Справа № 159/1427/25

Провадження № 2/159/817/25

КОВЕЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2025 року м. Ковель

Ковельський міськрайонний суд Волинської області в складі

головуючого судді- Смалюха Р.Я.,

за участю

секретаря судового засідання - Клевецької О.М.,

позивача - не з`явився,

відповідача - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 82, офіс 7), від імені якого діє представник Пархомчук Сергій Валерійович (08157, Київська область, с. Софіївська Борщагівка, проспект Героїв Небесної Сотні, 26/9), до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» (далі - ТОВ «КЕШ ТУ ГОУ» або позивач або кредитор або товариство) звернулося з позовом до ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або відповідач або позичальник або боржник) про стягнення заборгованості за договором про надання фінансового кредиту №156016 від 03.10.2020 у розмірі 15600,00 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 28.10.2021 року між первісним кредитором ТОВ «Займер» та відповідачем у електронній формі було укладено договір про надання фінансового кредиту №145016, згідно з умовами якого відповідачу на умовах строковості, зворотності та платності було надано фінансовий кредит у безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки НОМЕР_1 . Відповідно до умов кредитного договору позичальнику надано кредит у розмірі 3000 гривень. Строк кредитування 30 днів, стандартна процентна ставка відсотків в день 2% або 730% річних.

28.10.2021 між ТОВ «Займер» та ТОВ «ФК Кеш Ту Гоу» укладено договір факторингу №01-28/10/2021 (далі - договір факторингу) відповідно до умов якого ТОВ «Займер» відступило ТОВ «ФК Кеш Ту Гоу» за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних в реєстрі боржників. Відповідно до реєстру боржників від 28.10.2021 до договору факторингу №01-28/10/2021, позивач набув права грошової вимоги до відповідача.

Станом на 04.12.2025 у відповідача утворилася заборгованість у розмірі 15600,00 грн, з яких заборгованість по тілу кредиту становить 3000 грн, за процентами-12600,00 грн.

Оскільки на даний час відповідач заборгованість не погасив, керуючись статями 11, 16, 526, 525, 530, 625, 610, 626, 628, 629, 1048, 1049, 1050, 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), позивач просить стягнути борг у судовому порядку.

Також позивач просив стягнути з відповідача на його користь понесені ним судові витрати, у тому числі витрати на правову допомогу.

Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, однак у судовому засіданні заперечив позовні вимоги повністю. Повідомив, що з моменту видачі кредиту пройшло вже багато років, кредитор не звертався раніше з позовом, тому його вимоги є безпідставними. Також зазначив, що справді уклав кредитний договір в електронній формі на сайті в мережі Інтернет, отримував кредит в розмірі 3000,00 грн, його не повернув, проценти не сплачував. Повідомив суду, що в момент отримання кредиту проходив військову службу, про що повідомляв заповнюючи заяву на сайті первісного кредитора. Вважає, що вимоги про стягнення правничої допомоги є безпідставними, заперечує про їх стягнення, є непропорційними складності справи та сумі позовних вимог.

Ухвалою від 12.03.2025 суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, судове засідання у справі призначив на 03.04.2025.

02.04.2025 представник позивача подав заяву про розподіл судових витрат у якій просив стягнути з відповідача понесені ним витрати на правову допомогу в розмірі 10500,00 грн.

03.04.2025 сторони у справі не з`явилися в судове засідання. Суд ухвалою оголосив перерву в судовому засіданні оскільки на день судового засідання не пройшов п`ятнадцятиденний строк на подачу відзиву відповідачем з дня отримання ним ухвали про відкриття провадження у справі. Судове засідання призначив на 25.04.2025.

25.04.2025 у судове засідання прибув відповідач, який заперечив позовні вимоги та вимоги про стягнення судових витрат. Позивач не прибув, хоча належно повідомлявся про час, дату і місце розгляду справи.

Верховний Суд у своїх постановах від 13 листопада 2020 року у справі № 359/5348/17 (провадження № 61-18620св19) та від 8 грудня 2021 року у справі № 369/10161/19 (провадження № 61-3468св21) наголосив, що якщо учасники судового процесу, зокрема сторони чи їхні представники, не з`явилися на судове засідання, але суд дійде висновку, що наявних матеріалів достатньо для ухвалення законного та обґрунтованого рішення, розгляд справи може бути завершено без її відкладення. Основним критерієм для відкладення справи є не відсутність сторони або її представника, а неможливість вирішення спору в межах відповідного судового засідання.

У цій справі суд вважає, що наявних матеріалів достатньо для прийняття законного та обґрунтованого рішення, тому вирішення спору по суті може відбутися без відкладення розгляду справи.

