Дата документу Справа №
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-4999/2011 року Головуючий у 1-й інстанції Тютюник М.С.
Суддя-доповідач Панкеєв О.В.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 жовтня 2011 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі головуючого судді Гончара О.С.,
суддів Давискиба Н.Ф., Панкеєва О.В.,
при секретарі Мосіной О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 04 серпня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Запорізьке регіональне управління»публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»про визнання недійсним договору про відкриття кредитної лінії, -
ВСТАНОВИЛА :
У квітні 2011 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3, ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про визнання недійсним договору про відкриття кредитної. В позові зазначила, що вона є дружиною ОСОБА_3 , пов’язана з останнім спільним побутом та господарством. 13.03.2008 року між ОСОБА_3, та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»укладено кредитний договір, вважає зазначений кредитний договір порушує її права як співвласника нерухомого майна, яке складає спільну сумісну власність подружжя. Відповідач ОСОБА_3 не є платоспроможним, оскільки має грошові зобов’язання і перед іншими особами. ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»надаючи ОСОБА_3 кредит, не впевнилось у платоспроможності та не перевірив його фінансовий стан. Також позивач зазначає про відсутність у ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»наміру повернення кредиту, вважає договір про відкриття кредитної лінії фіктивним. У зв’язку з викладеним позивачка просила визнати договір про відкриття кредитної лінії, укладений 13.03.2008 року між ОСОБА_3 та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»недійсним.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 04 серпня 2011 року позов залишено без задоволення.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду ОСОБА_2 звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення районного суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити в повному обсязі.
В судове засідання ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_4 не з’явились. ОСОБА_2 надала клопотання про відкладення розгляду справи, у зв’язку із тим, що її представник відсутня в Україні, а вона не володіє правовими знаннями тому не в змозі самостійно захищати свої інтереси.
Як вбачається із матеріалів справи ОСОБА_4 є представником позивача та діє на підставі довіреності (арк.с.17), а не надає правову допомогу відповідно до статті 56 ЦПК України.
В суді першої інстанції представник позивача та її чоловік (арк..с. 32, 46) також заявлялося клопотання про відкладення розгляду справи у зв’язку з відрядженням, затягуючи розгляд справи. В самій апеляційній скарзі зазначено, що позивач з квітня 2011 року перебуває у справах в м. Москва, а її представник у відрядженнях до м. Києва.
Оскільки сама позивач ОСОБА_2 про час розгляду справи була повідомлена належним чином, що підтверджується відповідними повідомленнями про вручення судових повісток, у судове засідання не з’явилася, про причини своєї особистої неявки у судове засідання не повідомила, документів на підтвердження поважності причини своєї неявки та неявки свого представника не надала, колегія на підставі ст.305 ЦПК України визнала причини неявки позивача та її представника неповажними і визнала за можливе розглянути справи у їх відсутність.
Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 13.03.2008 року між відкритим акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит»та ОСОБА_3 укладено договір про відкриття кредитної лінії, предметом якого є кошти в розмірі 695 000,00 грн. (а.с.9-10). В якості забезпечення повернення кредитних ресурсів за наведеним договором, 13.03.2008 року між тими самими сторонами укладений іпотечний договір, яким ОСОБА_3 передав в іпотеку Банку нежитлові приміщення магазину та магазину-складу (а.с.11-12).
За змістом ст. ст. 3, 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом , звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні і суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Згідно до статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Посилання апелянта на те, що судом першої інстанції проігноровано п.11 шлюбного договору, щодо об’єму спільного майна та, що в забезпечення кредитного договору без згоди дружини передано майно, придбане в період шлюбу, а відтак оскаржуваній Кредитний договір грубо порушує її законні права не приймаються колегією судів, оскільки як правильно зазначено у рішенні суду, договір іпотеки від 13.03.2008 року, враховуючи принцип диспозитивності процесу (ст.11 ЦПК України), не є предметом розгляду зазначеної справи.
Судом першої інстанції зроблено правильний висновок, що Кредитний договір, який є предметом спору у суді, укладений між ОСОБА_3 та ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит», не порушує прав ОСОБА_2 виходячи з того, що ст. 65 СК України передбачає розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, регулює відносини, які стосуються саме розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя, і не стосуються права одного із подружжя на отримання кредиту, бо кредитний договір є правочином щодо отримання у власність грошових коштів і не створює обов'язків для другого із подружжя, а лише для позичальника як сторони договору (частина перша статті 1054 ЦК).
Згідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, тому правочин, вчинений сторонами для виду, без наміру створити юридичні наслідки, є фіктивним (ч. 1 ст. 234 ЦК України).
Статтею 203 ЦК України встановлені загальні умови чинності правочинів.
В разі недотримання у момент вчинення правочину вимог, передбачених статтею 203 ЦК України, такий правочин визнається недійсним.
Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, тобто фіктивний правочин, визнається недійсним, якщо він немає на меті встановлення правових наслідків, незалежно від того, в якій формі він вчинений (стаття 234 ЦК України). При цьому, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру створити цивільно-правові наслідки.
Стаття 204 ЦК України передбачає презумпцію правомірності правочину, та правочин вважається правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що посилання позивача щодо фіктивності правочину є такими , що не відповідають дійсності та не мають під собою ніякого обґрунтування, бо при укладанні кредитного договору банк мав намір надати кошти та надав їх , а ОСОБА_3 отримав їх, та зобов’язався повернути у встановлений строк, зазначений договір забезпечувався договором іпотеки ( який не є предметом спору), а тому правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
Висновки суду ґрунтуються на доказах, досліджених у судовому засіданні і відповідають фактичним обставинам справи. Фактична сторона справи встановлена з додержанням вимог процесуального права.
Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Позивачка не довела наявність умислу у власних діях та діях відповідача на укладення правочину без наміру створення правових наслідків. Тому доводи апеляційної скарги про доведеність фіктивності правочину є неприйнятним.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України серед загальних засад цивільного законодавства є свобода договору. Принцип свободи договору передбачає, як це закріплено у ст. 627 ЦК України , що сторони є вільними в укладенні договору, виборі у контрагентів та визначенні умов договору тощо.
Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору.
Враховуючи умови наведеної норми законодавства сторони самі могли вирішувати питання щодо надання та отримання кредиту чи відмовитись від неї за визначеними умовами в договорі.
Посилання апелянта на те, що кредитний договір укладався не з метою його виконання, а з метою накладення стягнення на спільне набуте під час шлюбу не відповідає матеріалам справи, які не містить в собі доказів про фіктивність правочину.
Доводи апеляційної скарги , що справа розглянута без участі позивача, який знаходився в м. Москва, а її представник у м. Києві, не є підставою для скасування рішення суду, оскільки відповідно до ст. 308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Інші доводи апеляційної скарги підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права або про таке порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи, не містять, а тому підстав для скасування судового рішення не вбачається.
Керуючись ст. ст. 307, 308, 314, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 04 серпня 2011 року у цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.
Головуючий суддясуддясуддя
Гончар О.С. Панкеєв О.В. Давискиба Н.Ф.