Україна
ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
14 грудня 2011 р. справа № 2а/0570/18358/2011
Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17
час прийняття постанови: 14 год. 40 хв.
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Полякової К.В.
при секретарі Карлюк М.О.
За участю сторін від:
позивача ОСОБА_1 (дов. № б/н від 11.10.2011 р.),
відповідача не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом управління Пенсійного фонду України в Іллічівському районі м. Маріуполя до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання України у м. Маріуполі Донецької області про стягнення витрат на виплату пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв`язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання у сумі 1290,36 грн., –
ВСТАНОВИВ:
Управління Пенсійного фонду України в Іллічівському районі м. Маріуполя звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання України у м. Маріуполі Донецької області (далі по тексту відповідач) про визнання неправомірними дій, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення витрат на виплату пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв`язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання у сумі 1290,36 грн.
З урахуванням уточнених позовних вимог, поданих до початку розгляду справи по суті, Управління Пенсійного фонду України в Іллічівському районі м. Маріуполя просило суд стягнути з відповідача витрати по особових справах потерпілих, яким виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв`язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання за період з 01.06.2011 по 30.09.2011 у сумі 1290,36 грн. (а.с. 103).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до ч.2 ст. 2 п.п. «г», «д» п.1 ст. 21, 24, 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», п. 2 ст. 7 Прикінцевих положень Закону України «Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державні соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», ч.1 ст. 1, ст. 10, 81 Закону України «Про пенсійне забезпечення», Порядку відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затвердженого постановою Правління Пенсійного Фонду України та Правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 4 березня 2004 року № 5-4/3, Угоди про гарантії прав громадян держав учасників Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року на адресу відповідача з боку Управління за період з 01 червня 2011 року по 30 вересня 2011 року щомісячно направлялись акти звірки витрат по особових справах потерпілих, яким виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв`язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання у сумі 1290,36 грн. Проте, відповідач відмовився прийняти зазначені в актах звіряння витрати. Тому позивач просив стягнути з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання України у м. Маріуполі Донецької області борг у сумі 1290,36 гривень.
Відповідачем подано заперечення на позовну заяву (а.с. 45-53), яке обґрунтовано тим, що чинним законодавством не визначено, що робочий орган Фонду соціального страхування від нещасного випадку на виробництві повинен відшкодовувати витрати проведені Управлінням. Також, зазначив, що акти ф. Н-1 у відношенні гр. ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 не відповідають вимогам чинного законодавства. Крім того, позивачем не надано доказів того, що гр. ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, вважається непрацездатним після 18 років життя. Окрім викладено, відповідач послався на Угоду про взаємне визнання прав на відшкодування шкоди, заподіяної працівникам каліцтвом, професійним захворюванням, або іншим ушкодженням здоров`я, які пов`язані з виконанням ними трудових обов`язків, яка підписана 09.09.1994 року державами колишнього союзу РСР, якою визначено, що призначення та виплата пенсій громадянам інших держав – учасників Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають. Проведення взаєморозрахунків між Фондами не передбачено. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги, пояснивши, що до складу заборгованості у сумі 1290,23 грн. входить основний розмір пенсії та витрати на її доставку. В іншому дала аналогічні пояснення тим, що викладені в позовній заяві. Просила позов задовольнити повністю.
Відповідач у судове засідання не з’явився, про час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином (а.с. 95), причини неявки суду не повідомив. Клопотання про відкладення розгляду справи суду не надав.
Відповідно до частини 2 статті 128 КАС України, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність відповідача.
Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.
Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання України у м. Маріуполі Донецької області є юридичною особою, включено до Єдиного Державного Реєстру Підприємств та Організацій України, про що присвоєно код ЄДРПОУ № 259684665.
За змістом статей 8, 10, 23, 26, 81 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-ХП (надалі Закон № 1788-ХП), пенсійне забезпечення громадян, призначення пенсій і оформлення документів для їх виплати, в т.ч. пенсії по інвалідності внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання, здійснюється органами Пенсійного Фонду України з виплатою пенсій за рахунок його коштів.
Проте, з 1 квітня 2001 року набрав чинності Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23.09.1999 р. № 1105-ХІV (надалі Закон № 1105-ХІV), відповідно до ст. 21,28 якого у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний у встановленому законодавством порядку: своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я а саме: пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання чи пенсію у зв'язаних з цим ритуальним послуг відповідно до місцевих умов.