Суд ухвалив здійснювати розгляд (формування та зберігання) справи у змішаній (паперовій та електронній) формі.

У судовому засіданні 25.04.2025 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення та повідомив присутніх, що проголошення повного судового рішення відбудеться у судовому засіданні 05.05.2025.

03.10.20201 між ТОВ «Займер» та відповідачем укладено договір про надання фінансового кредиту № 156016 (далі - кредитний договір). Цей договір підписаний з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» (п. 6.1 кредитного договору). Графік розрахунків розміщується в електронному вигляді в Особистому кабінеті позичальника зареєстрованому на веб-сторінці товариства (п.6.4 кредитного договору). Підписанням цього договору позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись правил надання грошових коштів у позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту товариства (п. 6.8, 6.9 кредитного договору).

Відповідно до п. 1.1 кредитного договору товариство надає позичальнику фінансовий кредит в розмірі 3000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Кредит надається строком на 30 днів, тобто до 01.11.2020 (п. 1.2 кредитного договору).

За користування кредитом позичальник сплачує товариству 730 % річних від суми кредиту в розрахунку 2 % на добу (п. 1.3 кредитного договору).

Кредит надається позичальнику в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської карти, вказаної відповідачем (п. 1.4 кредитного договору).

Датою укладення кредитного договору вважається дата перерахування грошових коштів на банківський рахунок позичальника (п. 1.5 кредитного договору).

Сторони домовились, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом здійснюватимуться згідно з графіком розрахунків, який є невід`ємною частиною цього договору (п. 2.1 кредитного договору).

У п. 2.3 кредитного договору зазначено, що обчислення строку користування кредитом та нарахування процентів за цим договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому проценти за користування кредитом нараховуються у відсотках від суми кредиту з першого дня кредиту до дня повного погашення заборгованості за кредитом включно. Нарахування і сплата процентів проводяться на залишок заборгованості за кредитом.

Товариство має право без згоди відповідача поступатися своїм правом вимоги за даним договором третій особі. В зв`язку з чим відбудеться зміна сторони - кредитодавця за цим договором (п. 3.1.4 кредитного договору).

У п. 6.9 кредитного договору зазначено, що відповідач підтверджує, що отримав від товариства до укладення цього договору інформацію, зазначену в частині другій статті 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

У додатку № 1 до кредитного договору сторонами узгоджений графік платежів за кредитним договором, відповідно до якого позичальник зобов`язався сплатити кредитору 4800,00 грн.

У реквізитах сторін кредитного договору та додатку № 1 до кредитного договору, в частині позичальника, зазначені прізвище ім`я по батькові відповідача, дата народження, його адреса проживання, РНОКПП, паспортні дані, одноразовий ідентифікатор -KL5435, електронна адреса ІНФОРМАЦІЯ_1 , мобільний телефон НОМЕР_2 , електронний платіжний засіб - НОМЕР_1 .

Довідкою про ідентифікацію виданою ТОВ «Займер» підтверджується, що 03.10.2020 відповідач ідентифікований, підписання договору позичальником здійснювалось в інформаційно-телекомунікаційній системі cly.com.ua, за допомогою одноразового ідентифікатора KL5435, номер телефону на який було відправлено ідентифікатор - НОМЕР_2.

Інформаційною довідкою №763/01 від 10.01.2025 ТОВ «Платежі онлайн» стверджується, що на сайті cly.com.ua була проведена успішна транзакція в сумі 3000,00 грн 03/10/2020 на банківську картку НОМЕР_1 , опис операції - «видача кредиту 156016».

28.10.2021 між ТОВ «Займер» та ТОВ «ФК «Кеш Ту Гоу» укладено договір факторингу № 01-28/10/2021.

Відповідно до п. 1.1, 1.2 договору факторингу його предметом є право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявний вимоги), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому. На умовах цього договору позивач зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «Займер» за плату, а ТОВ «Займер» відступає позивачу своє право грошової вимоги до боржників за кредитними договорами.

Права вимоги переходять до позивача після підписання цього договору. В разі невиконання позивачем вимог п. 7.2 цього договору, договір вважається неукладеним, при цьому в разі невиконання позивачем зобов`язання, щодо сплати другої частини ціни продажу, договір вважається неукладеним, а ТОВ «Займер» повертає позивачу першу частину ціни продажу, сплачену відповідно до п. 7.2 договору (п. 6.2.3 договору факторингу).

У п. 7.2 договору факторингу зазначено, що позивач здійснює оплату ТОВ «Займер» шляхом перерахування суми, що вказана в п. 7.1 цього договору, на вказаний у реквізитах до цього договору рахунок, двома платежами:

-722417,04 грн - протягом 5 робочих днів з дати підписання сторонами цього договору;

-722417,04 грн - протягом 20 робочих днів з дати підписання сторонами цього договору.

