; податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Згідно пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, або придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі, при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Аналіз наведеної норми дає підстави вважати, що для віднесення платником податку до податкового кредиту суми податку на додану вартість необхідно, зокрема, підтвердити відповідними бухгалтерськими документами факти отримання товару (послуги) та його оплати, а також наявність мети отримання послуг, пов’язаної із подальшим використанням отриманих послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Відповідно п.7.1 ст.7, пп.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість. При здійсненні господарської операції у момент виникнення податкових зобов’язань продавця складається податкова накладна у двох примірниках.
Згідно до пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР платник податку зобов’язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Відповідно до пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.
Згідно пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону №168/97-ВР, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:
- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Із зазначеного вище слідує, що підставою зарахування сплаченого податку до податкового кредиту відповідного звітного періоду, є наявність передбачених законом бухгалтерських документів, що підтверджують факти отримання товару (послуги) та його оплати, а також наявність мети отримання товару (послуги), пов’язаної із подальшим використанням отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника.
До того ж, з аналізу вищенаведених норм Закону №168/97-ВР та правовідносин позивача з ТОВ „Епоха-Агро” вбачається, що позивачем дотримано всіх вимог закону пов’язаних з формуванням податкового кредиту, оскільки єдиною підставою для цього являється наявність у платника податку –покупця належно оформленої податкової накладної.
Суд також враховує, що наявність вищевказаних законодавчо визначених обставин для формування податкового кредиту є обов'язковою, але, не є безумовною підставою для визнання правомірності такого формування за умови, якщо податковий орган доведе, що відомості у документах, на підставі яких вони сформовані, не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції з придбання товару (робіт, послуг) не мали реального характеру.
Судом встановлено, що також не спростовується і в акті перевірки, що ТОВ „Епоха-Агро”, станом на час укладення договору з позивачем та його виконання, був платником податку на додану вартість.
Відповідно до п.1.3 ст.1 Закону 168/97-ВР платника податку визначено, як особу, яка згідно із цим Законом зобов’язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.
Згідно з п.10.2 ст.10 Закону 168/97-ВР платники податку відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.
Також, необхідно зазначити, що відповідно до пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону 168/97-ВР право платника податку на податковий кредит ставиться в залежність від отримання податкової накладної, а не від сплати його контрагентами податку до бюджету та їх знаходження за юридичними адресами після здійснення господарських операцій.
Із наведеного вбачається, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем.
Факт використання товару (робіт, послуг) позивачем, та, відповідно, реальність виконання договорів сторонами у власній господарській діяльності підтверджується первинними бухгалтерськими документами, щодо отримання даного товару (робіт, послуг), використання його в господарській діяльності, що підтверджується належними доказами, які містяться в матеріалах справи.
Так, матеріали справи свідчать про те, що позивачем товар, придбаний у ТОВ „Епоха-Агро”, а саме насіння соняшника у кількості 296,19т., було здано на зберігання ТОВ „Торгівельна компанія „Урожай”, що підтверджується договором складського зберігання сільськогосподарської продукції №5 від 30.06.2010р., копіями накладних, звітів про рух хлібопродуктів та тари на елеваторах і складах, реєстрів накладних на прийняте зерно з визначенням якості кожної окремої партії, розпоряджень та актів на очищення, сушку зерна та насіння олійних культур (а.с.241-243, 146-240).
Також, суд вважає за необхідне зазначити, про наявність в матеріалах справи доказів подальшого використання позивачем у своїй господарській діяльності товару, придбаного у ТОВ „Епоха-Агро” –насіння соняшника, що підтверджується договором поставки №К2487/11 від 01.12.2010р.,, податковою накладною №12 від 01.12.2010р., податковою накладною №1 від 01.12.2010р. та рахунком до сплати №1 від 01.12.2010р. (а.с.31-35).
Крім того, представником позивача надано довідку, що відповідно до бухгалтерського обліку ТОВ “Титан” на рах.282 «Товари торгівлі»рахується залишок кукурудзи в кількості –38,3т., а частина реалізована фізичним особам через реєстратор розрахункових операцій, зареєстрований за ТОВ “Титан”, про що свідчить фіскальний чек. (а.с.137,138)
При цьому, суд критично оцінює твердження відповідача, що фінансово-господарські взаємовідносини між позивачем та ТОВ „Епоха-Агро” є фіктивними правочинами в силу вимог ст.234 ЦК України. Оскільки, станом на час укладення позивачем з даним контрагентом договорів та їх виконання, дана юридична особа була зареєстрована в єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та була платником податку на додану вартість (а.с.27,28) .
Згідно вимог статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Таким чином, фіктивний правочин не є нікчемним правочином, а є оспорюваним правочином, тобто таким, визнання якого недійсним здійснюється тільки в судовому порядку.
Відповідачем не надано рішення суду, яке набрало законної сили, про визнання недійсними установчих документів ТОВ „Епоха-Агро”, а отже, такий висновок відповідача є передчасним.
Також, щодо посилання відповідача, що фінансово-господарські договори між позивачем та ТОВ „Епоха-Агро” є нікчемними, суд зазначає.
Згідно з ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. При цьому підставою недійсності правочину у відповідності до ч.1 ст.215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч. 1 ст. 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У відповідності з вимогами частин 2, 3 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” нікчемні правочини характеризуються таким ознаками як спрямованість на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина або знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами.
