Справа № 11-838/11 Головуючий у І інстанції Кучерявець О.М.
Категорія - ст.286 ч. 1 КК Доповідач Демченко О. В.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 грудня 2011 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Чернігівської області в складі:
Головуючого-суддіДемченка О. В.
суддів – Оседача М.М., Шахової О.Г.,
з участю прокурора – Левченка О.В.
захисника – адвоката ОСОБА_2
засудженого – ОСОБА_3
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові кримінальну справу за апеляцією адвоката ОСОБА_2 в інтересах засудженого ОСОБА_4 на вирок Носівського районного суду Чернігівської області від 19 вересня 2011року.
Цим вироком ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1,
уродженець села Красновилиця Чуднівського району Житомирської області, українець, громадянин України, з середньою спеціальною освітою, одружений, працюючий завідуючим фермою в сільськогосподарському фермерському господарстві «Вікторія», мешканець АДРЕСА_1, в силу ст. 89 КК України не судимий,
засуджений : за ст. 286 ч. 1 КК України до покарання у вигляді одного року виправних робіт з відрахуванням 15 % заробітку в дохід держави, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на два роки.
З засудженого стягнуто на користь держави судових витрат в сумі 1350 грн. 72 коп. за проведення судових експертиз.
ОСОБА_3 визнаний судом винним і засуджений за те, що 15 січня2011 року близько 20-ї год. 30 хв. він, керуючи автомобілем ВАЗ-21053 д.н. НОМЕР_1, всупереч вимогам п.2.3а, 31.4.1, 41.4.2, 31.4.3 Правил дорожнього руху України, з несправними системами рульового керування, гальмування та зовнішнього освітлення, всупереч вимогам
п. 2.3б, .п.12.3 Правил дорожнього руху, не стежачи за дорожньою обстановкою, не реагуючи на її зміну, виявивши небезпеку для руху, не вживши заходів для повної зупинки керованого ним автомобіля або безпечного для інших учасників руху об’їзду перешкоди в с. Макіївка Носівського району Чернігівської області по вул. Першотравня навпроти будинку № 44 вчинив ДТП – наїзд на пішохода ОСОБА_5, який рухався в зустрічному напрямку відносно руху автомобіля та впав на проїжджу частину дороги перед автомобілем, заподіявши ОСОБА_5 середньої тяжкості тілесні ушкодження.
На цей вирок захисником засудженого адвокатом ОСОБА_2 подана апеляція, в якій поставлене питання про скасування вироку та повернення справи на додаткове розслідування. Апеляція мотивована тим, що органи досудового слідства припустились такої неповноти при розслідування кримінальної справи, яку неможливо усунути в судовому засіданні.
Так, на думку автора апеляції, органами досудового слідства не встановлено точного місця скоєння ДТП, оскільки при огляді місця події та проведення відтворення обстановки та обставин події ці слідчі дії проводились на різних ділянках дороги. Виявлені в ході розслідування несправності рульової, гальмівної систем та освітлення безпідставно покладені в основу обвинувачення, оскільки не встановлено причинний зв’язок між цими несправностями та дорожньо-транспортною пригодою. Крім того, як вказано в апеляції, слідчий неправильно встановив момент виникнення небезпеки, невірно провів відтворення обстановки та обставин події, невірно провів замір ширини дороги, а відтак указав в постанові про призначення автотехнічної експертизи невірні дані і це призвело до неправильних її висновків. Викликає сумнів заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому саме внаслідок контактування його з автомобілем, оскільки не виключається їх отримання внаслідок падіння потерпілого. Тілесні ушкодження у потерпілого розташовані не на тій стороні тіла, якою він був обернутим до автомобіля, а на самому автомобілі не виявлено ніяких слідів контакту. Експерт-автотехнік довільно використав деякі числові значення, що робить висновок експертизи неправильним.
В засіданні апеляційного суду адвокат ОСОБА_2 та засуджений ОСОБА_3 підтримали апеляцію, просили її задовольнити з наведених в ній підстав. Прокурор заперечував проти апеляції, вважаючи її безпідставною.
Вислухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляція підлягає частковому задоволенню за таких підстав.
Висновок суду про винність ОСОБА_3 в скоєнні злочину, передбаченого ст. 286 ч. 1 КК України у повній мірі знайшов своє відображення в судовому засіданні.
