КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
19 вересня 2011 року 2а-3730/11/1070
Суддя Київського окружного адміністративного суду Волков А.С.,
при секретарі судового засідання Злобіній Е.Г.,
за участю:
представника позивача –Шабаліної О.О.,
представник відповідача –не з’явився,
представника третьої особи –Шапошнікова І.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомДержавного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль»
доКонтрольно-ревізійного управління в Київській області,
третя особа -Дочірнє підприємство з іноземними інвестиціями «АІРО Кейтерінг Сервісіз-Україна»,
провизнання нечинною та скасування вимоги,
в с т а н о в и в:
До Київського окружного адміністративного суду звернулось Державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Бориспіль»з позовом до Контрольно-ревізійного управління в Київській області, третя особа - Дочірнє підприємство з іноземними інвестиціями «АІРО Кейтерінг Сервісіз-Україна», про визнання нечинними та скасування вимог, викладених у пункті 2 листа від 14.07.2011 № 10-15-13-14/5120 «Про усунення виявлених порушень», а саме: щодо приведення у відповідність з чинним законодавством орендних взаємовідносин з Дочірнім підприємством з іноземними інвестиціями «АІРО Кейтерінг Сервісіз-Україна»; донарахування та відображення в обліку суми заборгованості за користування твердим покриттям, переданим в орендне користування Дочірньому підприємству з іноземними інвестиціями «АІРО Кейтерінг Сервісіз-Україна», на загальну суму 547010,94 грн.; вжиття заходів щодо стягнення з орендаря - Дочірнього підприємства з іноземними інвестиціями «АІРО Кейтерінг Сервісіз-Україна»коштів у сумі 547010,94 грн. на рахунок Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль»та перерахування до державного бюджету належної частини орендної плати в сумі 382907,66 грн. (70%).
В основу вимог контрольно-ревізійного органу про усунення виявлених ревізією недоліків та порушень покладено обставини, встановлені за результатами ревізії фінансово-господарської діяльності позивача, щодо неврахування орендної плати за збільшену площу твердого покриття у розмірі 793,4 м2, яка перебувала в користуванні Дочірнього підприємства з іноземними інвестиціями «АІРО Кейтерінг Сервісіз-Україна»в період з грудня 2008 року по грудень 2010 року та з січня по квітень 2011 року, внаслідок чого Державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Бориспіль»недоотримало орендну плату в сумі 547010,94 грн., чим підприємству завдано збитків (матеріальну шкоду).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вимоги контрольно-ревізійного органу щодо неврахування орендної плати є безпідставними і незаконними, оскільки розмір площі твердого покриття, що орендується Дочірнім підприємством з іноземними інвестиціями «АІРО Кейтерінг Сервісіз-Україна», визначено на підставі договору оренди у фіксованій величині, договірний розмір площі твердого покриття відповідає фактичній орендованій площі, розмір орендної плати визначено сторонами у договорі згідно з Методикою розрахунку і порядком використання плати за оренду державного майна, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786. Таким чином, позивач просив суд визнати вимоги контрольно-ревізійного органу протиправними і скасувати.
Третя особа без самостійних вимог на предмет спору –Дочірнє підприємство з іноземними інвестиціями «АІРО Кейтерінг Сервісіз-Україна», взяло участь у судовому процесі на стороні позивача.
Ухвалою від 15.08.2011 судом відкрито провадження у справі, судовий розгляд призначено на 29.08.2011, відкладено на 19.09.2011 у зв’язку з неприбуттям до суду представника контрольно-ревізійної служби.
Про дату, час та місце судового розгляду сторони повідомлялись належним чином.
Контрольно-ревізійний орган двічі не забезпечив явку свого представника у судове засідання: першу неявку представника, обґрунтовано виробничою необхідністю, а другу - зверненням до прокуратури з проханням вступити у справу, а також відсутністю ревізорів на робочих місцях.
Згідно з частиною четвертою статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України в разі неприбуття відповідача - суб'єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Причини, з яких відповідач не забезпечив явку свого представника до суду, суд визнав неповажними і ухвалив про розгляд справи за відсутності представника контрольно-ревізійного органу.
Під час судового розгляду представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.
