КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

22 грудня 2011 року                                                             Справа № 1170/2а-4704/11

Кіровоградський окружний адміністративний суд

у складі: головуючого –судді Кармазиної Т.М.

за участю секретаря – Сириці І.О.,

за участю представників:

позивача –ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

відповідача –Скрипника О.М.,  

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Кіровограді справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 до Кіровоградської об’єднаної державної податкової інспекції про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення Кіровоградської об’єднаної державної податкової інспекції від 11 липня 2011 року №0001491710 та №э0001481710.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення Кіровоградської об’єднаної державної податкової інспекції є незаконними, необґрунтованими та безпідставними. Оскільки, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 повністю відображено у своєму бухгалтерському та податковому обліку операції щодо постачання ТОВ „Торгмонтажресурс” позивачу товару, факт придбання якого підтверджується відповідними податковими накладними. Крім того, посилався на те, що жодний правочин, укладений ним з ТОВ „Торгмонтажресурс” недійсним у встановленому законом порядку визнано не було. Тому, на думку позивача, у Кіровоградської об’єднаної державної податкової інспекції були відсутні правові підстави для донарахування позивачу грошового зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності та з податку на додану вартість, а також застосування до нього штрафних санкцій.

В судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги в повному обсязі із зазначених підстав.

Представник відповідача в судовому засіданні в обґрунтування заперечень проти позову посилався на правомірність прийняття податковим органом оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Оскільки, в ході проведення податковим органом перевірки ТОВ „Торгмонтажресурс” встановлено, що укладений правочин між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 та ТОВ „Торгмонтажресурс” здійснено без мети настання правових наслідків,  що, на думку відповідача, дає підстави вважати, що даний правочин відповідно до ч.ч.1,2 ст.215, ч.5 ст.203, ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України, є нікчемним. У зв’язку з чим, позивачем занижено податкове зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності та з податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Фізичну особу-підприємця ОСОБА_6 зареєстровано виконавчим комітетом Кіровоградської міської ради 02.04.1997р., що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 (а.с.78) та перебуває на обліку в Кіровоградській ОДПІ, є платником податку на додану вартість.

Відповідно до акту Кіровоградської об’єднаної державної податкової інспекції №111/1710/НОМЕР_1 від 30.06.2011р. про результати документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ „Торгмонтажресурс” за період з 01.10.2010р. по 31.12.2010р., перевіркою встановлено, порушення позивачем ст.13 Декрету Кабінету Міністрів України „Про прибутковий податок з громадян” від 26.12.1992р. №13-92 (далі за текстом –Декрет №13-92), в результаті чого позивачем завищено валові витрати за 4 квартал 2010 року на суму 390833 грн. 45 коп., в зв’язку з чим донараховано податок з доходів фізичних осіб за 4 квартал 2010 року в сумі 58625 грн. 02 коп.; ч.ч.1,2 ст.215, ст.228 Цивільного кодексу України, в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб; та  порушення позивачем вимог пп.7.4.5 п.7.4, п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” від 03.04.1997р. №168/97-ВР (далі за текстом –Закон №168/97-ВР), в результаті чого завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість за жовтень 2010 року на суму 78166 грн. 69 коп. (а.с.11-35)

На підставі даного акту перевірки Кіровоградською об’єднаною державною податковою інспекцією прийнято податкове повідомлення-рішення від 11 липня 2011 року №0001491710, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності у розмірі 58625 грн. 02 коп., та податкове повідомлення-рішення від 11 липня 2011 року №э0001481710, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 97708 грн. 36 коп., в тому числі, 78166,69 грн. –за основним платежем та 19541,67 грн. –за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.36, 37).

Позивач, не погодившись з даними  податковими повідомленнями - рішеннями, подав до податкового органу скарги на дані рішення.

За результатами процедури адміністративного оскарження скарги позивача залишено без задоволення, податкові повідомлення-рішення від 11 липня 2011 року №0001491710 та №э0001481710 залишено без змін, про що свідчать рішення ДПА у Кіровоградській області від 16.09.2011р. №3169/10/25-014 та ДПС України від 17.10.2011р. №877/Г/10-2315. (а.с.38-40, 41-44)

Судом встановлено, що позивач перебував у фінансово-господарських відносинах з ТОВ „Торгмонтажресурс”. Зокрема, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 (Покупець) укладено з ТОВ „Торгмонтажресурс” (Постачальник) договір поставки продукції №101 від 26.09.2010р., згідно якого Постачальник зобов’язується поставити та передати, а Покупець зобов’язується прийняти та оплатити на умовах та в порядку, визначених даним договором товар, в кількості, асортименті та за цінами, вказаними в додатках (специфікаціях) або накладних, які є невід’ємною частиною даного договору. (а.с.45-47)

Факти придбання позивачем у ТОВ „Торгмонтажресурс” в 4 кварталі 2010 року вищезазначеного товару підтверджуються первинними бухгалтерськими документами, а саме видатковими накладними (а.с.48-62), а також податковими  накладними (а.с.63-77).

