ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43,  м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна,  95013

       < Список > 

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 грудня 2011 р. < Текст > Справа №2а-3565/11/0170/25

   Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Кононової Ю.С., при секретарі Зайцевій М.О., за участю представника позивача – ОСОБА_1, довіреність бн від 31.03.2011 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом   

Товариства з обмеженою відповідальністю «Сімеко» до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі, третя особа без самостійних позовних вимог на боці відповідача – Управління державної екологічної інспекції Центрально – Кримського регіону Республіканського комітету по охороні навколишнього природного середовища АР Крим про визнання протиправними та нечинними податкових повідомлень - рішень,

                                                   В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Сімеко» звернулося до Окружного адміністративного суду з позовом, уточнивши вимоги якого просило суд: визнати протиправними та нечинними податкові повідомлення – рішення від 08.10.2010 року № 0024012301\0, від 14.12.2010 року № 0024012301\1, яким позивачу було визначено грошове зобов’язання з податку на додану вартість в загальній сумі 900931,50 гривень, з яких основний платіж - 600621 гривень та штрафні санкції в сумі 300310,50 гривень; податкові повідомлення – рішення № 0024022301\0 від 08.10.2010 року та № 0024022301\1 від 14.12.2010 року, яким позивачу визначено грошове зобов’язання з податку на прибуток приватних підприємств в загальній сумі 1302708,20 гривень, з яких 877590 гривень – основний платіж та 425118,20 гривень – штрафні санкції; податкові повідомлення рішення № 0024032301\0 від 08.10.2010 року, яким позивачу визначено грошове зобов’язання зі збору за забруднення зовнішнього середовища на загальну суму 18835299,36 гривень, з яких 9417649,68 гривень – основний платіж та 9417649,68 гривень – штрафні санкції та № 0025542301\1 від 14.12.2010 року, яким визначено суму грошового зобов’язання у розмірі 18647039,52 гривні, з яких 9417649,68 гривень – основний платіж та 9229389,84 гривень – штрафні санкції.

Ухвалою суду від 02.12.2011 року позовні вимоги ТОВ «Сімеко» щодо визнання протиправними та нечинними податкових повідомлень – рішень, якими позивачу визначені грошові зобов’язання з податку на додану вартість та податку на прибуток приватних підприємств були виділені в окреме провадження (т. 2, а.с. 39-40).

Позовні вимоги щодо визнання протиправними та нечинними податкових повідомлень – рішень, якими ТОВ «Сімеко» визначено грошове зобов’язання зі збору за забруднення зовнішнього середовища позивач мотивує тим, що це зобов’язання було донараховано відповідачем на підставі Акту Управління Державної екологічної інспекції Центрально – Кримського регіону Республіканського комітету по охороні навколишнього природного середовища АРК від 13.08.2010 року, яким було встановлено, що в 2009 році підприємство працювало без затверджених лімітів на розміщення відходів. Виходячи з даних журналів обліку відходів, які ведуться підприємством, Управлінням буз зроблений розрахунок обсягу відходів, розміщених на полігоні в 2009 році та першому півріччі 2010 року. Виходячи з цього обсягу відходів, кількість яких було встановлена Управлінням, відповідачем було розраховано суму збору за забруднення навколишнього природного середовища, яку на їхню думку мало самостійно нарахувати та сплатити ТОВ «Сімеко». Оскільки підприємство працювало без затверджених лімітів, до них також були застосовані штрафні санкції. Вважає цей висновок відповідача протиправним, оскільки вони не є платником збору за забруднення навколишнього природного середовища, оскільки не є власниками відходів, а лише надають іншим підприємствам, з якими вони уклали Договори, послуги з розміщення цих відходів, а тому саме їхні контрагенти за договорами отримують затверджені ліміти та сплачують збір.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, надав письмові заперечення, в яких зазначив, що Порядком обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища передбачено, що збір за забруднення навколишнього природного середовища справляється, зокрема, за розміщення відходів та платниками цього збору також є і суб’єкти господарювання, які здійснюють на території України розміщення відходів.  Позивач, відповідно до видів його діяльності є суб’єктом у сфері поводження з відходами, та здійснював в 2009 році їх розміщення на полігоні без затверджених лімітів, не нараховував та не сплачував збір за забруднення навколишнього природного середовища, а в першому півріччі 2010 року занизив об’єми розміщених відходів на міському полігоні.