За фактом передачі реєстру боржників сторони підписують акт приймання-передачі прав вимоги (додаток №2) (п. 8.2.2 договору факторингу).

Копією платіжного доручення № 1653 від 02.11.2021 підтверджується оплата позивачем ТОВ «Займер» 702 417,04 грн за договором факторингу.

Копією платіжного доручення № 1672 від 23.11.2021 підтверджується оплата позивачем ТОВ «Займер» 702 417,04 грн за договором факторингу (остаточний розрахунок)

Витягом з реєстру боржників до договору факторингу підтверджується відступлення за договором права вимоги до відповідача за договором № 156016 від 03.10.2020 загальна сума заборгованості 15600,00 грн, з яких: 3000,00 грн - залишок по тілу кредиту, 12600,00 грн - залишок по відсотках.

Випискою з особового рахунку за кредитним договором № 156016 позивач стверджує заборгованість відповідача за цим кредитним договором в розмірі 15600,00 грн за період з 10.03.2020 по 04.12..2024.

12.11.2024 позивач звернувся до відповідача з вимогою протягом 30 днів з дня її отримання погасити борг за кредитним договором в розмірі 15600,00 грн, що складається з: - 3000,00 грн заборгованості за сумою кредиту, - 12600,00 грн заборгованість за комісіями і відсотками.

Копією військового квитка НОМЕР_3 підтверджується, що відповідач у період з 24.03.2020 по 19.04.2024 перебував на військовій службі в Збройних Силах Україн.

Розглянувши та оцінивши подані учасниками справи обґрунтування та заперечення позовних вимог, пояснення та докази, суд дійшов висновку, що спір у справі виник у сфері договірних правовідносин, а саме щодо виконання умов кредитного договору.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно положень ст.11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Відповідно до положень ст.12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

У справі № 561/77/19 від 16.12.2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив: «Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч.2 ст.639 ЦК України.) Абзац 2 ч.2 ст.639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним у письмовій формі. Аналізуючи викладене, слід дійти висновку, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.205, 207 ЦК України). Особливості укладення кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі».

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 р. у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 р. у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 р. у справі №127/33824/19.

Згідно зі ст.12 Закону України «Про електронну комерцію» в редакції на момент укладення кредитного договору, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

- електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;

- електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

- аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Кредитний договір № 156016 від 03.10.2020 з додатком №1 підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором «KL5435», який був власноручно введений відповідачем для електронного підпису. Зазначений підпис підтверджує, що відповідач ознайомився та погодився з усіма умовами договору. Отже, сторони погодили усі істотні умови та уклали в належній формі кредитний договір.

Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 524/5556/19 від 12.01.2021 р. дійшов такого висновку: «Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, яку заявник отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто укладення між сторонами спірного правочину підтверджено належними та допустимими доказами».

Відповідно до ч.12 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Отже, відповідач за допомогою електронних засобів, доступ до яких був отриманий ним особисто і за власною ініціативою, ознайомився з усіма умовами кредитного договору, в тому числі з паспортом споживчого кредиту, мав достатньо часу і можливостей для такого ознайомлення, погодив ці умови, а отже, взяв на себе передбачені договором зобов`язання.

Згідно з частинами 1, 3 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (частина 1 статті 1078 Кодексу).

Відповідно до п. 3.1.4 кредитного договору товариство має право без згоди відповідача поступатися своїм правом вимоги за даним договором третій особі. В зв`язку з чим відбудеться зміна сторони - кредитодавця за цим договором.

На виконання п. 6.2.3 договору факторингу позивач сплатив ТОВ "Займер" кошти передбачені у п. 7.2 цього договору, що підтверджується платіжними дорученнями №1653 та №1672, копії яких є в матеріалах справи. Отже позивач, набув право вимоги до відповідача за кредитним договором № 156016 від 03.10.2020.

Суд встановив, що кредит виданий 03.10.2020, строк якого завершився 01.11.2020.

Водночас, відповідно до п. 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України строк позовної давності продовжувався на період дії карантину, пов`язаного з COVID-2019, а з березня 2022 на період дії воєнного стану, який безперервно діє з 24.02.2022 дотепер.

Отже, суд дійшов висновку, що позивач не пропустив строку позовної давності на звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» ( в редакції чинній на дату укладення кредитного договору), військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

Особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій (ст. 1 ЗУ «Про оборону»).