Вищезазначені податкові накладні позивачем включено до складу податкового кредиту за жовтень 2010 року, що встановлено податковим органом при перевірці фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 та відображено в акті перевірки №111/1710/НОМЕР_1 від 30.06.2011р..

Позивачем за отриманий товар перераховано на розрахунковий рахунок ТОВ „Торгмонтажресурс” вартість отриманого товару, про що свідчать платіжні доручення (а.с.121-124).

Згідно ст.1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999р. №996-XIV (далі за текстом –Закон №996-XIV) первинний     документ –це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частинами 1, 2 ст.9 Закону №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отримані позивачем податкові накладні не мають недоліків, які згідно з пп.7.2.1 п.7.2 ст.7  Закону №168/97-ВР, ч.2 ст.9 Закону №996-XIV, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704, спричиняють втрату ними статусу податкових накладних.

Таким чином, враховуючи наведені норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що підставою для бухгалтерського обліку господарської операції щодо отримання позивачем у  ТОВ „Торгмонтажресурс” товару протягом 4 кварталу 2010 року, згідно договору з даним контрагентом №101 від 26.09.2010р., є належні первинні документи, які містять всі необхідні реквізити та відповідають вимогам, встановленим чинним законодавством для первинних документів, які фіксують факт здійснення даної господарської операції.

Згідно п.1.32 ст.1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” від 28.12.1994р. №334/94-ВР (далі за текстом –Закон №334/94-ВР) господарською діяльністю є будь - яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Частиною 1 статті 3 Господарського кодексу України встановлено, що під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Аналіз наведених норм дає підстави для визначення таких обов'язкових ознак господарської діяльності, як: провадження такої діяльності суб'єктами господарювання; здійснення її у сфері суспільного виробництва; спрямованість на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

Згідно зі ст.13 Декрету №13-92 оподаткуванню підлягають доходи громадян,  одержані  протягом  календарного  року  від  здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а  також інші доходи громадян, не передбачені як  об'єкти  оподаткування  у розділах II та III цього Декрету.

Оподатковуваним доходом  вважається  сукупний  чистий  доход, тобто  різниця  між  валовим  доходом  (виручки  у  грошовій    та натуральній  формі)  і  документально  підтвердженими   витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати  не можуть  бути  підтверджені  документально,  то  вони  враховуються податковими органами  при  проведенні  остаточних  розрахунків  за нормами,  визначеними  Головною  державною  податковою  інспекцією України  за  погодженням  з  Міністерством  економіки  України  та Державним комітетом України по  сприянню  малим  підприємствам  та підприємництву.

До  складу  витрат,  безпосередньо  пов'язаних  з  одержанням доходів,  належать витрати,  які  включаються  до  складу  валових витрат  виробництва  (обігу)  або  підлягають амортизації згідно із Законом України "Про оподаткування прибутку    підприємств".

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону №334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу –сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону №334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону №334/94-ВР не належать  до  складу  валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними  розрахунковими,  платіжними  та  іншими документами,  обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, за своїм змістом наведені норми Закону України №334/94-ВР   передбачають як підставу для не включення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства нереальних сум, непідтверджених будь-якими документами взагалі.

До того ж, згідно  пункту 5.11 статті 5 Закону України №334/94-ВР  встановлення додаткових обмежень  щодо віднесення  витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому  Законі, не дозволяється.

Враховуючи те, що кошти, які було перераховано позивачем на розрахунковий рахунок ТОВ „Торгмонтажресурс” є компенсацією вартості продукції для подальшого її використання у власній господарській діяльності, а також наявність документального підтвердження виконання вищезазначеної операції, наданими суду первинними документами, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно віднесено до складу валових витрат на придбання товарів суми нарахованих (сплачених) витрат за отриману від ТОВ „Торгмонтажресурс” продукцію. Що означає відсутність у відповідача правових підстав для визначення позивачу суми податкового зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб –суб’єктів підприємницької діяльності у розмірі 58625,02 грн..

В судовому засіданні представник відповідача посилався на те, що позивачем за період завищено суму податкового кредиту за жовтень 2010 р. на суму 78166,69 грн..

Відповідно до пунктів 1.6, 1.7 статті 1 Закону №168/97-ВР податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом; податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, або придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі, при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Аналіз наведеної норми дає підстави вважати, що для віднесення платником  податку до податкового кредиту суми податку на додану вартість необхідно, зокрема, підтвердити відповідними бухгалтерськими документами факти отримання товару (послуги) та його оплати, а також наявність мети отримання послуг, пов’язаної із подальшим використанням отриманих послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми  сплаченого  (нарахованого)  податку  у  зв'язку з придбанням товарів   (послуг),  не  підтверджені  податковими  накладними  чи митними   деклараціями  (іншими  подібними  документами  згідно  з підпунктом  7.2.6  цього  пункту).

