Дата документу Справа №
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-6252/2011 р. Головуючий у 1-й інстанції Лихосенко М. О.
Суддя-доповідач Панкеєв О.В.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 грудня 2011 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі головуючого судді Гончара О.С.,
суддів Панкеєва О.В., Воробйової І. А.
при секретарі Черненко А. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами скарги Публічного акціонерного товариства «Запорізький кабельний завод»та ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 06 жовтня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Запорізький кабельний завод»про зміну формулювання причин та дати звільнення, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та видачі трудової книжки, вихідної допомоги, середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-
ВСТАНОВИЛА :
У березні 2010 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ПАТ «Запорізький кабельний завод», про зміну формулювання з ч.1 ст. 38 КЗпП України на п.3 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням у зв`язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю просив змінити дату звільнення на 12.02.2010 року та підстави для звільнення зазначивши, що він звільнений на підставі ст. 38 п.3 КЗпП України, просив також стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку та невидачі трудової книжки та вихідну допомогу.
В процесі розгляду справи позивач уточнив свої вимоги та просив змінити підстави звільнення ч.4 ст. 40 КЗпП України на п.3 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням у зв`язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю просив змінити дату звільнення на 12.02.2010 року зазначивши, просив в остаточному варіанті стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку та невидачі трудової книжки з 12.02.2010 року до 16.03.2010 року в сумі 3151 грн. 68 коп., вихідну допомогу в сумі 6 753 грн. 36 коп., середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15.02.10 року по червень 2011 року в сумі 36 019 грн. 20 коп. (арк..с.230)
В обґрунтування позову зазначив, що він працював водієм автовантажника з 12.01.2008 року в ПАТ «Запорізький кабельний завод». У порушення умов колективного договору та п 4.2.4 Правил внутрішнього трудового розпорядку, адміністрація не забезпечувала його спецодягом та спецвзуттям, та він вимушений був купувати його самостійно. У порушення вимог ст. 74 КЗпП України, адміністрація не надала йому відпустку за 2009 рік та він не був ознайомлений з графіком відпусток. Внаслідок чого 12.02.2010 року він подав заяву про звільнення у зв’язку з порушенням адміністрацією законодавства про працю. 15.02.2010 року у відділі кадрів йому було видано наказ про звільнення його з роботи за ч.1 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням та запропонували підписати обхідний лист. 16.02.2010 року позивач був на підприємстві та підписав обхідний лист в бібліотеці, бухгалтерії та медпункті.
Після цього його перестали пускати на підприємство, посилаючись на звільнення з роботи, однак трудову книжку та розрахунок при звільненні йому не були видані. З 24.02.2010 року по 04.03.2010 року він хворів, а 26.02.2010 позивач отримав від відповідача відповідь на свою заяву про звільнення, в якому вказано, що йому відмовлено в звільненні з роботи за власним бажанням з необхідністю відпрацювати 2 тижні.
16.03.2010 він отримав від роботодавця повідомлення про отримання трудової книжки та розрахунок. Після чого дізнався, що звільнений з роботи 02.03.2010 року за п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогули з 15.02.2010. Вважає вказаний наказ безпідставним, оскільки прогулів не скоював, а не виходив на роботу, вважаючи себе звільненим за ст. 38 КЗпП України.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 26 жовтня 2011 року позов частково задоволено визнано незаконним накази ПАТ «Запорізький кабельний завод»про звільнення ОСОБА_2 № 58 –л від 11.03. 2010 року та № 57 від 12.03.2010 року за п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогули без поважних причин та змінити формулювання причини його звільнення на ст. 38 п. 3 КЗпП України за власним бажанням у зв’язку з невиконанням трудового законодавства з 12.02.2010 року.
Стягнуто з ПАТ «Запорізький кабельний завод»на користь ОСОБА_2 середній заробіток за період з 13.02.2010 року по 16.03.2010 року в сумі 3151 грн. 68 коп. вихідну допомогу в сумі 6753 грн. 36 коп., а також в рахунок відшкодування моральної шкоди 2000 грн.
В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ПАТ «Запорізький кабельний завод»звернувся до суду з апеляційною скаргою на рішення суду в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неправильну оцінку доказів, просить суд скасувати рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя та ухвалити нове яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
ОСОБА_2 також не погоджується із рішенням суду та подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд задовольнити позов в повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. . Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_2 працював в ПАТ «Запорізький кабельний завод»водієм автовантажника з 12.01.08 року, що підтверджено його трудовою книжкою. У порушення умов Колективного договору /додаток 2/ та п. 4.2.4 Правил внутрішнього трудового розпорядку, адміністрація не забезпечувала ОСОБА_2 спецодягом та спецвзуттям.
