Україна
КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 серпня 2011 року Справа № 1170/2а-2632/11
Кіровоградський окружний адміністративний суд
у складі: головуючого-судді Л.І. Хилько
при секретарі - Бабіч О.В.
за участю:
позивач - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 < Позивач в особі > < 3-тя особа позивача > до Управління Пенсійного фонду України в м.Олександрії < Відповідач в особі > < 3-тя особа відповідача > про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Олександрії Кіровоградської про визнання неправомірними дії відповідача, управління Пенсійного фонду України в м. Олександрія Кіровоградської області, по вимаганню від ОСОБА_1, сплати додаткової суми страхових внесків до управління Пенсійного фонду України в м. Олександрія за III, IV квартал 2010 року на суму 1490,40 грн.; зобов'язання відповідача, управління Пенсійного фонду України в м. Олександрія Кіровоградської області припинити вимагання від ОСОБА_1, сплати додаткової суми страхових внесків до управління Пенсійного фонду України в м. Олександрія за III, IV квартал 2010 року та скасувати вимогу управління Пенсійного фонду України в м. Олександрія Кіровоградської області про сплату боргу № ф 641 від 16 червня 2011 року на суму 1490,40 грн.; стягнення з управління Пенсійного фонду України в м. Олександрія Кіровоградської області судових витрат та моральної шкоди завданої позивачу неправомірними діями відповідача, управління Пенсійного фонду України в м. Олександрія Кіровоградської області.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що йому відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»від 09.04.1992 р. №2262-ХІІ призначена пенсія –довічно. Окрім того він є ветераном Міністерства внутрішніх справ України. З 01.09.2003 р. по 01.04.2011 р. позивачем без будь-яких місячних перерв сплачувалися страхові внески до УПФ України в м. Олександрії. Позивач зазначає, що він з 01.09.2003 р. по 26.09.2005 р. був суб’єктом підприємницької діяльності по наданню послуг правового забезпечення, а з 26.09.2005 р. по теперішній час являється адвокатом, тобто само зайнятою особою, яка обрала особливий спосіб оподаткування у фіксованому розмірі, тобто платником фіксованого/єдиного податку у відповідності з чинним законодавством, що регулює такі правовідносини.
Крім того, як зазначає позивач, він не є платником збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, оскільки сплату цього збору для нього замінено сплатою фіксованого податку, згідно до ст.11 Закону України «Про державну підтримку малого підприємництва», п.6 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва».
З огляду на вищезазначене позивач вважає, що оскаржувана вимога відповідача про сплату боргу не відповідає вимогам чинного законодавства, а саме: Конституції України, Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва», Закону України «Про систему оподаткування». Окрім того, неправомірні дії відповідача не тільки відволікають, а навіть перешкоджають йому безкоштовно здійснювати обов’язки захисника за призначенням Голови Кіровоградської обласної колегії адвокатів, у зв’язку з участю та здійсненням захисту у суді громадян від пред’явлених їм обвинувачень.
В судовому засіданні позивач заявлені позовні вимоги підтримав, з підстав викладених в позовній заяві та просив суд задовольнити її в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання не з’явився, надав до суду клопотання про розгляд справи без його участі за наявними в справі матеріалами (а.с.51). В наданих до суду письмових запереченнях представник відповідача адміністративний позов не визнав повністю з посиланням на те, що позивачу на законних підставах винесено оскаржувану вимогу №641 від 16.06.2011 р. про сплату боргу. Також було зазначено, що позивач незалежно від сплати єдиного податку, повинен сплачувати страхові внески, оскільки він є фізичною особою суб'єктом підприємницької діяльності, яка обрала спрощену систему оподаткування та є платником страхових внесків. Крім того було зазначено, що відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування»жодних пільг для платників страхових внесків не передбачено. Законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати. Також, Указ Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва»розповсюджує свою дію на податкові правовідносини і є спеціальним нормативно-правовим актом, яким визначено порядок відносин з бюджетами і державними цільовими фондами суб’єктів малого підприємництва, які обрали спрощену систему оподаткування у вигляді сплати єдиного податку, і встановлює пільги, однією із яких є звільнення від сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування суб’єкта малого підприємництва тільки в сфері його підприємницької діяльності (ст.6 Указу).
Відповідач просив відмовити у задоволенні позову повністю із зазначених вище підстав.
Відповідно до ч. 3 ст. 160 КАС України, складення постанови у повному обсязі відкладено до 26 серпня 2011 року із проголошенням вступної та резолютивної частини постанови в тому самому засіданні, в якому закінчився розгляд справи.
Заслухавши пояснення позивача, дослідивши у судовому засіданні подані суду письмові докази, з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги і заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 6 ч. 1 КАС України кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів.
