Україна

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

24 листопада 2011 року                                                             Справа № 1170/2а-2455/11

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Хилько Л.І.

при секретарі –Бабіч О.В.

за участю:

представника позивача –Сумського С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „ Фермер” м. Олександрія до Олександрійської  об’єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ “Фермер” (позивач) звернулось до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Олександрійської об’єднаної державної податкової інспекції (далі- ОДПІ- відповідач) від 14.06.2011 р. №0000712310 яким  визначено  податкове зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі  8684 грн.33 коп., у тому числі за основним платежем у розмірі  8683 грн. 33 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 1 грн. і №0000742310 щодо визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі  15625 грн, в тому числі  за основним платежем  у розмірі  12500 грн. та за   штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі  3125 грн.

Позивач обґрунтував свої позовні вимоги тим, що при  проведенні перевірки  працівниками  відповідача безпідставно  визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі  24308 грн.33 коп. через  завищення податкового кредиту по декларації з податку на додану вартість за 3-й квартал  2010 року  в сумі  125000 грн. внаслідок  включення до податкового кредиту в реєстр отриманих податкових накладних суми ПДВ  з придбання від ТОВ “Росттон”матеріальних цінностей в той час, коли вказане підприємство має ознаки “фіктивності”. Крім того, за твердженнями відповідача,  по декларації з податку на додану вартість  за січень 2011 року  завищено податковий кредит  в сумі  8683 грн. 33 коп. внаслідок безпідставного  включення до податкового кредиту  в реєстр отриманих податкових накладних суми ПДВ з придбання  від ТОВ “Нержавіючий супермаркет”матеріальних цінностей  на суму  52100 грн., оскільки постачальник також має ознаки “фіктивного підприємства”.

При проведенні перевірки перевіряючим були надані  видаткові та податкові накладні, документи про проведення розрахунків за отриманий товар, однак їх висновки були  зроблені  всупереч вимогам законодавства.

Відповідач надав заперечення на адміністративний позов, яке обгрунтоване тим, що діяльність контрагентів позивача –ТОВ “Росттон”та  ТОВ “Нержавіючий супермаркет”носила  фіктивний характер. Фактично товари  позивачеві від вказаних підприємств не поставлялися, так як у контрагентів відсутні  основні засоби (складські приміщення,  автотранспорт, обладнання) , не надано документів про  транспортування товарів,  відсутні товаро-транспорті накладні, шляхові листи, які підтверджували б факт перевезення товаро-матеріальних цінностей від контагентів. Відповідач зазначає, що оскільки діяльність ТОВ “Росттон”та ТОВ “Нержавіючий супермаркет”є фіктивною, відповідно правочини, укладені вказаними підприємствами з позивачем, є нікчемними правочинами в силу положень статей 203, 215, 228 ЦК України. Таким чином, позивачем при формуванні валових витрат та податкового кредиту по господарським операціях з  ТОВ “Росттон”та ТОВ “Нержавіючий супермаркет”порушено вимоги   п. 7.4.1, п. п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”,  п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, згідно до   листа  б/н /10-13/2  від 12.07.2011 року   заявив клопотання про розгляд справи  без участі його представника, тобто   відповідач не виявив бажання скористатись своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні 18.07.2011 року , 26.08.2011 року та 24.11.2011 року.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 24.11.2011 року вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови в повному обсязі відкладено на 29.11.2011 року., про що повідомлено сторони після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.   

Проаналізувавши правовідносини сторін та надавши їм правову оцінку, дослідивши матеріали справи, заслухавши думку сторін, суд прийшов до висновку, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню повністю виходячи з наступного.

ТОВ “Фермер”(далі позивач) є юридичною особою згідно свідоцтва про державну реєстрацію Серія А01 № 225401 (а.с.32) та відомості про нього внесено до ЄДРПОУ.

Згідно ст.1 ЗУ “Про державну податкову службу в Україні”державні податкові інспекції в районах, містах, районах у містах входять до системи органів державної податкової служби.