Представник третьої особи Управління державної екологічної інспекції Центрально – Кримського регіону Республіканського комітету по охороні навколишнього природного середовища АР Крим в судове засідання не з’явився, був повідомлений про місце та час розгляду справи належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Суд, вислухавши думку представників сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Сімеко» є юридичною особою, відповідно до Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 635971 та Довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України і основними видами його діяльності є дії, пов’язані із обробленням, збиранням та знищенням відходів (т. 1, а.с. 196,197, 198-212).

24 березня 2009 року В.о. головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища АРК ТОВ «Сімеко» та виконкому Сімферопольської міської Ради був виданий дозвіл на відновлення з 1 квітня 2009 року експлуатації полігону твердих побутових відходів м. Сімферополя та одержання лімітів на розміщення відходів на полігоні на 2010 рік (т. 1, а.с. 162).

13 серпня 2010 року Управлінням Державної екологічної інспекції Центрального Кримського регіону Республіканського комітету по охороні навколишнього природного середовища АРК була проведена перевірка дотримання природоохоронного законодавства ТОВ «Сімеко» при експлуатації міського полігону ТПВ, якою встановлено, що в квітні 2009 року ТОВ «Сімеко» були надані до Рескомприроди АРК матеріали для оформлення дозволу та лімітів на утворення та розміщення відходів на 2010 рік, об’ємом розміщення 797,62 тис. м.3 та дозвіл і ліміти на 2010 рік були видані.

Також цією перевіркою було встановлено, що отримати ліміти на 2009 рік можливості у ТОВ «Сімеко» не було, оскільки відповідно до вимог Постанови КМУ № 1218 від 03.08.1998 року, матеріали на отримання дозволу та лімітів для полігонів ТПВ надаються до 1 квітня поточного року на наступний рік, тобто вони мали бути надані підприємством до 01.04.2008 року, в той час коли дозвіл на експлуатацію полігону був виданий лише 24.03.2009 року.

Перевіркою було встановлено, що облік відходів, які надходять на полігон, ведеться диспетчерською службою по двох журналах: від комунальних служб та окремо по талонах підприємств. Для обліку відходів, які надходили через благодійний фонд, вівся окремий журнал, в якому надходження відходів фіксувалося щоденно.

Виходячи з даних цих журналів, об’єм розміщення відходів на міському полігону ТПВ склав: в 1 кварталі 2009 року – 178,527 тис. м.3\53556 т.; в 2 кварталі 2009 року – 235,644 тис. м.3\70693 т.; в 3 кварталі 2009 року – 235,052 тис. м.3\70516 т.; в 4 кварталі 2009 року – 239,775 тис. м.3\71,933 т.; а всього в 2009 році – 888,998 тис. м.3\266,699 т.; в 1 кварталі 2010 року – 214,717 тис. м.3\64415 т.; в 2 кварталі 2010 року – 225,577 тис. м.3\67,673 т., а всього в 2010 році – 440,294 тис. м.3\132088 т. (т. 1, а.с. 51-53).

Позивач з висновками цього акту не погодився, направив 02.09.2010 року на нього заперечення, на які отримав відповідь від Рескомприроди, в яких вони частково з ними погодились та зазначили, що при виконанні Розрахунку об’ємів відходів ними не були прийняті до уваги «норми накопичення», затверджені рішенням виконкому Сімферопольської міської Ради від 28.04.2010 року у зв’язку з відсутністю в журналах обліку відходів їх розділення за суб’єктами утворення відходів, але при наданні таких документів, об’єм розміщених на полігоні відходів може бути перерахований з урахуванням норм накопичення (т. 1, а.с. 70-71).

З 09.08.2010 року по 17.09.2010 року Державною податковою інспекцією в м. Сімферополі була проведена планова виїзна перевірка ТОВ «Сімеко» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 21.12.2007 року по 30.06.2010 року, за результатами якої був складений акт № 13856\23-7\35651023 від 20 вересня 2010 року.

