ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

24 листопада 2011 р.           Справа № 2а/0270/4096/11

Вінницький окружний адміністративний суд в складі

Головуючого судді Яремчука Костянтина Олександровича,

за участі секретаря судового засідання: Колос Мирослави Сергіївни

представників сторін:

позивача   :   Долиняного С.В.

відповідача :   Попової О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: сільськогосподарського виробничого кооперативу "Нива"   

до:   Гайсинської міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області  

про: визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ :

До Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернувся сільськогосподарський виробничий кооператив "Нива" (далі – СВК "Нива") до Гайсинської міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області (далі – Гайсинська МДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що за результатами проведеної документальної позапланової виїзної перевірки з питань дотримання СВК "Нива" вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2008 року по 31 березня 2011 року складено акт №1118/2300/03734085 від 26 липня 2011 року.

На підставі зазначеного акту податковим органом 22 серпня 2011 року  прийнято податкове повідомлення-рішення, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 197263,75 гривень.

Позивач вважає, що висновки податкового органу, викладені в акті перевірки, є помилковими, внаслідок чого податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав,  посилаючись при цьому на обставини, викладені у позовній заяві.

Представник відповідача позов не визнала з підстав, що наведені у письмових запереченнях (а.с. 46-47).

В ході розгляду справи за клопотанням представника відповідача в якості свідка допитано ОСОБА_3, яка разом із ОСОБА_4 проводила перевірку СВК "Нива". Свідок пояснила, що дійсно проводила перевірку кооперативу з питань дотримання ним податкового та іншого законодавства. На запитання суду, яким чином особами, що здійснювали перевірку, проведено розрахунки вирощеної та реалізованої сільськогосподарської продукції, свідок пояснила, що такий розрахунок проводився арифметичним способом. У матеріалах справи наявний такий розрахунок (а.с.75-76).

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у ній докази, суд встановив наступне.

Відповідно до статті 8-1 Закону України "Про податок на додану вартість", сільськогосподарський виробничий кооператив "Нива" зареєстрований суб’єктом спеціального режиму оподаткування ПДВ.

У період з 06 липня по 19 липня 2011 року посадовими особами Гайсинської міжрайонної державної податкової інспекції проведено документальну позапланову виїзну перевірку з питань дотримання СВК "Нива" вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2008 року по 31 березня 2011 року, про що складено акт № 1118/2300/03734085 від 26 липня 2011 року (а.с.11-34).

У даному акті зафіксовані порушення кооперативом вимог п.п. 7.7.1 п. 7.7 статті 7, п.п. 3.1.1. п. 3.1 статті 3, п.п 8-1.15.1 п. 8-1.15, п. 8-1.2 статті 8-1 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03 квітня 1997 року (з змінами), пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого СВК "Нива" занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету в загальній сумі 157811 грн.

Виявлені порушення полягали у тому, що СВК "Нива" включено до спеціальної декларації суми реалізованої продукції, яку останній виростив не на власних та не на орендованих землях, оскільки використовував незареєстровані земельні ділянки, а також земельні ділянки, орендодавці яких є померлими. За наведених обставин, податковий орган вважає, що кошти, отримані від реалізації продукції на таких земельних ділянках, не підлягають  включенню до спеціальної декларації, а повинні вноситись до загальної декларації та відповідно оподатковуватись.     

Наслідки проведеної перевірки знайшли своє відображення в прийнятому Гайсинською МДПІ податковому повідомленні-рішенні №0000212300 від 22 серпня 2011 року, яким позивачу збільшено податкове зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 157811 грн. та застосовано штрафні санкції в сумі 39452,75  грн. (а.с. 10).

Не погодившись із висновками, викладеними у акті перевірки, позивач подав до Гайсинської МДПІ письмові заперечення (а.с.36-37), які листом податкового органу вих. №4507 від 18 серпня 2011 року залишені без задоволення.

Даючи правову оцінку прийнятому податковому повідомленню-рішенню, суд зважає на таке.

Пунктами 8-1.1 та 8-1.2 статті 8-1 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 8-1.6 цієї статті, може обрати спеціальний режим оподаткування.   

Згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним  сільськогосподарських товарів (послуг), не підлягає сплаті  до бюджету та повністю залишається у розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Як випливає із матеріалів перевірки, станом на 01 січня 2009 року СВК "Нива" використовувало 2979,1772 га ріллі; станом на 01 січня 2010 року – 2980,18 га; станом на 01 січня 2011 року – 2896,67 га.