Відповідно п.7.1 ст.7, пп.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість. При здійсненні господарської операції у момент виникнення податкових зобов’язань продавця складається податкова накладна у двох примірниках.

Згідно до пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР платник податку зобов’язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до пп.7.2.6 п.7.2 ст.7  Закону №168/97-ВР податкова  накладна видається платником податку, який поставляє  товари  (послуги),  на  вимогу  їх  отримувача,  та   є підставою для нарахування податкового кредиту.  Як виняток з цього правила,  підставою  для  нарахування  податкового   кредиту   при поставці  товарів  (послуг)  за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем,  банківськими або персональними чеками  у  межах граничної  суми,  встановленої  Національним  банком  України  для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від  отримувача  таких  товарів (послуг),  з  визначенням  загальної  суми  такого  платежу,  суми податку та податкового номера постачальника.

Згідно пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону №168/97-ВР, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Із зазначеного вище слідує, що підставою зарахування сплаченого податку до податкового кредиту відповідного звітного періоду, є наявність передбачених законом бухгалтерських документів, що підтверджують факти отримання товару (послуги) та його оплати, а також наявність мети отримання товару (послуги), пов’язаної із подальшим використанням отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника.

До того ж, з аналізу вищенаведених норм Закону №168/97-ВР та правовідносин позивача з ТОВ „Торгмонтажресурс” вбачається, що позивачем дотримано всіх вимог закону пов’язаних з формуванням податкового кредиту, оскільки єдиною підставою для цього являється наявність у платника податку –покупця належно оформленої податкової накладної.

Суд також враховує, що наявність вищевказаних законодавчо визначених обставин для формування податкового кредиту є обов'язковою, але, не є безумовною підставою для визнання правомірності такого формування за умови, якщо податковий орган доведе, що відомості у документах, на підставі яких вони сформовані, не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції з придбання товару (робіт, послуг) не мали реального характеру.

Судом встановлено, що також не спростовується і в акті перевірки, що ТОВ „Торгмонтажресурс”, станом на час укладення договору з позивачем та його виконання, був платником податку на додану вартість.

Відповідно до п.1.3 ст.1 Закону 168/97-ВР платника податку визначено, як особу, яка згідно із цим Законом зобов’язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно з п.10.2 ст.10 Закону 168/97-ВР платники податку відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Також, необхідно зазначити, що відповідно до пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону 168/97-ВР право платника податку на податковий кредит ставиться в залежність від отримання податкової накладної, а не від сплати його контрагентами податку до бюджету та їх знаходження за юридичними адресами після здійснення господарських операцій.

Із наведеного вбачається, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем.

Факт використання товару (робіт, послуг) позивачем у власній господарській діяльності, та, відповідно, реальність виконання договорів сторонами підтверджується первинними бухгалтерськими документами, щодо отримання даного товару (робіт, послуг), використання його в господарській діяльності, що підтверджується належними доказами, які містяться в матеріалах справи.

Так, представники відповідача в судовому засіданні зазначили, що у позивача є торгівельні точки, а також реєстратори розрахункових операцій, зареєстровані за фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6, через які позивачем здійснювався продаж товару, придбаного у ТОВ „Торгмонтажресурс”. На підтвердження надали звіти про використання реєстраторів розрахункових операцій. (а.с.141-145)

При цьому, суд критично оцінює твердження відповідача, що фінансово-господарські договори між позивачем та ТОВ „Торгмонтажресурс” є нікчемними та зазначає.

Станом на час укладення позивачем з даним контрагентом договору поставки та його виконання, ТОВ „Торгмонтажресурс” було зареєстровано в єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.109) та було платником податку на додану вартість, про що зазначено в акті  перевірки №111/1710/НОМЕР_1 від 30.06.2011р.  

Згідно з ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. При цьому підставою недійсності правочину у відповідності до ч.1 ст.215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч. 1 ст. 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У відповідності з вимогами частин 2, 3 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” нікчемні правочини характеризуються таким ознаками як спрямованість на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина або  знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами.

Акт Кіровоградської об’єднаної державної податкової інспекції №111/1710/НОМЕР_1 від 30.06.2011р. не містить жодних посилань на наявність ознак, які передбачені ч.1 ст.228 ЦК України.

Крім того, суд зазначає, що податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 ЦК України.

Право на звернення податкових органів із відповідними позовами встановлено пунктом 11 статті 10 Закону України від 4 грудня 1990 року № 509-ХІІ „Про державну податкову службу в Україні”.