Так, у своїх первинних показаннях ОСОБА_3 та свідок ОСОБА_6, який перебував в керованому ОСОБА_3 автомобілі в якості пасажира, будучи допитаними окремо один від одного, однаково пояснили, що 15 січня 2011 року близько 20-ї год. 30 хв. вони, перебуваючи в автомобілі ВАЗ-21053 д.н. НОМЕР_1, ОСОБА_3 – в якості водія, а ОСОБА_6 – в якості пасажира, бачили, як назустріч їм по слизькій дорозі, по правій стороні відносно ходу автомобіля, йде чоловік, що хитався з сторони в сторону, очевидно він був п’яним. Автомобіль та пішохід зближувались, на невеликій відстані від автомобіля пішохід упав головою до середини проїжджої частини, обличчям донизу, тобто лівим боком до автомобіля. Водій застосував екстрене гальмування, але передньою частиною автомобіля зіткнувся з пішоходом, якого по інерції протягло ще кілька метрів по дорозі. Потім вони удвох підняли пішохода, ним виявився ОСОБА_5, якого відвезли додому. (а.с.36-39).
З висновку судово-медичної експертизи №116 від 15 квітня 2011 року вбачається, що ОСОБА_5 було заподіяно садна в області обличчя та верхніх кінцівок, забій лівого колінного суглобу, які відносяться до легких тілесних ушкоджень. Також йому біло заподіяно розрив лівого ключично-акроміального з’єднання, який відноситься до середньої тяжкості тілесних ушкоджень.
Всі ці тілесні ушкодження могли виникнути від дії тупих предметів по механізму удару, в тому числі виступаючих донизу елементів легкового автомобіля. Положення потерпілого було горизонтальним, зверненим лівою стороною до автомобіля. Також не виключається виникнення цих ушкоджень в результаті падіння потерпілого на дорожнє покриття(а.с.44-46).
Даючи оцінку цим доказам, апеляційний суд звертає увагу, що вони взаємно доповнюють один одного – ОСОБА_3 та ОСОБА_6 показали розташування потерпілого на дорозі так, як вказав на це судово-медичний експерт. Першою і головною причиною заподіяння тілесних ушкоджень середньої тяжкості потерпілому експерт назвав контактування його з автомобілем. Легкі тілесні ушкодження у вигляді забою та подряпин могли виникнути внаслідок контакту з дорожнім покриттям по механізму тертя, що також підтверджує факт контакту автомобіля з потерпілим.
В подальшому ОСОБА_3 змінив свої показання і під час досудового слідства та в судовому засіданні стверджував, що пішохід ОСОБА_5 йшов назустріч його автомобілю не по правій, а по лівій стороні дороги, впав правим боком до автомобіля, а гальмуючий автомобіль до нього не доїхав.
Ці показання, зокрема, він дав при проведенні з ним відтворення обстановки та обставин події 11 березня 2011 року (а.с.73-77). При цьому пішохід ОСОБА_5 був так розташований на дорозі, що це взагалі унеможливлювало наїзд на нього (а.с.77).
Зміну показань ОСОБА_3 апеляційний суд вважає спробою уникнути кримінальної відповідальності, а відхилення судом його останніх показань - правильним.
Апеляційний суд не вбачає ніяких процесуальних порушень у проведенні відтворення обстановки та обставин події з участю ОСОБА_3, оскільки саме він, ОСОБА_3, показував на місцевості розташування свого автомобіля та пішохода. Ця слідча дія проводилась з участю понятих, публічно, що убезпечувало об’єктивність її проведення.
Той факт, що протокол слідчої дії був надрукований на комп’ютері, і в нього проставлені цифрові значення ручкою, не свідчить про упередження слідчого та процесуальні порушення з його боку. Метою цієї слідчої дії є встановлення на місцевості взаємного розташування об’єктів та вимірювання відстані між ними, встановлення відстані граничної видимості, що і було зроблено слідчим в присутності понятих. Ніякі інші дії ним не проводились.
Апеляційний суд вважає, що органи досудового слідства вірно встановили місце ДТП. Ним є саме те місце, яке вказав ОСОБА_3 при огляді місця події 16 січня 2011 року, тобто наступного дня після ДТП, коли він добре пам’ятав його обставини. (а.с.5-12). Як вбачається з матеріалів справи, ця слідча дія проводилась з безпосередньою участю ОСОБА_3 і кожен аркуш протоколу огляду ДТП та схема до нього підписані ним, зауважень з його боку не надходило. При огляді місця події матеріальних слідів зіткнення зафіксовано не було, а ширина дороги в цьому місці складала 3,2 м.
В подальшому при проведенні відтворення обстановки і обставин події 11 березня 2011 року ОСОБА_3 показав інше місце.
За таких обставин вимога апелянта встановити точне місце зіткнення через рік після ДТП, за відсутності будь-яких матеріальних слідів його, вважається апеляційному суду нереальною і відхиляється.
Під час відтворення обстановки і обставин події 11 березня 2011 року слідчим була об’єктивно встановлена відстань, з якої ОСОБА_3 міг і зобов’язаний був побачити пішохода на дорозі. Це відстань 66,2 метри (а.с.74).