Представник третьої особи позовні вимоги підтримав, також просив суд задовольнити вимоги позивача.
Контрольно-ревізійний орган відзиву на позовну заяву, заперечень проти позову, будь-яких пояснень чи заяв до суду не надіслав. За таких обставин справа розглядалась судом за наявними в ній матеріалами і доказами.
Заслухавши представників позивача та третьої особи, дослідивши представлені документи та інші зібрані по справі матеріали, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Бориспіль»є юридичною особою, що зареєстрована 23.03.1993 виконавчим комітетом Бориспільської міської ради Київської області.
Відповідно до пункту 4.2 Статуту Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль»майно позивача є державною власністю і належить йому на праві господарського відання. Здійснюючи право господарського відання, позивач володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном, закріпленим за ним, учиняючи щодо такого майна будь-які дії, що не суперечать законодавству та статуту, за погодженням з уповноваженим органом управління.
У лютому 1997 року між Державним підприємством «Міжнародний аеропорт «Бориспіль»(орендодавець) та Дочірнім підприємством з іноземними інвестиціями «АІРО Кейтерінг Сервісіз-Україна»(орендар), з дозволу Фонду державного майна України від 31.01.1997 № 10-22-991, укладено договір оренди приміщень від 25.02.1997 № 2.6.18-20, згідно з яким орендар набув права оренди на частину приміщення орендаря загальною площею 1684,3 м2 з метою розміщення підприємства авіаційного бортового харчування строком на п’ять років.
У подальшому між сторонами договору укладалися додаткові угоди, якими змінювалися та доповнювалися окремі умови договору оренди приміщень від 25.02.1997 № 2.6.18-20, зокрема: щодо розширення площі приміщення, переданого в оренду, та передачі його на баланс орендодавця (Доповнення № 1 від 03.09.1997); щодо зміни моменту, з якого розпочинається сплата аеропортового збору (Доповнення № 2 від 03.03.1998); щодо порядку використання доріг, приміщень та терміналу аеропорту (Доповнення № 3 від 12.02.2001); щодо продовження терміну дії оренди приміщення (Додаткова угода № 5 від 28.03.2002).
Згідно з додатковою угодою № 4 від 17.10.2001 до договору оренди приміщень від 25.02.1997 № 2.6.18-20 сторони домовились про зміну розміру приміщення, переданого в оренду, а саме: орендар набув у платне користування приміщення площею 1620 м2, а також тверде покриття площею 3340 м2.
Однак, згідно з згідно з додатковою угодою № 6 від 24.02.2002 та додатками № 1 та № 2 до неї в договір оренди приміщень від 25.02.1997 № 2.6.18-20 внесено зміни, відповідно до яких визначено, що Дочірнє підприємство з іноземними інвестиціями «АІРО Кейтерінг Сервісіз-Україна»орендує приміщення (цех бортового харчування) площею 1620,0 м2, а також частину твердого покриття площею 1943,9 м2. При цьому, розмір орендної плати визначено на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786. Станом на 01.11.2007 згідно з додатком № 2 розмір орендної плати становить 177198,90 грн. на місяць (у тому числі 42408,10 грн. – за оренду частини твердого покриття у розмірі 1943,9 м2). Орендна плата підлягає сплаті щомісячно і коригується на індекс інфляції.
Як встановлено судом, з січня 2007 року до дня судового розгляду розмір приміщення і частини твердого покриття, які передано в оренду Дочірньому підприємству з іноземними інвестиціями «АІРО Кейтерінг Сервісіз-Україна», а також умови оренди не змінювались, за виключенням терміну оренди, який подовжено до 2017 року.
Під час судового розгляду позивач і третя особа заявили суду, що орендна плата сплачується орендарем своєчасно, у повному обсязі, заборгованість відсутня.
У червні 2011 року посадовими особами Контрольно-ревізійного управління в Київській області проведено позапланову ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності позивача за період з 25.02.1997 по 01.05.2011 (акт від 14.06.2011 № 2011).
