Категорія №10.2.4
ПОСТАНОВА
Іменем України
19 грудня 2011 року Справа № 2а-11329/11/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого-судді: Кравцової Н.В.,
при секретарі: Бражник В.І.,
за участю сторін:
позивача не з’явився,
представника відповідача не з’явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Первомайську про зобов’язання вчинити певні дії, утриматися від вчинення певних дій, визнання незаконним рішення № 203 від 29.04.2011, -
ВСТАНОВИВ:
05.12.2011 до Луганського окружного адміністративного суду надійшла адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Первомайську про зобов’язання вчинити певні дії, утриматися від вчинення певних дій, визнання незаконним рішення № 203 від 29.04.2011 після перегляду в суді апеляційної інстанції для продовження розгляду справи.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що вона є приватним підприємцем та платником єдиного податку відповідно до Свідоцтва про сплату єдиного податку на 2011 рік Серія Г№ 258535 від 03.10.2005. Як платник єдиного податку, позивач є платником збору на загальнообов’язкове пенсійне страхування та зареєстрована органами Пенсійного фонду України. Відповідно до ч. 2 статті 3 Закону України «Про збір на загальнообов’язкове пенсійне страхування» та повноважень, наданих п.п 1 п. 2.1 Положенням «Про управління Пенсійного фонду України» від 30.04.2002 (Положення № 442), позивачем було подано заяву до Управління Пенсійного фонду України у м. Первомайську про реєстрацію платником збору на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, але документу про реєстрацію платником збору на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування видано не було.
Крім того, позивачем зазначено, що Положенням № 442 визначено, що до основного завдання Управління Пенсійного фонду України в м. Первомайську входить проведення обліку платників збору на обов’язкове державне пенсійне страхування як виконавцю функцій виконавчої дирекції Пенсійного Фонду, який здійснює керівництво та управління солідарною системою відповідно до п. 1 статті 58 Закону України «Про збір на загальнообов’язкове пенсійне страхування». На думку позивача Пенсійний фонд України як орган відповідно до ч. 1 статті 58 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», функції виконавчої дирекції якого виконує відповідач немає статуту, розрахункового рахунку юридичної особи і як наслідок не має на обліку застрахованої особи ОСОБА_1
Також позивач вважає, що оскільки у Пенсійного фонду з 01.01.2001 по 01.01.2011 не має статусу юридичної особи та статуту, тому позивач не є платником податків, який перебуває на обліку в Пенсійному фонді.
На виконання вимог абз. 7 п. 2 Указу Президента України № 727/98 від 03.07.1998 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності малого підприємництва» позивачем в повному обсязі були перераховані суми єдиного податку з 01.01.2011 по 14.07.2011, які наступного дня після їх надходження перераховувались Державним казначейством до Пенсійного фонду України.
Також позивач вказав, що оскільки вона не була взята на облік та не набула статусу платника страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, тому не може вважатися платником єдиного внеску до п. 3 Розділу 8 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування».
Просила суд зобов’язати відповідача відповідно до ч. 2 статті 3 Закону України «Про збір на загальнообов’язкове пенсійне страхування» та повноважень, наданих п.п 1 п. 2 Положенням № 442 вчинити певні дії шляхом видачі документу про реєстрацію ОСОБА_1 як платника збору на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування; зобов’язати відповідача як виконавця функцій виконавчої дирекції Пенсійного фонду відповідно до абз. 1 п. 12 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» утриматися від вчинення певних дій щодо взяття ОСОБА_1 як платника внесків на пенсійне страхування відповідно до п. 3 ст. 15 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» на облік до Пенсійного фонду, який немає статуту та статусу юридичної особи у відповідності до п.п 1 п. 1 та 2 2 статті 58 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»; визнати незаконним рішення № 203 від 29.04.2011 про застосування фінансових санкцій.
Сторони у судове засідання не з’явилися, надали до суду заяви про розгляд справи без їх участі.
Суд дослідивши матеріали справи, вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими що не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 жовтня 2007 № 1261, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, що здійснює керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, організовує роботу з ведення персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та автоматизованого оброблення інформації у системі Пенсійного фонду України, проводить збирання, акумулювання та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для їх виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, інших соціальних виплат, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду України.
Згідно статті 15 Положення, Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві, Севастополі, та управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована виконавчим комітетом Первомайської міської ради Луганської області 12.09.1995 за № 23880170000002031 в якості фізичної особи – підприємця (а.с. 8).
Згідно заяви до Управління Пенсійного фонду України в м. Первомайську позивача було взято на облік як платника внесків з 18.08.1995 за реєстраційним номером № 124 ( а.с.49).