Олександрійська ОДПІ (далі відповідач), в розумінні п.7 ч.1 ст.3 КАС України,  є суб’єктом владних повноважень, рішення якого оскаржене.

06.06.2011 року  посадовими особами Олександрійської ОДПІ складений Акт № 210/23-10-23691685 (далі акт перевірки) про результати позапланової  невиїзної перевірки ТОВ “Фермер”з питань відображення в податковому обліку операцій із здійснення взаємовідносин з ТОГВ “Росттон”за вересень 2010 року та з ТОВ “Нержавіючий супермаркет”за січень 2011 року (а.с.7- 18).

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від  14.06.2011 р. №0000712310 яким  визначено  податкове зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі  8684 грн.33 коп., у тому числі за основним платежем у розмірі  8683 грн. 33 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 1 грн. і №0000742310 щодо визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі  15625 грн, в тому числі  за основним платежем  у розмірі  12500 грн. та за   штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі  3125 грн.

Стосовно винесення податкового повідомлення-рішення від  14.06.2011 р. №0000712310 яким  визначено  податкове зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі  8684 грн.33 коп., у тому числі за основним платежем у розмірі  8683 грн. 33 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 1 грн. суд зазначає наступне.

Суд не може погодитись з твердженнями  відповідача, що  правочини здійснені ТОВ “Нержавіючий супермаркет”з контрагентами-покупцями не спрямовані на реальне настання правових наслідків та суперечать інтересам держави і мають ознаки нікчемності. Так,  по декларації з податку на додану вартість за січень 2011 року позивачем обґрунтовано  включено в податковий кредит  суму 8 683 грн.ЗЗ коп, внаслідок включення до податкового кредиту в реєстр отриманих податкових накладних суми ПДВ з придбання від ТОВ “Нержавіючий супермаркет”товарно-матеріальних цінностей: распредилитель Р80 –10,  шнек –10, ходовий вариатор с.о. —6 та  ходового  вариатора н.о. - 7

Вказані матеріальні цінності були  отримані  позивачем за видатковою накладною № РН-170111 від 17.01.2011 року та згідно з податковою накладною № 170111/64 від 17.01.2011 року.

Натомість, висновок   працівників  відповідача, який  викладено  у акті перевірки № 210/23-10-23691685 від 06 червня 2011 року про те, що  товариство також не мало право включати до складу податкового кредиту звітного періоду суму податку на додану вартість, підтверджену цією податковою накладною з тих підстав, що ТОВ “Нержавіючий супермаркет”має ознаки “фіктивного підприємства” не є безспірним.

На підтвердження цього податківці посилаються на матеріали надані ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська згідно яких підприємство ТОВ “Нержавіючий супермаркет”на вказаній адресі не значиться і приміщення не орендує.

Посадові особи відповідача вважають, що статут ТОВ “Нержавіючий супермаркет”є фіктивним правочином, таким, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Однак, приведені позивачем докази повністю спростовують   позицію відповідача з огляду на наступне. За приписами  підпунктів 7.2.1,7.2.3,7.2.4,7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну. Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Згідно з підпунктами 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), та складається із сум податків, нарахованих, (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 ,цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: -придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; -придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника-податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами

Як вбачається з матеріалів справи,  накладна № 12709 від 27.09.2010 р та податкова  накладна № 170111/64 від 17.01.2011 р. виписані платником податку, який у порядку, встановленому ст..9 Закону України “Про податок на додану вартість”зареєстрований в якості платника податку на додану вартість.

Крім того, суми  поставки товарів відображені в податкових деклараціях та в додатку 5 до декларації та в розшифровках (а.с. 31,91-94).

Вказані документи мають усі обов’язкові реквізити, передбачені ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”від 16.07.1999 р. № 996-XIV.

Реальність проведення господарських операцій також підтверджується  договором купівлі- продажу від 17.01.2011 року, предметом якого сторони  визначили проведення господарських операцій по  поставці запасних частин до сільськогосподарської техніки, кількість та погоджена вартість яких визначається в  накладних, які є невідємною частиною договору. (а.с.157).