Спільною постановою Правління Пенсійного Фонду України та Правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 4 березня 2004 року № 5-4/3 був затверджений Порядок відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.
Вказаним порядком визначено механізм відшкодування на централізованому рівні Фондом соціального страхування від нещасних випадків Пенсійному Фонду України витрат, пов'язаних з виплатою відповідних пенсій, які призначені застрахованим особам та потерпілим особам, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавством про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків.
Враховуючи вищенаведене відшкодуванню підлягають суми, що виплачуються відповідно до Законів України «Про пенсійне забезпечення», «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та інших нормативно-правових актів, в тому числі, і суми витрат Пенсійного фонду з виплати вищезазначених пенсій.
Відповідно до ст.ст.80,85 Закону України «Про пенсійне забезпечення» нарахування та виплата пенсій проводиться органами Пенсійного Фонду за місцем проживання пенсіонера.
Згідно ст. 18 Закону № 1105-ХІV робочими органами виконавчої дирекції Фонду є її управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, відділення в районах і містах обласного значення. Робочі органи виконавчої дирекції Фонду є юридичними особами, мають самостійні кошториси, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.
Пунктами 1.2. та п.1.4. Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затвердженого постановою Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, передбачено, що у разі настання страхового випадку управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - Фонд) в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, відділення виконавчої дирекції Фонду в районах та містах обласного значення (далі - робочі органи виконавчої дирекції Фонду) зобов'язані своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які мають на це право. Робочі органи виконавчої дирекції Фонду розглядають справу про страхові виплати на підставі заяви потерпілого або осіб, які мають право на страхові виплати, за наявності усіх необхідних документів, перелік яких визначений у пунктах 2.7, 2.8, 3.1, 5.3, 6.1.1 цього Порядку, і приймають відповідні рішення у десятиденний строк, не враховуючи дня надходження останнього документа.
З аналізу ст. 21 Закону № 1105-ХІV вбачається, що у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний у встановленому законодавством порядку відшкодувати суми, що виплачуються відповідно до Законів України «Про пенсійне забезпечення», «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та інших нормативно-правових актів, а саме:
- суми основного розміру пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на
виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку із втратою годувальника,
який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;
- щомісячну цільову грошову допомогу на прожиття, якщо така надавалася
пенсіонеру, який одержував вищезазначену пенсію;
- допомогу на поховання сім'ї померлого або особі, яка здійснила поховання особи, яка отримувала вищезазначену пенсію;
- суми витрат Пенсійного фонду з виплати і доставки вищезазначених пенсій.
Згідно ст. 33 Закону № 1105-ХІV, у разі смерті потерпілого право на одержання щомісячних страхових виплат (пенсій згідно з підпунктом "д" пункту 1 частини першої статті 21 цього Закону) мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після його смерті.
Такими непрацездатними особами є:
1) діти, які не досягли 16 років; діти з 16 до 18 років, які не працюють, або старші за цей вік, але через вади фізичного або розумового розвитку самі не спроможні заробляти; діти, які є учнями, студентами (курсантами, слухачами, стажистами) денної форми навчання - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ними 23 років;
2) жінки, які досягли 55 років, і чоловіки, які досягли 60 років, якщо вони не працюють;
3) інваліди - члени сім'ї потерпілого на час інвалідності;
4) неповнолітні діти, на утримання яких померлий виплачував або був зобов'язаний
виплачувати аліменти;
5) непрацездатні особи, які не перебували на утриманні померлого, але мають на це право.
Право на одержання страхових виплат у разі смерті потерпілого мають також дружина
(чоловік) або один з батьків померлого чи інший член сім'ї, якщо він не працює та доглядає
дітей, братів, сестер або онуків потерпілого, які не досягли 8-річного віку.
Пенсія у разі смерті годувальника призначається і виплачується згідно із законодавством.
З аналізу вказаної норми закону вбачається, що право на страхові виплати у разі смерті потерпілого мають особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання.