Одним з питань цієї перевірки була повнота нарахування та сплати позивачем збору за забруднення навколишнього природного середовища.

З цього питання перевіркою було встановлене наступне: ТОВ «Сімеко» з квітня 2009 року були укладені договори  на розміщення твердих побутових відходів на полігоні твердих побутових відходів з ЖЕО Київського, Центрального і Залізничного районів м. Сімферополя, бюджетними та іншими різними установами, підприємствами і організаціями м. Сімферополя.

Предметом укладених договорів є: замовник доручає, а ТОВ «Сімеко» приймає на себе зобов’язання по регулярному розміщенню ТПВ на полігоні ТПВ в об’ємах оговорених договором, згідно встановленим органами навколишнього середовища лімітів на захоронення.

Дозволи, ліміти на розміщення відходів на міському полігоні в 2009 році у ТОВ «Сімеко» відсутні. На 2010 рік ТОВ «Сімеко» отриманий дозвіл від 01.04.2009 року та ліміти № 1031 на утворення та розміщення відходів на 2010 рік, які погоджені Рескомприроди Криму.

Фактичні об’єми розміщених відходів на полігоні встановлені виходячи з даних, які відображені в Акті перевірки екологічної інспекції Центрально – Кримського регіону.

З досліджених в ході проведення перевірки документів податкова інспекція дійшла висновку, що ТОВ «Сімеко» є платником збору за  забруднення навколишнього природного середовища, але за 2009 рік суму податкового зобов’язання з цього збору в частині розміщення відходів за обсяги відходів, прийнятих для розміщення на міському полігоні від СПД самостійно не нараховувало, сплату збору не проводило. У податкових розрахунках по збору за 1-2 квартали 2010 року ТОВ «Сімеко» було занижено об’єми розміщених ТПВ на міському полігоні в обсязі 98052 т., в тому числі за 1 квартал 2010 року в обсязі 536167 т., за 2 квартал 2010 року в обсязі 44435 т.

Виходячи із встановлених перевіркою обставин, податкова інспекція дійшла висновку про порушення ТОВ «Сімеко» пп. 2.1, пп. 3.1, пп. 5.4 п. 5, пп. 6.4 п. 6 Інструкції про порядок обчислення і сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, вимог ст.ст. 1, 13,17,39 Закону України «Про відходи», в результаті чого встановлено заниження податкового зобов’язання по збору за забруднення навколишнього природного середовища в сумі 9417649,68 гривень, в тому числі за 1 квартал 2009 року в сумі 1815616,20 гривень, за 2 квартал 2009 року в сумі 2396492,70 гривень, за 3 квартал 2009 року в сумі 2390492,40 гривень, за 4 квартал 2009 року в сумі 2438528,70 гривень, за 1 квартал 2010 року в сумі 205889,28 гривень, за 2 квартал 2010 року в сумі 170630,40 гривень (т. 1, а.с. 8-50).

ТОВ «Сімеко» не погодилось із висновками акту ДПІ в м. Сімферополя та направило 01 жовтня 2010 року свої заперечення на висновки цього акту, на які отримало відповідь від 05.10.2010 року, що податкова інспекція із запереченнями не погоджується та вважає, що висновки акту документальної планової перевірки відповідають нормам діючого законодавства (т. 1, а.с. 60-69).

На підставі цих висновків акту перевірки, 08.10.2010 року Державною податковою інспекцією в м. Сімферополі було прийняте податкове повідомлення – рішення № 0024032301\1, яким ТОВ «Сімеко» було визначено суму податкового зобов’язання зі збору за забруднення навколишнього природного середовища до фонду охорони навколишнього природного середовища на загальну суму 18835299,36 гривень, з яких основний платіж – 9417649,68 гривень, штрафні санкції – 9417649,68 гривень (т. 1, а.с. 56).

Позивач скористався своїм правом адміністративного оскарження прийнятого рішення, та за результатом розгляду його скарг було прийняте нове податкове повідомлення – рішення № 0025542301\1 від 14.12.2010 року, яким сума штрафних санкцій була змінена та ТОВ «Сімеко» визначено податкове зобов’язання на загальну суму 18647039,52 гривні, з яких основний платіж той же самий - 9417649,68 гривень, а штрафні санкції – 9229389,84 гривень (т. 1, а.с. 59).