Згідно до  Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб- підприємців Товариство з обмеженою відповідальністю “Нержавіючий супермаркет”має види діяльності  пов’язані з  проведенням торгівельних операцій та перебуває в стадії припинення юридичної особи з 06.04.2011 року (а.с. 82).

Оплату за отриманий товар проведено   позивачем  на суму   52100 грн. включаючи ПДВ в розмірі  8683 грн. 33 коп. повністю згідно до   квитанцій до прибуткових касових ордерів   (а.с.29-30)

З пояснень  головного бухгалтера  ОАО “Дніпропетровське АТП 0406”вбачається, що  ТОВ “Нержавіючий супермаркет”укладало договір оперативної оренди   в приміщеннях, розміщених за адресою м. Дніпропетровськ   вул.. Г.Сталінграду  227 загальною площею  18 кв.м та визначався розмір орендної плати  300 грн. на місяць,  договір діяв до  31.12.2009 року.

Крім того, в акті перевірки  ТОВ “Нержавіючий супермаркет”зазначено, що  покупцем товару у січні  2011 року  є ТОВ “Фермер”, де сума  сформованого податкового кредиту по податку на додану вартість складає 8683 грн. 33 коп. (а.с.139-140).

          Як вбачається з наданого  відповідачем   пояснення   ОСОБА_3, яке він давав  начальнику ВПМ ДПІ в Бабушкінському районі м. Дніпропетровська  він не був причетний до   реєстрації  ТОВ “Нержавіючий супермаркет”та до  фінансово-господарської діяльності даного підприємства,  жодних бухгалтерських, податкових документів не підписував, угод не укладав, тощо.

Відповідач наполягає на тому, що оскільки діяльність ТОВ “Нержавіючий супермаркет”є фіктивною, відповідно правочини, укладені вказаними підприємствами з позивачем є нікчемними правочинами в силу положень статей 203, 215, 228 ЦК України, а отже, позивач не мав права формувати свої валові витрати та податковий кредит по господарським операціях з ТОВ “Нержавіючий супермаркет”.

 Суд не погоджується з такими доводами відповідача, виходячи з наступного.

 П. 1.32 ст. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, чинного на день виникнення спірних правовідносин, визначено, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

  Згідно вимог п. 5.1 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, чинного на день виникнення спірних правовідносин, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.    

 Частиною 4 п. п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 ЗУ “Про оподаткування прибутку підприємств”, чинного на день виникнення спірних правовідносин визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

  За своїм змістом наведені норми Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”передбачають як підставу для невключення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства сум, не підтверджених будь-якими документами взагалі.

  Пунктом 5.11 статті 5 вказаного Закону визначено, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.    

   Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

  Підпунктом 7.4.5 цієї статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

  Зміст вищенаведених норм Закону України “Про податок на додану вартість”свідчить про те, що наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту.

 Суд також враховує, що наявність вищевказаних законодавчо визначених обставин для формування валових витрат та податкового кредиту є обов’язковою, але, не є безумовною підставою для визнання правомірності такого формування за умови, якщо податковий орган доведе, що відомості у документах, на підставі яких вони сформовані, не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції з придбання товару (робіт, послуг) не мали реального характеру.

 Відповідно до ч. 2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

 З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків відмовлено у наданні податкових вигод, презюмується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Слід зазначити, що у чинному законодавстві України відсутнє визначення поняття "добросовісний платник податків". Так само законодавство не містить певних критеріїв добросовісності платника податків. Водночас суд вважає за необхідне визнати обґрунтованим застосування цього підходу, оскільки подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку в галузі оподаткування навіть за наявності певних прогалин у законодавстві. Статті Закону України “Про податок на додану вартість”, Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, так само як і інших законів,  не ставлять в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит, виникнення у платника податку на прибуток права на віднесення понесених витрат до складу валових витрат, від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб’єктом господарювання.

