ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД |
П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ |
"17" жовтня 2006 р. | Справа № 2/191-06-6470 |
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого Журавльова О.О.,
суддів Тофана В.М., Михайлова М.В.
при секретарі судового засідання Друзенко К.В.
за участю представників сторін:
від позивача Носенко І.І. за довіреністю від 05.10.2006р. №89
від відповідача Іванов І.О. за довіреністю від 03.07.2006р. №06/01
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства „Деревообробний завод”
на рішення господарського суду Одеської області від 22 серпня 2006 року
у справі №2/191-06-6470
за позовом Відкритого акціонерного товариства „Деревообробний завод”
до Товариства з обмеженою відповідальністю „Столяр”
про визнання договору недійсним, -
В С Т А Н О В И В:
ВАТ „Деревообробний завод” звернулось до господарського суду Одеської області з позовом, в якому заявлені вимоги визнати недійсним укладений з ТОВ „Столяр” договір оренди від 01.07.1999р. №40 з моменту його підписання сторонами; застосувати односторонню реституцію у вигляді повернення орендованого майна; зобов’язати ТОВ „Столяр” звільнити займані площі, що передані по договору оренди від 01.07.99р. №40, а також заявлене клопотання про забезпечення позовних вимог шляхом накладення арешту на майно, що є предметом договору оренди від 01.07.99р. №40.
Рішенням господарського суду Одеської області від 22 серпня 2006 року у справі №2/191-06-6470 (суддя Бахарєв Б.О.) ВАТ „Деревообробний завод” відмовлено у задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним договору оренди від 01.07.99р. №40.
Приймаючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що при укладанні спірного договору сторонами дотримані всі вимоги передбачені ст.203 Цивільного кодексу України, а також враховані всі істотні умови згідно ст.283 Господарського кодексу України, необхідні при укладанні даного договору, а тому підстави для визнання недійсним договору оренди від 01.07.99р. №40 відсутні. Окрім того, судом першої інстанції на підставі заяви відповідача застосований строк позовної давності, виходячи з того, що перебіг позовної давності почався з 01.07.99р., оскільки з цього дня позивач дізнався або міг довідатися про порушення свого права, і сплинув 01.07.2002р. згідно вимог ст.257 ЦК України.
Позивач із судовим рішенням не згодний, в апеляційній скарзі просить його скасувати і прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог, з посиланням при цьому на порушення судом першої інстанції норм матеріального права.
За доводами позивача, укладений між сторонами договір слід визнати недійсним на підставі ч.4 ст.203 ЦК України, згідно з якою, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, оскільки у договорі оренди від 01.07.99р. №40, дія якого пролонгована з 01.07.2004р. до 30.06.2009р. відсутні істотні умови, передбачені вимогами ст.284 ГК України, згідно з якою істотними умовами договору оренди є: об’єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу. Окрім того, позивач посилається на вимоги ст.794 ЦК України, згідно з якою, договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений на строк не менше одного року, підлягає державній реєстрації. Також позивач посилається на те, що у судовому порядку договір оренди від 01.07.99р. №40 не визнавався дійсним, оскільки судовим рішенням у справі №11/82-05-2440 встановлений лише факт щодо строку дії договору оренди від 01.07.99р. №40 і визнанні недійними договори оренди №1 від 01.09.99р. та №19 від 01.09.2004р. Окрім того, позивач вважає, що судом першої інстанції неправомірно застосований строк позовної давності, оскільки пролонгація дії договору оренди від 01.07.99р. №40 відбулася 01.07.2004р., то право на позов виникає саме з цієї дати.
Відповідач з апеляційною скаргою позивача не згодний, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення –без змін, з підстав викладених у відзиві на апеляційну скаргу за вх.№2809-Д1 від 10.10.2006р.
Відповідно до ст.85 ГПК України, у судовому засіданні за згодою представників сторін оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права, заслухавши представників сторін, апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги позивача, з огляду на наступне:
Як встановлено апеляційним господарським судом, позивачем у позові заявлені вимоги 1) визнати недійсним укладений з ТОВ „Столяр” договір оренди від 01.07.1999р. №40 з моменту його підписання сторонами; 2) застосувати односторонню реституцію у вигляді повернення орендованого майна; 3) зобов’язати ТОВ „Столяр” звільнити займані площі, що передані по договору оренди від 01.07.99р. №40.
Виходячи із загального правила Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, який набув чинності 01.01.2004р. і згідно з яким, цей Кодекс застосовується до тих правовідносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто після 01.01.2004р., до вирішення спору у даній справі щодо підстав, порядку і правових наслідків визнання договору недійсним слід застосовувати правила Кодексу, який діяв на момент укладання такого договору.
На момент укладання спірного договору оренди –01.07.1999р. діяли положення Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963р., а тому суд першої інстанції помилково при вирішенні даного спору застосував положення Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, які набули чинності з 01.01.2004р.
Більш того, при вирішенні даного спору суд першої інстанції помилково застосував строки позовної давності, оскільки відповідно до п.3.3. Роз’яснень президії Вищого господарського суду України від 12.03.1999р. №02-5/111, недійсні угоди, як правило, не породжують для сторін прав та обов’язків, тому до вимог про визнання недійсними таких угод строки позовної давності не застосовуються.
