Україна

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

06 грудня 2011 року                                           Справа № 1170/2а-2565/11

Кіровоградський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого –судді Хилько Л.І.,

при секретарі судового засідання –Бабіч О.В.

з участю представників:

позивача –ОСОБА_3

відповідача –Гредякіна Ю.В.

третьої особи –Щербак Г.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до управління Пенсійного фонду України в м. Кіровограді, третя особа на стороні відповідача Головне управління Державного казначейства України в Кіровоградській області, про стягнення примусово сплаченого 3% збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_4 (надалі по тексту –позивач) звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду із позовом до управління Пенсійного фонду України в м. Кіровограді  (надалі по тексту –відповідач), третя особа на стороні відповідача Головне управління Державного казначейства України в Кіровоградській області (надалі по тексту –третя особа), про стягнення з управління Пенсійного фонду України в м. Кіровоград через Головне управління Державного казначейства України в Кіровоградській області примусово сплачений 3% збір на обов’язкове державне пенсійне страхування у розмірі 7200,00 грн..

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що при реєстрації автомобіля Pajero»шасі №НОМЕР_2, який належить позивачу на підставі права власності (договір купівлі-продажу б/н від 16.06.2011 р.) в органах ДАІ його було зобов'язано на виконання вимог Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінет Міністрів України від 03.11.1998 року №1740, сплатити 3% збір до пенсійного фонду в сумі 7200,00 грн..

Позивач зазначив, що відповідно до п. 7 ст. 1 Закону України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування»від 26.06.1997 року № 400/97-Вр визначено виключний перелік осіб –платників збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, яким, зокрема, передбачено, що платниками збору є юридичні та фізичні особи при відчуженні легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом.

Зазначає, що він не є платником збору з операцій з відчуження автомобіля, тому, сплачені ним кошти підлягають поверненню.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги, надав пояснення, аналогічні викладеним в позові, просив позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідач проти задоволення заявлених позивачем вимог про повернення суми збору на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування в розмірі 7200,00 грн. заперечував, зазначивши, що відповідно до п. 12 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінет Міністрів України від 03.11.1998 року № 1740, платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів є підприємства, установи та організації всіх форм власності, а також фізичні особи, які набувають право власності на легкові автомобілі шляхом купівлі легкових автомобілів у торгівельній організації. Пунктом 14 даного Порядку визначено, що органи Державтоінспекції здійснюють реєстрацію легкових автомобілів лише за умови сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.

Також, відповідач зазначив, що управління взагалі є неналежним відповідачем зважаючи на те, що управлінням не порушено прав позивача, позивачем самостійно було сплачено зазначений збір (а.с.12-15).

В судовому засіданні представник відповідача просив суд відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог.   

Представник третьої особи проти позову заперечував, надав до суду заперечення, в якому зазначив, що позивач при укладені договору купівлі-продажу транспортного засобу вступив у правовідносини щодо відчуження майна, при яких право власності на автомобіль перейшло від продавця до покупця (позивача). Таким чином, вимоги п.12 Порядку стосовно покладення обов’язку сплати збору на одного з учасників правовідносин по відчуженню майна є правомірним і відповідають загальним нормам цивільного права та нормам ст.1 Закону України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування». Додатково повідомлялося, що відповідно до ст.50 Бюджетного кодексу України, Державне казначейство України веде облік всіх надходжень, що належать державному бюджету, та за поданням органів стягнення, здійснює повернення коштів, що були зараховані до бюджету. Оскільки позивач не звертався до органу за яким закріплено контроль справлення збору при відчужені легкових автомобілів щодо повернення коштів, відсутні правові підстави для вирішення питання про спірні правовідносини між сторонами в даній адміністративній справі (а.с.149).      

В судовому засіданні представник третьої просив суд відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог.

Згідно ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 06.12.2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 12.12.2011 року, про що повідомлено сторін після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.   

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

16 червня 2011 року між ОСОБА_4 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Даноша»укладений договір купівлі-продажу б/н, відповідно до предмету якого позивачем придбано легковий автомобіль Pajero», шасі №НОМЕР_2, вартістю 240 000,00 грн. з ПДВ (а.с.24-25). Дана сума була сплачена позивачем, про що свідчить видаткова накладна №3 від 16.06.2011 р. (а.с.26).

Як встановлено, при реєстрації вказаного вище легкового автомобіля в органах ДАІ, позивачем було сплачено 3% збір на обов’язкове державне пенсійне страхування у розмірі 7200,00 грн., що підтверджується квитанцією про сплату цього збору №27 від 23.06.2011 р. (а.с.5).

З огляду на вказане суд зазначає, що в даній адміністративній справі спірним питанням є наявність чи відсутність правових підстав для повернення позивачу суми сплаченого збору на обов’язкове державне пенсійне страхування в сумі 7200,00 грн., сплаченого у зв’язку із придбанням автомобіля bishi Pajero».

Відповідно до частини 4 статті 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

У роз’ясненні Пленуму Верховного Суду України, яке міститься в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 (пункт 5) зазначено, що судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Пунктом 7 статті 1 Закону України від 26 червня 1997 року №400/97-ВР "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" (надалі –Закон №400/97-ВР), якою визначено виключний перелік осіб - платників збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, передбачено, що платниками збору є юридичні та фізичні особи при відчуженні легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом.

Отже, відповідно до Закон №400/97-ВР обов’язок зі сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування покладається на осіб, які відчужують автомобіль.