Саме таку правову позицію викладено в Ухвалах Вищого адміністративного суду України від 29.07.2010 р. К-5814/07, від 30.11.2010 р. К-33194/1, постанові ВАСУ від 11.11.2010 р. у справі № К-23404/07, від 28.10.2010 р. у справі № К-19470/07, від 08.07.2010 р. у справі № К-23280/07, інформаційному листі ВАСУ від 20.07.2010 р. N 1112/11/13-10 “Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби”.

У разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податкова інспекція не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість та сум витрат до складу валових витрат, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

При цьому слід ураховувати вимоги ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Такої правової позиції притримується Вищий адміністративний суд України в інформаційному листі від 20.07.2010 р. N 1112/11/13-10 “Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби”.

Як вбачається з матеріалів  справи  позивач та  контрагент позивача ТОВ “Нержавіючий супермаркет”на момент проведення господарських операцій не ліквідовані, діяльність їх в установленому законом порядку не припинена, з ЄДРПОУ підприємства не виключені, щодо підприємств не порушено справу про банкрутство, підприємства є платниками ПДВ.

Відповідачем не надано суду доказів анулювання свідоцтв платників податку на додану вартість позивача та  ТОВ “Нержавіючий супермаркет”.

Проаналізувавши доводи відповідача в частині того, що господарські операції позивач здійснював з фіктивними підприємством –ТОВ “Нержавіючий супермаркет”суд не погоджується з такими висновками враховуючи наступне.

В акті перевірки та в судовому засіданні відповідач в обґрунтування фіктивної діяльності ТОВ “Нержавіючий супермаркет”посилається лише на пояснення директора ОСОБА_2, які він  давав до проведення податкової перевірки позивача працівникам ВПМ Бабушкінського району м. Дніпропетровська ( а.с.155).

Судом не прийнято як належний та допустимий доказ копії  пояснення ОСОБА_3, оскільки  згідно до    Акту перевірки №812/23-3/35680391 від 05.04.2011 року  (а.с.136)  засновником ТОВ “Нержавіючий супермаркет”являється   ОСОБА_3  04.03.1981 року , а  пояснення   працівниками ВПМ Бабушкінського району м. Дніпропетровська  відібрано у ОСОБА_2 04.05.1985 року, тобто зовсім у іншої особи (а.с.155). Крім того, пояснення має відмітку  про написання пояснення власноручно   ОСОБА_3, в той час коли  пояснення виготовлено машинописним текстом.

Натомість, суд вважає, що пояснення директора підприємства не можуть бути єдиним та достатнім доказом обґрунтованості висновків викладених в акті перевірки, та ці пояснення не можуть бути визнані належним доказом у розумінні ст. 70 КАС України.

          Крім того, відповідачем не доведено суду, що ТОВ “Нержавіючий супермаркет”створено з відома або за участі позивача, з метою ухилення від оподаткування, порушення економічних інтересів держави щодо несплати встановлених законом податків. В Акті перевірки відсутні дані про порушення  кримінальної справи щодо винних осіб або по факту здійснення фіктивного підприємництва. Доказів створення підприємства з метою прикриття незаконної діяльності може бути тільки вирок суду, що набрав законної сили, відповідачем не надано.

          Відповідно до ч.4 ст.11 КАС України, судом вжито всіх передбачених законом заходів, необхідних для з’ясування всіх обставин справи.

           Стосовно винесеного Олександрійською ОДПІ податкового повідомлення-рішення від 14.06.2011 року  № 0000742310, яким ТОВ “Фермер”по податку на додану вартість  збільшено суму  грошового зобов’язання  за основним платежем на  12500 грн. та за  штрафними (фінансовими) санкціями на 3125 грн., суд зазначає наступне.

