КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
09 червня 2011 року 2а-7456/10/1070
Суддя Київського окружного адміністративного суду Волков А.С.,
при секретарі судового засідання Кравчук Т.О.,
за участю:
представника позивача –Паньковського С.І.,
представника відповідача –Воєводіна Р.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Нафто-альянс»
доДержавної податкової інспекції у Києво – Святошинському районі Київської області
провизнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень,
в с т а н о в и в:
До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Нафто-альянс»з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Києво –Святошинському районі Київської області про скасування податкового повідомлення-рішення від 23.03.2010 № 0000172300/0, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов’язання з податку на прибуток у сумі 583819,30 грн., з яких: 485672,00 грн. –за основним платежем; 98147,30 грн. –за штрафними (фінансовими) санкціями.
Крім того, позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Києво –Святошинському районі Київської області про скасування податкового повідомлення-рішення від 23.03.2010 № 0000182300/0, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 1067359,86 грн., з яких: 711573,24 грн. –за основним платежем; 355786,62 грн. –за штрафними (фінансовими) санкціями.
Вказані позовні заяви ухвалою від 03.02.2011 судом об’єднано в одне провадження для подальшого спільного розгляду, оскільки обидві податкових повідомлення-рішення, що оспорюються позивачем, хоча й стосуються різних видів податків, але прийняті податковим органом на підставі одного й того ж акта перевірки, у зв’язку з одними й тими ж обставинами.
В основу визначення податкових зобов’язань згідно із зазначеними повідомленнями-рішеннями податковим органом покладено дані акта перевірки про неправомірне віднесення позивачем до складу валових витрат коштів, сплачених ТОВ «Укрінвестнафта»за придбання нафтопродуктів, а також формування податкового кредиту з податку на додану вартість за рахунок сум податку, сплачених позивачем цьому контрагенту в складі ціни придбаного товару. За твердженням посадових осіб податкового органу, ними встановлено, що єдиний засновник ТОВ «Укрінвестнафта»гр. Республіки Білорусь ОСОБА_4 не має відношення до вказаної юридичної особи, ніяких документів не підписував, державного кордону України не перетинав. Таким чином, не оспорюючи по суті товарність операції з поставки нафтопродуктів, податковий орган дійшов висновку про нікчемність договору та неправомірне формування валових витрат і податкового кредиту, що призвело до заниження податкових зобов’язань з податку на прибуток та податку на додану вартість.
Крім того, в основу визначення податкових податковим органом покладено дані акта перевірки про неправомірне віднесення позивачем до складу валових витрат коштів, сплачених ТОВ «Всеукраїнський центр по наданню правової допомоги та економічно-експертних консультацій суб’єктам підприємницької діяльності»за надані юридичні послуги, та ТОВ «Інтекс Медіа Груп» - за послуги з налагодження та обслуговування комп’ютерної техніки, а також формування податкового кредиту з податку на додану вартість за рахунок сум податку, сплачених позивачем цим контрагентам у складі ціни придбаних послуг, оскільки, за твердженням посадових осіб податкового органу, документи, які б підтверджували факт надання послуг та їх зв’язок з господарською діяльністю позивача останній до перевірки не надав.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вважає висновки податкового органу безпідставними, оскільки укладені договори мали реальний характер - послуги надані контрагентами в повному обсязі і оплачені позивачем, а тому позивач, на його думку, правильно визначив податкові зобов’язання з податку на прибуток та податку на додану вартість. Таким чином, позивач просив суд податкові повідомлення-рішення визнати протиправними і скасувати.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.
Відповідач проти позову заперечував, обґрунтовуючи заперечення тим, що вважає податкові повідомлення-рішення правомірними, просив суд у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Нафто-Альянс»є юридичною особою, що зареєстрована 30.09.2008 Києво-Святошинською районною державною адміністрацією Київської області, як платник податків перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області з 01.10.2008 за № 961, зареєстроване як платник податку на додану вартість з 10.10.2008.
У березні 2010 року посадовими особами Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2008 по 30.09.2009, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008 по 30.09.2009 (акт перевірки від 10.03.2010 № 97/23-2/36106684).