Акт Кіровоградської об’єднаної державної податкової інспекції №43/23-1/30992977 від 27.04.2011р. не містить жодних посилань на наявність ознак, які передбачені ч.1 ст.228 ЦК України.
Крім того, суд зазначає, що податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 ЦК України.
Право на звернення податкових органів із відповідними позовами встановлено пунктом 11 статті 10 Закону України від 4 грудня 1990 року № 509-ХІІ „Про державну податкову службу в Україні”.
В судовому засіданні, відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п’ятою та шостою ст.203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.
Згідно статті 216 ЦК України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю –не настають.
Посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, статтю 215 є безпідставними, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку. Інших підстав визнання правочину нікчемним діюче законодавство не передбачає.
Недійсність правочинів між позивачем та контрагентом не визнана в судовому порядку, у зв’язку з чим, факти, викладені в акті перевірки, не можуть бути належними доказами наявності порушень позивачем вимог ст.ст.203, 215, 216, 228 ЦК України відносно того, що укладені ним правочини з контрагентом не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, та є підставою для визнання таких правочинів недійсними.
Згідно ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Також відповідачем не наведено доказів, які свідчили б, що договір поставки, сторонами яких є позивач та ТОВ „Епоха-Агро” укладені з метою, що суперечить інтересам держави, в тому числі, в частині ухилення від сплати податків, в передбаченому законодавством обсязі та отримання незаконної податкової вигоди.
Крім того, відповідачем не доведено, що ТОВ „Епоха-Агро” було створено з відома або за участі позивача, з метою ухилення від оподаткування, порушення економічних інтересів держави щодо несплати встановлених законом податків.
Пунктом 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010р. № 984, передбачено, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.
Зміст акта перевірки позивача свідчить про те, що перевірка проводилася на підставі установчих документів позивача, податкових деклараціях з податку на додану вартість, акта ДПІ у Ленінському районі м.Миколаєва №839/23-100/36433148 від 16.03.2011р., автоматизованих комп'ютерних інформаційних систем: АРМ „Аудит“, пошуково-довідкової системи (ПДС), АРМ „ТАХ”, АРМ „Облік платників”, АРМ „Бест звіт”, розшифровки співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів відповідно до Наказу ДПАУ №266 від 18.04.2008р..
Крім того, акт перевірки ТОВ “Титан” ґрунтується на підставі висновків акта ДПІ у Ленінському районі м.Миколаєва №839/23-100/36433148 від 16.03.2011р. „Про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ „Епоха-Агро” з питань взаємовідносин з ТОВ «Гідралтек Сервіс»за період з 01.12.2010р. по 31.12.2010р. (а.с.100-108), яким встановлено нікчемність угод, укладених ТОВ „Епоха-Агро” з ТОВ «Гідралтек Сервіс»та містить висновок про те, що ТОВ „Епоха-Агро” штучно сформувало податковий кредит по контрагентам у грудні 2010р., при цьому конкретні угоди та первинні документи, складені на їх виконання, при проведенні перевірки податковим органом не досліджувались.
З цього приводу, суд зазначає, що відсутність в розпорядженні податкового органу документів суб’єкта господарювання, необізнаність податкового органу про його діяльність не є безумовною підставою для висновку про нікчемність всіх угод, укладених таким суб’єктом господарювання, та для висновку про настання у зв’язку з цим несприятливих наслідків для його контрагентів.
Відповідачем не надано жодних доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивачем включені до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість.
До того ж, суд враховує, що Кіровоградською ОДПІ обставини реального здійснення позивачем господарської діяльності, не досліджувались.
Що стосується посилання відповідача про відсутність товарно-транспортних накладних, які б підтверджували факт перевезення товару, суд зазначає, що відсутність даних накладних, не є підставою для висновків, які викладені в акті податкового органу, про відсутність господарської операції, оскільки матеріали справи містять інші докази, які підтверджують реальність господарських операцій.
Крім того, податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.
Враховуючи те, що факт придбання позивачем у ТОВ „Епоха-Агро” товару згідно вищезазначеного договору поставки підтверджується належними первинними бухгалтерськими документами, суд дійшов висновку про фактичне підтвердження наявності у позивача підстав для віднесення суми ПДВ у розмірі 209728 грн. до податкового кредиту та про протиправність збільшення суми грошового зобов’язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 262160 грн., в тому числі основний платіж 209728 грн. та фінансові санкції у розмірі 52432 грн..
Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
Згідно ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем по справі, як суб'єктом владних повноважень, не виконано покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
На підставі аналізу встановлених обставин і правовідносин, що їм відповідають, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та неправомірність прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, яке необхідно скасувати.
Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Таким чином, судові витрати у розмірі 03 грн. 40 коп., здійснені позивачем, підлягають стягненню з Державного бюджету України на користь ТОВ “Титан”.
Керуючись ст.ст. 86, 94, 159-163, 167 КАС України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов задовольнити.
Скасувати податкове повідомлення-рішення Кіровоградської об’єднаної державної податкової інспекції №0000172310 від 16 травня 2011 року.
Присудити Товариству з обмеженою відповідальністю “Титан” з Державного бюджету України судові витрати в розмірі 3,40 грн.
Постанова суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.254 КАС України.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подання в 10-денний строк з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України –протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, копія якої одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Повний текст постанови складено –26.12.2011р..
Cуддя підпис
З оригіналом згідно:
Суддя Кіровоградського окружного
адміністративного суду Т.М. Кармазина