За результатами ревізії відповідач дійшов висновку, що тверде покриття, яке прилягає до цеху приготування бортового харчування, становить 3340,0 м2. Ревізією також встановлено, що на об’єкт нерухомості (будівлю цеху бортового харчування) Гірською сільською радою Бориспільського району Київської області видавалось три свідоцтва про право власності на нерухоме майно, згідно з якими площа твердого покриття, що прилягає до будівлі цеху бортового харчування, становить: 1943,9 м2 (свідоцтво від 08.10.2003 № 464); 2639,9 м2 (свідоцтво від 14.11.2008 № 1346), 2737,3 м2 (свідоцтво від 14.12.2010 № 1719). Крім того, згідно з інвентарною справою на будівлю цеху борт харчування (інв. № 2511), площа замощення біля цеху борт харчування становить 2737,3 м2.
На підставі вказаних даних контрольно-ревізійний орган дійшов висновку, що у період з грудня 2008 року по грудень 2010 року та з січня по квітень 2011 року позивач при встановленні орендних відносин з Дочірнім підприємством з іноземними інвестиціями «АІРО Кейтерінг Сервісіз-Україна»не врахував збільшену площу твердого покриття на 793,4 м2, внаслідок чого орендна плата стягувалась позивачем не у повному обсязі (без врахування плати за оренду збільшеної площі твердого покриття). Таким чином, на думку контрольно-ревізійного органу, Державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Бориспіль»недоотримало орендну плату в сумі 547010,94 грн., чим підприємству завдано збитків (матеріальну шкоду).
За результатами ревізії Контрольно-ревізійне управління в Київській області надіслало на адресу позивача лист від 14.07.2011 № 10-15-13-14/5120 «Про усунення виявлених порушень», у пункті 2 якого висунуло вимоги привести у відповідність з чинним законодавством орендні взаємовідносини з Дочірнім підприємством з іноземними інвестиціями «АІРО Кейтерінг Сервісіз-Україна»; донарахувати та відобразити в обліку суми заборгованості за користування твердим покриттям, переданим в орендне користування Дочірньому підприємству з іноземними інвестиціями «АІРО Кейтерінг Сервісіз-Україна», на загальну суму 547010,94 грн.; вжити заходи щодо стягнення з орендаря - Дочірнього підприємства з іноземними інвестиціями «АІРО Кейтерінг Сервісіз-Україна»коштів у сумі 547010,94 грн. на рахунок Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», з яких перерахувати до державного бюджету належну частину орендної плати в сумі 382907,66 грн. (70%).
Не погоджуючись з вимогою контрольно-ревізійного органу, позивач оскаржив її до суду.
Під час судового розгляду позивач і третя особа наполягали на тому, що твердження контрольно-ревізійного органу про те, що розмір площі оренди твердого покриття становить 2737,3 м2, є безпідставними і не відповідає дійсності, адже згідно з умовами договору оренди приміщень від 25.02.1997 № 2.6.18-20 орендар орендує лише частину твердого покриття у розмірі 1943,9 м2, а не повну площу, яка прилягає до цеху бортового харчування і обліковується позивачем як основний засіб.
Даючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Статтею 3 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Категорії спорів, що складають предмет адміністративної юрисдикції наведені у частині першій статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, але основу правил визначення компетенції адміністративного суду складає категорія «публічно-правового спору».
Правовідносини, з яких виникають публічно-правові спори, завжди побудовані на принципі «влади –підпорядкування». Ознакою публічно-правового спору є участь у ньому з однієї сторони суб’єкта, наділеного владними повноваженнями, який здійснює владну управлінську функцію, тобто, формує волевиявлення держави, яке є обов’язковим для зобов’язаної особи. Воля суб’єктів владних повноважень оформлюється в адміністративних актах (рішеннях), які є обов’язковими до виконання суб’єктами, яким вони адресовані.
В силу пункту 7 статті 10, статті 15 Закону України від 26.01.1993 № 2939-XII «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні»Головному контрольно-ревізійному управлінню України, контрольно-ревізійним управлінням в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, контрольно-ревізійним підрозділам (відділам, групам) у районах, містах і районах у містах надається право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів. Законні вимоги службових осіб державної контрольно-ревізійної служби є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що ревізуються.
