Україна

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2011 року                                                             Справа № 1170/2а-2182/11

Кіровоградський окружний адміністративний суд

у складі головуючого - судді Л.І. Хилько

при секретарі - Бабіч О.В.

за участю сторін:

позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підриємця ОСОБА_1 до Долинської міжрайонної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі по тексту –позивач) звернулася до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Долинської міжрайонної державної податкової інспекції (надалі по тексту –відповідач, Долинська МДПІ),  в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення начальника Долинської МДПІ від 07.02.2011 р. № 0000201700/0, яким позивачу визначено податкове зобов’язання (з урахуванням штрафних санкцій) у сумі 1962,03 грн..

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що в період з 21.01.2011 р. по 25.01.2011 р. начальником відділу оподаткування фізичних осіб Долинської МДПІ Галетою Г.А. була проведена документальна невиїзна перевірка з питань дотримання законодавства про працю та правильності обчислення і своєчасності внесення до бюджету податку з доходів фізичних осіб позивачем за період з 01.01.2008 р. по 31.12.2010 р., відповідно до плану проведення перевірки. За результатами даної перевірки працівником Долинської МДПІ було складено акт №32/1700-2836006043 від 25.01.2011 р. (далі –акт перевірки),  у якому зафіксовано порушення позивачем вимог ст. 95 Кодексу законів про працю України, п.3.1.1 п.3.1 ст. 3, п.п.4.2.1 п. 4.2 ст.4, п.п.8.1.1 п.8.1 ст.8, п.19.2 “а”ст.19 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”, внаслідок чого позивачу донараховано податок з доходів фізичних осіб за період з 01.01.2008 р. по 31.12.2010 р. на суму 1569 грн. 62 коп..

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000201700/0 від 07.02.2011 р. на суму 1962,03 грн., у тому числі 1569,62 грн. –за основним платежем та 392,41 грн. –за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вказане податкове повідомлення-рішення позивач вважає таким, що підлягає скасуванню, тому що воно ґрунтується на помилкових висновках відповідача про неправильність обчислення позивачем податку з доходів фізичних осіб, оскільки позивачем сплачено податок з доходів фізичних осіб, виходячи з доходів, фактично нарахованих найманим працівникам відповідно до відпрацьованого ними робочого часу згідно поданих заяв про переведення працівників на неповний робочий день.

Долинською МДПІ подано заперечення проти позову (а.с.88-89), відповідно до змісту якого відповідач вважає, що позивачем порушено вимоги зазначених у акті перевірки нормативно-правових актів, що призвело до ненадходження коштів до державного бюджету України. Також, Долинська МДПІ зазначає, що відповідно до пункту 3 копій трудових угод, які надані позивачем до перевірки, укладених з найманими особами ОСОБА_3 (договір від 01.10.2007 р. №200710100001), ОСОБА_4 (від 14.05.2010 р. №112010000124), ОСОБА_5 (від 25.04.2010 р. №11200800188), ОСОБА_6 (від 02.06.2010 р.) зазначено “розмір заробітної плати визначається за згодою сторін, але не нижче законодавчо встановленому розміру мінімальної заробітної плати”.

Крім того, відповідач вважає, що мінімальний розмір заробітної плати не може бути меншим, ніж розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив суд задовольнити їх з підстав, зазначених в позовній заяві.   

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, повідомлений належним чином (а.с.130), надав до суду клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача за наданими матеріалами у справі, позовні вимоги не визнають в повному обсязі (а.с.131).

На підставі ч.3 ст.160 КАС України в судовому засіданні 12.10.2011 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено у строк до 17.10.2011 р., про що повідомлено сторонам після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні.

Дослідивши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд постановив задовольнити позовні вимоги позивача в повному обсязі виходячи із наступного.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрована Долинською районною державною адміністрацією 02.03.2007 року, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії  В00 № 979190 (а.с.114) та Витягом з державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АЕ №НОМЕР_2 станом на 08.07.2011 р. (а.с.115-116).

Відповідно до п.1 ч.2 ст.17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Згідно ст.1 Закону України “Про державну податкову службу в Україні”державні податкові інспекції в районах, містах, районах у містах входять до системи органів державної податкової служби.

Долинська МДПІ, в розумінні п. 7 ч.1 ст.3 КАС України,  є суб’єктом владних повноважень, рішення якого оскаржене.