Згідно ст.17 ч. 1 КАС України компетенція адміністративних судів поширюються на: спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктами владних повноважень, щодо його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дії чи бездіяльності.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований фізичною особою-підприємцем виконавчим комітетом Олександрійської міської ради Кіровоградської області 27.08.2003 року, що підтверджується свідоцтвом серії В00 №НОМЕР_1 (а.с.10-11) та перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в м. Олександрії як платник страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування.
Згідно пенсійного посвідчення №90/7554 від 21.01.2003 р. позивачу з 29.12.2002 р. призначена пенсія за вислугу років (а.с.13). Відповідно до свідоцтва №167 н відповідно до Закону України «Про адвокатуру» позивачу надано право займатися адвокатською діяльністю (підстава: рішення Кіровоградської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 26.09.2005 р. №31) (а.с.12).
Статтею 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування»встановлено перелік осіб, що є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування. Зокрема, відповідно до п. 1 ст. 1 вказаного Закону, платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об'єднання, бюджетні, громадські та інші установи та організації, об'єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників.
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до законів України «Про Державний бюджет України на 2010 рік»та «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 08.07.2010 року (надалі Закон України № 2461-VI) фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок), та члени сімей зазначених осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, на період дії законодавчих актів з питань особливого способу оподаткування сплачують страхові внески в порядку, визначеному цим Законом. Сума страхового внеску встановлюється зазначеними особами самостійно для себе та членів їх сімей, які беруть участь у провадженні такими особами підприємницької діяльності та не перебувають з ними у трудових відносинах. При цьому сума страхового внеску з урахуванням частини фіксованого або єдиного податку, що перерахована до Пенсійного фонду України, повинна становити не менше мінімального розміру страхового внеску за кожну особу та не більше розміру страхового внеску, обчисленого від максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, оподатковуваного доходу (прибутку), загального оподатковуваного доходу, з якої сплачуються страхові внески.
Статтею 15 Закону України «Про обов'язкове державне пенсійне страхування»(надалі Закон України № 1058-ІV) визначено, що платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.
Відповідно до ст.14 вищевказаного закону страхувальниками є: застраховані особи, зазначені в пунктах 3 і 4 статті 11 та частині першій статті 12 цього Закону.
Пунктом 3 ст.11 цього Закону передбачено,що загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають: фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), та члени сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
Статтею 5 даного закону регулюються відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів на ці правовідносини може поширюватись лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що йому не суперечать. Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та Накопичувального фонду; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Суд не приймає посилання позивача на ту обставину, що оскільки він є пенсіонером за вислугою років то його участь у системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування припинилась, оскільки з аналізу наведених вище норм Закону України «Про обов'язкове державне пенсійне страхування» також можна зробити висновок, що обов'язковість сплати збору на загальнообов'язкове пенсійне страхування не пов'язується із статусом платника податку як суб'єкта підприємницької діяльності.
Ставки, механізм справляння та пільги щодо сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування встановлені Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування»№ 400/97-ВР, яким разом із Законами № 1058-ІV та 2461-VI не встановлено такої пільги, як звільнення від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування для суб'єктів підприємницької діяльності, які перейшли на спрощену систему оподаткування.
16.06.2011 року Управлінням Пенсійного фонду України в м. Олександрії винесено вимогу № Ф-641 про сплату боргу зі сплати страхових внесків в розмірі 1490,40 грн..
Враховуючи розмір мінімальної заробітної плати у 2010 році, розмір мінімального страхового пенсійного внеску для позивача становив:
- липні, серпні та вересні –294,82 грн.;
- жовтні, листопаді – 301,12 грн.;
- грудні –306,10 грн..
Як вбачається з матеріалів справи сума заборгованості виникла за період з липня по грудень 2010 р.. Мінімальний щомісячний страховий внесок протягом липня-вересня 2010 р. становив 294,82 грн., протягом жовтня-листопада 2010 р. –301,12 грн., протягом грудня 2010р. –306,10 грн.. Фактично щомісяця з липня по грудень 2010 р. надходило грошових коштів в розмірі 50 грн. 40 коп. (загальна сума 302,40 грн.), тобто доплата до мінімального розміру страхового внеску повинна була здійснюватися в розмірі 244 грн. 42 коп. в липні-вересні 2010р., 250 грн. 72 коп. в жовтні-листопаді 2010 р. та 255 грн. 70 коп. –в грудні 2010р. (а.с.8-9).
Отже позивач повинен був сплатити страхові внески за липень-грудень 2010 року в розмірі 1490,40 грн..
Суми несплачених страхових внесків стягуються у порядку, встановлених ст.106 Закону України «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування».
Отже, вимога відповідача про сплату боргу № Ф-641 від 16.06.2011 року винесена на законних підставах відповідно до вимог Закону України № 1058-ІV.
