ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  18/26615.12.11

За позовом          Приватного підприємства ОСОБА_1;

до                    Державна казначейська служба України (відповідач 1);

                      Міністерства фінансів України (відповідач 2);

про                    стягнення шкоди у розмірі 360 349,59 грн.

Суддя Мандриченко О.В.

Представники

Від позивача:          ОСОБА_2, представник, довіреність №б/н від 13.12.2011 р.;

Від відповідача 1:          ОСОБА_3 представник, довіреність №515/83 від 22.08.2011 р.;

Від відповідача 2:   ОСОБА_4, представник, довіреність №28030-09/16 від 10.09.2010 р.

Від прокуратури

м. Києва:                  Карпенко Н.М., прокурор відділу, посвідчення №17 від 18.01.2007 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.10.2011 р. порушено провадження у справі №18/266, справа призначена слуханням на 27.10.2011 р. Розпорядженням В.о. голови Господарського суду м. Києва від 25.10.2011 р. справу  №18/266 передано для розгляду судді Борисенко І.І. Ухвалою Господарського суду м. Києва від 26.10.2011 р. розгляд справи призначено на 17.11.2011 р. Розпорядженням В.о. голови Господарського суду м. Києва від 28.10.2011 р. справу №18/266 передано для розгляду судді Мандриченку О.В. Ухвалою Господарського суду м. Києва від 17.11.2011 р. відповідно до статей 24, 25 ГПК України замінено Державне казначейство України в порядку процесуального правонаступництва на Державну казначейську службу України, залучено до участі у справі в якості відповідача 2 – Міністерство фінансів України та слухання справи відкладено до 06.12.2011 р. У судовому засіданні 06.12.2011 р. оголошено перерву до 15.12.2011 р. Ухвалою Господарського суду м. Києва від 06.12.2011 р. продовжено термін вирішення спору до 18.12.2011 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач у поданій до господарського суду позовній заяві просить стягнути з Державного бюджету України шкоду у розмірі 360 349,59 грн. за припинення права власності на ліцензію на організацію діяльності з проведення азартних ігор серії АВ №НОМЕР_1 з 25 червня 2009 року по 16 травня 2011 року, а також 3603,50 грн. витрат по сплаті держмита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу з мотивів, вказаних у позовній заяві.

Представник позивача у судових засіданнях позовні вимоги підтримав, просить суд позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідач 1 —Державна казначейська служба України у наданому відзиві на позов та представник останнього у судових засіданнях позовні вимоги позивача заперечував, у задоволенні позову просить відмовити, посилаючись на наступне.

Відповідно до статті 43 Бюджетного кодексу України та Положення про Державне казначейство України, Державне казначейство та його територіальні органи є окремими юридичними особами, які здійснюють розрахунково-касове обслуговування розпорядників бюджетних коштів.

Державне казначейство України здійснює перерахування коштів з рахунку відповідного розпорядника бюджетних коштів за його дорученням. Державне казначейство не несе відповідальності за неправомірні дії посадових чи службових осіб органів державної влади.

Частиною 2 ст. 95 Конституції України зазначено, що виключно Законом України «Про Державний бюджет України»визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, а також розмір і цільове спрямування цих видатків.

Пунктом 6 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України встановлено, що повноваження на здійснення платежів з конкретною метою в процесі виконання бюджету надаються розпоряднику бюджетних коштів відповідно до бюджетного призначення.

Згідно з ч. 1 ст. 22 Бюджетного кодексу України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Законом України «Про заборону грального бізнесу в Україні»не передбачено обов’язку держави щодо повернення суб’єктам господарювання сум коштів, що були раніше сплачені за відповідні ліцензії.

Відповідач 2 —Міністерство фінансів України у наданому відзиві на позов та представник останнього у судових засіданнях позовні вимоги позивача заперечував, у задоволенні позову просив відмовити, посилаючись на наступне.

Законом України «Про заборону грального бізнесу в Україні»не передбачено припинення права власності на певне майно та не передбачено обов’язку Міністерства фінансів України, Державного казначейства України повертати суб’єктам господарювання грошові кошти, сплачені ними за одержання ліцензій на організацію діяльності з проведення азартних ігор у зв’язку з прийняттям Закону.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»орган ліцензування лише забезпечує виконання законодавства у сфері ліцензування. Жодними нормативно-правовими актами не встановлено обов’язку Міністерства фінансів України щодо відшкодування шкоди суб’єктам господарювання, що здійснюють свою діяльність у сфері ігрового бізнесу.