При проведенні експертизи момент виявлення небезпеки на дорозі був визначений слідчим саме як момент виявлення пішохода на відстані 66,2 метри. Апеляційний суд вважає це правильним. ОСОБА_3 в усіх своїх показаннях послідовно вказував, що бачив, як пішохід хитався з сторони в сторону, очевидно, з причини алкогольного сп’яніння. При цьому ОСОБА_3 було проігноровано, що дорожнє покриття являло собою суцільний сніговий накат, тобто спресований до стану льоду сніг, на якому пішохід може впасти. Ширина дороги в місці ДТП складала 3,2 метри. При габаритній ширині автомобіля ВАЗ-21053 в 1,65 метри, коли б він їхав по середині проїжджої частини, з кожної його сторони до краю проїжджої частини лишалось би менше 80 см. Така відстань згідно висновку експертів-автотехніків є небезпечною для пішохода. Навіть при русі пішохода по лівій стороні дороги шириною 2 метри, він являв собою небезпеку для водія ОСОБА_3 Одночасно з урахуванням швидкості, з якою ОСОБА_3 керував своїм автомобілем, він міг би безпечно зупинити його, не доїжджаючи до пішохода. (а.с.89).
За таких обставин висновки автотехнічної експертизи свідчать про винність ОСОБА_3 в інкримінованих йому діяннях унаслідок ігнорування останнім вимог Правил дорожнього руху та конкретної дорожньої обстановки.
Апеляційний суд вважає безпідставним твердження апеляції про неправильність проведення експертизи. Допитані в судовому засіданні експерти ОСОБА_8 та ОСОБА_7 дали вичерпні відповіді на всі питання, поставлені їм стороною захисту і підстав сумніватися в їхній компетентності у суду немає.
Апеляційний суд звертає увагу, що автор апеляції приводить в ній тільки ті дані і докази, які свідчать на користь ОСОБА_3, свідомо ігноруючи інші докази та той факт, що останній поміняв свої показання в бік пом’якшення своєї відповідальності.
Водночас апеляційний суд вважає, що тільки частина пред’явленого ОСОБА_3 обвинувачення знайшла своє відображення в судовому засіданні.
З висновків експертизи № 32 від 10 березня 2011 року вбачається, що автомобіль ВАЗ-21053 д.н. НОМЕР_1, яким керував ОСОБА_3 мав несправності рульового механізму, гальм та системи освітлення. Проте ніякими доказами не підтверджено, що ці несправності знаходяться в прямому причинному зв’язку з наслідками, які настали. Такого зв’язку не змогли показати в судовому засіданні допитані експерти ОСОБА_8 та ОСОБА_7 Тому з вироку підлягає виключення посилання на порушення п.2.3а, 31.4.1, 41.4.2, 31.4.3 Правил дорожнього руху України, оскільки порушення вказаних пунктів Правил не знаходиться в прямому причинному зв’язку з ДТП.
Апеляційний суд вважає, що призначене ОСОБА_3 покарання не у повній мірі відповідає вимогам ст. 65 КК України. Так, місцевим судом не було встановлено обставин, що обтяжують та пом’якшують покарання. Апеляційний суд з таким висновком не погоджується. В ході розгляду справи було встановлено ряд обставин, що пом’якшують покарання, зокрема грубу необережність самого потерпілого, який в темну пору доби, в стані алкогольного сп’яніння, ішов по слизькій дорозі і в такому стані упав перед автомобілем. Суд не врахував також надання ОСОБА_3 допомоги потерпілому після вчинення злочину (п.2-1 ст. 66 КК України). З урахуванням цих обставин та зменшення обсягу обвинувачення, визнаного судом доведеним, апеляційний суд вважає за необхідне змінити вирок в частині додаткового покарання – позбавлення права засудженого на керування транспортними засобами, яке в даному випадку є альтернативним.
При розгляді справи в суді не було встановлено обставин, які б стали безумовною підставною для скасування постановленого щодо засудженого вироку.
На підставі викладеного, керуючись ст. 366, 374, 377 КПК України, апеляційний суд,-
У Х В А Л И Л А:
Апеляцію адвоката ОСОБА_2 в інтересах засудженого ОСОБА_4 задовольнити частково. Вирок Носівського районного суду Чернігівської області від 19 вересня 2011 року відносно ОСОБА_3 змінити.
Виключити з вироку посилання на порушення ОСОБА_3 п.п. 2.3а, 31.4.1, 41.4.2, 31.4.3 Правил дорожнього руху України.
Виключити з вироку застосування до ОСОБА_3 додаткового покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на два роки і вважати його засудженим за ч. 1 ст. 286 КК України до покарання призначеного судом – 1 рік виправних робіт з відрахуванням щомісячно в дохід держави 15 % заробітку.
В іншій частині цей вирок суду залишити без змін.
СУДДІ:
М.М. Оседач О.В. Демченко О.Г. Шахова