З матеріалів справи вбачається, що Управлінням за період з 01.06.2011 по 30.09.2011 щомісячно виплачені страхові виплати, зокрема, суми основного розміру пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві та суми витрат Пенсійного фонду з виплати і доставки вказаної пенсії по наступним особам:
- ОСОБА_3 - основний розміру пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання у сумі 531,4 грн.; витрати Пенсійного фонду з виплати і доставки вказаної пенсії у сумі 4,2 грн.;
- ОСОБА_2 - основний розміру пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання у сумі 600 грн.; витрати Пенсійного фонду з виплати і доставки вказаної пенсії у сумі 4,76 грн.;
Крім того, Управлінням за червень 2011 виплачено ОСОБА_4 основний розміру пенсії у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві у сумі 150 грн.
Загальна сума основного розміру пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві, яка виплачена Управлінням вищевказаним особам за період з 01.06.2011 по 30.09.2011 складає 1281,4 грн. та витрати на її доставку у сумі 8,96 грн.
Розмір сплачених сум та понесених територіальним органом Пенсійного фонду України витрат підтверджується актом звірки заборгованості, підписаного сторонами без зауважень та скріпленого печатками (а.с. 6,8,10,12).
Відповідач відмовився прийняти до заліку акти щомісячної звірки витрат та відшкодувати суму витрат по вказаним особам, з тих підстав, що акти Ф. Н-1 по ним не відповідають чинному законодавству, трудове каліцтво ОСОБА_3 та ОСОБА_2 отримано у країнах СНД, по ОСОБА_4 не надано доказів його непрацездатності після 18 років.
Проте, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Статтею 1 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування встановлено, що загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.
Відповідно до статті 4 Основ, в Україні залежно від страхового випадку є такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування:
- пенсійне страхування;
- страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;
- медичне страхування;
- страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності;
- страхування на випадок безробіття.
Відносини, що виникають за зазначеними у частині першій цієї статті видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, регулюються окремими законами, прийнятими відповідно до цих Основ.
Спори, що виникають із правовідносин за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, вирішуються в судовому порядку, якщо законом не встановлено досудовий порядок їх розгляду (стаття 12 Основ).
За пенсійним страхуванням згідно зі статтею 25 Основ надаються такі види соціальних послуг та матеріального забезпечення:
- пенсії за віком, по інвалідності внаслідок загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства);
- пенсії у зв'язку з втратою годувальника, крім передбачених пунктом 4 цієї статті;
- медичні профілактично-реабілітаційні заходи;
- допомога на поховання пенсіонерів.
Відповідно до пункту 4 цієї статті за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання надаються такі види соціальних послуг та матеріального забезпечення:
- профілактичні заходи по запобіганню нещасним випадкам на виробництві та професійним захворюванням;
- відновлення здоров'я та працездатності потерпілого;
- допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;
- відшкодування збитків, заподіяних працівникові каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним своїх трудових обов'язків;
- пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;
- пенсія у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;
- допомога на поховання осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.
У частині 4 статті 26 Основ встановлено, що якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між страховиками виник спір щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернулася застрахована особа. При цьому неналежний страховик має право звернутися до належного страховика щодо відшкодування понесених ним витрат.
Враховуючи те, що пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання є наслідком страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, належним страховиком, тим, хто має надавати застрахованій особі матеріальну допомогу чи соціальні послуги, відповідно до статті 25 Основ, є Фонд соціального страхування від нещасних випадків.
Також суд вважає за доцільне зазначити, що спірні витрати з виплати та доставки пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві, є складовою пенсії, тому при вирішені даного спору слід керуватися нормами, які передбачають порядок її відшкодування.
Пунктом 2 статті 7 (Прикінцеві положення) Закону України «Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», який набрав чинності з 1 квітня 2001 року, встановлено, що Фонд сплачує страхові виплати та надає соціальні послуги працівникам (членам їх сімей), які потерпіли на виробництві до 1 квітня 2001 року, з того часу, коли відповідні підприємства передали в установленому порядку Фонду документи, що підтверджують право цих працівників (членів їх сімей) на такі страхові виплати та соціальні послуги, або коли таке право встановлено в судовому порядку.
Потерпілі, документи яких не передані до Фонду, продовжують отримувати належні виплати та соціальні послуги від свого роботодавця, Пенсійного фонду України та Фонду соціального страхування України. При цьому кошти, виплачені потерпілому страхувальником, зараховуються Фондом у рахунок його страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, а між страховиками з інших видів страхування і Фондом в подальшому відбуваються відповідні розрахунки.