У порушення п.3.24 Правил внутрішнього трудового розпорядку, адміністрація повинна не ознайомила ОСОБА_2 з графіком відпусток та не надала у порушення вимог ст. 74 КЗпП України щорічну відпустку за 2009 рік.
ОСОБА_2 подав заяву, яка датована 12.02.10 року (арк.с.3), звільнення з роботи за ч. З ст. 38 КЗпП України за власним бажанням у зв’язку з порушенням адміністрацією законодавства про працю.
На пропозицію адміністрації ПАТ «Запорізький кабельний завод»роз’яснити в чому полягають порушення законодавства про працю, 15.02.10 року ОСОБА_2 направив роботодавцю заяву, в якій перелічив порушення , на підставі яких просив звільнити його з роботи з 12.02.10 року за п. З ст. 38 КЗпП України, де зазначив, що не виконуються умови колективного договору щодо забезпечення спецодягом , не надано тарифну відпустку за 2009 рік, не видають трудову книжку (арк.с.4)
В той же день, 15.02.10 року , позивачу в відділі кадрів було видано наказ № 46 від 15.12.10 року про звільнення його з роботи за ст. 38 КЗпП України (арк..с.5) за власним бажанням та запропонували підписати обхідний лист. 16.02.10 р. він був на підприємстві та підписав обхідний лист в бібліотеці. бухгалтерії та медпункті.
Однак трудову книжку та розрахунок при звільнені йому не були видані.
На заяві ОСОБА_2 від 12.02.2010 року про звільнення його за ст.. 38ч.3 КЗпП України, 16.02.2010 року директор підприємства наклав резолюцію «відмовити у звільненні по ст..38 п.3 КЗпП України, вважати заяву про звільнення за власним бажанням на підставі ст.. 38 п. 1 КЗпП України з відпрацюванням згідно із КЗпП. (арк..с.3)
3 24.02.10 року по 4.03.10 року ОСОБА_2 хворів, що підтверджено лікарняним листком.
26.02.10 року ОСОБА_2 отримав від відповідача відповідь на свою заяву про звільнення, в якому вказано, що йому відмовлено в звільнені з роботи за власним бажанням за ч. З ст. 38 КЗпП України, та його заява вважається поданою за власним бажанням необхідністю відпрацювати 2 тижні. (аркс.56)
15.03.10 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про зміну формулювання причини звільнення з ч. І ст. 38 КЗпП України на ч.З ст. 38 КЗпП України за власним бажання у зв'язку з порушенням роботодавцем законодавства пре працю.
16.03.2010 року ОСОБА_2 отримав трудову книжку на підприємстві , де було зазначено, що його звільнено за наказом 11.03.2010 року за наказом № 58 л по п.4 ст.40 КЗпП України за прогули.
11.03.2010 року за наказом № 58 л ОСОБА_2 було звільнено за прогули з 12.03.2010 року , та зазначено, що з 15.02.2010 року водій ОСОБА_2 відсутній на роботі , що підтверджується пропозицією начальника автотранспортної дільниці ОСОБА_3 від 19.02.2010 року та докладними записками механіка ОСОБА_4 від 16.02.2010 року та від 18.02.2010 року (арк..с.58)
12.03.2010 року за наказом № 53 було припинено трудовий договір з ОСОБА_2 відповідно до наказу № 58-л від 11.03.2010 року (арк..с.37)
12.03.2011 року було здійснено розрахунок з ОСОБА_2 шляхом зарахування на картрахунок нарахованих коштів по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку. (арк..с.38,39)
Враховуючи надані сторонами докази, обставини справи, виходячи з порушення відповідачем законодавства про працю, наданими сторонами доказів, фактичних обставин справи, суд дійшов обґрунтованого висновку, що адміністрацією порушувалося законодавство про працю та Колективний договір, Правила внутрішнього трудового розпорядку, а тому заява позивача від 12.02.10 року, про його звільнення з роботи за ч. З ст. 38 КЗпП України за власним бажанням була обґрунтованою, та відповідач повинен був звільнити його за п.3 ст. 38 КЗпП України з виплатою виходного пособія.
Доводи апеляційної скарги ПАТ «Запорізький кабельний завод»проте, що позивач звернувся з заявою не 12.02.2011 року, а 16.02.2011 року не відповідають матеріалам справи, бо згідно заява ОСОБА_2 датована 2.02.2011 року (арк..5), щодо посилання відповідача, що вона зареєстрована 16.02.2011 року, є безпідставними, бо своєчасна реєстрація заяви покладається саме на відповідача.