Це означає, що вимога контрольно-ревізійного органу, адресована підконтрольній особі, в силу її обов’язковості до виконання має ознаки рішення суб’єкта владних повноважень, тому відповідно до частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає оскарженню в адміністративному суді.
Згідно із статтями 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Під час судового розгляду суд дослідив обставини, пов’язані з висновками посадових осіб контрольно-ревізійного органу, що стосуються заниження розміру площі твердого покриття, переданого в оренду Дочірньому підприємству з іноземними інвестиціями «АІРО Кейтерінг Сервісіз-Україна».
Крім того, судом перевірено дотримання контрольно–ревізійним органом вимог статті 19 Конституції України, згідно з якою органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, судом встановлено, що твердження контрольно-ревізійного органу про неврахування збільшеної площі твердого покриття на 793,4 м2 при встановленні орендних відносин з Дочірнім підприємством з іноземними інвестиціями «АІРО Кейтерінг Сервісіз-Україна»не відповідають дійсності, адже згідно з договором оренди приміщень від 25.02.1997 № 2.6.18-20 (з урахуванням змін та доповнень) предметом оренди є лише частина твердого покриття площею 1943,9 м2, що прилягає до цеху бортового харчування, а не 2737,3 м2, як це стверджує позивач.
Суд акцентує увагу на тому, договірні відносини між Державним підприємством «Міжнародний аеропорт «Бориспіль»та Дочірнім підприємством з іноземними інвестиціями «АІРО Кейтерінг Сервісіз-Україна», як суб’єктами цивільного права, побудовані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення, майнової самостійності їх учасників.
Відповідно до статті 12 Цивільного кодексу України кожна особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).
В силу статті 6 Господарського кодексу України загальними принципами господарювання в Україні є, зокрема, свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом, заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.
З приводу дотримання контрольно-ревізійним органом вимог статті 19 Конституції України щодо меж, підстав і способу здійснення повноважень у зв’язку з формуванням вимоги на адресу позивача, суд зазначає наступне.
Статус державної контрольно-ревізійної служби в Україні, її функції та правові основи діяльності визначаються Законом України від 26.01.1993 № 2939-XII «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні».
Головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому (стаття 2 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні»).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 8 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні»Головне контрольно-ревізійне управління України, контрольно-ревізійні управління в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі виконують такі функції, зокрема, проводять у підконтрольних установах ревізії фінансово-господарської діяльності, використання і збереження фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильності визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, стану і достовірності бухгалтерського обліку та фінансової звітності.
Статтею 10 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні»Головному контрольно-ревізійному управлінню України, контрольно-ревізійним управлінням в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, контрольно-ревізійним підрозділам (відділам, групам) у районах, містах і районах у містах надається право, зокрема: пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів (пункт 7); у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, одержані підконтрольними установами за незаконними угодами, без встановлених законом підстав та з порушенням чинного законодавства (пункт 8); накладати у випадках, передбачених законодавчими актами, на керівників та інших службових осіб підконтрольних установ адміністративні стягнення (пункт 9).
В силу статті 15 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» службові особи державної контрольно-ревізійної служби є представниками органів державної виконавчої влади. Законні вимоги службових осіб державної контрольно-ревізійної служби є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що ревізуються.
Однак, суд акцентує увагу на тому, що здійснюючи реалізацію визначеної законом компетенції, згідно із статтею 3 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні», Державна контрольно-ревізійна служба у своїй діяльності має керуватися Конституцією України, цим Законом, іншими законодавчими актами, у тому числі й положеннями Цивільного та Господарського кодексів України.
Як вже зазначалось, цивільні та господарські правовідносини побудовані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення, майнової самостійності їх учасників, свободи підприємницької діяльності суб’єктів господарювання та заборони втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.
Відповідно до частини п’ятої статті 19 Господарського кодексу України незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності суб'єктів господарювання з боку органів державної влади, їх посадових осіб при здійсненні ними державного контролю та нагляду забороняються.
