КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
18 квітня 2011 року 2а-1163/11/1070
Суддя Київського окружного адміністративного суду Волков А.С.,
при секретарі судового засідання Злобіній Е.Г.,
за участю:
представника позивача –Геращенко Т.П.,
відповідач –не з’явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомБілоцерківського міськрайонного центру зайнятості
доОСОБА_2
простягнення незаконно одержаної допомоги по безробіттю,
в с т а н о в и в:
До Київського окружного адміністративного суду звернувся Білоцерківський міськрайонний центр зайнятості з позовом до ОСОБА_2 про стягнення незаконно одержаної допомоги по безробіттю в сумі 2596,79 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач, маючи статус фізичної особи-підприємця, повідомив Білоцерківському міськрайонному центру зайнятості недостовірні відомості щодо себе, був узятий на облік як безробітний та отримував допомогу по безробіттю відповідно до законів України «Про зайнятість населення»та «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття». Оскільки допомогу по безробіттю відповідач отримував незаконно, позивач звернувся до суду з позовом про її стягнення.
Ухвалою від 10.03.2011 судом відкрито провадження у справі, судовий розгляд призначено на 18.04.2011.
Про дату, час та місце судового розгляду сторони були повідомлені належним чином.
У призначений день і час до суду з’явився представник позивача.
Відповідач до суду не з’явився, про причини неприбуття суд не повідомив. За таких обставин суд, в силу положень частини четвертої статті 33 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає відповідача повідомленим належним чином, у зв’язку з чим ухвалив здійснювати розгляд справи за відсутності відповідача.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.
Відповідач відзиву на позовну заяву, заперечень проти позову, будь-яких пояснень, заяв чи клопотань до суду не надіслав. За таких обставин справа розглядалась судом за наявними в ній матеріалами і доказами.
У лютому 2009 року ОСОБА_2 звернулась до Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості із заявою про надання статусу безробітного та виплатою допомоги по безробіттю до вирішення питання його подальшого працевлаштування (заява від 16.02.2009). У заяві відповідач, зокрема, зазначив, що не зареєстрований як суб’єкт підприємницької діяльності, трудовою діяльністю не займається.
16 лютого 2009 року ОСОБА_2 було надано статус безробітного з виплатою допомоги по безробіттю.
З 16.02.2009 по 25.12.2009 року відповідачу виплачено допомогу по безробіттю на загальну суму 6820,98 грн. (довідка від 15.12.2010 №1052103183 видана Білоцерківським міськрайонним центром зайнятості про виплачену суму ОСОБА_2.)
Однак, під час судового розгляду судом встановлено, що ОСОБА_2 03.06.2006 року зареєстрований виконавчим комітетом Білоцерківської міської ради Київської області як фізична особа –підприємець (довідка з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 15.04.2011 № 9650352).
Факт реєстрації ОСОБА_2, як фізичної особи підприємця встановлено на підставі акта розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення від 08.10.2010 №101008/3.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Правові, економічні та організаційні основи зайнятості населення України і його захисту від безробіття, засади загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття визначаються законами України від 22.03.1991 № 803-XII «Про зайнятість населення»та від 02.03.2000 № 1533-III «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 1 Законом України від 22.03.1991 № 803-XII «Про зайнятість населення»зайнятість визначено як діяльність громадян, що пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі.
Пунктом «б»частини третьої статті 1 Закону України від 22.03.1991 № 803-XII «Про зайнятість населення»визначено, що громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві, а також члени особистих селянських господарств, діяльність яких здійснюється відповідно до Закону України «Про особисте селянське господарство», належать до зайнятого населення.
Згідно із статтею 2 Закону України від 22.03.1991 № 803-XII «Про зайнятість населення»безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу.
Відповідно до положень Закону України від 22.03.1991 № 803-XII «Про зайнятість населення»порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних державною службою зайнятості визначається Кабінетом Міністрів України.
Так, згідно з пунктом 12 Порядку реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.02.2007 № 219, для одержання статусу безробітного громадянин особисто подає у день, що настає після закінчення встановленого строку для пошуку підходящої роботи, до центру зайнятості заяву із зазначенням у ній інформації про те, що він не займається видами діяльності, що визначені частиною третьою статті 1 Закону України «Про зайнятість населення», і не отримує пенсію на пільгових умовах, а також копію довідки про його ідентифікаційний номер.
Статтею 25 Закону України від 22.03.1991 № 803-XII «Про зайнятість населення»передбачено, що держава створює умови незайнятим громадянам у поновленні їх трудової діяльності та забезпечує їм такі види компенсацій, зокрема, виплату в установленому порядку допомоги по безробіттю.
Розміри та умови надання матеріального забезпечення на випадок безробіття визначаються Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».
Згідно із статтею 7 Закону України від 02.03.2000 № 1533-III «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»видами забезпечення за цим Законом є: допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності.
Відповідно до частини третьої статті 36 Закону України від 02.03.2000 № 1533-III «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.
Згідно з підпунктами 2, 3 Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2006 № 357, перевірка даних, які є підставою для надання особі статусу безробітної та виплати їй матеріального забезпечення, що зазначені у документах, поданих особою до державної служби зайнятості під час її реєстрації та протягом періоду її перебування на обліку як безробітної, проводиться центрами зайнятості, на які покладено виконання функцій робочих органів виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.
Відповідно до пунктів 6, 7 вказаного Порядку, у разі встановлення центрами зайнятості відповідно до цього Порядку належності безробітної особи до категорії зайнятих така особа знімається з обліку як безробітна в установленому законодавством порядку та повертає суму незаконно отриманого матеріального забезпечення і вартості наданих соціальних послуг з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати матеріального забезпечення та надання соціальних послуг. У разі відмови особи повернути кошти або відмови роботодавця відшкодувати кошти, а також у разі неповернення (невідшкодування) їх у встановлений строк стягнення таких коштів здійснюється у судовому порядку відповідно до законодавства.
Статтею 12 Закону України від 02.03.2000 №1533-III «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»передбачено, що виконавча дирекція Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття є виконавчим органом правління Фонду, який забезпечує виконання рішень правління. Функції виконавчої дирекції Фонду покладаються на органи державної служби зайнятості, а функції робочих органів виконавчої дирекції Фонду покладаються на центр зайнятості Автономної Республіки Крим, обласні. Київський і Севастопольський міські, районні, міськрайонні, міські та районні у містах центри зайнятості.
Виконавча дирекція Фонду та її робочі органи, зокрема, проводять розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення в порядку, встановленому центральними органами виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, представляють інтереси Фонду в судових та інших органах.
Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Під час судового розгляду позивачем доказано належними та достатніми доказами факт незаконного отримання відповідачем допомоги по безробіттю, а також наявність у позивача правових підстав та компетенції щодо стягнення з відповідача суми заборгованості.
З таких обставин, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог. Таким чином, позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб’єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов’язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Позивач не надав суду доказів понесення ним яких-небудь судових витрат, тому такі витрати стягненню з відповідача не підлягають.
Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
п о с т а н о в и в:
Адміністративний позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості кошти незаконно одержаної допомоги по безробіттю в сумі 2596 (дві тисячі п’ятсот дев’яносто шість) гривень 79 коп.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Волков А.С.
Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови –20 квітня 2011 року.