В судовому засіданні, відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами  в момент укладення договорів вимог, встановлених  частинами першою-третьою, п’ятою та шостою ст.203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Згідно статті 216 ЦК України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю –не настають.

Посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, статтю 215 є безпідставними, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку. Інших підстав визнання правочину нікчемним діюче законодавство не передбачає.

Недійсність правочинів між позивачем та контрагентом не визнана в судовому порядку, у зв’язку з чим, факти, викладені в акті перевірки, не можуть бути належними доказами наявності порушень позивачем вимог ст.ст.203, 215, 216, 228 ЦК України відносно того, що укладені ним правочини з контрагентом не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, та є підставою для визнання таких правочинів недійсними.

Згідно ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Також відповідачем не наведено доказів, які свідчили б, що договір поставки, сторонами яких є позивач та ТОВ „Торгмонтажресурс” укладені з метою, що суперечить інтересам держави, в тому числі, в частині ухилення від сплати податків, в передбаченому законодавством обсязі та отримання незаконної податкової вигоди.

Крім того, відповідачем не доведено, що ТОВ „Торгмонтажресурс” було створено з відома або за участі позивача, з метою ухилення від оподаткування, порушення економічних інтересів держави щодо несплати встановлених законом податків.

Пунктом 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010р. № 984, передбачено, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Зміст акта перевірки позивача свідчить про те, що перевірка проводилася на підставі установчих документів позивача, податкових деклараціях з податку на додану вартість, акта ДПІ у Шевченківському районі м.Києва №1366/2307/37026705 від 06.06.2011р., автоматизованих комп'ютерних інформаційних систем: АРМ „Аудит“, пошуково-довідкової системи (ПДС), АРМ  „ТАХ”, АРМ „Облік платників”, АРМ „Бест звіт”, розшифровки співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів відповідно до Наказу ДПАУ №266 від 18.04.2008р..

Крім того, даний акт перевірки ґрунтується на підставі висновків акту ДПІ у Шевченківському районі м.Києва №1366/2307/37026705 від 06.06.2011р. „Про результати позапланової документальної невиїзної перевірки ТОВ „Торгмонтажресурс” з питань достовірності задекларованих показників у декларації з податку на додану вартість за період травень 2010 року –березень 2011 року (а.с.90-зв.-102), яким встановлено відсутність поставок товарів та укладення угод з метою настання реальних наслідків, в зв’язку з тим, що угоди поставки є нікчемними.

При цьому, конкретні угоди та первинні документи, складені на їх виконання, при проведенні перевірки податковим органом не досліджувались.

З цього приводу, суд зазначає, що відсутність в розпорядженні податкового органу документів суб’єкта господарювання, необізнаність податкового органу про його діяльність не є безумовною підставою для висновку про нікчемність всіх угод, укладених таким суб’єктом господарювання, та для висновку про настання у зв’язку з цим несприятливих наслідків для його контрагентів.

Відповідачем не надано жодних доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивачем включені до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість.

До того ж, суд враховує, що Кіровоградською ОДПІ обставини реального здійснення позивачем господарської діяльності, не досліджувались.

Крім того, податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.

Враховуючи те, що факт придбання позивачем у ТОВ „Торгмонтажресурс” товару  згідно договору поставки та використання даного товару у власній господарській діяльності позивачем, та, відповідно, реальність виконання договорів сторонами підтверджується належними первинними бухгалтерськими документами, суд дійшов висновку про фактичне підтвердження наявності у позивача підстав для віднесення суми ПДВ у розмірі 78166 грн. 69 коп. до податкового кредиту та про протиправність збільшення податковим органом суми податкового зобов’язання позивача з податку на додану вартість в сумі 97708,36 грн., в тому числі, 78166,69 грн. –за основним платежем та 19541,67 грн. –за штрафними (фінансовими) санкціями.

Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Згідно ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем по справі, як суб'єктом владних повноважень, не виконано покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

На підставі аналізу встановлених обставин і правовідносин, що їм відповідають, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та неправомірність прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, які необхідно скасувати.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Таким чином, судові витрати у розмірі 03 грн. 40 коп., здійснені позивачем, підлягають стягненню з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_6.

Керуючись ст.ст.86,  94, 159-163, 167 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов  –задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Кіровоградської об’єднаної державної податкової інспекції від 11 липня 2011 року №0001481710 та №0001491710.

Присудити фізичній особі-підприємцю ОСОБА_6 з Державного бюджету України судові витрати в сумі 3,40 грн..

Постанова суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.254 КАС України.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подання в  10-денний  строк з дня її  проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України –протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, копія якої одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови складено –27.12.2011р..

Cуддя                                                    підпис

З оригіналом згідно:

Суддя Кіровоградського окружного

адміністративного суду                                                                             Т.М. Кармазина