Аналіз положень статті 19 Конституції України, пункту 7 частини першої статті 10 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні», статей 6, 19 Господарського кодексу України у їх системному взаємозв’язку надає підстави для висновку про те, що органи контрольно-ревізійної служби мають право пред’являти вимоги суб’єктам господарювання чи зобов’язувати їх вчинити певні дії у господарських правовідносинах лише в тих випадках, коли такі повноваження щодо прийняття управлінських рішень сфері господарювання передбачені законом.
Однак, жодних повноважень з приводу прийняття управлінських рішень сфері господарювання чи зобов’язання суб’єктів господарювання до прийняття таких рішень органи контрольно-ревізійної служби законом не наділено, адже контрольно-ревізійна служба за своїм статусом і покладеними на неї функціями належить до контролюючих органів, а не органів державної влади, що здійснюють управлінські функції.
Вимога Контрольно-ревізійного управління в Київській області, викладена у пункті 2 листа від 14.07.2011 № 10-15-13-14/5120 «Про усунення виявлених порушень», зобов’язує відповідача: привести у відповідність з чинним законодавством орендні взаємовідносини з Дочірнім підприємством з іноземними інвестиціями «АІРО Кейтерінг Сервісіз-Україна»; донарахувати та відобразити в обліку суми заборгованості за користування твердим покриттям, переданим в орендне користування Дочірньому підприємству з іноземними інвестиціями «АІРО Кейтерінг Сервісіз-Україна», на загальну суму 547010,94 грн.; вжити заходи щодо стягнення з Дочірнього підприємства з іноземними інвестиціями «АІРО Кейтерінг Сервісіз-Україна»коштів у сумі 547010,94 грн. на рахунок Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», з яких перерахувати до державного бюджету належну частину орендної плати в сумі 382907,66 грн. (70%).
Аналіз вказаної вимоги свідчить, що вона містить абстрактні, тобто не конкретні, твердження про невідповідність вимогам чинного законодавства орендних взаємовідносин з Дочірнім підприємством з іноземними інвестиціями «АІРО Кейтерінг Сервісіз-Україна», які необхідно усунути, а також спонукає позивача, за відсутності юридичних підстав, учинити певні юридично значущі дії у відносинах з іншим суб’єктом господарювання.
За своїм змістом вимога беззаперечно свідчить про застосування органом контрольно-ревізійної служби владних повноважень та втручання у господарську діяльність позивача та його договірні відносини з іншим суб’єктом господарювання за відсутності юридичних підстав.
Таким чином, вимога відповідача є безпідставною, оскільки ґрунтується на обставинах, які не відповідають дійсності, а також вчинена відповідачем незаконно, з перевищенням визначених законом повноважень.
Таким чином, позовні вимоги є обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.
Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Відповідно до статті 97 Кодексу адміністративного судочинства України суд за клопотанням однієї зі сторін визначає грошовий розмір судових витрат, які повинні бути їй компенсовані.
Позивач за подання позовної заяви сплатив судовий збір (державне мито) в розмірі 3,40 грн.. Таким чином, витрати по сплаті судового збору підлягають присудженню на користь позивача з Державного бюджету України.
Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 – 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
п о с т а н о в и в:
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати вимоги Контрольно-ревізійного управління в Київській області, викладені у пункті 2 листа від 14.07.2011 № 10-15-13-14/5120 «Про усунення виявлених порушень», а саме: щодо приведення у відповідність з чинним законодавством орендних взаємовідносин з Дочірнім підприємством з іноземними інвестиціями «АІРО Кейтерінг Сервісіз-Україна»; донарахування та відображення в обліку суми заборгованості за користування твердим покриттям, переданим в орендне користування Дочірньому підприємству з іноземними інвестиціями «АІРО Кейтерінг Сервісіз-Україна», на загальну суму 547010,94 грн.; вжиття заходів щодо стягнення з орендаря - Дочірнього підприємства з іноземними інвестиціями «АІРО Кейтерінг Сервісіз-Україна» коштів у сумі 547010,94 грн. на рахунок Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», з яких перерахувати до державного бюджету належну частину орендної плати в сумі 382907,66 грн. (70%).
Стягнути з державного бюджету України на користь Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» понесені ним витрати по сплаті судового збору (державного мита) в сумі 3 (три) гривень 40 коп.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Волков А.С.
Дата виготовлення і підписання повного тесту постанови – 23 вересня 2011 року.