Згідно з частиною 1 статті 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, зобов’язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Міністерство фінансів України не набувало та не зберігало майна позивача, оскільки відповідно до  п. 10 ст. 1 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», плата за ліцензію –разовий платіж, що вноситься суб’єктом господарювання за одержання ліцензії.

Держава може обмежити право власності людини з метою здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, держава, відповідно, має право на встановлення тимчасових меж здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Прокуратурою м. Києва подана заява №05/2-4194-11 від 09.12.2011 р. про вступ  у справу №18/266 з  метою захисту інтересів держави.

Представником прокуратури до господарського суду подано пояснення в якому останній просить у позовних вимогах позивача відмовити в повному обсязі з наведеного нижче.

Положенням Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»визначають напрями державної політики у сфері здійснення ліцензування певних видів господарської діяльності.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»ліцензія є єдиним документом дозвільного характеру, який дає право на заняття певним видом господарської діяльності, що відповідно до законодавства підлягає обмеженню.

Закон України «Про заборону грального бізнесу в Україні»запроваджує обмеження щодо здійснення грального бізнесу в Україні, виходячи з конституційних принципів пріоритету прав і свобод людини і громадянина, захисту моральності та здоров’я населення, заборони використання власності на шкоду людини і суспільству.

Даним законом не передбачено відшкодування суб’єктам господарювання вартості сплачених грошових коштів за одержання ними ліцензій на організацію діяльності з проведення азартних ігор.

Розглянувши документи і матеріали, додані до позовної заяви, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для вирішення спору, господарський суд

В С Т А Н О В И В:

22.06.2006 р. Міністерством фінансів України була видана ліцензія (серія АВ № НОМЕР_1) Приватному підприємцю ОСОБА_1 на здійснення наступного виду господарської діяльності: організація діяльності з проведення азартних ігор (діяльність з організації та проведення азартних ігор на гральних автоматах), строком на п'ять років, а саме з 17.05.2006р. по 16.05.2011 р.

14.06.2006 р. позивач сплатив 952253,00 грн. на користь державного бюджету платіж за ліцензію на здійснення діяльності по організації та проведенню азартних ігор на 2006-2011 роки.

Доказами, наданими в матеріали справи, підтверджується, що позивачем здійснювалась діяльність з організації та проведення азартних ігор.

25.06.2009 р. набрав чинність Закон України «Про заборону грального бізнесу в Україні», відповідно до ст. 2 якого в Україні забороняється гральний бізнес та участь в азартних іграх, в силу п. 2 ст. 4 прикінцеві положення, з дня набрання чинності цим Законом ліцензії, видані суб'єктам підприємницької діяльності до дня набрання ним чинності, скасовуються.

Позовні вимоги мотивовані тим, що внаслідок неправомірних дій державних органів, які полягають у прийнятті Закону України «Про заборону грального бізнесу в Україні», скасовано ліцензію позивача з організації діяльності з проведення азартних ігор, у зв’язку з чим позивачу заподіяно збитки у розмірі 360349,59 грн. Вказані збитки, на думку позивача, підлягають відшкодуванню державою в особі  відповідачів.           

Оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджені в засіданні суду докази, господарський суд вважає позовні вимоги позивача безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. При цьому господарський суд виходить з наступного.

Правове регулювання відшкодування шкоди здійснюється нормами глави 82 Цивільного кодексу України.

Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання не договірної шкоди передбачено ст. 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичній або юридичній особі, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Отже, складовими елементами акту завдання шкоди є: протиправна поведінка особи, яка завдала шкоду; настання шкоди; причинний зв'язок між вказаними двома елементами; вина завдавача шкоди.

Під шкодою розуміється матеріальна шкода, яка виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому матеріального права.

Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Рішенням Конституційного Суду України від 03.10.2001 р. у справі № 1-36/2001 за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 32 закону України «Про Державний бюджет України на 2000 рік»та статті 25 Закону України «Про Державний бюджет України на 2001 рік»(справа про відшкодування шкоди державою), також визначено, що шкода, завдана незаконними діями державних органів, відшкодовується за рахунок державного бюджету.