За результатами перевірки посадові особи податкового органу дійшли висновку про порушення позивачем вимог Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме:
підпункту 5.3.1 пункту 5.3, статті 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», що виявилось у включенні до складу валових витрат коштів, сплачених позивачем на користь ТОВ «Всеукраїнський центр по наданню правової допомоги та економічно-експертних консультацій суб’єктам підприємницької діяльності»за надані юридичні послуги, без документального підтвердження зв’язку господарської операції з підприємницькою діяльністю позивача, що призвело до заниження податку на прибуток у періоді, який перевірявся, на загальну суму 32604,61 грн., в тому числі по періодах: за ІІ-й квартал 2009 року –на суму 10129,17 грн.; за ІІІ-й квартал 2009 року –на суму 22475,44 грн.;
підпункту 5.3.1 пункту 5.3, статті 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», що виявилось у включенні до складу валових витрат коштів, сплачених позивачем на користь ТОВ «Інтекс Медіа Груп»за послуги з налагодження та обслуговування комп’ютерної техніки, без документального підтвердження зв’язку господарської операції з підприємницькою діяльністю позивача, що призвело до заниження податку на прибуток у періоді, який перевірявся, на загальну суму 15983,75 грн., в тому числі по періодах: за ІІІ-й квартал 2009 року –на суму 15983,75 грн.;
підпункту 5.3.9 пункту 5.3, статті 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», що виявилось у включенні до складу валових витрат коштів у сумі 1748335,37 грн., сплачених позивачем на користь ТОВ «Укрінвестнафта»за послуги придбання нафтопродуктів на підставі нікчемних документів, що призвело до заниження податку на прибуток у ІІІ кварталі 2009 року на суму 437083,84 грн.;
Крім того, за результатами перевірки посадові особи податкового органу дійшли висновку про порушення позивачем вимог Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», а саме:
підпунктів 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», що виявилось у формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість за рахунок сум податку, сплачених позивачем на користь ТОВ «Всеукраїнський центр по наданню правової допомоги та економічно-експертних консультацій суб’єктам підприємницької діяльності»у складі ціни юридичних послуг, без документального підтвердження зв’язку господарської операції з підприємницькою діяльністю позивача, що призвело до заниження податку на додану вартість у періоді, який перевірявся, на загальну суму 26083,68 грн., у тому числі по періодах: за червень 2009 року –на суму 8103,33 грн.; за вересень 2009 року –на суму 17980,35 грн.;
підпунктів 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», що виявилось у формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість за рахунок сум податку, сплачених позивачем на користь ТОВ «Інтекс Медіа Груп» у складі ціни послуг з налагодження та обслуговування комп’ютерної техніки, без документального підтвердження зв’язку господарської операції з підприємницькою діяльністю позивача, що призвело до заниження податку на додану вартість за вересень 2009 року на суму 12786,90 грн.;
підпунктів 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», що виявилось у формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість за рахунок сум податку, сплачених позивачем на користь ТОВ «Укрінвестнафта»у складі ціни придбання нафтопродуктів, на підставі нікчемних документів, що призвело до заниження податку на додану вартість у періоді, який перевірявся, на загальну суму 317521,95 грн., у тому числі по періодах: за липень 2009 року –на суму 156027,12 грн.; за серпень 2009 року –на суму 108896,83 грн.; за вересень 2009 року –на суму 52598,00 грн.;
підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, пункту 4.1 статті 4, підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», що виявилось у невключенні до складу податкових зобов’язань у жовтні 2008 року (листопаді 2008 року) сум податку на додану вартість у розмірі 141446,37 грн., що призвело до заниження податку на додану вартість за листопад 2008 року на суму 141446,37 грн.;
підпунктів 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», що виявилось у включенні до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, отриманих із запізненням, без наявності документального підтвердження такого запізнення, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 213736,21 грн., у тому числі по періодах: за квітень 2009 року –на суму 42413,44 грн.; за травень 2009 року –на суму 61310,65 грн.; за червень 2009 року –на суму 110012,12 грн.
За результатами перевірки Державною податковою інспекцією у Києво-Святошинському районі Київської області прийнято податкові повідомлення-рішення:
від 23.03.2010 № 0000172300/0, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов’язання з податку на прибуток у сумі 583819,30 грн., з яких: 485672,00 грн. –за основним платежем; 98147,30 грн. –за штрафними (фінансовими) санкціями;
від 23.03.2010 № 0000182300/0, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 1067359,86 грн., з яких: 711573,24 грн. –за основним платежем; 355786,62 грн. –за штрафними (фінансовими) санкціями.
Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх до суду.