Згідно свідоцтва про сплату єдиного податку від 03.10.2005 Серія Г № 258535, виданого ДПІ у м. Первомайську позивач є платником єдиного податку (а.с. 9).
29.04.2011 на адресу позивача було спрямовано рішення № 203 про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» у розмірі 170,00 грн. (а.с. 10).
Щодо позовної вимоги позивача про зобов’язання відповідача відповідно до ч. 2 статті 3 Закону України «Про збір на загальнообов’язкове пенсійне страхування» та повноважень, наданих п.п 1 п. 2 Положенням № 442 вчинити певні дії шляхом видачі документу про реєстрацію ОСОБА_1 як платника збору на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування суд зазначає наступне.
З 01.01.2011 набрав чинності Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі – Закон № 2464).
Згідно загальних положень Закону № 2464 єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування;
застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок
Пенсійний фонд України (далі - Пенсійний фонд) - орган, уповноважений відповідно до цього Закону вести облік платників єдиного внеску, забезпечувати збір та ведення обліку страхових коштів, контролювати повноту та своєчасність їх сплати, вести
Державний реєстр загальнообов'язкового державного соціального страхування та виконувати інші функції, передбачені законом.
Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 4 Закону № 2464 (у редакції на момент не подання позивачем звітності) платника єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування є:
фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у Свідоцтві про державну реєстрацію її як підприємця;
фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту).
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” облік осіб, зазначених у частині першій статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому Пенсійним фондом за погодженням з фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з пунктом другим розділу VIII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 2464, з дня набрання чинності цим Законом суб’єкти підприємницької діяльності, які обрали спрощену систему оподаткування відповідно до Указу Президента України від 03 липня 1998 року № 727/98 “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва”, розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13-92 “Про прибутковий податок з громадян”, нараховують, обчислюють та сплачують єдиний внесок відповідно до цього Закону.
Взяття на облік осіб, зазначених у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється Пенсійним фондом шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.
Згідно ч. 2 Прикінцевих та перехідних Положень Закону України № 2464 з дня набрання чинності цим Законом платники страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, вважаються платниками єдиного внеску.
Перереєстрація платників страхових внесків та застрахованих осіб не здійснюється. Пенсійний фонд спільно з фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування та Державною податковою адміністрацією України проводить звірення платників страхових внесків у порядку, встановленому Пенсійним фондом спільно з Державною податковою адміністрацією України за погодженням з фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Судом було встановлено, що на момент набрання чинності Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» позивач була зареєстрована в Управлінні Пенсійного фонду України м. Первомайську як платник внесків, що підтверджується заявою про реєстрацію.
Оскільки після набрання чинності Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» перереєстрація платників страхових внесків та застрахованих осіб не здійснюється, то і як наслідок вказана норма Закону не передбачає видачу документу про реєстрацію платника єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.
Таким чином вимога позивача в цій частині є незаконною та безпідставною.
Щодо вимоги позивача про зобов’язання відповідача як виконавця функцій виконавчої дирекції Пенсійного фонду відповідно до абз. 1 п. 12 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» утриматися від вчинення певних дій щодо взяття ОСОБА_1 як платника внесків на пенсійне страхування відповідно до п. 3 ст. 15 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» на облік до Пенсійного фонду, який немає статуту та статусу юридичної особи у відповідності до п.п 1 п. 1 та 2 2 статті 58 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» суд зазначає наступне.
Згідно п. 4 прикінцевих положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» у період до перетворення Пенсійного фонду на неприбуткову самоврядну організацію відповідно до пункту 12 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" завдання та функції Пенсійного фонду та його територіальних органів щодо збору та ведення обліку єдиного внеску виконують відповідно Пенсійний фонд та головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах.
Таким чином, оскільки на Управління Пенсійного фонду України в м. Первомайську як на орган який виконує функції Пенсійного фонду покладено обов’язок по збору та веденню обліку єдиного внеску, то і як наслідком є обов’язком взяття на облік позивача як платника єдиного внеску до Пенсійного фонду.
Щодо позовної вимоги про визнання незаконним рішення № 203 від 29.04.2011 про застосування фінансових санкцій, то суд виходив з наступного.
Відповідно до пункту четвертого частини другої статті 6 Закону № 2464 платник єдиного внеску зобов’язаний подавати звітність до територіального органу Пенсійного фонду у строки, в порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом за погодженням з відповідними фондами загальнообов’язкового державного соціального страхування та центральним органом виконавчої влади у галузі статистики.