Статтею 1173 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Таким чином законодавством передбачено право на відшкодування шкоди завданої внаслідок незаконних дій державних органів.

За умовами даного делікту відповідальність органу державної влади настає у випадку незаконного рішення, незаконної дії чи бездіяльності, шкідливого результату такої поведінки (шкода), причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою.

Закон - це нормативно-правовий акт, що приймається в особливому порядку органом законодавчої влади, має вищу юридичну чинність і регулює найбільш важливі суспільні відносини.

Згідно зі ст. 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.

Верховна Рада України, реалізуючи повноваження по здійсненню законодавчої влади, розглядає і вирішує питання державного і суспільного життя, що потребують врегулювання законами України, тобто реалізує законодавчі повноваження, а також здійснює установчі та контрольні повноваження, передбачені Конституцією України.

Відповідно до п. 3 ст. 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України відноситься прийняття законів.

Приймаючи Закон України «Про заборону грального бізнесу в Україні»Верховна Рада України діяла в межах своїх повноважень та виконувала функції, покладені на неї Конституцією України.

За таких обставин, скасування ліцензії позивача мало місце внаслідок реалізацією Верховною Радою України конституційних повноважень щодо прийняття законодавчих актів.

Відповідно до статті 1175 Цивільного кодексу України відшкодовується шкода, завдана юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований. Закон України «Про заборону грального бізнесу в Україні»є чинним і його неконституційність у визначеному законодавством порядку не встановлена.

Бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року. Головні розпорядники коштів Державного бюджету України визначаються відповідно до пункту 1 частини першої статті 22 Бюджетного кодексу України та затверджуються Законом про Державний бюджет України шляхом встановлення їм бюджетних призначень.

Статтею 26 Закону України «Про Державний бюджет України»затверджені бюджетні призначення головним розпорядникам коштів Державного бюджету України на 2009 рік у розрізі відповідальних виконавців за бюджетними програмами та централізовані заходи і програми в розрізі адміністративно-територіальних одиниць згідно з додатками № 3, № 4 та № 5 до цього Закону. Згідно з додатком № 3 до Закону «Розподіл видатків Державного бюджету України на 2009 рік»Міністерству фінансів України встановлені видатки за відповідними кодами бюджетної класифікації, у тому числі за внутрішнім державним боргом (код 0171).

Пунктом 16 ст. 2 Бюджетного кодексу України визначено поняття державного боргу, яким є загальна сума заборгованості держави, яка складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави, включаючи боргові зобов'язання держави, що вступають в дію в результаті виданих гарантій за кредитами, або зобов'язань, що виникають на підставі законодавства або договору.

Таким чином, Міністерство фінансів України може бути головним розпорядником бюджетних коштів на погашення зобов’язань з внутрішнього державного боргу лише за умови, що такі видатки прямо передбачені у відповідному законі.

Таким чином, оскільки Закон України «Про заборону грального бізнесу в Україні»не передбачає обов’язку держави щодо повернення суб’єктам господарювання сум коштів, що були раніше сплачені за відповідні ліцензії, суд вважає, що відповідач не може бути визнаним розпорядником бюджетних коштів для повернення вказаних коштів.

Відповідно до ст. 25 Бюджетного кодексу України Державне казначейство України здійснює безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, за рішенням, яке було прийняте державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи принцип правомірності дій суб’єкта владних повноважень, передбачений ст.19 Конституції України, відповідачі, як суб'єкти владних повноважень повинні вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги чи заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В силу ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем не доведені обставини, на які він посилається як на підставу своїх обґрунтувань, а саме неправомірність дій державних органів щодо скасування ліцензії позивача та законодавством не встановлено обов’язку держави щодо повернення суб’єктам господарювання коштів, що були раніше сплачені за відповідні ліцензії.

З огляду на наведене вище, доводи позивача, наведені у позові та поясненнях, господарським судом до уваги не приймаються.

Обов’язок подання доказів в обґрунтування своїх позовних вимог у даному випадку покладений на позивача. Такі докази позивачем не доведені та господарському суду не надані, а тому у господарського суду відсутні правові підстави для задоволення позову.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.

          Враховуючи викладене та керуючись статтями 43, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,—

В И Р І Ш И В:

1.  У задоволенні позову відмовити повністю.

          2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

СуддяО.В. Мандриченко

Дата складання рішення 22.12.2011 р.