Під час судового розгляду встановлено, що хоча позивач і пред’явив позов про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень повністю, але в якості підстави позову посилався лише на неправомірне визначення йому податкових зобов’язань у зв’язку із здійсненням господарських операцій з ТОВ «Всеукраїнський центр по наданню правової допомоги та економічно-експертних консультацій суб’єктам підприємницької діяльності»з приводу придбання юридичних послуг, з ТОВ «Інтекс Медіа Груп»з приводу придбання послуг з налагодження та обслуговування комп’ютерної техніки та з ТОВ «Укрінвестнафта»з приводу придбання нафтопродуктів.
Щодо решти господарських операцій, з приводу здійснення яких податковим органом визначено позивачу податкові зобов’язання, жодних фактів чи обставин позивач суду не повідомив, жодних доказів на підтвердження наявності підстав для пред’явлення позову в цій частині суду не надав.
З приводу операції з придбання юридичних послуг судом встановлено, що у червні 2009 року між позивачем (замовник) і Товариством з обмеженою відповідальністю «Всеукраїнський центр по наданню правової допомоги та економічно-експертних консультацій суб’єктам підприємницької діяльності»(виконавець) укладено договір про надання юридичних послуг від 01.06.2009 б/н, згідно з яким виконавець зобов’язувався за плату надавати наступні послуги: здійснювати складання договорів (контрактів); здійснювати експертизу інших договорів на відповідність діючому законодавству; надавати усні та письмові консультації щодо поточної діяльності замовника; надавати інформацію з питань діючого законодавства України; здійснювати підготовку листів, заяв, звернень та скарг в державні органи; здійснювати представництво інтересів замовника у переддоговірних процесах з партнерами; здійснювати представництво інтересів замовника у судових інстанціях та державних органах; здійснювати правовий аналіз діяльності замовника, а також юридичне супроводження договорів (контрактів) тощо.
Факт надання послуг оформлювався між позивачем та ТОВ «Всеукраїнський центр по наданню правової допомоги та економічно-експертних консультацій суб’єктам підприємницької діяльності»шляхом складання актів здачі-приймання робіт (надання послуг).
Як зазначено в акті перевірки і цей факт не заперечувався сторонами, в актах здачі-приймання робіт (надання послуг) відсутня інформація щодо змісту наданих юридичних послуг (які саме послуги надавалися виконавцем), їх обсягу, кількості витраченого часту, а міститься лише загальна фраза щодо виконаної послуги –«надання юридичних послуг».
Жодних первинних документів (договору, актів здачі-приймання, доказів оплати послуг, рахунків на оплату послуг тощо), що підтверджують господарську операцію позивач суду не надав. Але існування таких документів сторонами не оспорювалось, на ці документи також міститься посилання в акті перевірки (а.с.19).
Суперечка між сторонами з приводу здійснення даної господарської операції виникла виключно стосовно висновків податкового органу про відсутність документального підтвердження зв’язку між наданими послугами і господарською діяльністю позивача.
Жодних доказів на підтвердження такого зв’язку позивач суду не надав, а відзначив, що вказівки про те, що виконавцем констатовано факт «надано юридичні послуги»та визначено їх вартість, чого, на його думку, достатньо для віднесення витрат на оплату даних послуг до складу валових витрат.
З приводу операції з придбання послуг з налагодження та обслуговування комп’ютерної техніки судом встановлено, що у червні 2009 року між позивачем (замовник) і Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтекс Медіа Груп»(виконавець) укладено договір про надання послуг від 01.06.2009 № 2009/01/06. На підставі вказаного договору виконавець зобов’язувався за плату надати послуги з налагодження та обслуговування комп’ютерної техніки та програмного забезпечення на комп’ютерах замовника. Послуги включають в себе: налагодження комп’ютерного обладнання та налагодження роботи комп’ютерної мережі.
Факт надання послуг оформлювався між позивачем та ТОВ «Інтекс Медіа Груп»шляхом складання актів здачі-приймання робіт. Так, як убачається з акта перевірки, згідно з актом здачі-приймання робіт від 30.09.2009 б/н виконано роботи з обслуговування оргтехніки на суму 15062,80 грн. та з підтримки програмно-технічного комплексу на суму 16184,46 грн. Згідно з актом здачі-приймання робіт від 01.09.2009 б/н виконано роботи з обслуговування оргтехніки на суму 15803,33 грн. та з підтримки програмно-технічного комплекту на суму 16833,91 грн.