Оскільки на час видачі кредиту відповідач був військовослужбовцем, однак в Україні не діяв особливий період, зазначені вище положення п.15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» не можуть бути застосовані до правовідносин у цій справі.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зістаттею 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).

Копією зазначеної вище інформаційної довідки ТОВ «Платежі онлайн» підтверджується факт отримання відповідачем кредитних коштів в сумі 3000,00 грн 03.10.2020. Цю обставину також підтвердив відповідач у судовому засіданні

Відповідно до п. 1.2 кредитного договору строк користування кредитним коштами становить 30 днів, які закінчуються 01.11.2020.

Докази того, що відповідач погасив суму кредиту, у матеріалах справи відсутні. У судовому засіданні відповідач підтвердив, що отриману позику не повернув, проценти не сплачував.

Отже, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача суми кредиту в розмірі 3000,00 грн є підставною.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ч. 1 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до п. 1.2 кредитного договору кредит відповідачу надавався строком на 30 днів - до 01.11.2020.

У матеріалах справи відсутні докази того, що строк кредиту продовжувався сторонами.

Умови визначені у п. 2.3 кредитного договору, на переконання суду, не можуть вважатися домовленістю сторін про продовження строку кредиту, натомість регулюють питання сплати процентів протягом строку користування кредитом.

Отже, відповідно до вимог ч. 2 ст. 1048 ЦК України у відповідача виник обов`язок сплачувати проценти за користування кредитом в розмірі 2% на добу, лише до дня повернення позики - 01.11.2020.

Докази того, що сторони погодили нарахування процентів у розмірі 2% на добу після закінчення строку користування кредитом, у матеріалах справи відсутні.

Зазначені висновки суду здійснені з врахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду висловленої у постанові від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16, в якій зазначено, що у разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за «користування кредитом» (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором.

Матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували, що відповідач сплачував проценти за користування кредитними коштами, до того ж у судовому засідання відповідач підтвердив, що проценти не сплачував.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення процентів в розмірі 2% на добу за користування сумою кредиту є правомірною в частині їх стягнення за час строку кредиту - 30 днів (тобто з 03.10.2020 по 01.11.2020), що становить 1800,00 грн (3000,00 грн х 2% х 30 днів).

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а аза відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. 16 ЦК України).

Підсумовуючи наведене, вивчивши матеріали справи, повно, всебічно, об`єктивно з`ясувавши обставини справи, оцінивши докази безпосередньо досліджені в судовому засіданні, з точки зору належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а у сукупності - з точки зору достатності та взаємозв`язку, застосувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини, виходячи з мотивів наведених вище, керуючись внутрішнім переконанням суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Кеш Ту Гоу» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором належить задовольнити частково стягнувши з відповідача на користь позивача 4800,00 грн з яких: 3000,00 грн суми виданого кредиту та 1800,00 грн суми нарахованих процентів за період з 03.10.2020 по 01.11.2020, у стягненні процентів в розмірі 10 800,00 грн слід відмовити за безпідставністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позивач сплатив судовий збір в мінімальному його розмірі - 2422,40 грн, то його належить стягнути з відповідача в повному обсязі, не залежно від розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу.

Позовна заява містить попередній орієнтовний розрахунок витрат позивача на професійну правничу допомогу, який складає 12 922,40 грн.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивач надав копію договору про надання правової допомоги адвокатом Пархомук С.В. від 29.12.2023, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю адвокатом Пархомук С.В. від 18.07.2019, копію акта про отримання правової допомоги від 31.03.2025 відповідно до якого адвокат надав позивачу правову допомогу, яка складається з: консультації щодо правового врегулювання за кредитним договором вартістю 2000,00 грн; складення та подання до суду позовної заяви вартістю 5000,00 грн, підготовка інших клопотань, заяв до суду, моніторинг ЄДРСР щодо справи вартістю 3000,00 грн, а також понесено канцелярські витрати та витрати а відправку кореспонденції в розмірі 500,00 грн., а всього на загальну вартість 10500,00 грн.; на підтвердження сплати зазначеної суми додано платіжну інструкцію №37165 від 31.03.2025 про сплату позивачем Пархомчуку С.В. 10500,00 грн за правничу допомогу по договору від 29.12.2023.

Однак відповідач заперечив зазначений розмір витрат, вказуючи на їх необґрунтованість.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 зауважено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі 904/4507/18.

Суд зазначає, що втручання у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам.