           Як вбачається з Акту перевірки  №210/23-10-23691685 від 06.06.2011 року  висновок про   виявлені порушення  пп.7.4.1, пп.7.4.2, пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України  “Про податок на додану вартість”та  заниження податку на додану вартість за вересень 2010 року  в сумі  12500 грн. зроблено виключно на матеріалах перевірки  ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва ТОВ “Росттон”з питань формування  податкового кредиту  за рахунок контрагентів та коли було зроблено  висновок про фіктивність господарських операцій, які проводились з цим підприємством.

   Однак, оцінюючи правомірність дій  позивача суд  виходить з наступного.

 Суд не погоджується з тим, що  товариством завищено податковий кредит по декларації з податку на додану вартість за III квартал 2010 року в сумі 12 500 грн., внаслідок включення до податкового кредиту в реєстр отриманих податкових накладних суми ПДВ з придбання від ТОВ “Росттон”товарно- матеріальних цінностей: НШ-32круглий - 50шт., НШ-32 плоский - 50шт., НШ-50 круглий - 50шт., НШ-50 плоский - 50шт., НШ - 100 - 100 шт., турбокомпресор ТКР -15 за видатковою накладною № 12709 від 27.09.2010р., та згідно з податковою накладною № 12709 від 27.09.2010 р., оскільки реальність проведення  вказаної господарської операції підтверджується  Договором купівлі- продажу від 27.09.2010 року, предметом якого сторони визначили проведення господарських операцій   по поставці запасних частин до сільськогосподарської техніки, кількість та вартість яких буде визначатись в  накладних, які є невідємною  частиною договору (а.с.158), видатковою накладною №12709 від 27.09.2010 року  на отримання   матеріальних цінностей на суму  75000 грн, з яких  12500 грн. ПДВ,( а.с.24),  квитанціями до  прибуткових касових ордерів за вересень- жовтень 2010 року  згідно до яких позивач  розрахувався з  ТОВ “Росттон”за отриманий товар повністю, включаючи і суму  ПДВ в розмірі 12500 грн. (а.с. 25-26), податковою накладною №12709 від 27.09.2010 року, якою визначено суму ПДВ в розмірі 12500 грн. ( а.с.23).

Вказані документи мають усі обов’язкові реквізити, передбачені ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999 р. № 996-XIV.

Недійсність вказаних документів  відповідачем не доведена, як вбачається з акту перевірки  вони надавались перевіряючим для  огляду.

Натомість, суд не погоджується з доводами відповідача про необхідність врахування при розгляді справи  Акту про анулювання реєстрації платника  податку на додану вартість ТОВ “Росттон”№119 від 15.12.2010 року (а.с.153), оскільки   податкова накладна №12709 виписана цим підприємством   27.09.2010 року, тобто  в період, коли  ТОВ “Росттон”мало право виписувати  податкові накладні.

 Відповідно до підпунктів 7.2.1,7.2.3,7.2.4,7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну. Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Згідно з підпунктами 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), та складається із сум податків, нарахованих, (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: -придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; --придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку  оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Згідно ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, що повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом МФУ від 24.05.95 р. № 88, визначено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Подані для перевірки первинні документи містять усі обов'язкові реквізити, що передбачені для оформлення первинних документів: назву товару, їх вартісне вираження, одиницю виміру, місце та дату складання, посади та підписи уповноважених осіб.

Згідно п. 5.1. ст. 5 “Про оподаткування прибутку підприємств”від 28.12.94р. № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”від 28.12.94р. № 334/94-ВР, датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Отже, наявні в матеріалах справи докази підтверджують факт придбання позивачем товарів. Відповідачем, в свою чергу, не надано будь-яких доводів та не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання вказаних операцій позивачем, добросовісність позивача, як платника податків, а також доказів, які б свідчили про фіктивність господарських операцій зі сторони позивача.

Судом також враховується стала практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст..17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”є джерелом права та  свідчить про наступне. Якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі “Інтерсплав проти України”).

В даному випадку відповідач безпідставно прийняв негативні рішення (фактично розповсюдив негативні наслідки) стосовно позивача.