Відчуження –це перехід прав власності від однієї особи (власник майна), до іншої (набувача майна). Відчуження проводиться головним чином по волі первинного власника на основі договору з набувачем майна.

Натомість, відповідно до пункту 12 «Порядку сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій», затвердженого постановою кабінету Міністрів України від 03 листопада 1998 року №1740 (надалі –Порядок), платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів є підприємства, установи та організації всіх форм власності, а також фізичні особи, які набувають право власності на легкові автомобілі шляхом купівлі легкових автомобілів, у тому числі у виробників або торгівельних організацій (крім випадків забезпечення автомобілями інвалідів згідно із законодавством).

Відповідно до п. 15 цього ж Порядку суми збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів сплачується платниками цього збору на рахунки з обліку коштів спеціального фонду державного бюджету, відкритті в Управліннях державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та Севастополі, за місцем реєстрації легкового автомобіля.

Зважаючи на зазначену суперечність між законом і підзаконним актом, які по-різному врегульовують одне й те саме питання, суд звернув на це увагу, дав оцінку та зробив висновки, виходячи з вимог частини 4 статті 9 КАС України та вищезгаданого роз’яснення Пленуму Верховного Суду України.

Законом України від 26 червня 1997 року №400/97-ВР "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" передбачена сплата збору лише при відчуженні автомобіля, а не при його купівлі (придбанні). За таких обставин, пункт 12 вказаного Порядку не відповідає нормативно-правовому акту вищої сили –Закону, а сплачені позивачем кошти на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування у сумі 7200,00 грн. підлягають поверненню.

Згідно зі ст. 244-2 КАС України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Обставина, що позивач вимушений був сплатити збір на обов’язкове пенсійне страхування, інакше б підрозділами Державтоінспекції не був зареєстрований автомобіль, судом приймається до уваги, оскільки згідно п. 7, 8 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 року № 1388, власники транспортних засобів та особи, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представники зобов’язані зареєструвати транспортні засоби протягом десяти діб після придбання. Експлуатація транспортних засобів, що не зареєстровані у підрозділах Державтоінспекції, забороняється. Державна реєстрація транспортних засобів проводиться за умови сплати їх власниками передбачених законодавством податків і зборів (обов’язкових платежів).

Як зазначив позивач, він сплатив збір для того, щоб автомобіль зареєстрували, хоча знав, що такі вимоги щодо сплати збору при купівлі транспортного засобу не відповідають вимогам закону. Дані обставини підтверджуються заявою відповідача від 21.06.2011 р. (а.с.19) та відповіддю УДАІ УМВС України в Кіровоградській області від 15.07.2011 р. б/н (а.с.20).

Враховуючи наведене, суд вважає, що у зв’язку з невідповідністю підзаконних актів нормативно-правовим актам вищої сили, позивач вимушений був сплатити збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з метою реєстрації придбаного автомобіля.

Суд не приймає до уваги позицію  відповідача про те, що він є неналежним відповідачем у даній адміністративній справі, оскільки, незважаючи на те, що сплачений збір перерахований до Державного бюджету України, контролюючим органом щодо сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування є Пенсійний фонд України та його територіальні управління. У відповідності до пункту 10 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 жовтня 2007 р. № 1261, кошти Пенсійного фонду України, що зараховуються на єдиний рахунок Фонду і зберігаються на окремих рахунках його органів в уповноваженому банку, визначеному Кабінетом Міністрів України, обслуговують органи Державного казначейства.

Згідно ч. 2 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Зважаючи на встановлені обставини у справі, суд вважає, що у спірних правовідносинах належним способом захисту права позивача є звернення до суду із позовною заявою про стягнення на користь позивача із Державного бюджету України сплаченого збору на обов’язкове державне пенсійне страхування у зв’язку із придбанням транспортного засобу у розмірі 7200,00 грн..

З огляду на вищезазначене, а також з метою повного захисту прав позивача, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_4 до управління Пенсійного фонду України в м. Кіровограді, третя особа на стороні відповідача Головне управління Державного казначейства України в Кіровоградській області, про стягнення примусово сплаченого 3% збору на обов’язкове державне пенсійне страхування у розмірі 7200,00 грн. підлягають задоволенню, а на користь позивача з Державного бюджету України підлягає стягненню сплачений збір на обов’язкове державне пенсійне страхування у розмірі 7200,00 грн..   

Відповідно до ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, судові витрати, понесені позивачем, підлягають стягненню з Державного бюджету України на його користь.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 2-15, 17-18, 158, 162, 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_4 до управління Пенсійного фонду України в м. Кіровограді, третя особа на стороні відповідача Головне управління Державного казначейства України в Кіровоградській області, про стягнення примусово сплаченого 3% збору на обов’язкове державне пенсійне страхування у розмірі 7200,00 грн., - задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_4 (ід. номер - НОМЕР_1) суму примусово сплаченого 3% збору на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, у зв’язку із придбанням легкового автомобіля Pajero», у розмірі 7200,00 грн. (сім тисяч двісті гривень 00 коп.).

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_4 (ід. номер - НОМЕР_1) понесені ним документально підтверджені судові витрати в розмірі 3 (три) грн. 40 коп..

Постанова суду набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 254 КАС України.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний  строк з дня її оголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається в 10-денний  строк  з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 12.12.2011 року.

Суддя Кіровоградського окружного

адміністративного суду                                                                      Л.І. Хилько