Частиною 2 статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та-професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23.09.1999 р. № 1105-ХІV (надалі Закон № 1105-ХІV) закріплене аналогічне правило - якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між Фондом соціального страхування від нещасних випадків і страховиками з інших видів соціального страхування виникають спори щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернувся застрахований. При цьому страховик, до якого звернувся застрахований, має право звернутися до відповідного страховика з інших видів соціального страхування щодо відшкодування понесених ним витрат.
Аналізуючи вищенаведені законодавчі норми сфера дії Закону № 1105-ХІV поширюється на категорію інвалідів, які отримали інвалідність внаслідок нещасного випадку на виробництві, в тому числі, і відшкодування витрат на виплату пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві.
Сфера дії цього Закону поширюється на категорію осіб, щодо відшкодування витрат на виплату пенсій якої виник спір.
За змістом частини 2 статті 2 зазначеного Закону № 1105-ХІV особи, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків, мають право на забезпечення по страхуванню від нещасного випадку відповідно до цього Закону.
При цьому право на таке забезпечення, яке встановлено в Україні, не залежить від того, у якій з колишніх республік СРСР стався нещасний випадок на виробництві з застрахованою особою або виникло професійне захворювання, пов'язане з виконанням нею трудових обов'язків.
Підпунктом “а” статті 27 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що громадянам України - переселенцям з інших держав, які не працювали в Україні, пенсії по інвалідності внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання призначаються незалежно від стажу роботи.
Відповідно до пункту 3 розділу XI (Прикінцеві положення) Закону № 1105-ХІV відшкодування шкоди, медична, професійна та соціальна реабілітація провадяться Фондом соціального страхування від нещасних випадків також зазначеним у статті 8 цього Закону особам, які потерпіли до набрання ним чинності та мали право на зазначені страхові виплати і соціальні послуги.
Абзацом третім пункту 3 розділу XI цього Закону встановлено, що уся заборгованість потерпілим на виробництві та членам їх сімей, яким до набрання чинності цим Законом підприємства, установи та організації не відшкодували матеріальної і моральної (немайнової) шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, виплачується цими підприємствами, установами і організаціями, а в разі їх ліквідації без правонаступника - Фондом соціального страхування від нещасних випадків.
Отже, за змістом наведеної норми обов'язок Фонду соціального страхування від нещасних випадків відшкодувати потерпілим на виробництві та членам їх сімей матеріальну і моральну (немайнову) шкоду, заподіяну ушкодженням здоров'я, не залежить від того, чи сплачували Фонду страхові платежі підприємства, що ліквідувалися та на яких було ушкоджено здоров`я потерпілого.
Як вбачається з абзацу 7 наведеного вище пункту, Фонд соціального страхування від нещасних випадків є правонаступником державного, галузевих та регіональних фондів охорони праці, передбачених статтею 21 Закону України "Про охорону праці", які ліквідуються.
Статтею 2 Угоди про взаємне визнання прав на відшкодування шкоди, завданої працівникам каліцтвом, професійним захворюванням або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язані з виконанням ними трудових обов'язків, підписаної 9 вересня 1994 року між частиною держав колишнього СРСР передбачено, що відшкодування шкоди, завданої працівнику внаслідок трудового каліцтва, іншого ушкодження здоров'я (у тому числі при настанні втрати працездатності в результаті нещасного випадку на виробництві, пов'язаного з виконанням працівниками трудових обов'язків, після переїзду потерпілого на територію іншої Сторони), смерті здійснюється роботодавцем Сторони, законодавство якої поширювалось на працівника в момент одержання каліцтва, іншого ушкодження здоров'я, смерті.
Роботодавець, відповідальний за завдання шкоди, здійснює її відшкодування відповідно до свого національного законодавства.
Зі змісту процитованої норми випливає, що вона регулює інші відносини, а не ті, які є предметом спору у цій справі та пов'язані з відшкодуванням витрат ПФУ, понесених у зв'язку з виплатою пенсій особам, які стали інвалідами внаслідок нещасного випадку на виробництві на території інших республік СРСР до проголошення Україною незалежності.
Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у сфері пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 3 цієї Угоди встановлено, що всі витрати, пов'язані зі здійсненням пенсійного забезпечення за даною Угодою, несе держава, яка надає забезпечення.
За змістом цієї норми взаємні розрахунки між державами можуть проводитися лише на підставі двосторонніх договорів.