Крім того, в  Рішенні Європейського суду з прав людини від 22 січня 2009 року у справі “БУЛВЕС”АД проти Болгарії” (Заява № 3991/03), суд зазначив, що якщо національні власті у відсутність яких-небудь вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаному із сплатою ПДВ, який нараховується з операцій в ланцюзі постачань, або яких- небудь вказівок на обізнаність про таке порушення,  все ж таки карають одержувача оподатковуваного ПДВ постачання, який повністю виконав свої обов'язки, за дії або бездіяльності постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і відносно якого у нього не було засобів відстежування і забезпечення його старанності, то власті виходять за рамки розумного і порушують справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільних інтересів і вимогами захисту права власності (п. 70 Рішення). В пункті 71 Рішення  суд відзначив: враховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов'язків з подання звітності по ПДВ, неможливість для неї забезпечити дотримання постачальником його обов'язків подавати звітність по ПДВ і той факт, що ніякого шахрайства відносно системи ПДВ, про який компанія- заявник знала або могла знати, здійснено не було, суд вважає, що компанія- заявник не повинна була нести наслідки невиконання постачальником його обов'язків своєчасного подання звітності по ПДВ і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пені. Суд вважає, що такі вимоги виявилися надмірним тягарем для компанії — заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу і вимогами захисту права власності.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, ч. 1 ст. 9 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

 Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

 Дані положення кореспондуються з п. 1 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України “Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ”від 06.03.2008 р. № 2. З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень суди незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, повинні перевіряти їх відповідність усім зазначеним вимогам.

 Встановлення невідповідності діяльності суб’єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності може бути підставою для задоволення позову за умови встановлення порушення прав, свобод та інтересів позивача.

 Відповідач не надав суду безспірних доказів про наявність в діях позивача порушень Закону України “Про податок на додану вартість”, Податкового Кодексу України та ст..ст. 203, 215, 216, 228, 627 ЦК України.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем при формуванні валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість, не порушувалися вимоги п. п.7.4.1, пп.7.4.2, пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” (щодо  заниження  податку на додану вартість за вересень 2010 року  в сумі  12500 грн),  п.198.1 ст.198 Податкового Кодексу України (щодо заниження  податку на додану вартість за січень 2011 року  в сумі 8683 грн. 33 коп.) та ст..ст. 203, 215, 216, 228, 627 ЦК України  (щодо недодержання в момент вчинення правочину  вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків).

           Так як судове рішення ухвалене по справі у якій позивач не є суб’єктом владних повноважень,  у відповідності до ч. 1 ст. 94 КАС України, судові витрати, здійснені позивачем, стягуються з Державного бюджету України на користь позивача.

          Позивачем документально підтверджено сплата судового збору в розмірі 3,40 грн., що підтверджується квитанцією № 980744 від 25.06.2011 року (а.с.2), так як адміністративний позов підлягає задоволенню повністю, то відшкодування витрат, пов’язаних зі сплатою судового збору підлягає повному відшкодуванню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 70, 86, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

П О С Т А Н О В И В:

  Позов товариства з обмеженою відповідальністю „Фермер” до Олександрійської  об’єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Олександрійської  об’єднаної державної податкової інспекції від 14.06.2011 р. №0000712310 яким  визначено  податкове зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі  8684 грн.33 коп., у тому числі за основним платежем у розмірі  8683 грн. 33 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 1 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Олександрійської  об’єднаної державної податкової інспекції від 14.06.2011 року  №0000742310 щодо визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі  15625 грн, в тому числі  за основним платежем  у розмірі  12500 грн. та за   штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі  3125 грн.

Присудити товариству з обмеженою відповідальністю “Фермер” з Державного бюджету України судовий збір у сумі 3,40 грн.

Постанова суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 254 КАС України.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі, протягом десяти днів з дня проголошення постанови апеляційної скарги через Кіровоградській окружний адміністративний суд, з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

              Постанову у повному обсязі виготовлено 29.11.2011 року.

Суддя Кіровоградського окружного

адміністративного суду                                                                      Л.І. Хилько