Згідно зі ст. 19 Конституції України  органи державної влади та органи місцевого самоврядування  зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.  

Оцінюючи правомірність дій та рішень органу владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, яких він повинен дотримуватись при реалізації дискреційних повноважень владного суб’єкта, встановлюючи чи  прийняті (вчинені) ним  рішення (дії): 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд вважає, що відповідач, здійснюючи перевірку ТОВ «Сімеко» дійшов помилкового висновку, що підприємство є в даному випадку, в досліджений період його діяльності платником збору за забруднення навколишнього природного середовища в частині розміщення ним відходів, прийнятих від СПД, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.. 44 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», збір за забруднення навколишнього природного середовища встановлюється на основі фактичних обсягів викидів, лімітів скидів забруднюючих речовин в навколишнє природне середовище і розміщення відходів.

Стаття 1 Закону України «Про відходи» визначає, що відходи – це будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворюються в процесі людської діяльності і не мають подальшого використання за місцем утворення чи виявлення та яких їх власник повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення. Збирання відходів – це діяльність, пов’язана з вилученням, накопиченням і розміщенням відходів у спеціально відведених місцях чи об’єктах. Зберігання відходів – це тимчасове розміщення відходів у спеціально відведених місцях чи об’єктах (місця видалення відходів, полігони тощо), на використання яких необхідно мати дозвіл спеціально уповноважених органів на видалення відходів або здійснення інших операцій з відходами. Розміщення відходів – зберігання та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об’єктах.

Відповідно до ст.. 39 Закону України «Про відходи»,  за розміщення відходів з суб’єктів підприємницької діяльності стягується плата, яка розраховується на основі нормативу на одиницю обсягу утворених відходів, залежно від рівня їх небезпеки і цінності території, на якій вони розміщені та лімітів. За понадлімітне розміщення відходів плата стягується у підвищеному розмірі. Нормативи плати за розміщення відходів визначає Кабінет Міністрів України.

Згідно п. 2 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 року № 303 (якій був чинним на час виникнення спірних правовідносин) збір за забруднення навколишнього природного середовища справляється за:

-          Викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними та пересувними джерелами забруднення;

-          Скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об’єкти;

-          Розміщення відходів.

          Відповідно до п. 2.1 Інструкції про порядок обчислення і сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Державної податкової адміністрації України від 19.07.1999 року (якій був чинним на час виникнення спірних правовідносин), було передбачено, що платниками збору є суб'єкти господарювання незалежно від форм власності, юридичні особи, що не здійснюють господарської (підприємницької) діяльності; бюджетні, громадські та інші підприємства, установи і організації, постійні представництва нерезидентів, які зареєстровані в Україні, або нерезиденти, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, громадяни, які здійснюють на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище та розміщення відходів.

          Правила розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів на території України встановлені Порядком розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів, затвердженим Постановою КМУ від 03.08.1998 року № 1218, пунктом 2 якого передбачено, що розміщення відходів – це зберігання та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах, а ліміт на розміщення відходів – обсяг відходів (окремо для кожного класу небезпеки), на який у власника відходів є дозвіл на їх розміщення, виданий органами Мінекоресурсів на місцях.

          Пунктом 18 цього Порядку передбачено, що ліміти на утворення та розміщення відходів встановлюються терміном на 1 рік і доводяться до власників відходів до 1 жовтня поточного року.  У разі утворення відходів, що перевищують обсяги затверджених лімітів, власник відходів повинен одержати на них окремий дозвіл.

          Тобто, з викладених норм, які регулюють порядок обчислення і сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища слідує, що отримання ліміту є обов’язковим та підприємство, яке здійснює розміщення відходів в межах встановленого ліміту, якій видається власнику таких відходів, повинно сплачувати цей збір відповідно до нормативно – правових актів, які регулюють це питання.

Судом встановлено, що відповідно до Статуту ТОВ «Сімеко», основними напрямками діяльності Товариства в тому числі є збір, транспортування, заготівля, перебирання та переробка сміття та відходів.

Тобто, в своїй діяльності ТОВ «Сімеко» не утворює твердих побутових відходів, а лише надає послуги щодо розміщення тих відходів, які були утворені іншими суб’єктами господарювання та доставлені ними на полігон для зберігання відходів.

          Перевіркою ТОВ «Сімеко», проведеною ДПІ в м. Сімферополі було встановлено, що він надає послуги з розміщення твердив побутових відходів на полігоні на підставі договорів з бюджетними та іншими різними установами, підприємствами і організаціями м. Сімферополя.

          Позивачем були надані суду договори на розміщення відходів, які ним були укладені з орендним підприємством «Кримтеплокомуненерго», ВАТ «Сімферопольський комбінат хлібопродуктів», Державним акціонерним товариством «Чорноморнафтогаз», відповідно до умов яких виконавцем за цими договорами, яким є ТОВ «Сімеко» забезпечується лише надання послуг щодо розміщення на території Сімферопольського полігону побутових відходів твердих побутових відходів Замовників та до обов’язків  виконавця належить лише: надати Замовнику рахунок на оплату послуг щодо розміщення ТБВ, видача талонів згідно здійсненої оплати; розміщення ТБВ, які доставлені транспортом Замовника на полігоні в обсягах, передбачених умовами договору та забезпечити їх облік. Тобто, за умовами укладених Договорів, саме Замовники здійснюють доставку твердих побутових відходів власним автотранспортом, несуть відповідальність за відповідність відходів, які доставлені до полігону, лімітам.

          Відповідно до наданої позивачем довідки, ТОВ «Сімеко» взагалі не має на своєму балансі спеціалізованих автомобілів для перевезення твердих побутових відходів (т. 2, а.с. 21).

          До Договорів з підприємствами додані ліміти на утворення та розміщення відходів  на 2009, 2010 рік, які були отримані у встановленому законом порядку саме Замовниками за договорами з ТОВ «Сімеко» (т. 1, а.с. 187-195).

          В судовому засіданні в якості свідка була допитана інспектор Логвиненко Т.В., яка здійснювала перевірку ТОВ «Сімеко» та пояснила суду, що при розрахунку нею суми збору за забруднення навколишнього природного середовища, яку повинен був сплатити позивач в 2009 та 2010 роках нею не перевірялось, з якими підприємствами ТОВ «Сімеко» укладало договори на розміщення цих відходів, чи отримували ці підприємства ліміти на утворення та розміщення побутових відходів та чи здійснювалась ними оплата цього збору виходячи з лімітів, які були встановлені для цих підприємств. При розрахунку суми збору вона виходила лише з об’єму твердих побутових відходів, розміщених на полігоні, якій був встановлений Актом державної екологічної інспекції, яка також не встановлювала, хто був власником побутових відходів, які розміщені на полігоні, що вбачається зі змісту самого Акту перевірки.

Відповідно до п. 3.1 Інструкції про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, об'єктами обчислення збору є обсяги забруднюючих речовин, які викидаються в атмосферне повітря або скидаються безпосередньо у водний об'єкт, та обсяги відходів, що розміщуються у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах.

Таким чином, судом встановлено, що обсяги відходів, які в подальшому розміщувались на полігоні позивача, встановлювались виходячи з лімітів на утворення та розміщення відходів, отриманих саме Замовниками за договорами, які були укладені з ТОВ «Сімеко» та саме ці особи є власниками відходів, які розміщувались позивачем.

При цьому розміщення таких побутових відходів на спеціально відведеній території не є операцією, що призводить до набуття позивачем права власності на відходи, які він розміщує.

Виходячи з викладеного, суд вважає,  що акт, складений ДПІ в м. Сімферополі за результатами перевірки ТОВ «Сімеко» не може бути безумовним підтвердженням допущення позивачем порушень, внаслідок яких йому було збільшено зобов’язання зі збору за забруднення навколишнього природного середовища.

Так, згідно із статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Акт перевірки податкової інспекції та акт екологічної інспекції є єдиним джерелом фіксації порушень, які на думку відповідача були допущені ТОВ «Сімеко». Інші докази, окрім актів перевірок, що підтверджували б факт вчинення позивачем вказаних в них порушень, відповідачем не надані через їх відсутність.