При цьому, із 2979,1772 га ріллі станом на 01 січня 2009 року кооперативом укладено та зареєстровано 675 договорів (загальна площа -  2670,0389 га), з яких 11 договорів (загальною площею 40,1 га) укладені із фізичними особами, які є померлими; із 2980,18 га ріллі станом на 01 січня 2010 року кооперативом укладено та зареєстровано 688 договорів (загальна площа - 2587,4638 га), з яких 30 договорів (загальною площею 108,3758 га) укладені із фізичними особами, які є померлими; із 2896,67га укладено та зареєстровано 701 договорів (загальна площа – 2523,4004 га), з яких 480 договорів (загальною площею 182,1418 га) укладені з фізичними особами, які є померлими.

Відтак, перевіряючими зроблено висновки, що позивачем необґрунтовано включено до спеціальної декларації суму податку на додану вартість від реалізованої сільськогосподарської продукції з тих земельних ділянок, що не були зареєстрованими у органі реєстрації в установленому законодавством порядку, оскільки пунктом 8-1.6 статті 8-1 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є поставка вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих виробничих  потужностях, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості  сільськогосподарських  товарів (послуг) становить  не  менше 75 відсотків вартості всіх товарів (послуг), поставлених протягом попередніх дванадцяти послідовних звітних податкових  періодів  сукупно. А тому, оскільки частина договорів оренди землі не пройшли державну реєстрацію, позивач неправомірно скористався податковою пільгою.

В зв’язку з наведеним, у акті перевірки зазначено, що реалізована продукція, що була вирощена на сільськогосподарських угіддях, які не зареєстровані відповідно до чинного законодавства, не може вважатися сільськогосподарською продукцією, вирощеною на власних або орендованих виробничих потужностях, та підлягає відображенню у податкових зобов’язаннях в загальній декларації.

При цьому, суд встановив, що розрахунок податковим органом проведено арифметичним способом, що наведено у поданому представником відповідача розрахунку (а.с.75-76).

Проте, суд критично оцінює такі твердження податкового органу, враховуючи наступне.

Статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до частини 5 статті 126 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до Закону.

Аналогічні положення продубльовані у статті 18 Закону України "Про оренду землі". Так, договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Аналізуючи наведені норми, суд погоджується із тим, що договори оренди землі, які використовуються позивачем при здійсненні ним господарської діяльності, повинні пройти державну реєстрацію у встановленому законодавством порядку.

Проте, недотримання вказаних норм стосовно окремих земельних ділянок свідчить про можливі порушення вимог земельного законодавства. У той же час, законодавець пов'язує надання пільг щодо сплати податку на додану вартість при спеціальному режимі оподаткуванні лише з вартістю та обсягами поставки сільськогосподарських товарів власного виробництва сільськогосподарським підприємством.

Так, відповідно до пункту 8-1.2 статті 8-1 Закону України "Про податок на додану вартість" та статті  209.2 ПК України, згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість,  нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним  сільськогосподарських товарів  (послуг),  не  підлягає  сплаті  до  бюджету  та повністю залишається у розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів,  а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Пунктом 8-1.7 статті 8-1 вищевказаного Закону та статтею 209.7 ПК України визначено, що сільськогосподарськими вважаються товари, зазначені у групах 1-24, (ПК України додано групи 4101, 4102, 4103, 4301) УКТ ЗЕД, якщо такі товари вирощуються, відгодовуються, виловлюються або збираються (заготовляються) безпосередньо платником податку - суб'єктом спеціального режиму оподаткування (крім придбання таких товарів у інших осіб), а також продукти обробки (переробки) таких товарів, які поставляються зазначеним платником податку - їх виробником.

Як вказувалось вище, позивач у періоді, що перевірявся, перебував на спеціальному режимі оподаткуванні як сільськогосподарське підприємство, основною діяльністю якого є поставка вироблених (наданих) ним сільськогосподарських  товарів (послуг). При цьому, питання про анулювання або скасування спеціального режиму для підприємства з підстав недотримання умов виробництва сільськогосподарської продукції не розглядалось.