Жодних первинних документів (договору, актів здачі-приймання, доказів оплати послуг, рахунків на оплату послуг тощо), що підтверджують господарську операцію позивач суду не надав. Але існування таких документів сторонами не оспорювалось, на ці документи міститься також посилання в акті перевірки (а.с.19).
Суперечка між сторонами з приводу здійснення даної господарської операції виникла виключно стосовно висновків податкового органу про відсутність документального підтвердження зв’язку між наданими послугами і господарською діяльністю позивача, адже у первинних документах відсутня інформація про те, яка саме комп’ютерна техніка обслуговувалась, які саме роботи виконувались, яким саме програмно-технічним комплексам надавалась підтримка, які обсяги виконаних робіт.
Крім того, відповідач під час судового розгляду наполягав, що згідно з даними податкових декларацій з податку на прибуток позивача за періоди, що перевірялись, в них відсутня інформація про наявність у позивача основних засобів (4 група основних фондів включає комп’ютерну техніку та програми).
Жодних доказів на підтвердження існування комп’ютерної техніки та програм, які обслуговувались, а також зв’язку між придбаними послугами та господарською діяльністю позивач суду не надав.
З приводу операції з придбання нафтопродуктів у ТОВ «Укрінвестнафта»судом встановлено наступне.
У червні 2009 року між позивачем (покупець) і Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрінвестнафта»укладено договір від 30.06.09 № 06-30/1 про купівлю - продаж нафтопродуктів.
Як зазначено в акті перевірки, від імені ТОВ «Укрінвестнафта»договір підписано громадянкою ОСОБА_6, а не директором ТОВ «Укрінвестнафта»ОСОБА_4 До перевірки позивачем був наданий лист від 01.07.09 № 0701-1 за підписом ОСОБА_6, яким TOB «Укрінвестнафта»повідомило, що з 24.11.2008 ОСОБА_6 є виконувачем обов'язків директора TOB «Укрінвестнафта»на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 24.11.2008 № 32626, яку посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 У посвідчувальному написі нотаріусом зазначено, що довіреність підписана громадянином Республіки Білорусь ОСОБА_4 в присутності приватного нотаріуса ОСОБА_7, особу ОСОБА_4 встановлено.
Однак, відповідач стверджував, що згідно з листом ГУ ПМ ДПА України від 02.10.2009 № 21605/7/26-4217 повідомлено, що за інформацією АРМу «Аркан»у період з 01.01.2007 по 29.09.2009 громадянин Республіки Білорусь ОСОБА_4 державний кордон України не перетинав.
Оскільки ОСОБА_4, який за твердженнями податкового органу значиться директором (власником) TOB «Укрінвестнафта», державний кордон України не перетинав, посадовими органами податкового органу зроблено висновок про те, що ніякого відношення до діяльності TOB «Укрінвестнафта»він не має, договір від 30.06.09 № 06-30/1 про купівлю-продаж нафтопродуктів укладено проти волевиявлення особи, тому він є нікчемним і такими, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
З’ясовуючи обставини, що пов’язуються з укладанням та виконанням між позивачем та ТОВ «Укрінвестнафта»договору від 30.06.09 № 06-30/1 про купівлю-продаж нафтопродуктів, його реальність, а також обставини, викладені в акті перевірки, суд ухвалами від 08.09.2010, 03.02.2011, 01.03.2011 витребував від позивача та відповідача наявні в них докази (первинні господарські документи, документи, на які містяться посилання в акті перевірки), а також акт перевірки з усіма додатками та документами, що підтверджують господарські операції.
У судовому засіданні представник позивача заявив, що позивач не може надати суду усі документи, які витребував суд, оскільки їх вилучено податковою міліцією внаслідок проведення виїмки. Даний факт також підтвердив представник відповідача.
Відповідач жодних витребуваних документів суду також не надав, у тому числі й документи щодо громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_4, та даних щодо його перебування в Україні, які відображені в акті перевірки.
Таким чином, суд в силу частини шостої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України вирішував справу на підставі наявних у справі доказів.