Разом з тим, апеляційний господарський суд вважає, що недійсною може бути визнана лише укладена угода, тобто така, щодо якої сторонами в потрібній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов.
Відповідно до ч.1 ст.153 ЦК УРСР, договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.
Оскільки договір оренди від 01.07.99р.№40 укладений між недержавними господарюючими суб’єктами, то виходячи із змісту ст.ст.256-265 ЦК УРСР, серед істотних умов договорів оренди виділяються предмет договору, його форма, оренда плата, строк та розподіл обов’язків сторін по утриманню орендованого майна.
Як свідчить зміст договору оренди від 01.07.99р. №40, його предметом є правовідносини сторін за якими Орендодавець (позивач) передає, а Орендар (відповідач) приймає в оренду паркетний цех з обладнанням, згідно додатку №1, та прилеглою територією площею 10 000 (десять тисяч) кв.м., згідно доданої википіровки.
За поясненнями представників сторін в засіданні апеляційного господарського суду, додаток №1 до договору та википіровка щодо території площею 10000 кв.м. відсутні.
Отже, у договорі оренди або у його додатках не визначено місцезнаходження майна (паркетного цеху та обладнання), його площу і стан, в якому передається майно, а тому з договору оренди не вбачається, що на момент підписання цього договору сторони досягли згоди щодо предмету цього договору.
Більш того, з аналізу спірного договору випливає, що предметом оренди є не тільки цех, але й територія площею 10 000 кв.м.
Земельний кодекс України від 18.12.1990р., Вказівки Держкомзему „Про створення єдиної системи нумерації земельних ділянок для ведення державного земельного кадастру” від 16.02.1998р. №9 надають визначення земельної ділянки –частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначенням щодо неї правами, яка має фіксовані геометричні та юридичні межі і є базовою одиницею кадастрового реєстру земель.
Тобто фактично предметом спірного договору оренди є не тільки майно (паркетний цех та обладнання), а й земельна ділянка площею 10000 кв.м. Виходячи з цього, спірний договір потребує оцінки щодо дотримання вимог Закону України „Про оренду землі” від 06.10.98р., в редакції Закону, що діяла на момент укладання сторонами спірного договору.
Відповідно до ст.14 Закону України „Про оренду землі”, істотними умовами договору оренди земельної ділянки є об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); термін договору оренди; орендна плата (розмір, індексація, форми платежу, терміни та порядок внесення і перегляду); цільове призначення, умови використання і збереження якості землі; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження і обтяження щодо використання земельної ділянки; сторона (орендодавець чи орендар), яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.
Між тим, як свідчить зміст спірного договору оренди між сторонами на момент його укладання не досягнуто згоди щодо таких істотних умов договору, як об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); як орендна плата із врахуванням її індексації; як цільове призначення, умови використання і збереження якості землі; як умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; як існуючі обмеження і обтяження щодо використання земельної ділянки; як до визначення сторони (орендодавець чи орендар), яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; а також як і до відповідальності сторін.
Встановлені обставини свідчать, що сторонами не досягнуто згоди по всіх істотних умовах спірного договору, а тому відповідно до вимог ст.153 ЦК УРСР цей договір слід визнати неукладеним і на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України припинити провадження у справі в частині визнання договору оренди від 01.07.99р. №40 недійсним та застосування односторонньої реституції, оскільки, як вище встановлено апеляційним господарським судом, недійсною може бути визнана лише укладена угода, тобто така, щодо якої сторонами в потрібній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов.
Щодо позовних вимог в частині зобов’язання ТОВ „Столяр” звільнити займані площі, які передані по договору оренди від 01.07.99р. №40, то вони підлягають задоволенню, з огляду на те, що договір оренди від 01.07.99р. є неукладеним, а тому Орендар (відповідач) без відповідної правової підстави займає означені площі.
Таким чином, висновки, викладені в оскаржуваному судовому рішенні не відповідають обставинам справи та нормам матеріального права, а тому оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню.
Наявне у матеріалах справи рішення господарського суду Одеської області від 29.04.2005р. у справі №11/82-05-2440, яке залишено без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 05.07.2005р. не може бути доказом дійсності спірного договору оренди від 01.07.99р. №40, оскільки цим рішенням вирішений спір між сторонами про визнання недійсними договорів оренди №1 від 01.09.99р. та №19 від 01.09.2004р.
Керуючись п.1-1 ч.1 ст.80, ст.ст.99,101-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
П О С Т А Н О В И В:
1.Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства „Деревообробний завод” задовольнити частково.
2.Рішення господарського суду Одеської області від 22 серпня 2006 року у справі №2/191-06-6470 скасувати.
3.Позов Відкритого акціонерного товариства „Деревообробний завод” задовольнити частково.
4.Зобов”язати ТОВ „Столяр” звільнити займані площі, які передані по договору оренди від 01.07.99р. №40.
5.Доручити господарському суду Одеської області видати відповідний наказ.
6.В частині позовних вимог про визнання недійсним договору оренди від 01.07.99р. №40 та застосування односторонньої реституції провадження у справі припинити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.
Головуючий суддя | О.О. Журавльов |
Судді | В.М. Тофан |
М.В. Михайлов |