Крім того, перевіркою не встановлено фактів придбання позивачем сільськогосподарської продукції у інших юридичних або фізичних осіб; сільськогосподарська продукція, про яку йдеться у акті перевірки, є продукцією власного виробництва позивача.

Таким чином, сумніви відповідача щодо правомірності використання позивачем окремих земельних ділянок не спростовують факту виробництва на них позивачем власної сільськогосподарської продукції, що є підставою для застосування спеціального режиму оподаткування.

Разом із тим, суду не зрозуміло, яким чином податкові ревізори-інспектори при проведенні перевірки вирахували кількість та якість сільськогосподарської продукції, вирощеної та реалізованої на земельних ділянках, що використовувались орендарем на умовах договорів оренди землі, які не були зареєстровані у відповідних органах на момент проведення перевірки.

Крім того, незрозумілим є метод визначення податковим органом  загального розміру площі землі та відповідно визначення вартості отриманої на ній сільськогосподарської продукції.

Не зміг також і свідок, який безпосередньо здійснював перевірку, пояснити, на підставі чого перевіряючі дійшли висновку про конкретну вартість сільськогосподарської продукції, вирощеної на земельних ділянках, договори оренди щодо яких не були зареєстровані. Оскільки, як встановлено в судовому засіданні, перевіряючими не досліджувалися середній показник врожайності, якість ґрунту на зазначених земельних ділянках тощо.

З огляду на викладене, використана податковим органом методика вирахування податкового зобов’язання не може бути застосована, оскільки не передбачена жодним нормативно-правовим актом, а тому її застосування не узгоджується із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України. Відтак, суд дійшов висновку, що податкові інспектори не могли правильно здійснити розрахунок реалізованої продукції окремо із зареєстрованих та незареєстрованих договорів, не врахувавши при цьому зазначених вище показників.

Водночас, суд враховує твердження представника позивача, що причини, через які окремі договори оренди землі не були зареєстровані, не залежали від нього. Серед таких причин наступні: смерть орендодавців та відсутність спадкоємців (не прийняття спадщини); смерть орендодавців та встановлений законодавством строк для прийняття спадщини спадкоємцями, отримання документів що підтверджують право на спадщину; довготривалий строк надання спадкоємцями правовстановлюючих документів на землю (державних актів), без яких реєстрація договорів оренди неможлива.

Адже, враховуючи положення вимог діючого законодавства, у разі смерті орендодавця, договір оренди земельної ділянки з спадкоємцями може бути укладено не раніше спливу шести місяців з дня відкриття спадщини. При цьому, протягом цього періоду земельна ділянка перебуває у володінні та користуванні орендаря та не може бути витребувана спадкоємцями до отримання ними документів, які підтверджують право на спадщину. В той же час, з моменту смерті орендодавця до моменту реєстрації договору оренди, укладеного з спадкоємцями, з незалежних від сторін причин спливає доволі значний період часу (понад 6 місяців). Одночасно необхідно враховувати, що земельна ділянка може бути засіяна ще до смерті орендодавця.

У судовому засіданні представник відповідача не змогла пояснити суду яким чином і на підставі яких норм законодавства позивач повинен оподатковувати операції пов'язані з реалізацією продукції виробленої на земельних ділянках, договори оренди на які не зареєстровані в установленому законодавством порядку, розірвані внаслідок смерті орендодавця тощо.

Суд також враховує ту обставину, що позивач сплачує земельний податок в зв’язку з використанням усіх земельних ділянок незалежно від того, зареєстровані правовстановлювальні документи на них чи ні.

Таким чином, суд вважає помилковою позицію податкового органу щодо ідентифікації та виокремлення тієї суми, що слід було внести до загальної декларації, із загальної суми доходу, отриманого позивачем у періоді, що перевірявся, а тому прийняте податкове повідомлення-рішення №0000212300 від 22 серпня 2011 року є протиправним та підлягає скасуванню.

З урахуванням положень частини 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, на користь позивача підлягає стягненню 3,40 грн. судового збору, сплаченого за подання адміністративного позову до суду.  

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257  КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ :

Адміністративний позов задовільнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення  Гайсинської міжрайонної державної податкової інспекції  Вінницької області № 0000212300 від 22 серпня 2011 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь сільськогосподарського виробничого кооперативу "Нива" 3,40 гривень судового збору.  

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя          Яремчук Костянтин Олександрович

24.11.2011