Дата документу Справа №
Апеляційний суд Запорізької області
Справа № 22 - 6319 / 2011 р. Головуючий у 1 інстанції: Мєркулова Л.О.
Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.
УХВАЛА
Іменем України
12 грудня 2011 року м. Запоріжжя.
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Савченко О.В.,
Суддів: Кочеткової І.В.,
Дашковської А.В.,
При секретарі: Мосіній О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 18 жовтня 2011 року в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою,
В С Т А Н О В И Л А:
У вересні 2010 року ОСОБА_3 звернувся до суду із вищевказаним позовом.
Зазначав, що 14.09.2007 року з вини водія ОСОБА_4 сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої належний йому мопед зазнав механічних пошкоджень, а він отримав легкі тілесні ушкодження.
Посилаючись на те, що в добровільному порядку відповідач відмовляється компенсувати завдану шкоду, просив стягнути з нього 4 900 грн. –вартість пошкодженого транспортного засобу, 816 грн.79 коп. –витрати на своє лікування, 10 000 грн. –на відшкодування моральної шкоди, 3 357 грн.17 коп. –компенсації судових витрат.
Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 18 жовтня 2011 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 666,79 грн. на відшкодування матеріальної шкоди та 500 грн. на відшкодування моральної шкоди, а також судові витрати в розмірі 171 грн.
В апеляційній скарзі про скасування судового рішення і ухвалення нового про задоволення позову ОСОБА_3 посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, неповне з’ясування фактичних обставин справи.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відмовляючи ОСОБА_3 у відшкодуванні шкоди, завданої пошкодженням транспортного засобу, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано допустимих доказів на підтвердження реальних збитків, яких зазнав потерпілий внаслідок аварії. Вимоги про компенсацію витрат на лікування задоволені частково на суму, яка підтверджена відповідними письмовими доказами.
Висновки суду ґрунтуються на зібраних у справі доказах і відповідають вимогам закону.
За змістом ст.ст.1166, 1188 ч.1 п.1, 1192 ЦК України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. З урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов’язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки в повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідної для відновлення пошкодженої речі.
Відповідно до роз’яснень, викладених у п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27.03.1992 року (з подальшими змінами і доповненнями) „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди” , при визначенні розміру відшкодування шкоди, заподіяної майну, слід враховувати, коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб виправити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювача шкоди. Постановлюючи рішення про стягнення на користь потерпілого відшкодування вартості майна, що не може використовуватись за призначенням, але має певну цінність, суд одночасно повинен обговорити питання про передачу цього майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду.
Якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).
Встановлено, що 14 вересня 2007 року з вини водія ОСОБА_4, який керував легковим автомобілем, сталася аварія, внаслідок якої був пошкоджений мопед Venus під керуванням ОСОБА_3, а водій ОСОБА_3 отримав легкі тілесні ушкодження. За порушення правил дорожнього руху, які призвели до зіткнення транспортних засобів, водія ОСОБА_4 притягнуто до адміністративної відповідальності (а.с.6).
Із висновку лікаря-спеціаліста від 06.11.2007 року вбачається, що у ОСОБА_3 виявлені струс головного мозку, забив м’яких тканин голови і передньої поверхні грудної клітини, рани лівого передпліччя і обох колінних суглобів, які кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження, що утворилися в умовах ДТП 14.09.2007 року (а.с.12-13).
Згідно з копіями товарних чеків на придбання ліків і перев’язочних матеріалів ОСОБА_3 витрачено 666 грн. 79 коп. (а.с.11).
Відповідно до довідки ДАІ від 15 вересня 2007 року у мопеді, яким керував ОСОБА_3, внаслідок аварії виявлені механічні пошкодження: передня блок фара, передній захисний кожух, переднє дзеркало заднього виду, переднє крило (а.с.7).
Обґрунтовуючи розмір матеріальної шкоди, завданої пошкодженням мопеда, позивач посилався на те, що вартість нового мопеду на час його придбання складала 5 900 грн., від продажу пошкодженого після аварії мопеду він виручив 1000 грн., а тому до відшкодування, на думку позивача, підлягає різниця у сумі 4 900 грн.
Проте, позивачем не враховано, що, виходячи з положень ст. 1192 ЦК України змістом захисту прав особи в разі втрати чи пошкодження його майна є відшкодування реальної вартості майна чи передачі речі в натурі, при якому потерпілий не повинен отримати більше ніж ним втрачено, а заподіювач повинен нести матеріальну відповідальність у розмірі реальних збитків.
Допустимих доказів на підтвердження того, що вартість відновлювального ремонту транспортного засобу перевищує реальну вартість пошкодженого майна, що проведення ремонту транспортного засобу економічно недоцільно, а також на підтвердження реальних збитків позивач суду не надав. Надана позивачем квитанція про вартість нового мопеду не являється достатньою підставою для визначення реальних збитків потерпілого.
Враховуючи положення частини 3 ст.10 ЦПК України про те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність розміру реальних збитків, завданих пошкодженням мопеда позивача.
Додана до апеляційної скарги розписка від 14.09.2007 року про те, що ОСОБА_4 зобов’язався сплатити ОСОБА_3 700 грн. за пошкоджений мопед, а останній з таким розміром шкоди погодився, (а.с.74), не являється підставою для зміни судового рішення в зазначеній частині і стягнення на користь позивача 4 900 грн.