З акта перевірки убачається, що під час перевірки досліджувались: договір купівлі-продажу, укладений між ТОВ «Нафто-Альянс»і ТОВ «Укрінвестнафта»; накладні на придбання товару, отримані позивачем від ТОВ «Укрінвестнафта»; податкові накладні, отримані позивачем від ТОВ «Укрінвестнафта»; реєстри отриманих податкових накладних від ТОВ «Укрінвестнафта»; рахунки, виписані ТОВ «Укрінвестнафта»; товарно-транспртні накладні на перевезення нафтопродуктів від ТОВ «Укрінвестнафта»до ТОВ «Нафто-Альянс»; банківські виписки, оборотно-сальдова відомість по бухгалтерському рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками»; аналіз рахунку 631; картка по рахунку 631, копія довіреності на ОСОБА_6; договори на реалізацію нафтопродуктів, що придбані у ТОВ «Укрінвестнафта», видаткові накладні; видані податкові накладні на реалізацію нафтопродуктів; реєстри виданих видаткових накладних (а.с. 20).
Судом встановлено, що в ході проведення перевірки податковим органом здійснено вилучення копій фінансово-господарських документів», які свідчать про приховування (заниження) об’єктів оподаткування (а.с. 37).
Як зазначено в акті перевірки, позивач сплатив за придбані нафтопродукти на користь ТОВ «Укрінвестнафта»кошти у сумі 2098002,45 грн., у тому числі податок на додану вартість –349667,08 грн.
Факт перерахування коштів та отримання товару сторонами не заперечувався, посилання на первинні бухгалтерські документи містяться в акті перевірки.
З дослідженого у судовому засіданні витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців убачається, що керівником і особою, яка має право вчиняти юридичні дії від імені ТОВ «Укрінвестнафта», є ОСОБА_6, яка підписала договір від 30.06.09 № 06-30/1 про купівлю-продаж нафтопродуктів.
Як зазначено в акті перевірки, ОСОБА_6 підписувала вказаний договір на підставі нотаріально-посвідченої довіреності, вчиненої громадянином Республіки Білорусь ОСОБА_4 в присутності приватного нотаріуса ОСОБА_7
Лист ГУ ПМ ДПА України від 02.10.2009 № 21605/7/26-4217, а також інформацію АРМу «Аркан»щодо наявності інформації про перетин ОСОБА_4 у період з 01.01.2007 по 29.09.2009 державного кордону України, посилання на які міститься в акті перевірки, відповідач суду не надав.
Крім того, суд зазначає, що відсутність інформації у системі АРМу «Аркан»про те, що громадянин Республіки білорусь ОСОБА_4 не перетинав державного кордону України, ще не доводить факту, що ОСОБА_4 дійсно не перебував на території України і не брав участі у діяльності ТОВ «Укрінвестнафта».
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Спірні правовідносини на момент їх виникнення регулювались законами України «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про податок на додану вартість», «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»та положеннями Цивільного кодексу України щодо недійсності правочинів.
При вирішенні даної справи суд керувався положеннями статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З приводу визначення позивачем податкових зобов’язань з податку на прибуток суд зазначає наступне.
Згідно із статтею 3 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.
Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) –це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
В силу підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»не включаються до складу валових витрат витрати на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності.
Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
З приводу визначення позивачем податкових зобов’язань з податку на додану вартість суд зазначає наступне.
Платники податку на додану вартість, об'єкта, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначаються Законом України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(далі –Закон України від 03.04.1997 № 168/97-ВР).
В силу підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.
Підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
При цьому, податкове зобов'язання –це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом. Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (пункти 1.7, 1.8 статті 1 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР).
Згідно з підпунктом 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
В силу положень підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Відповідно до пункту 7.1 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»поставка товарів (робіт, послуг) податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (підпункт 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР).
Як же зазначалось, податкові зобов’язання з податку на прибуток та податку на додану вартість визначено позивачу у зв’язку із здійсненням господарських операцій з ТОВ «Всеукраїнський центр по наданню правової допомоги та економічно-експертних консультацій суб’єктам підприємницької діяльності»з приводу придбання юридичних послуг, з ТОВ «Інтекс Медіа Груп» з приводу придбання послуг з налагодження та обслуговування комп’ютерної техніки та з ТОВ «Укрінвестнафта»з приводу придбання нафтопродуктів.
При чому, відносно придбання юридичних послуг і послуг з налагодження та обслуговування комп’ютерної техніки податкові зобов’язання визначено внаслідок відсутності документів, що підтверджують зв’язок витрат на придбання послуг з господарською діяльністю позивача, а з приводу придбання нафтопродуктів, - внаслідок висновку про нікчемність укладеного правочину.
Під час судового розгляду позивач не надав суду жодних доказів на підтвердження зв’язку між придбаними юридичними послугами та послугами з налагодження та обслуговування комп’ютерної техніки з його господарською діяльністю.
Таким чином, податкове повідомлення-рішення від 23.03.2010 № 0000172300/0 про визначення позивачу податкового зобов’язання з податку на прибуток у сумі 32604,61 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 7533,84 грн. у зв’язку із здійсненням господарської операції з придбання юридичних послуг на підставі договору від 01.06.2009 б/н, укладеному з ТОВ «Всеукраїнський центр по наданню правової допомоги та економічно-експертних консультацій суб’єктам підприємницької діяльності», прийнято податковим органом правомірно, а тому підстави для його скасування відсутні.
Також відсутні підстави для скасування вказаного податкового повідомлення-рішення в частині визначення податкового зобов’язання з податку на прибуток у сумі 15983,75 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 3196,75 грн. у зв’язку із здійсненням господарської операції з придбання послуг з налагодження та обслуговування комп’ютерної техніки на підставі договору від 01.06.2009 № 2009/01/06, укладеному з ТОВ «Інтекс Медіа Груп».
Крім того, суд дійшов висновку, що відсутні підстави для скасування податкового повідомлення-рішення від 23.03.2010 № 0000182300/0 в частині визначення позивачу податкового зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 26083,68 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 13041,84 грн. у зв’язку із здійсненням господарської операції з придбання юридичних послуг на підставі договору від 01.06.2009 б/н, укладеному з ТОВ «Всеукраїнський центр по наданню правової допомоги та економічно-експертних консультацій суб’єктам підприємницької діяльності».
Також відсутні підстави для скасування вказаного податкового повідомлення-рішення в частині визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 12786,90 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 6393,45 грн. у зв’язку із здійсненням господарської операції з придбання послуг з налагодження та обслуговування комп’ютерної техніки на підставі договору від 01.06.2009 № 2009/01/06, укладеному з ТОВ «Інтекс Медіа Груп».
Щодо визначення податкових зобов’язань з податку на прибуток та на додану вартість у зв’язку із здійсненням господарських операцій з ТОВ «Укрінвестнафта»з приводу придбання нафтопродуктів, суд зазначає наступне.
Як установлено під час судового розгляду, зобов’язання за договором від 30.06.09 № 06-30/1 про купівлю-продаж нафтопродуктів виконані сторонами: товар поставлено продавцем, його прийнято покупцем і оплачено. Це свідчить про наявність у сторін правочину - ТОВ «Нафто-Альянс» та ТОВ «Укрінвестнафта»волі на укладення таких договорів. Факт виконання робіт і оплати їх вартості підтверджується документально, твердження відповідача про відсутність у ОСОБА_6 повноважень на підписання договору під час судового розгляду не доказано, тому висновок податкового органу про порушення сторонами правочину частин третьої і п’ятої статті 203 Цивільного кодексу України не відповідає дійсності і є помилковим.
Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а згідно із статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
В силу статті 11 Цивільного кодексу України договори та інші правочини є підставами виникнення цивільних прав та обов'язків.
Сторонами договору (правочину) можуть бути відповідні учасники цивільних відносин - фізичні особи та юридичні особи (стаття 2 ЦК України).
У разі, якщо учасником правочину є юридична особа, в силу статті 92 Цивільного кодексу України, вона набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону, або шляхом представництва.
Згідно з частиною третьою статті 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин вважається нікчемним (ч. 2 ст. 215 ЦК України).
Як вже зазначалось, висновки податкового органу про нікчемність договору від 30.06.09 № 06-30/1, укладеного між позивачем і ТОВ «Укрінвестнафта», ґрунтуються на тому, що від імені ТОВ «Укрінвестнафта»договір підписано не його директором, а громадянкою ОСОБА_6, з чого зроблено висновок про відсутність вільного волевиявлення і як наслідок, - нікчемність правочину.
Суд, дослідивши наявні у справі докази, дійшов висновку про те, що зазначені твердження податкового органу не відповідають дійсності, адже як встановлено судом, ОСОБА_6 підписувала договір від імені ТОВ «Укрінвестнафта»на підставі нотаріально посвідченої довіреності, інформація про неї як особу, яка має права вчиняти від імені ТОВ «Укрінвестнафта»юридично значимі дії, міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців.
