Дата документу Справа №
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-5668/2011 Головуючий у 1-й інстанції: Дмітрієва М.М.
Суддя-доповідач: Кухар С.В.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
6 грудня 2011 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого - судді: Бондаря М.С.
суддів: Кухаря С.В.
Полякова О.З.
при секретарі Волчановій І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29 вересня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення суми боргу, -
В С Т А Н О В И Л А :
У листопаді 2010 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення суми боргу за погашення кредиту у сумі 13 131 грн. 01 коп. та стягнення безпідставно отриманих грошових коштів після уточнення вимог у сумі 331006 грн.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 зазначив наступне, що відповідно до кредитного договору №014/17/-02/4286-50 від 02 квітня 2007 року укладеного між ПАТ Райфайзен Банк Аваль»та ОСОБА_4 він погасив за ОСОБА_4 кредит та відсотки у сумі 1652,75 долара США що становить за курсом НБУ 13 131 грн. 01коп. Просить стягнути зазначену суму на підставі ст.ст. 512, 514, 526 ЦК України.
Крім того, позивач ОСОБА_3 у позові зазначив, що за договорами про відступлення права вимоги від 20 жовтня 2010 року та від 7 квітня 2011 року ОСОБА_6 передав позивачу - ОСОБА_3 права кредитора у зобов'язанні по поверненню грошових коштів від ОСОБА_4 Як на доказ існування у ОСОБА_4 боргу перед ОСОБА_6 позивач посилається на розписки. Просить стягнути з відповідача загальну суму 331006 грн.
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29 вересня 2011 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить його скасувати, та ухвалити нове яким позов задовольнити.
Заслухавши пояснення учасників процесу, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Як встановлено судом першої інстанції, 02 квітня 2007 року між ПАТ Райфайзен Банк Аваль»та ОСОБА_4 укладено кредитний договір №014/17/-02/4286-50.
ОСОБА_3 не будучи стороною в кредитному договору, не будучи поручителем, не укладаючи будь-який угод ні з банком ні з ОСОБА_4 погасив за ОСОБА_4 частину кредиту та відсотків у сумі 1652,75 долара США що становить за курсом НБУ 13 131 грн. 01коп.
Як на правову підставу стягнення з ОСОБА_4 вказаних коштів позивач послався на п. 4 ч. 1 ст. 512, ст.ст. 514, 526 ЦК України.
Так позивач вказує що оскільки він виконав за відповідача частину зобов’язань за договором то відбулась заміна кредитора з підстав п. 4 ч. 1 ст. 512 ЦК України і тому він має право вимагати повернення грошей.
Однак така позиція позивача ґрунтується на невірному розумінні законодавства, так статтею 512 ЦК України передбачена можливість та підстави заміни кредитора у зобов’язанні, зокрема, виконанням обов’язку боржника іншою особою.
Однак, відповідно до ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов’язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов’язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
А відповідно до ст. 514 ЦК до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором.
Однак жодного письмового (оскільки кредитний договір було укладено письмово) договору щодо заміни кредитора не укладалось, зобов’язання в кредитному договорі ОСОБА_3 виконав не повністю а частково, тому відсутні правові підстави для заміни кредитора - банку за кредитним договором, який взагалі до участі в справі позивачем не залучався. До банку з позовом з підстав ст. 1212 ЦК України ОСОБА_3 не звертався.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно відмовив в задоволенні позову з вказаних підстав, оскільки вказані позивачем норми закону не розповсюджуються на дані правовідносини і не можуть бути підставами для задоволення позову в цій частині.
Окрім цього, відповідно до ст. ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, між іншим, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). При цьому до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ст. 519 ЦК України ).
Отже, відповідно до вищенаведених норм чинного законодавства відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.
Судом установлено, що предметом двох договорів про відступлення права вимоги, укладених 20 жовтня 2010 року та 7 квітня 2011 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 (а.с. 17, 76), є передані первісним кредитором новому кредитору права вимоги за розписками (а.с. 18-35, 77, 90) на підставі яких ОСОБА_4 отримав гроші від ОСОБА_6 для закупівлі будівельних матеріалів та проведення будівельних робіт на об’єкті за адресою: АДРЕСА_1
Ураховуючи те, що за зазначеними розписками, без укладення окремо письмового договору з зазначенням всіх суттєвих умов, з зазначенням обсягу прав та обов’язків сторін, та строків і порядку його виконання неможливо встановити не тільки момент виникнення права вимоги та дійсність цієї вимоги а і правову природу відносин між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 Не надано доказів і на це позивач взагалі не посилається чи ОСОБА_4 були проведені будівельні роботи, в який строк він повинен був їх провести, чи закуплялись ним чи ні будівельні матеріали, і які та ін. Тому дійсність вимоги яка підлягає окремо доведенню і встановленню не могла перейти до позивачки за вказаним договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Таким чином враховуючи вказані обставини спір щодо розписок виник між ОСОБА_6 та ОСОБА_4, позивач не був учасником цих правовідносин, а тому його права у вказаних правовідносинах ніким не порушуються і не оспорюються.
Таким чином, при розгляді справи апеляційним судом встановлено, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують його висновків.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29 вересня 2011 року у цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий :
Судді :