Відповідно до ст.ст.27 ч.3, 131 ч.1 ЦПК України особи, які беруть участь у справі позовного провадження, для підтвердження своїх вимог або заперечень зобов’язані подати усі наявні у них докази до або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє засідання у справі не проводиться-до початку розгляду справи по суті.
Частиною 2 ст.303 ЦПК України передбачено право апеляційного суду дослідити нові докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в досліджені яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
Одним із предметів доказування у спорі, що виник між сторонами, був, в тому числі, розмір реальних збитків, завданих транспортному засобу. Згідно з принципом змагальності, закріпленим у ст.11 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Зважаючи на те, що вказаний письмовий доказ, на який посилається апелянт, не був наданий суду першої інстанції, поважних причин, які б унеможливлювали надання його суду першої інстанції, апелянт в своїй апеляційній скарзі не навів, а тому підстав для їх дослідження у суді апеляційної інстанції немає.
Крім того, при обґрунтуванні розміру матеріальної шкоди, позивач додану до апеляційної скарги розписку не брав до уваги, а виходив із різниці вартості нового транспортного засобу і коштів, отриманих від його продажу, і саме цю різницю, а не реальні збитки бажав отримати від потерпілого в якості компенсації завданих збитків.
Посилання апелянта на неправильне визначення розміру витрат, понесених на лікування, також являються безпідставними.
Визначаючи розмір відшкодування, суд першої інстанції відповідно до вимог ст.ст.10, 60, 213 ЦПК України обґрунтовано виходив з наданих позивачем доказів: чеків і квитанцій про оплату медичних препаратів на загальну суму 666 грн. 79 коп. коп. (а. с. 11).
Оскільки доказів на підтвердження витрат на лікування на суму 816 грн. позивач не надав, а відповідачі оспорювали розмір матеріальної шкоди, підстав задовольняти позов у повному розмірі суд першої інстанції не мав. Тому в зазначеній частині оскаржуване рішення відповідає матеріалам справи.
Надані апелянтом апеляційному суду інші товарні чеки, в тому числі і за вересень 2009 року, не дають підстав для висновку про неправильне визначення судом першої інстанції розміру матеріальної шкоди, оскільки ці чеки не були предметом дослідження в суді першої інстанції. Крім того, апелянтом не доведено, що витрати, понесені ним на придбання ліків у 2009 році, були зумовлені необхідністю усунення наслідків легких тілесних ушкоджень, яких зазнав потерпілий у вересні 2007 року.
При визначені розміру моральної шкоди, суд першої інстанції відповідно до ст.ст.23, 1167 ЦК України врахував характер правопорушення, глибину фізичних та душевних страждань позивача, ступень вини відповідача, а також інші обставини, які мають істотне значення. Підстав для зміни судового рішення в цій частині не вбачається.
Не ґрунтуються на вимогах закону і доводи апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права при розподілі судових витрат.
За змістом ст.ст.79, 84 ЦПК до витрат, пов’язаних з розглядом судової справи, належать, в тому числі, витрати на правову допомогу адвоката або іншого фахівця в галузі права.
Процесуальне становище особи, яка надає правову допомогу, її права і порядок вступу у процес визначені ст.56 ЦПК. Зазначені особи відносяться до інших учасників процесу.
Із матеріалів справи вбачається, що при розгляді справи в суді першої інстанції ані в якості представника позивача, ані в якості особи, яка надає правову допомогу, ОСОБА_5 участі не приймав. Інтереси позивача представляла ОСОБА_6 на підставі договору про надання юридичної допомоги (а.с.50).
Представник особи, яка бере участь у розгляді справи за дорученням або за договором (ордером), має процесуальний статус саме представника цієї особи, що передбачено ст.ст.26,42 ЦПК, відноситься до осіб, які приймають участь у розгляді справи, і не може одночасно мати процесуальний статус особи, яка надає правову допомогу. ЦПК не відносить до судових витрат витрати за послуги представника у суді.
За таких обставин суд першої інстанції у відповідності до вимог ст.ст. 79, 84, 85 ЦПК дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для компенсації позивачеві витрат на правову допомогу представника.
Доданий до позовної заяви договір про надання правової допомоги, укладений між позивачем і ОСОБА_5 4 серпня 2010 року, і довідка від 21 серпня 2010 року про внесення ОСОБА_7 за цим договором 3 000 грн. не являються достатньою підставою для покладання цих витрат на відповідача. В якості адвоката позивача ОСОБА_5 участь у розгляді справи в суді першої інстанції не приймав, доказів на підтвердження факту виконаних робіт вказаним юристом і затраченого часу на їх виконання, копію свідоцтва про право зайняття ОСОБА_5 адвокатською діяльністю матеріали справи не містять.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року №590 „Про граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ і порядок їх компенсації за рахунок держави” затверджено граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розглядом справ, які обраховуються пропорційно затраченому адвокатом часу на надання правової допомоги в конкретній справі. Оскільки позивач не надав відповідних доказів, які були б належними та допустимими як щодо розміру витрат на правову допомогу ОСОБА_5, так і щодо факту виконаних робіт при наданні правової допомоги, то суд обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви про компенсацію таких витрат за рахунок відповідача.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, які являються безумовною підставою для скасування судового рішення.
Керуючись ст.ст.307, 308, 313, 317 ЦПК України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 18 жовтня 2011 року в цій справі залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте вона може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: