КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
13 грудня 2011 року м.Київ № 2а-4499/11/1070
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Шевченко А.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Управління Пенсійного фонду України у місті Переяславі-Хмельницькому та Переяслав-Хмельницькому районі Київської області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в сумі 1732, 80 гривень, -
В С Т А Н О В И В:
Позивач, Управління Пенсійного фонду України у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області, звернувся до суду з адміністративним позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в сумі 1732, 80 гривень.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2011 року прийнято рішення справу розглядати в порядку письмового провадження.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2011 року проведено заміну позивача - Управління Пенсійного фонду України у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області на належного позивача - Управління Пенсійного фонду України у місті Переяславі-Хмельницькому та Переяслав-Хмельницькому районі Київської області.
Всебічно та об’єктивно дослідивши матеріали справи, та оцінивши їх у сукупності, суд дійшов наступних висновків.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 зареєстрований як платник страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування в Управлінні Пенсійного фонду України у Переяслав-Хмельницьому районі і зобов’язаний сплачувати страхові внески до Пенсійного фонду України.
Надаючи правової оцінки відносинам, що виникли між сторонами, застосовуючи нормативно-правові акти, чинні на час виникнення спірних правовідносин, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування в Україні, відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, регулюються Законом України від 09.07.2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
В силу статті 5 вказаного Закону, дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, визначено статтею 11 вказаного Закону, до яких належать, зокрема, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), та члени сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності (пункт 3 статті 11 Закону України від 09.07.2003 року № 1058-ІV).
Як зазначено позивачем і підтверджується наявними доказами, відповідачем обрано особливий спосіб оподаткування – фіксований податок.
В силу положень пункту 5 статті 14 вказаного Закону, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), є одночасно й страхувальниками.
Відповідно до пункту 6 частини другої статті 17 Закону України від 09.07.2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», страхувальник зобов'язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.
Так, страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом для страхувальників, зазначених у пункті 5 статті 14 цього Закону, є квартал (частина 6 статті 20 Закону України від 09.07.2003 року № 1058-ІV).
З матеріалів справи встановлено, що відповідач подав річний звіт за 2010 рік (Звіт щодо сум нарахування внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування до органів Пенсійного фонду України – Додаток 5, роздрукований з СПОВ – МЗ) з порушенням чинного законодавства, а саме: у колонці «Встановлений розмір страхових внесків» за період липень-грудень 2010 року відповідач проставив не розмір мінімального страхового внеску, а частину розміру ставки фіксованого податку, а саме 10 % від ставки фіксованого податку – 100 гривень.
Згідно з підпунктом 4 пункту 8 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (у редакції Закону України від 08.07.2010 року № 2461-VI) фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок), та члени сімей зазначених осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, на період дії законодавчих актів з питань особливого способу оподаткування сплачують страхові внески в порядку, визначеному цим Законом.
Сума страхового внеску встановлюється зазначеними особами самостійно для себе та членів їх сімей, які беруть участь у провадженні такими особами підприємницької діяльності та не перебувають з ними у трудових відносинах. При цьому сума страхового внеску з урахуванням частини фіксованого або єдиного податку, що перерахована до Пенсійного фонду України, повинна становити не менше мінімального розміру страхового внеску за кожну особу та не більше розміру страхового внеску, обчисленого від максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, оподатковуваного доходу (прибутку), загального оподатковуваного доходу, з якої сплачуються страхові внески.
Так, мінімальний розмір страхових внесків для фізичних осіб-підприємців, які обрали фіксований податок, обчислюється наступним чином:
- розмір мінімальної заробітної плати * 32, 2 % (мінімальний внесок) – 10 % від ставки фіксованого податку – 100 гривень.
Враховуючи визначені законодавством розміри мінімальної заробітної плати за липень-грудень 2010 року (липень-вересень – 888, 00 гривень, жовтень-листопад – 907, 00 гривень, грудень – 922, 00 гривень), та здійснивши розрахунок за вищезазначеним способом, заборгованість відповідача перед позивачем складає 1732, 80 гривень.