Таким чином, суд дійшов висновку, що страховиком, який має виплачувати пенсію по інвалідності особі, яка стала інвалідом від нещасного випадку на виробництві на території колишніх республік СРСР, а в разі виплати такої органами Пенсійного фонду України - відшкодувати останньому витрати, є Фонд соціального страхування від нещасних випадків.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 28 квітня 2011 в адміністративній справі за № 2а-331/10/0570.
Судом встановлено що ІНФОРМАЦІЯ_2 року та ІНФОРМАЦІЯ_3 року сталися нещасні випадки на виробництві з ОСОБА_2 та ОСОБА_3, про що складено акти про нещасний випадок на виробництві (а.с.14-15, 16-19). Доказів щодо нечинності вказаних актів суду не надано.
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне стягнути з Фонду на користь Управління суму основного розміру пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, виплаченої ОСОБА_3, ОСОБА_2 за період з 01.06.2011 по 30.09.2011 у розмірі 1131,4 гривень.
Суд також вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача суми витрат Пенсійного фонду з виплати і доставки пенсій, пов`язаних з виплатою основного розміру пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на
виробництві або професійного захворювання, виплачених ОСОБА_3, ОСОБА_2 у сумі 8,96 грн.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача суму основного розміру пенсії у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві, виплаченої ОСОБА_4 за червень 2011 у розмірі 150 гривень суд зазначає наступне.
25 липня 1990 року стався нещасний випадок на виробництві з ОСОБА_5 у військовій частині 31833 Вологодської області пос. Кузіно, про що складено акт про нещасний випадок на виробництві Форми Н-1 (а.с.20).
Смерть настала в результаті механічної асфіксії від закриття дихальних шляхів рідиною при втопленні, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 (а.с. 22).
ОСОБА_5 був батьком ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, що вбачається з копії свідоцтва про народження Серія НОМЕР_2 (а.с. 23).
Згідно довідки Машинобудівельного технікуму приазовського державного технічного університету Міністерства освіти і науки України від 09.09.2010 № 299, ОСОБА_4 прийнято студентом вищевказаного закладу з 01.09.2009 року. Закінчує ОСОБА_4 навчання 30.06.2011 року (а.с. 108).
Згідно ст. 37 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991, № 1788-XII Право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні (стаття 38). При цьому дітям пенсії призначаються незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника. Вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти мають право на пенсію в разі втрати годувальника до закінчення навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23-річного віку.
Згідно ч.1 ст. 44 даного Закону пенсії в разі втрати годувальника призначаються на кожного непрацездатного члена сім'ї в розмірі 30 процентів заробітку годувальника (стаття 64), але не менше соціальної пенсії, встановленої для відповідної категорії непрацездатних.
Згідно ч.2 ст. 85 Закону, виплата пенсій провадиться за поточний місяць загальною сумою у встановлені строки, але не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія.
Проаналізувавши вищезазначені вимоги законодавства та встановлені під час розгляду справи обставини, суд дійшов висновку, що виплачена Управлінням ОСОБА_4 пенсія у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання за червень 2011 року у сумі 150 гривень, підлягає стягненню з Відділення, оскільки станом на червень 2011 року, він був непрацездатним в розумінні ст. 21 Закону № 1105-ХІV.
Згідно ч.2 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади й органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом – КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Стаття 71 КАС України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання України у м. Маріуполі Донецької області не доведена правомірність своїх дій у спірних правовідносинах щодо не відшкодування витрат на виплату пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв`язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання на суму 1290,36 грн..
У зв'язку із наведеним суд приймає рішення щодо задоволення позову управління Пенсійного фонду України в Іллічівському районі м. Маріуполя.
На підставі викладеного, керуючись статтями 23, 94, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
П О С Т А Н О В И В:
Адміністративний позов управління Пенсійного фонду України в Іллічівському районі м. Маріуполя до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання України у м. Маріуполі Донецької області про стягнення витрат на виплату пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв`язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання на суму 1290,36 грн. – задовольнити.
Стягнути з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання України у м. Маріуполі Донецької області витрати на виплату пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв`язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання у сумі 1290 (одна тисяча двісті дев`яносто) гривень 36 грн.
Постанова постановлена у нарадчій кімнаті та відповідно до ч. 3 ст. 160 КАС України проголошено її вступну та резолютивну частини 14 грудня 2011 в присутності представника позивача.
Повний текст постанови виготовлено 19 грудня 2011 року.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Полякова К.В.