Європейським судом з прав людини висловлена правова позиція, згідно з якою при розгляді питань компенсації витрат, понесених сторонами на отримання ними юридичної допомоги (в тому числі й під час розгляду їх справ в національних судах) задоволенню судом підлягають лише ті вимоги, по яким доведено, що витрати заявника були фактичними, неминучими, необхідними, а їх розмір розумним та обґрунтованим (остаточне рішення Європейського суду з прав людини від 10.01.2020, №33210/07 і 41866/08) та «Гуриненко проти України» (рішення Європейського суду з прав людини від 18.02.2010, №37246/04).

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує зокрема чи пов`язані ці витрати з розглядом справи та чи є чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Перевіривши зміст наданих документів, суд зазначає, що у матеріалах справи є докази того, що крім позовної заяви у цій справі адвокат підготував та подав заяву про розподіл судових витрат. Однак на переконання суду витрати на підготовку цієї заяви не можуть покладатися на відповідача, адже не стосуються правничої допомоги щодо предмета спору, така заява єфактично заявою про подання доказів щодо витрат, які понесені стороною у зв`язку з необхідністю відшкодування правової допомоги, а тому витрати на підготовку такої заяви не підлягають відшкодуванню, що відповідає позиції висловленій КЦС Верховного Суду у постанові від 19 червня 2024 року у справі № 170/332/22.

Також на переконання суду не були необхідними витрати пов`язані з моніторингом справи у ЄДРСР, адже усі процесуальні документи у справі надсилалися адвокату у його особистий кабінет через систему «Електронний суд», а тому такі витрати не можуть покладатися на відповідача.

Отже, суд встановив, що витрати в розмірі 3000,00 грн (підготовка інших клопотань, заяв до суду, моніторинг ЄДРСР щодо справи), які зазначені у п. 3 Акту про отримання правової допомоги від 31.03.2025 не можуть бути віднесені для розподілу між сторонами.

Також суд зауважу, що зазначені у вказаному вище Акті витрати на канцелярські витрати, відправку поштової кореспонденції в розмірі 500,00 грн не підтверджені жодними доказами, позовну заяву з додатками надсилав позивач, а не адвокат, що видно з доданої копії списку поштових відправлень 11022025110855941

Крім того, на переконання суду, судові витрати на професійну правничу допомогу за у виді консультації та підготовки і подачі позовної заяви вартістю 7000,00 грн (2000,00 грн + 5000,00 грн) є неспівмірними зі складністю цивільної справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, оскільки складання позовної заяви не потребувало аналізу великої кількості документів, а у справах даної категорії наявна усталена судова практика, адвокат не вивчав додаткові джерела права, законодавства, що регулює спір у справі, документи та доводи, якими протилежна сторона у справі обґрунтовує свої заперечення, тобто, надання правничої допомоги позивачу у цій справі зводилося до складання позовної заяви.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, враховуючи предмет позову, складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, заперечення відповідача щодо розміру витрат на правничу допомогу, суд вважає за можливе зменшити розмір витрат на правничу допомогу, який підлягає розподілу до 5000,00 грн.

Вирішуючи питання про розподілу витрат на правову допомогу, суд враховує положення частини другої статті 141 ЦПК України, яка передбачає, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, оскільки суд вирішив стягнути з відповідача 4800,00 грн заборгованості за кредитним договором, що становить 30,77 % від суми позову - 15600,00 грн, то з відповідача необхідно стягнути на користь позивача 30,77 % понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає розподілу і складає 1538,50 грн (30,77% від 5000,00 грн).

Стягнення витрат на професійну правничу допомогу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог відповідає вимогам ч. 2 ст. 141 ЦПК України та правовій позиції, висловленій Великою Палатою Верховного Суду, у постанові від 22.11.2023 у справі №712/4126/22.

Керуючись статтями 12, 76-81, 141, 247, 262-265, 280 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КЕШ ТУ ГОУ» заборгованість за кредитним договором № 156016 від 03.10.2020 у розмірі 4800,00 грн, з яких:

- 3000,00 грн простроченої заборгованості за сумою кредиту;

- 1800,00 грн простроченої заборгованості за процентами з 03.10.2020 по 01.11.2020.

Відмовити у стягненні з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КЕШ ТУ ГОУ» суми процентів у розмірі 10800,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КЕШ ТУ ГОУ» судовий збір у сумі 2422,40 грн та 1538,50 грн понесених витрат на професійну правничу допомогу.

Копію цього рішення суду надіслати сторонам у справі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або проголошення рішення судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Повне найменування сторін:

Позивач -Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КЕШ ТУ ГОУ» (04080, м. Київ, вул. Кирилівська. 82, офіс, 7; ЄДРПОУ 42228158);

Представник позивача - Пархомчук Сергій Валерійович ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_4 );

Відповідач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_5 ).

Повне судове рішення складене 05.05.2025.

Головуючий:Р. Я. СМАЛЮХ