Пунктом 2.1 Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 08.10.2010 № 22-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.11.2010 за № 1014/18309 (далі-Порядок № 22-2), встановлено, що звіт до органів Пенсійного фонду подається особисто фізичною особою, страхувальником або відповідальною особою фізичної особи або страхувальника за місцем взяття на облік в органах Пенсійного фонду.
Пунктом 2.2 Порядку № 22-2 визначено, що звіт подається одним із способів:
- в електронній формі з використанням ЕЦП через центр обробки електронних звітів згідно з Порядком подання звітів до Пенсійного фонду України в електронній формі;
- на паперових носіях, завірених підписом керівника страхувальника та скріплених печаткою (за наявності), разом з електронною формою на електронних носіях інформації;
- на паперових носіях, якщо у страхувальника кількість застрахованих осіб не більше п’яти. На паперових носіях звіт формується у двох примірниках та подається страхувальником до органу Пенсійного фонду за місцем взяття його на облік. Один примірник звіту з відміткою органу Пенсійного фонду про його прийняття зберігається у страхувальника.
Згідно з п.п. 3.1 Порядку № 22-2 страхувальники, крім зазначених у пунктах 3.3-3.4 цього розділу, а також страхувальники, зазначені в пункті 3.2, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у свідоцтві про державну реєстрацію його, як підприємця), у частині подання звіту за таких осіб зобов’язані формувати та подавати до органів Пенсійного фонду звіт не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом. Базовим звітним періодом для них є календарний місяць. Звіт подається за формою згідно з додатком 4 до цього Порядку.
На підставі наведених норм суд вважає доведеним, що позивач як платник єдиного внеску зобов’язаний подавати звітність до територіального органу Пенсійного фонду у строки, в порядку та за встановленою формою.
Відповідно до пункту четвертого частини одинадцятої статті 25 Закону № 2464 Територіальний орган Пенсійного фонду застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції: за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої цим Законом, територіальним органом Пенсійного фонду накладається штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Судом встановлено, що позивачем не було своєчасно подано звіт за березень 2011 року про що було складено акт № 60 про неподання звітності до Пенсійного фонду України від 21.04.2011, який було отримано рекомендованою кореспонденцією дочкою ОСОБА_1 26.04.2011.
На підставі акта про неподання звітності до Пенсійного фонду України від 21 квітня 2011 року № 60 управлінням Пенсійного фонду України в м. Первомайську Луганської області 29 квітня 2011 року прийнято рішення за № 203 про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання за невстановленою формою звітності, передбаченої Законом України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування”, яким до ОСОБА_1 застосовано штрафні санкції в розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян в сумі 170,00 грн. за неподання звітності (а.с. 10).
Не погодившись із вказаним рішенням, позивач оскаржив його до головного управління ПФУ в Луганській області. Рішенням головного управління ПФУ в Луганській області від 27.05.2011 № 3894/09-10 у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено, а оскаржуване рішення залишено без змін (а.с.12-15).
У подальшому позивач звернувся зі скаргою до Пенсійного фонду України. Рішенням від 30.06.2011 № 13323/09-10 у задоволенні скарги ОСОБА_1 також відмовлено, рішення оскаржуване залишено без змін (а.с. 17).
Таким чином, в судовому засіданні не встановлено порушень вимог діючого законодавства України з боку відповідача при прийнятті ним оскаржуваного рішення від 29.04.2011 № 203 про застосування штрафної санкції до позивача за неподання звітності у розмірі 170,00 грн., оскільки на момент прийняття вказаного рішення позивач перебував на обліку у відповідача в якості платника єдиного внеску та не виконав покладеного на нього Законом України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” обов’язку подавати звітність до територіального органу Пенсійного фонду у строки, в порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом.
Щодо доводів позивача, викладених у позовній заяві, то суд вважає їх безпідставними та такими, що ґрунтуються на хибному тлумаченні чинного законодавства, зокрема, не спростовують підстав для застосування штрафних санкцій.
Згідно вимог частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач як суб’єкт владних повноважень, на якого частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення та дій, довів суду правомірність своїх дій та прийнятого рішення у відповідності до вимог діючого законодавства, що є підставою для відмови у задоволені адміністративного позову.
За відсутності підстав для задоволення позову відсутні підстави для стягнення судових витрат.
Керуючись ст. ст. 2, 9, 10, 11, 17, 18, 23, 69-72, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
У задоволені позову ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Первомайську про зобов’язання вчинити певні дії, утриматися від вчинення певних дій, визнання незаконним рішення № 203 від 29.04.2011 відмовити.
Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до суду апеляційної інстанції.
Повний текст постанови складено та підписано 26 грудня 2011 року.
Суддя Н.В. Кравцова