Як вже було зазначено, при перевірці не встановлено та в акті перевірки не зазначено, які договори та з якими конкретно підприємствами укладались позивачем на розміщення відходів, які умови передачі відходів від їх власників для подальшого розміщення були передбачені цими договорами, не було прийнято до уваги, що контрагенти ТОВ «Сімеко» за договорами отримували ліміти на утворення та розміщення відходів, за тієї умови, що позивач практично не міг отримати та не отримував ліміти на 2009 рік;  не було перевірено, чи справлялась оплата збору за забруднення навколишнього природного середовища цими власниками побутових відходів.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень, обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на це, при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані грошові зобов’язання, презюмується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

За таких умов, суд вважає, що відповідач не надав належних доказів порушення позивачем Інструкції про порядок обчислення і сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, Закону України «Про відходи», внаслідок яких ним було не перераховано збір за забруднення навколишнього природного середовища в 2009 році та першому півріччі 2010 року на загальну суму 9417649,68 гривень, не надав жодних доказів на підтвердження обставин, викладених в акті перевірки позивача відносно цього порушення, не спростував доводи позивача, що власники побутових відходів, з якими він укладав договори, належним чином та в повному обсязі нараховували та сплачували збір за забруднення навколишнього природного середовища, а тому оплата цього збору ними призведе до подвійного оподаткування.

Відтак, визначення позивачу податкового зобов’язання зі збору за забруднення навколишнього природного середовища в сумі 9417649,68 гривень згідно з оскаржуваними податковими повідомленнями – рішеннями є безвідставним.

Оскільки судом встановлено, що висновок податкової інспекції щодо заниження позивачем податкового зобов’язання зі збору за забруднення навколишнього природного середовища є протиправним, нарахування позивачеві штрафних санкцій згідно податкових повідомлень – рішень від 08.10.2010 року та від 14.12.2010 року також є неправомірним.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 162 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправним рішення суб’єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень.

Позивач просить визнати  податкові повідомлення - рішення протиправними та нечинними.

Разом з тим, деякі із встановлених способів захисту порушеного права, встановлених статтями 105,162 КАС України не можуть бути застосовані при виникненні будь-якого спору у сфері публічних правовідносин.

Так, вимога про визнання нечинним акта може стосуватись лише нормативно – правового акта, а про визнання протиправним – індивідуального акта.

Ненормативними актами є конкретні приписи, звернені до окремого суб’єкта чи юридичної особи, які застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

Нечинним нормативно – правовий акт стає з дати набрання відповідним рішенням суду законної сили, а протиправність індивідуального акта виникає у разі набрання рішенням суду про задоволення адміністративного позову законної сили, з моменту прийняття такого акта суб’єктом владних повноважень (вчинення дії або бездіяльності).

Таким чином, у тих випадках, коли предметом спору є індивідуальний акт, дія або бездіяльність, вони можуть бути визнані судом протиправними, а в разі оскарження нормативно – правового акту – нечинним.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

У зв’язку з викладеним, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими, проте оскаржувані ним податкові повідомлення - рішення мають бути визнані судом протиправними та скасовані.

Згідно з ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Оскільки позовні вимоги підлягають  задоволенню, з Державного бюджету України на користь позивача підлягають стягненню витрати у вигляді судового збору в сумі 3,40 гривень.

В судовому засіданні 16.12.11 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

У повному обсязі постанову складено 21.12.2011 року.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 158-163, ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

                                            ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Сімеко» - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення, винесені Державною податковою інспекцією в м. Сімферополі № 0024032301\0 від 08.10.2010 року, яким ТОВ «Сімеко»  визначено грошове зобов’язання зі збору за забруднення зовнішнього середовища на загальну суму 18835299,36 гривень, з яких 9417649,68 гривень – основний платіж та 9417649,68 гривень – штрафні санкції та № 0025542301\1 від 14.12.2010 року, яким ТОВ «Сімеко» визначено суму грошового зобов’язання у розмірі 18647039,52 гривні, з яких 9417649,68 гривень – основний платіж та 9229389,84 гривень – штрафні санкції.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сімеко» судові витрати в сумі 3 (три) гривні 40 копійок.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового  провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя                                           підпис                               Кононова Ю. С.

          < Текст >