Судом встановлено, що посадовою особою Долинської МДПІ начальником відділу оподаткування фізичних осіб Галета Г.А. проведено документальну невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питання повноти оподаткування доходів, виплачених у вигляді заробітної плати з порушенням норм законодавства про працю за період з 01.01.2008 р. по 31.12.2010 р., за результатами якої складено акт перевірки №32/1700-2836006043 (а.с.9-14) висновками якого є порушення, на думку відповідача, ст. 95 Кодексу законів про працю України, п.п.163.1.1 п.163.1 ст.163, п.п.164.2.1 п.164.2 ст.164, п.п.168.1.1 п.168.1 ст.168, п.171.1, 171.2 ст.171 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 р. №2755-ІУ, внаслідок чого суб’єкту господарської діяльності ОСОБА_1 донараховано податок з доходів фізичних осіб за період з 01.01.2008 року по 31.12.2010 року на загальну суму 1569,62 грн..

Долинською МДПІ на підставі акту перевірки №32/1700-2836006043 (далі –Акт перевірки) винесено податкове повідомлення-рішення №0000201700/0 від 07.02.2011 р., на суму 1962,03 грн., у тому числі 1569,62 грн. за основним платежем та 392,41 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.23).

Згідно п.2.1 ст.2 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”від 22.05.2003 р. №889-ІV (далі –Закон №889-ІV) (дійсного на момент виникнення правоввдносин) платниками податку є:

- резидент, який отримує як доходи з джерелом їх походження з території України, так і іноземні доходи;

- нерезидент, який отримує доходи з джерелом їх походження з території України.

Таким чином, особи, які працюють у позивача на підставі трудового угод є платниками податку з доходів фізичних осіб.

Відповідно до абз.1 п. 1.15 ст. 1 Закону №889-ІV податковий агент –юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Відповідно до п.п.164.2.1 п.164.2 ст.164 Податкового кодексу України (на момент прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення), до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).

П.п.168.1.1 п.168.1 ст.168 ПК України, оподаткування доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику податку податковим агентом.

Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Згідно до п.п.171.1, п.п.171.2 ст.171 ПК України, особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку. Особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є податковий агент - для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні.

На підставі зазначеної норми закону суд приходить до висновку, що позивач є податковим агентом відносно найманих працівників.

Щодо твердження відповідача про порушення позивачем ст. 95 Кодексу законів про працю, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 95 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 р. (далі КЗпП ) мінімальна заробітна плата –це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).

В той же час, згідно ст. 56 КЗпП, за угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень. На прохання вагітної жінки, жінки, яка має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, в тому числі таку, що знаходиться під її опікуванням або здійснює догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний встановлювати їй неповний робочий день або неповний робочий тиждень.

Оплата праці в цих випадках провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку.

Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників.

Таким чином, проаналізувавши зазначену норму закону, суд приходить до висновку про те, що при неповному робочому дні, якщо встановлена почасова форма оплати праці, працівникові виплачується відповідна частина тарифної ставки (посадового окладу).

Крім того, суд не вбачає законодавчих перешкод для прийняття на роботу з умовою про неповний робочий день або час будь-якої іншої тривалості, а також переведення на неповний робочий день за згодою працівника та власника або уповноваженої ним особи. Неповний робочий день може встановлюватися шляхом зменшення тривалості щоденної роботи, кількості днів роботи протягом тижня або одночасно шляхом зменшення і кількості годин роботи протягом дня, і кількості робочих днів впродовж тижня.

У судовому засіданні встановлено, що на підставі заяв ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_6 (а.с.25-28), наказами позивача ОСОБА_5 (а.с.29), ОСОБА_4 (а.с.30), ОСОБА_6 (а.с.31), ОСОБА_3 (а.с.32) прийнято на відповідні посади та відповідно до ст.56 КЗпП України встановлено неповний робочий день згідно їх заяв, з оплатою праці пропорційно відробленого часу, та укладено трудові договора між працівником та фізичною особою (а.с.33-36), згідно п.3 яких, фізична особа зобов'язується оплачувати працю працівника у розмірі погодинно або 0,5 мін. заробітної плати.

Окрім того, зі змісту табелів робочого часу (а.с.37-68) вбачається, що зазначені працівники працювали у позивача неповний робочий день, погодинно з тривалістю робочого дня у 2-4 години та отримували відповідно заробітну платню розраховану за кількість відпрацьованих годин від встановленої мінімальної заробітної плати. Виходячи з цього позивач і розраховував суму податку з доходів фізичних осіб з фактично нарахованої та виплаченої заробітної плати найманим працівникам відповідно до погодинної оплати праці.