Твердження відповідача про незаконну видачу довіреності від імені громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_4 на ОСОБА_6 з тих підстав, що у системі АРМу «Аркан»відсутня інформація про перетин цією особою державного кордону України, жодним чином не підтверджуються.
Крім того, суд звертає увагу на відсутність будь-якого правового зв’язку між твердженнями про підписання договору неуповноваженою особою і висновками про нікчемність правочину.
В силу положень статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частинами третьою та п’ятою статті 203 Цивільного кодексу передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
У разі, якщо від імені юридичної особи правочин вчинено фізичною особою без повноважень або з перевищенням повноважень, такий правочин є оспорюваним і може бути визнаний судом недійсним за певних умов.
Дії фізичних осіб –представників, які учиняли підписи на договорах та інших ділових паперах, у контексті правової оцінки правочинів, що вчинені між двома юридичними особами, слід оцінювати з точки зору наявності у цих фізичних осіб відповідних повноважень на укладення правочину від імені юридичної особи.
Так, в силу статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Відповідно до частини другої статті 1158 Цивільного кодексу України особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, зобов'язана при першій нагоді повідомити її про свої дії. Якщо ці дії будуть схвалені іншою особою, надалі до відносин сторін застосовуються положення про відповідний договір.
Таким чином, саме лише твердження про те, що певна фізична особа учинила правочин (певні дії, що мають юридичне значення) в інтересах юридичної особи без її доручення або з перевищенням повноважень, не має наслідком нікчемності такого правочину, адже такого наслідку законом не передбачено.
Зважаючи на викладене, податкове повідомлення-рішення від 23.03.2010 № 0000172300/0 про визначення позивачу податкового зобов’язання з податку на прибуток у сумі 437083,84 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 87416,77 грн. у зв’язку із здійсненням господарської операції з придбання нафтопродуктів на підставі договору від 30.06.09 № 06-30/1, укладеного між позивачем і ТОВ «Укрінвестнафта», є безпідставним і підлягає скасуванню в цій частині.
Крім того, є безпідставним і таким, що підлягає скасуванню податкове повідомлення-рішення від 23.03.2010 № 0000182300/0 в частині визначення позивачу податкового зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 317521,95 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 158760,98 грн.
Під час судового розгляду також встановлено, що позивач у позовні заяві не зазначив підстав для пред’явлення позову в частині визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення від 23.03.2010 № 0000182300/0 про визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість на суму 394051,29 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 197025,65 грн. у зв’язку з іншими господарськими операціями.
Це означає, що в цій частині позов є безпідставним і задоволенню не підлягає.
Розмір фінансових санкцій, що застосовані до позивача на підставі вказаних податкових повідомлено рішень, визначався судом на підставі положень підпункту 17.1.2 пункту 17.1 статті 17 Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», згідно з яким у разі коли контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "а" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, додатково до штрафу, встановленого підпунктом 17.1.1 цього пункту, платник податків сплачує штраф у розмірі десяти відсотків суми податкового зобов'язання за кожний повний або неповний місяць затримки податкової декларації, але не більше п'ятдесяти відсотків від суми нарахованого податкового зобов'язання та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково.
Згідно з частинами першою - третьою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб’єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов’язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Позивач не надав суду доказів понесення ним судових витрат, тому підстави для присудження на його користь судових витрат відсутні. Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір, доказів понесення ним інших судових витрат суду не надано. Вимог про відшкодування судових витрат позивач не суду заявляв. Таким чином, судові витрати стягненню з державного бюджету на користь позивача не підлягають.
Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 – 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
п о с т а н о в и в:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво –Святошинському районі Київської області від 23.03.2010 № 0000172300/0 в частині визначення Товариству з обмеженою відповідальністю «Нафто-альянс»податкового зобов’язання з податку на прибуток у сумі 524500,61 грн., з яких: 437083,84 грн. –за основним платежем; 87416,77 грн. –за штрафними (фінансовими) санкціями.
Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво –Святошинському районі Київської області від 23.03.2010 № 0000182300/0 в частині визначення Товариству з обмеженою відповідальністю «Нафто-альянс»податкового зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 476282,93 грн., з яких: 317521,95 грн. –за основним платежем; 158760,98 грн. –за штрафними (фінансовими) санкціями.
У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Волков А.С.
Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови –14 червня 2011 року.