Суд не погоджується з позицією позивача, що вимога про сплату боргу направлена йому відповідачем, як платнику фіксованого податку суперечить Конституції України, Указу Президента України від 03 липня 1998 року «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва», Закону України «Про систему оподаткування»від 25 червня 1991 року № 1251-ХII, оскільки зазначені нормативно-правові акти регулюють питання оподаткування, а отже дане посилання є помилковим.
Указ Президента України від 03.07.1998 року «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва»в редакції Указу Президента України від 28.06.1999 року № 746/99 передбачає, що суб'єкти підприємницької діяльності - юридичні особи сплачують єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України. Відділення Державного казначейства України наступного дня після надходження коштів перераховують суми єдиного податку у таких розмірах: до Державного бюджету України - 20 %; до місцевого бюджету - 23 %; до Пенсійного фонду України - 42 %; на обов'язкове соціальне страхування - 15 % (у тому числі до Державного фонду сприяння зайнятості населення - 4 %) для відшкодування витрат, які здійснюються відповідно до законодавства у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, а також витрат, зумовлених народженням та похованням. При цьому суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Тобто, вказаним вище Указом Президента України регулюються відносини пов'язані зі сплатою податків, зборів, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування.
Стаття 6 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» встановлює пільги, зокрема, звільнення від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування суб'єкта малого підприємництва тільки в сфері його підприємницької діяльності. Визначення поняття «підприємницька діяльність»дається у статті 42 Господарського кодексу України.
За змістом цієї норми права, підприємницька діяльність –це безпосередня самостійна систематична, на власний ризик, діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку.
Отже, суд приходить до висновку, що вказаний спір по даній справі не підпадає під правовідносини, що регулюються Указом Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», а є об'єктом регулювання іншого правового акту –Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування». Названий же Закон не встановлює такої пільги, як звільнення від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування для суб'єктів підприємницької діяльності, що перейшли на спрощену систему оподаткування.
Керуючись змістом наведених вище норм, суд вважає, що з моменту набрання чинності вказаних Законів України № 1058-ІV та внесенням змін Законом 2461-VI позивач є платником страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та має сплачувати таки внески в порядку, в розмірі та у спосіб визначений саме Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Даний висновок судом зроблено, виходячи з того, що згідно імперативних положень ч. 2 ст. 5 даного Закону, виключно цим Законом визначаються принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Крім того, як вже зазначалось, положеннями даного закону встановлено, що страхові внески не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування. В це же час Указ Президента «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва»являє собою нормативний акт, який поширює свою дію на податкові відносини. Отже, посилання позивача на те, що Указ Президента підлягає застосуванню до правовідносин щодо сплати позивачем збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є необґрунтованим.
Відповідно до частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до п. 1, 2, 3 ч. 3 ст. 2 КАС України, надаючи оцінку діям та рішенням суб'єкта владних повноважень, які є предметом оскарження, суд перевіряє чи прийняті (вчинені) вони на підстави, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Зважаючи на вище викладене, Управління Пенсійного фонду України у м. Олександрії Кіровоградської області при винесенні вимоги про сплату боргу зі сплати страхових внесків № Ф-641 від 16.06.2011 року, діяло в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»та Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України»від 19.12.2003 року № 21-1, з використанням цих повноважень з метою, з якою це повноваження надано, а отже дана вимога визнається судом правомірною та скасуванню відповідно до вимог ч.2 ст.162 КАС України не підлягає.
Відповідно до частини 2 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони –суб’єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати, пов’язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.
Керуючись ст.ст.11, 17, 94, 158, 160, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
П О С Т А Н О В И В:
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Олександрії Кіровоградської області про про визнання неправомірними дії відповідача, управління Пенсійного фонду України в м. Олександрія Кіровоградської області, по вимаганню від ОСОБА_1, сплати додаткової суми страхових внесків до управління Пенсійного фонду України в м. Олександрія за III, IV квартал 2010 року на суму 1490,40 грн.; зобов'язання відповідача, управління Пенсійного фонду України в м. Олександрія Кіровоградської області припинити вимагання від ОСОБА_1, сплати додаткової суми страхових внесків до управління Пенсійного фонду України в м. Олександрія за III, IV квартал 2010 року та скасувати вимогу управління Пенсійного фонду України в м. Олександрія Кіровоградської області про сплату боргу № ф 641 від 16 червня 2011 року на суму 1490,40 грн.; стягнення з управління Пенсійного фонду України в м. Олександрія Кіровоградської області судових витрат та моральної шкоди завданої позивачу неправомірними діями відповідача, управління Пенсійного фонду України в м. Олександрія Кіровоградської області - відмовити в повному обсязі.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 254 КАС України.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її оголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається в 10-денний строк з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови виготовлено 26.08.2011 року.
Суддя Кіровоградського окружного
адміністративного суду Л.І. Хилько