У відповідності до п.3.1.1 ст. 3 Закону №889-ІV, п.п.163.1.1 пю163.1 ст.163 ПК України, об’єктом оподаткування резидента, зокрема, є загальний місячний оподатковуваний дохід.

Згідно п. 1.2 ст. 1 Закону №889-ІV, дохід –це сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом у випадках, визначених підпунктом 4.2.16 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.

П. 4.2.1 п.4.2 ст.4 Закону №889-ІV, п.п.164.2.1 п.164.2 ст.164 ПК України визначено, що до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються, зокрема, доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору, а тому посилання податкового органу на необхідність нарахування та сплати позивачем як податковим агентом, в бюджет податку з доходів фізичних осіб із сум заробітної плати (різниці до законодавчо встановленого розміру) без виплати її на користь платників податків є безпідставними.

Згідно пп.8.1.1 п.8.1 ст.8  Закону №889-ІV, податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону.

Відповідно до 19.2 ст.19 Закону №889-ІV, особи, які відповідно до цього Закону мають статус податкових агентів, зобов'язані: а) своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, який виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати та за її рахунок.

Суд приходить до висновку, що жодних порушень вищезазначених норм Закону №889-ІV позивачем не були допущені, оскільки всі податки були нараховані із реально нарахованих сум заробітної плати.

Таким чином, суд вважає спростованим твердження відповідача про порушення ФОП ОСОБА_1 ст.95 Кодексу законів про працю України, а також п.3.1.1 п.3.1 ст. 3, п.п.4.2.1 п. 4.2 ст.4, п.п.8.1.1 п.8.1 ст.8, п.19.2 “а”ст.19 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”(зазначено в податковому повідомленні-рішенні), п.п.163.1.1 п.163.1 ст.163, п.п.164.2.1 п.164.2 ст.164, п.п.168.1.1 п.168.1 ст.168, п.171.1, 171.2 ст.171 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 р. №2755-ІУ (в Акті перевірки) щодо своєчасності нарахування, утримання, та сплати податку на доходи фізичних осіб.

Окрім того, суд зазначає, що відповідно до змісту Положення про Державний департамент нагляду за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №50 від 18.01.2003 року, уповноваженим органом щодо проведення перевірок з питань дотримання роботодавцями законодавства про працю є Державний департамент нагляду за додержанням законодавства про працю, а тому аналіз податковим органом дій позивача на предмет відповідності нормам Кодексу законів про працю України є таким, що здійснений поза межами повноважень, визначених Законом України “Про державну податкову службу в Україні”.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Дані положення кореспондуються з вказаним у п.1 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України “Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ”від 6 березня 2008 року № 2 (далі постанова Пленуму).

З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень суди незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, повинні перевіряти їх відповідність усім зазначеним вимогам (пп.3 п.1 постанови Пленуму).

Встановлення невідповідності діяльності суб’єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання його рішень, дій та бездіяльності може бути підставою для задоволення адміністративного позову, однак лише за умови, що встановлено порушення прав, свобод та інтересів позивача.

Суд приходить до висновку, що відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення порушив вимоги ч. 3 ст. 2 КАС України.

Відповідно до ч. 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи вищенаведене, суд прийшов до висновку, що відповідачем не було доведено правомірність своїх дій, а також те, що повідомлення-рішення Долинської міжрайонної державної податкової інспекції від 07.02.2011 р. № 0000201700/0 винесено з порушенням нормативно-правових актів, які регулюють дані правовідносини.

Згідно ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Позивачем документально підтверджено сплата судового збору в розмірі 3,40 грн., що підтверджується квитанцією № 46501\з61 від 31.05.2011 р. (а.с.2).

Керуючись ст. ст. 86, 94, 159 –163, 167 КАС України, суд, -

  ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Долинської міжрайонної державної податкової інспекції про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 07.02.2011 року №0000201700/0 –задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Долинської міжрайонної державної податкової інспекції від 07.02.2011 р. №0000201700/0, яким позивачу визначено податкове зобов’язання у сумі 1962,03 грн..

Присудити фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 (ід.код НОМЕР_1) з Державного бюджету України судовий збір у сумі 3,40 грн..

Постанова суду набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 254 КАС України.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний  строк з дня її оголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається в 10-денний  строк  з дня отримання копії постанови.

Дата виготовлення повного тексту постанови –17 жовтня 2011 року.

Суддя Кіровоградського окружного

адміністративного суду                                                                              Л.І. Хилько