Посилання апелянта на те, що звільнення за власним бажанням мало бути через два тижні, не відповідають вимогам ст. 38 ч.3 КЗпП , в які зазначено, що працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
Щодо посилання в апеляційній скарзі ПАТ «Запорізький кабельний завод»про те, що судом помилково взяти до уваги наказ № 46 від 15.02.2010 року про розірвання трудового договору із ОСОБА_2 за власним бажанням за п.1. ст. 38 КЗпП України, то колегія судів вважає, що такі посилання є безпідставними, та судом першої інстанції правильно взято до уваги, що на заяві ОСОБА_2 про його звільнення за ст. 38 п.3 КЗпП України стоїть віза адміністрації керівництва про відмову у звільненні за п.3 ст.38 КЗпП України та про звільнення ОСОБА_2 за п.1 ст. 38 КЗПп України, (арк..с.3) ОСОБА_2 у відділі кадрів ( тобто адміністрацією підприємства) було видано наказ № 46 від 15.02.2010 року (арк.с.5), (технічна помилка в частині місяця зазначено 15.12.2010 року (арк..с.47)) в якому зазначено, що його звільнено за власним бажанням на підстави поданої заяви, та він 16.02.2010 року отримав обхідний лист , який підписав в бібліотеці , медпункті (арк.с.5), в Книзі реєстрації звільнень персоналу, та в особистій картці працівника ОСОБА_2 (арк..с.97) 15.02.10 року зроблено запис роботодавцем пре звільнення позивача за заявою працівника за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України, що також підтверджено при перевірці ТДІП у Запорізькій області.
Зазначені обставини обґрунтовано прийняті судом першої інстанції до уваги та за таких обставин, колегія судів погоджується з висновком суду про те, що наказ 11.03.2010 року № 58 л, яким ОСОБА_2 було звільнено за прогули з 12.03.2010 року (арк..с.58) не можна вважати законним, та за таких обставин, враховуючи, що заява ОСОБА_2 від 12.02.2010 року про звільнення його за прогули підлягала задоволенню, його відсутність на роботі з 15.02.2010 року не можна вважати прогулами.
При цьому судом першої інстанції правильно надана оцінка доказів, що позовні вимоги позивача про визнання незаконним звільнення з роботи, зміни формулювання причин звільнення, стягнення вихідної допомоги обґрунтовані та підлягають задоволенню, а позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не підлягають задоволенню.
Щодо посилання в апеляційні скарзі ОСОБА_2, проте, що судом першої інстанції що його звільнення не дозволило йому працевлаштуватися , то колегія судів вважає, що в рішенні суду з посиланням на ст. 117 КЗпП України правильно зазначено, проте, що вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку підлягають задоволенню за період з 15.02.10 року по 16.03.10 року, у сумі 3151 гривень 68 копійок, відповідно до наданого позивачем остаточного розрахунку (арк..с.230)
Посилання апелянта на ст. 235 КЗПп України , що його звільнення не дозволило йому працевлаштуватися ґрунтується на твердженнях ОСОБА_2 , не підтверджено належними та допустимими доказами позивача, що зміни формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджали його працевлаштуванню.
Таке посилання в апеляційні скарзі ґрунтується лише на припущеннях, що не відповідає вимогам ст. 60 ЦПК України, яка зазначає, що доказування (та рішення суду) не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що суд першої інстанції стягнув середню заробітну плату за затримку видачі трудової книжки, та місячну вихідну допомогу виходячи із середньомісячної заробітної плати за останні 2 місяці, передуючих звільненню, без врахування коефіцієнту корегування, є безпідставними, бо за змістом ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін.
Саме позивач ОСОБА_2 надав розрахунок суми вихідної допомоги в остаточному варіанті (арк..с.230-231), де зазначив, що середній заробіток за період з 15.02.2010 року по 16.03.2010 року становить 3151 грн. 68 копійок, вихідна допомога в сумі 6753 гривень 36 копійок . А тому виходячи з вимог ст.11 ЦПК України , суд не мав право виходити за межи заявлених позивачем вимог, та здійснювати корегування заробітної плати, як того вимагає ОСОБА_2 в апеляційній скарзі.
Щодо розміру відшкодування моральної шкоди, то суд обґрунтовано задовольнив такі вимоги позивача частково, та вирішив стягнути її в сумі 2 000 гривень. Доводи апеляційних скарг не спростовують неправильність такого висновку суду.
Отже, доводи апеляційних скарг є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, про часткове задоволення позову ОСОБА_2, та колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення, а тому у відповідності до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду залишити без змін.
Керуючись ст.ст.307,308,317 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Запорізький кабельний завод»та апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 26 жовтня 2011 року по цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.
Головуючий суддясуддясуддя
Гончар О.С. Панкеєв О.В. Воробйова І.А.