Крім того, підпунктом 2 пункту 8 Прикінцевих положень Закону України від 09.07.2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (у редакції, що діяла до 31.12.2010 року) передбачено, що особи, зазначені в пунктах 3 і 4 статті 11, у статті 12 цього Закону (до яких належать фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування), сплачують страхові внески, що перераховуються до солідарної системи на умовах і в порядку, визначених цим Законом, та в розмірах, передбачених для платників збору (юридичних і фізичних осіб) Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», але не менше мінімального страхового внеску. При цьому, під мінімальним страховим внеском розуміється сума коштів, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір страхового внеску, встановлених законом на день отримання заробітної плати (доходу) (частина 1 статті 1 Закону України від 09.07.2003 року № 1058-ІV).
Аналіз положень підпунктів 2, 4 пункту 8 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» дозволяє дійти висновку про те, що фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), зобов’язані сплачувати страхові внески на загальних підставах, передбачених Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», але мінімальна сума страхового внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску, встановлений згідно з чинним законодавством.
Пунктом 2 розділу II «Заключні положення» Закону України від 13.02.1998 року № 129/98-ВР «Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» встановлено, що до внесення відповідних змін до порядку здійснення відрахувань на державне пенсійне страхування громадянами-підприємцями, що сплачують фіксований податок, 10 відсотків сум цього податку, що надійшли до відповідного місцевого бюджету, перераховуються до Пенсійного фонду України, а 90 відсотків сум фіксованого податку, що надійшли до місцевого бюджету, спрямовуються на потреби територіальної громади за визначеними нею напрямами.
Однак, в силу положень частини шостої статті 18 Закону України від 09.07.2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.
Крім того, Закон України від 09.07.2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зокрема, підпункти 2, 4 пункту 8 Прикінцевих положень цього Закону, є тим самим законодавчим актом, яким встановлено порядок відрахувань на державне пенсійне страхування громадянами-підприємцями, що сплачують фіксований податок, та принцип визначення розміру страхових внесків.
Це означає, що сплата відповідачем у складі фіксованого податку коштів, що підлягають перерахуванню до бюджету Пенсійного фонду України згідно з пунктом 2 розділу II «Заключні положення» Закону України від 13.02.1998 року № 129/98-ВР «Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», не звільняє відповідача від обов’язку сплачувати (доплачувати) страхові внески в розмірі, передбаченому Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
З 01.01.2011 року набув чинності Закон України від 08.07.2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Згідно з пунктом 7 Прикінцевих положень Закону України від 08.07.2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій. Погашення заборгованості з використанням коштів, що надходять у рахунок сплати єдиного внеску, забороняється.
На період до повного стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 106 Закону України від 09.07.2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (у редакції, що діяла до 31.12.2010 року) суми страхових внесків, своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (далі - недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.
Заборгованість відповідача виникла внаслідок недоплати страхових внесків за липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2010 року в сумі 1732, 80 гривень.
Відповідач факт несплати заборгованості до Пенсійного фонду не заперечував, оскільки принципово не погоджується з встановленим в державі порядком сплати внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування для фізичних осіб, які обрали особливі види оподаткування.
Суд звертає увагу на те, що в силу статті 67 Конституції України, обов’язком кожного громадянина є сплата податків і зборів у порядку і розмірах, встановлених законом.
Виходячи з вищевикладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 71 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім розгляду справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкту владних повноважень.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд, дослідивши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Оскільки спір вирішено на користь суб’єкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат позивача - суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню з відповідача не підлягають.
Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 128, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Управління Пенсійного фонду України у місті Переяславі-Хмельницькому та Переяслав-Хмельницькому районі Київської області суму боргу страхових внесків у розмірі 1732 (одна тисяча сімсот тридцять дві) гривні 80 копійок.
Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.
Згідно з частиною другою статі 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Шевченко А.В.